Як чинник художньо-естетичної освіти школярів

Сучасна педагогічна наука переживає важливий етап переосмислення концептуальних засад мистецької освіти, що відображають такі документи, як Концепція та Програма художньо – естетичного виховання школярів в навчальній та позаурочній діяльності (2; 3), психолого – педагогічні дослідження сутності естетичного виховання і художньої освіти, взаємодії художнього та естетичного в цілях освіти тощо (А.Верем’єв, І.А.Зязюн, А.І.Комарова, Н.Є.Миропольська О.П.Рудницька та ін.). Зокрема йдеться про високий виховний потенціал інтегративних підходів, наслідком впровадження яких має стати формування в особистості здатності цілісно бачити і сприймати світ, отже – ціннісно підходити до його культуротворення. Акцент у визначенні змісту мистецької освіти логічно переноситься із суто дидактичного аспекту саме на її виховний результат. У цьому плані актуальності набуває досить широке розуміння естетичного виховання, притаманним для якого є “розвиток здібностей і потреб в діяльності продуктивній. Саме це і повинно бути основоположним принципом усіх форм освіти” (1).

Здатність до продуктивної (читаємо - культуротворчої – О.К.) діяльності - це логічний наслідок здатності особистості виявляти ціннісну позицію щодо наколишнього світу. Мистецтво складає найміцніший базис для емоційного сприймання дійсності як основи її аналізу і виникнення потреби в удосконаленні, для сильного емоційного переживання створених як самою особистістю, так і людством, цінностей. Тому через мистецтво відбувається активне формування життєво - ціннісної позиції особистості. Але водночас мистецтво – для того, щоб виконати цю свою місію, - само по собі вимагає формування в особистості оцінково – ціннісного ставлення до художніх творів та явищ.

У зв’язку з особливостями сучасної соціокультурної ситуації проблема формування у школярів здатності критично оцінювати, визначати ціннісні пріоритети актуалізується, оскільки надзвичайно активну роль відіграє некерований художньо – інформаційний, а часто і “антихудожньо – інформаційний” потік, що в обох випадках сприймається як “сучасне мистецтво”.

У школярів “сучасне мистецтво” найчастіше асоціюється із “сучасною музикою”. Хоча за результатами опитувань музика посідає в їхньому дозвіллі не перше, а третє – четверте місце (після “прогулянок з друзями”, “відео”, “комп’ютерних” клубів), постійне фонове звучання музики в режимі дня переважної більшості підлітків та старшокласників перетворює цей некерований, некоригований “масовий” звуковий потік на пріоритетний у впливі на внутрішній світ особистості, на формування її ціннісної позиції, і зрештою відповідно спрямовує її запити і потреби у творенні художніх і життєвих цінностей. Доцільно пригадати дані психологічних досліджень (Л.Новицька), які стверджують, що стихійні впливи музичної інформації, яка переважно орієнтується на задоволення потреб у руховій активності, здатні спровокувати виникнення у людини негативних психічних станів. При цьому інтерес школярів до музики “сучасної” постійно зростає настільки, що у більшості він повністю витісняє найменші бажання опановувати мистецтво “академічне”, народне.

Слід звернути увагу на те, що старшокласники, які є найбільш “вивільненими” з - під педагогічного керівництва щодо естетичного виховання і в той же час перебувають під найсильнішим впливом “масової музики”, зміст шкільної програми найчастіше оцінюють як “те, що застаріло”, як “нецікаве”, а вчителів – як людей, котрі “не розуміються на “сучасному” мистецтві”, учні нарікають на відсутність в програмах “сучасного мистецтва”. Позаурочне життя, музичне оформлення школярами різноманітних заходів демонструє протиставлення в їхньому уявленні і сприйнятті мистецтва “сучасного” – отже важливого для них, актуального, потрібного – і “класичного”, отже – “зайвого”.

Необхідність докорінної зміни змістового наповнення програм з мистецтва, особливо музичного компоненту, який найсильніше впливає на особистість, не потребує доказів. Яким має бути шлях таких змін?

Як відомо, спілкування з мистецтвом носить активно діалогічний характер. Саме “діалог культур” дає змогу особистості включитися в її творення і водночас вдосконалювати себе як суб’єкта культури, оскільки передбачає розвиток емпатійних та рефлексивних здібностей, передусім, здатності співпереживати, співчувати, співдіяти, а також оцінити себе самого з позиції іншого тощо. Тому діалог культур розуміється не просто як форма спілкування, а ширше – як тип взаємодії між культурами – у різних аспектах, що і гарантує зрештою досягнення цілісності світосприйняття.

У мистецькій освіті результативним підґрунтям для досягнення такої цілісності сприйняття Всесвіту є позиції єдності мистецтв (художня інтерпретація життя, але різними засобами тощо), розкриття співзвучності людських почуттів у всіх видах і жанрах мистецтва, а також в творах митців різних часових епох та національних культур. Таким чином, ідея цілісності реалізується в організації навчального матеріалу “по горизонталі” та “по вертикалі”- як національних, стильових величин, так і в хронологічному співставленні.

“Розвиток культури постійно вимагає обміну цінностями. Місія культури – організовувати естафету часів. Бути в культурі означає вступати в спілкування з минулим та майбутнім. В середині себе культура не усвідомлюється і тільки при взаємодії, діалозі різних культур стають зрозумілими принципи й особливості кожної окремої культури” (4, с.14).

Виходячи з реалій ставлення школярів до “сучасного” в мистецтві саме позиція зближення “сучасного” і “давнього”, представлення “стародавнього” (в розумінні школярів – найчастіше – “застарілого”) в “сучасному” прочитанні є надзвичайно важливою.

Актуалізується використання “масової” музики у навчально – виховному процесі, але воно потребує від вчителя обережності, тактовності у виявленні її позитивних якостей з метою введення в репертуар музики високого художнього рівня, виховання вибіркового ставлення та вміння орієнтуватися у звуковому просторі, а також – що вкрай важливо,- здатності критичного ставлення до власної творчості – музичної та поетичної.

Ефективним у розв’язанні завдань музичного виховання в цьому напрямку має бути поєднання у свідомості вихованців класичного, народного – тобто “серйозного” мистецтва з “легкою” музикою, послідовне позбавлення відчуттів, уявлень школярів існуючого протиставлення. Цьому сприятиме розширення музичного кругозору в кожній сфері, насамперед через включення в репертуар для музикування, приміром, народних - інструментальних та пісенних мелодій – з пропозицією порівняти їх з “переведенням” (аранжуванням) їх в близький жанр поп -, рок - музики. Таке знайомство поступово спонукатиме “радикально налаштованих” до академічного мистецтва школярів до вивчення, аналізу й виконання класики й фольклору, до усвідомлення необхідності обережного торкання народної пісні.

Корисним є паралельне ознайомлення зі зразками звернення до народної пісні поп -, рок -, професійних джазових музикантів. Цікавим прикладом поєднання начебто протилежних мистецьких “світів” може стати спільна творчість уславленої виконавиці народної пісні Ніни Матвієнко та групи “Океан Ельзи”, Руслани та інших високопрофесійних естрадних музикантів, спільних проектів популярних співаків або “гуртів” з симфонічними оркестрами.

Аналогічні цілі переслідує і ознайомлення з прикладами аранжування класики; мистецтвом “ академічних” музикантів, які включають у свій репертуар джазові твори (наприклад творчість всесвітньо відомого “класичного” піаніста М.Петрова – блискучого виконавця джазу і джазового імпровізатора та ін.). Школярам цікаво буде дізнатись, що велика кількість відомих виконавців у сфері “поп” музики свого часу здобули класичну музичну освіту. Показовим є приклад знаменитого американського композитора, основоположника симфоджазу Дж. Гершвіна, який стверджував, що саме вивчення, пізнання й виконання фуг І.С. Баха підказали йому, як слід писати “сучасну” музику. Введення до виконавського репертуару (звісно, у доступній формі) творів “академічної” традиції із завданням “переведення” її в план естрадного виконання також сприяє знищенню “бар’єру” між “протилежними” сферами музики, спрямовує, точніше “вирівнює” жанрові уподобання школярів, гармонізує ставлення до мистецтва. Розширенню музичного кругозору, усвідомленню місця “масової” культури в загальній мистецькій палітрі сприятиме і ознайомлення школярів з творчістю сучасних “академічних” композиторів, які використовували та використовують близькі вуху, світосприйняттю вихованців інтонації, - І. Стравинського, С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, С. Слонімського, В. Сильвестрова, Є. Станковича, митців молодого покоління, що є майже ровесниками старшокласників. Показовими будуть і приклади з творчості одного з реформаторів музичного мистецтва на рубежі 19-20 століть, якого сьогодні підростаюче покоління також часто відносить до “застарілого”, - О. Скрябіна, а саме його ідеї світломузичної партитури, втілених в симфонічних поемах, або дисонантність, гротесковість музичної мови А. Шенберга, яка сприймалась свого часу як “сигнал світового неблагополуччя” і співзвучна нинішнім суспільним процесам. І безперечно “сучасною” мовою синтезу мистецтв – симфонічний і камерний оркестри, динамічна світломузична партитура, модерн в костюмах і декораціях, естрадне балетне шоу – знайшов сценічне втілення “Військовий реквієм” Б. Бріттена – що, як відомо, веде своє походження від середньовічного католицького богослужіння (продюсерський проект М.Которович).

Звернення до таких творів, наприклад, як рок – опера Е.Л.Уеббера “ІІсус Христос – суперзірка”, спрямовують до осягнення філософських біблійних сюжетів в мистецтві різних епох, їх непересічного значення для художнього висловлення в будь – якому стильовому напрямі та виді мистецтва. Аналогічну роль відіграє порівняння того, як втілюються “вічні” мистецькі сюжети, наприклад шекспірівська трагедія “Ромео та Джульєтта” в симфонічній фантазії П.Чайковського, балеті С.Прокоф’єва, сучасній рок – опері тощо.

Необхідно згадати і про фестивальне життя України (та світу) та “введення” школярів в нього: спостерігання за програмами та відвідування концертів “Музичних прем’єр сезону”, “Musikfest “, багатьох інших міні-фестивальних свят, які дедалі частіше організовуються в столиці та багатьох містах.

З огляду на зростання ваги ролі кіномистецтва у впливі на підростаючу особистість, важливу роль може відігравати і увага до кіномузики. Цікавим прикладом в цьому плані є музика С.Вакарчука (лідера гурту “Океан Ельзи”) до багатосерійного телевізійного фільму “Украдене щастя” (за І.Франком).

Єдність сприймання – інтерпретації мистецтва, виконавської діяльності є важливим чинником для досягнення цілісного світосприйняття. Але для підлітків та старшокласників надзвичайно зростає роль дискусії як форми освоєння навчального матеріалу, активізації мислення й оцінкової позиції. “Що мені подобається і не подобається в сучасній естраді”, “Дискотека – синтез розваг, музики, руху, спілкування”, “Чи не заважають сучасні обробки дійсному розумінню класичної музики”, “Що таке сучасність в мистецтві” – при тактовному і наполегливому включенні школярів у діалог теми для дискусій поступово будуть пропонуватися ними самостійно. Конкурси з написання рецензій, відгуків, оглядів, виступи в жанрі лекцій – концертів, ведучих дискотек тощо актуалізують необхідність з’ясування для себе чіткого ставлення до певного явища, вміння аргументувати свої висновки, сприяють формуванню оцінних суджень щодо мистецтва.

Привабливою, – отже, досить результативною формою спілкування “навколо мистецтва” для старшокласників та старших підлітків є різноманітні змагання, що приходять з екранів телебачення – “ брейн- ринги ”, “ток-шоу ” та інші, які виникають, трансформуються, приходять на зміну попереднім. Їх правила можуть бути прийняті за зразок та адаптуватися до шкільних умов, обов’язково - з ініціативи самих школярів. Логічно виносити таку діяльність у позаурочну сферу шкільного життя. До участі в подібному заході, зокрема в “ток-шоу”, можна запрошувати діячів мистецтва – і для роботи в журі, і як головних “дійових осіб” події. У такому разі всі школярі готують запитання до гостей, вивчають їхню мистецьку біографію, знайомляться з творчими здобутками тощо. У такий спосіб художня діяльність перетворюється на синтетичну і багатогранну, вбирає в себе спілкування як з самими художніми творами, так і міжособистісне спілкування навколо мистецтва, тобто виявляє себе у соціокультурній сфері, творенні особистістю власного художньо – естетичного середовища.

Подібні пошуки актуальні не тільки для опанування музичного мистецтва в навчально – виховному процесі школи, але й мають спрямовуватись на чітке визначення “сучасного” в усіх мистецьких сферах, передусім – через переосмислення змісту навчальних програм.

 

Література

1. Веремьев А. Эстетическое и художественное воспитание: сущность и взаимосвязи.// Искусство и образование. – 2002. - № 3 (21). – С.4 – 10

2. Концепція і Комплексна програма художньо – естетичного виховання у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах//Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2004. – № 10.- Київ: Педагогічна преса,2004.

3. Миропольська Н.Є. Мистецтво слова в структурі художньої культури учня. – Київ, 2002.

4. Оніщенко О.І.Художньо – естетичне виховання учнів засобами кіномистецтва// Мистецтво та освіта. – 2004. - № 1.

5. Рудницька О.П.Музика і культура особистості: проблеми сучасної педагогічної освіти. – Київ, 1998.

6. Рудницька О.П. Інтегративні зв’язки у викладанні предметів художньо – естетичного циклу.// Початкова школа. – 2001. - № 5.- С. 40 – 43.

 

СЕКЦІЯ № 3