Використання мистецької та художньої педагогічної освіти при подоланні загального недорозвитку мовлення у дітей дошкільного віку

 

Загальний недорозвиток мовлення – це різні складні мовленнєві відхилення, при яких у дітей порушено формування усіх компонентів мовлення, які відносяться як до звукової так і до змістової сторони мовлення, при збереженому слуху та інтелекті. Кількість дітей з подібними відхиленнями збільшується. Тому одним із напрямків роботи Спеціалізованого Навчально – виховного комплексу № 45 м. Полтави є корекційно - профілактична робота по усуненню вад мовлення, яка здійснюється без спеціалізованої логопедичної групи. Усі педагоги цього закладу працюють над вирішенням цієї проблеми системно і комплексно. Тенденція сучасного навчання полягає в спонуканні дітей до мовленнєворозумової активності в різноманітних формах навчальної діяльності. Одним із методів подолання загального недорозвитку мовлення є використання мистецької та художньої педагогічної освіти.

Враховуючи досвід наукових робіт Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, А.Н Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна про компенсуючи та резервні можливі закономірності, а також концепцію Л.С. Виготського про „зони актуального розвитку” дитини, через зображувальну діяльність маємо можливість розвивати мовлення дитини. Діяльність з папером, ножицями, пластиліном, фарбами, олівцями – це не тільки сенсомоторні вправи. Вона відображує і поглиблює уявлення дітей про навколишнє середовище, про предмети, спонукає до мовленнєвої та розумової активності.

На логопедичних заняттях вчитель - логопед використовує зображувальну діяльність це дає можливість знайомити дітей із новими словами, вчити розуміти, розрізняти та використовувати їх в активному мовленні. Дитина знайомиться з назвами предметів, дій, які вона робить з предметами, розрізняє та використовує слова – ознаки предметів та дій.

Для того, щоб слово – назва стало словом – поняттям, треба виробить велику кількість умовних зв’язків, в тому числі і моторних. Усі види зображувальної діяльності спонукають до цього. Дитина навчається прислуховуватися до мовлення дорослого, розуміти зміст поступово ускладнюючи вислови, використовує нові слова, уточняє їх лексичні, фонетичні, граматичні відтінки.

Використовуючи зображувальну діяльність швидше розвивається сприйняття мови та осмислення мовлення дітьми, при цьому процеси мовлення мають практичну направленість для виконання тієї або іншої діяльності.

Різні види мистецької діяльності спрямовані для розвитку мовлення, при цьому створюються проблемні ситуації для появи мовленнєвої активності.

Логопед використовує на заняттях зображувальну діяльність для розв’язання корекційно – виховних завдань: розвиток сприйняття мовлення дітьми; розвиток сторін мовлення і комунікативної функції мови; виховуються самостійність цілеспрямованість до виконання роботи; посидючість; вміння довести справу до кінця, охайність.

Розвиваючи сприймання мовлення, необхідно вчити дітей співвідносити мовлення дорослого з власними діями або діями інших дітей. Під час навчання зміст мовлення дорослого ускладнюється і збільшується в об’ємі. На кожному занятті уточнюється та поповнюється словник дитини як активний так і пасивний для використання як в теперішньому часі, так і в майбутньому.

Для розвитку мовлення дітей на логопедичних заняттях з елементами зображувальної діяльності використовуються різні прийоми:

- показ предмета,

- малювання предмета з натури,

- показ прийомів зображення,

- словесне пояснення,

- обстеження предмета,

- аналіз роботи, порівняння роботи із зразком,

- коментування дій,

Під час занять розвивається дрібна моторика пальців. Відомо, що розвиток мовлення залежить від сформованості тонких рухів пальців рук. Дрібна моторика та усне мовлення разом допомагають уточнити форму предмета, розміщення його частин відносно один одного та їх співвідношення за розміром. Називання всіх частин та ознаки предмета словом збагачує словник дітей.

У процесі виконання дітьми роботи коментуємо їх дії для розвитку уваги до мовлення, збільшенню словникового запасу, уточнення змісту слів. Від змісту коментарю залежить точність виконання роботи дітьми.

В процесі занять з елементами мистецької та художньої педагогічної освіти для розвитку мовленнєвої комунікації ставиться запитання дітям. В залежності від стану мовлення діти відповідають по різному мімікою, жестами та окремими словами. По тому як діти поступово оволодівають діалогічним мовленням, вони починають активно відповідати на запитання словосполученнями, а потім – реченнями. Зміст запитань повинен відповідати тій діяльності, яку виконують діти.

Розглянемо послідовність етапів заняття при вивченні лексичної теми „Фрукти” На занятті діти знайомляться із справжніми фруктами, тому що дошкільники краще засвоюють матеріал, коли його бачать, торкаються самі. Після ознайомлення із справжніми об’єктами - етап для розвитку мовлення. Діти на цьому етапі закріплюють нові знання та активно використовують у своїх відповідях нові слова.

Після цього складаємо предмет із частин або ліпимо його із пластиліну. Усі дії які виконують діти промовляємо. Далі діти малюють фрукти, які ростуть у нашій місцевості.

- Що малює Аліна? – Яблуко.

- Яким олівцем ти малюєш? – Червоним.

Потрібно повторити відповідь дитини, включаючи її у речення: „Аліна малює яблуко. Аліна малює яблуко червоним олівцем.”

Запитання по суті спонукають до вирішування кількох завдань: дитина засвоює, що яблука бувають червоні, тому їх потрібно малювати червоним олівцем.

Основне завдання логопеда сформувати у дитини мовленнєві навички, розвинути увагу до мовлення, вміння слухати та діяти згідно з нею. На заняттях з елементами мистецької та художньої педагогічної освіти мовлення дітей стає регулятором їх поведінки та діяльності.

На своїх заняттях з зображувальної та художньо – декоративної діяльності педагоги закладу закріплюють роботу логопеда при цьому використовують різні техніки малювання, що надає дитині задоволення від процесу виконання та результату роботи. Особлива цінність та художньо – декоративної діяльності в тому, що використовуються різні матеріали, які по різному поєднуються між собою. Вибираються такі, які найкраще підійдуть до реалізації задуму. Усе це пробуджує ініціативу і спонукає до мовлення дітей, побуджає їх до самостійних дій, надає пошуковий характер.

На цих заняттях закріплюється знання дітей про навколишнє середовище, розвивається сприйняття мовлення, уточнюється зміст слів, поповнюється активний і пасивний словниковий запас, активізуються процеси мовлення, кожна дитина має більше можливостей для висловлювання. Тому використання мистецької та художньої освіти при подоланні мовленнєвих вад є добрим підґрунтям для розвитку мовленнєвих функцій. Робота по цьому напрямку спеціалізованого навчально – виховного комплексу № 45 м. Полтава є доцільна і правильна. Вона дає поштовх до творчості педагогів закладу, що підвищує рівень мовленнєвої, пізнавальної та творчої активності дитини розвиває краще її здібності.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К., Редакція журналу „Дошкільне виховання” 1999.

2. Малятко Программа виховання дітей дошкільного віку/ Керівник авт. колективу З.П.Плохій. – К.,1999.

3. Методичні рекомендації до програми виховання дітей дошкільного віку „Малятко”/ Керівник авт. колективу З.П. Плохій. – К., 2000.

4. Справочник логопеда / М.А. Поваляева-Изд.5-е. — Ростов н/Д: Феникс, „006._445. [1 ] с.: ил. — (Справочник).

5. Мухина В.С. Изобразительная деятельность ребёнка как форма усвоения социального опыта. — М.1981

6. Пироженко Т.О. Мовленнєва здібність дошкільника: діагностика, корекція та перспективи розвитку в умовах дитячого садка. – К., 2000.

7. ФиличеваТ.Б., ЧевелеваН.А., Логопедическая работа в специальном детском саду: Учеб. пособие для студентов пед. Ин-тов по спец. №2111 „Дефектология” — М.: Просвещение, 1987.-142с.: ил.

 

 

Халчанська О.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ НАРОДОЗНАВЧОЇ РОБОТИ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

 

Одним із головних принципів освіти України є національна її спрямованість, нероздільність навчання і виховання, формування всебічно розвиненої особистості, відродження духовності українського народу. Могутнім засобом відродження нації виступає школа, яка у сучасних умовах є провідним фактором прилучення молоді до національної культури і традицій.

Національний компонент змісту освіти має включати знання рідної мови й літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, усної народної творчості. Важлива роль у формуванні свідомості громадянина відводиться рідній мові, бо лише завдяки їй можна пізнати глибше традиції, звичаї, психологію та національний дух українців. Тому кожний урок української мови повинен бути змістовним, цікавим і в підсумку виховним.

Як відомо, учні з особливим інтересом ставляться до матеріалу, близького їм у житті, пов’язаного з рідним краєм, традиціями, звичаями українського народу. Мамина пісня, казка, рідне село, його вулиці, поля можуть стати темою уроку, бо на цікавому життєвому матеріалі школярі краще засвоюють теоретичні відомості з мови, швидше набувають практичних умінь та навичок. Такі уроки залишають глибокий слід у душах дітей, прилучають до моральних цінностей народу. Практика переконує нас, що такий матеріал необхідно якомога ширше використовувати на уроках української мови. Він допоможе урізноманітнити опрацювання певних розділів граматики, міцніше пов’язати навчання з життям. Тому з перших днів перебування дитини у школі учитель вводить її у чарівний світ надбань рідного народу, ознайомлює з українською піснею, прислів’ями - культурою і історією українського народу, що є однією з умов формування творчої особистості.

Використання елементів народознавства на заняттях з української мови допомагає розкрити величезні можливості предмета у вихованні почуттів патріотизму, гуманності, національної гідності, пошани до історії свого краю, ознайомить школярів з різними, зокрема, нетрадиційними формами роботи на уроці, виробити у них уміння самостійно здобувати знання. Так, наприклад, вивчення іменника та особливостей його відмінювання пропонуємо провести у вигляді уроку - мовного вечора, темою якого стане вислів” Тепло отчого дому” або “ Моя земля - земля моїх батьків”. Застосування текстів народознавчого характеру при вивченні української мови дає можливість якісно збагатити, урізноманітнити методику уроку, підвищити результативність викладання мови.

Учителі, методисти пропонують відмовитися від навмисного, показового народознавства, відокремленого від загальноосвітньої програми. Звичайно, дітям потрібне і поглиблене вивчення етнографії та фольклору, і факультативні заняття з вивчення традицій українського народу. Але краще коли це проводиться на уроках, тому що жоден факультатив, гурток не дасть дітям того, що запам’ятається на звичайному уроці, наприклад, української мови або читання. Щоб не користуватися трохи застарілими відомостями учителі початкової школи готують дидактичний матеріал, тобто теоретичні відомості ілюструються фольклорними та літературними творами. Учні виконують завдання, аналогічні до вправ підручника, але вчаться працювати з цілим текстом, сприймати мовні явища в комплексі, засвоюють вирази і спосіб висловлення думки, властиві українському фольклору. Такі уроки обов’язково супроводжуються розповідями учителя, показом репродукцій, предметів побуту, відповідним художнім і музичним оформленням тощо. Тематичні уроки надовго запам’ятовуються, а згодом “відлунюють” у творчих роботах учнів, їхніх відповідях.

Народні традиції – чи не найкращий матеріал для пошукової роботи школярів, їх активності, зацікавленості на уроках і, звичайно, розвитку зв’язного мовлення. Вивчаючи народні свята, беручи активну участь у підготовці та відзначенні свят, обрядів народного календаря, учня проймаються глибокими патріотичними почуттями, оволодівають трудовими уміннями і навичками, народною мораллю, нормою поведінки, побутовою культурою.

Учителів хвилюють питання, як посилити комунікативну спрямованість уроків мови та літератури, які методи застосувати, щоб учні не втратили інтерес до навчання і мови зокрема. Тому залучають народознавчі елементи, використовують скарби народної педагогіки. Цікавими для школярів є уроки позакласного читання, присвячені Батьківщині, рідній землі, походженню української мови, звичаїв українського народу тощо.

Організація народознавчої роботи – це систематичний творчий процес, спрямований на оновлення змісту навчально-виховного процесу, наповнення його народознавчим матеріалом, впровадження нових інноваційних підходів, розвиток пізнавальних інтересів школярів.

Проте народознавча робота не вичерпується цими вже традиційними формами. Учителі української мови розуміють, що одне з головних їх завдань– допомагати учням проникати у таємниці усного і писемного мовлення, пізнавати основні його закономірності та способи розвитку. Як відзначав В.О.Сухомлинський, справжнє народження дитини як громадянина відбувається тоді, коли вона відчуває себе часткою народу, і цьому сприяє використання на уроках народознавчого матеріалу.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Лозко Г.С. Українське народознавство. — К.:Зодіак-ЕКО, 1995,с.25.

2. Руденко Ю. Українська національна система виховання. — К, 1991,С.48

3. Наулка В.Л. Культура і побут населення України. — К.:Либідь,1991,с145.

 

Ільяшева Ю.