Є мальцев. Богоматір катафігі та иоан богослов

"Богоматір тут виступає як ще одна надія на духовне зближення земного з божественним, бо має народити Сина Божого. Звернемо увагу на колір її взуття. Він червоний - кольору божої любові. Але чому саме взуття носить цей символ в собі? Тут можна знайти дві відповіді. Людина, яка носить в собі Сина Божого, ніби захищена любов'ю небесного Отця від усього грішного. Зачаття її непорочне і богоугодне. З іншого боку, червоний колір її взуття може бути сприйнятий як символ носія божественної любові, якого Богоматір має народити. Тут автор ікони немов вказує на те, що Любов Божа має прийти всюди, де ступить нога Сина Божого, і що важливо, - всюди, де його приймуть з любов'ю. Він, як Син Божий, має увійти в кожне серце, куди його приймуть. Червоні черевики Богоматері символізують божественну любов, яку приносить через неї на землю Син божий. На відміну від цього, босі ступні ніг Іоанна, носія Божественної Істини, - можуть символізувати тернистий шлях, який чекає на цю праведну істину; та готовність вірою служити богу, не зважаючи на будь-які перешкоди". С. Сургуч. БОГОМАТІР З ДЕІСУСНОГО ЧИНУ ФЕРАПОНТОВА МОНАСТИРЯ

"Цікавий зміст у постать матері Ісуса вносить незвичайне поєднання земного і божественного кольорів. Вона наче символізує ту надію, яка є у людства. Надію на безсмертя душі. її зелена туніка символізує земну природу і опікування життям людей на грішній землі, та жовте тло є свідоцтвом про зведення до рангу святих. Червона складова у кольорі вишневого мафорію вказує на кровну спорідненість з Сином Божим, а його темний відтінок - на готовність до служіння Божій Істині, смиріння і відмову від земних утіх заради цього".

Поза межами релігійного виховання і самовдосконалення мова кольору розкриває й інші аспекти культури: моральні, етичні, естетичні тощо. Знання значень кольорів іконопису дозволяє робити процес ознайомлення з виробленими християнською культурою уявленнями про ідеальну жінку естетично збагаченим, емоційно насиченим, цікавим і вартісним незалежно від віросповідання глядача. Тому таке ознайомлення не завадить кожній людині, яка вважає себе культурною. Особливо ж необхідне це тим, хто хоче відчувати себе в лоні української культури, для кого пізнання сакральних глибин цієї культури є засобом самовизначення, життєдайним світоглядним стрижнем. Тоді через захоплення колористикою іконопису в людині збуджуються почуття патріотизму, національної самоповаги, як це відчувається у такому фрагменті дипломної роботи С. Костіної:

"На сході України бароко як стиль українського малярства остаточно утверджують ікони Покрова Богородиці. Подібна "захисна тема" у вигляді так званих "козацьких Покров" в ікономалярстві виникає спонтанно і набуває широкого розповсюдження. Яскравим прикладом такого типу ікон може бути ікона Богоматір - Цариця Небесна.

Немов урочистий спів бринять співзвуччя червоного і зеленого, синього і золотавого з квітчастим рельєфним орнаментом по левкасу з чистими білими берегами. До ідеалу "знатної пані" козацьких портретів наближена Цариця Небесна - на троні, серед хмар, ошатна, в короні просто на волосся, в пишній сукні, квітуча, рум'яна, повновида, чорноброва. Так само поетичне її Немовля - у білій сорочечці, з білою квіткою в одній ручці, а другою спирається на "сферу", в середині якої зображено характерний, добре впізнаваний придніпровський краєвид з вербами".

Короткий огляд проблеми дозволив лише окреслити основний ареал інформації, що її стосується, і намітити деякі аспекти її розкриття. Головний результат цього огляду полягає у висновку, що колористика іконопису виражає не лише Вічні Істини, але і своєрідно відтворює нагальні суспільно значущі явища. Системний огляд колористичних змін богородичного циклу зокрема є засобом емоційно насиченого і естетично збагаченого отримання культурологічної інформації щодо змін ідеалу жінки залежно від суспільно-політичних обставин, що може мати ефективне педагогічне використання.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Античность. Средние века. Новое время: Проблеми искусства. – М.: Наука, 1977.-256 с.

2. Жолтовський П.М. Український живопис XVII - XVIII ст. – К.: Наукова

думка,1978.-327с.

3. Иулиания, монахиня (М.Н. Соколова). Труд иконописца. – Свято-ТроицкаяСергиева Лавра, 1998. - 223 с.

4. Настольная книга священнослужителя. – Т. 4. -М: Изд. Московской Патриархии, 1983.-384 с.

5. Нечуй - Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. – К.: Обереги, 1993. - 86 с.

6. Овсійчук В. Українське малярство Х-ХУІІІ століть. Проблеми кольору. – Львів: Інст. народознавства НАН України, 1996. - 479 с.

7. Петрів І.М. Богородиця: історія культу. – К.: Політвидав України, 1990. -123 с.

8. Сказание о земной жизни Пресвятой Богородицьі. – М: Типо-Литография И. Ефимова, 1904. - 399 с.

9. Тарабукин Н.М. Смьісл иконьї. – М.: Изд. Православного Братства Святителя Филарета Московского, 2001. -124 с.

10. Ю.Хейзинга Й. Осень Средневековья. Исследование форм жизненного уклада и форм мьішления в XIV и XV веках во Франции и Нидерландах. – М.: Наука, 1988.-540 с.

 

 

Тупікіна Л.

ОБРАЗ ЖІНКИ У МИСТЕЦТВІ

Спокон віків носієм народної культури було село. Сама природа народного мистецтва невіддільна від лісів, трав, колосистого жита, блакиті річок, що оточують людину. “ Землю, її родючість народ здавна уособлював в образі матері “. Шанування слов’янами жіночого начала виразилося в живучості улюблених мотивів богині- землі та образу Параскеви- П’ятниці. В багатстві художніх втілень цих образів ми виділяємо у північній вишивці зображення жінки з птахами, яка несе солярні символи у піднятих руках. Це образ “держательниці Світла “.

Художнє життя в Україні,багате на творчі інстрації, воно виповнене позитивів, новин і загадок. Сьогодні, як і вчора хочеться згадати про жінку-художника, жінку творця. Заслуговують на увагу митці жінки, що на ниві мистецтва ствердили наш поступ, або довели наявність розмаїтих тенденцій. Тому поняття “призабуті імена ” та “нові імена” постають як близькі, майже синонімічні в ракурсі їх розмаїття і сенсі їх пізнання. Такою людиною з призабутим іменем була творча індівідуальність Олександри Великодної жінка- творець, заслужений майстер народної творчості. Майстриня від Бога, вона добре знана на Полтавщині і за межами її. Стале зацікавлення митця народною вишивкою є одним із найбільш яскраво виражених високомистецьких проявів творчості Олександри Кузьмівни. Невідкладним завданням сучасного національного мистецтва є показ знакових сторінок нашої історії. Талановита вишивальниця вносить навіть в звичайні, широко відомі узори свої, властиві лише їй деталі, збагачуючи її. Ці нюанси надавали вишивкам особливої краси. Опанування традиційних технік – справа трудомістка, копітка, тому секретам майстерності вчилась майстриня з раннього дитинства. Так Олександра Великодна розповідала, що з семи років вона почала допомагати матері, потім вишивала самостійно, поступово удосконалюючи своє вміння. [з; с.43] Так художньо – виражальні засоби вишивки білим на білому довела до досконалості. Завдяки “художній інтуіції “ майстрині її віртуозному володінню всіма секретами техніки на звичайній тканині звичайними нитками створювалося справжнє чудо. Олександра Великодна глибоко знала і творчо продовжувала традиції народного полтавського вишивання. По особливому зазвучала творчість майстрині коли одного разу майстриня задивилась, як лягає на снігу місячна доріжка, як радісно іскрився сніг і сяяли над рідною Полтавою зірки, перед очима в неї з’явився новий узор. Під такими враженнями була вишита й сорочка, присвячена 100 річчю з дня народження В.І. Леніна.[з; с.55]

Саме височінь і глибина простору стане “ головними героями “ її творчості Більшість робіт Олександри Великодної має узагальнені назви які продиктовані її настроєм. Колористична гама орнаментальних композицій будувалися на поєднанні м’яких, пастельних відтінків:сірого вохристого, світло коричневого. При спільності колористичної гами полтавської вишивки майстриня вносить індивідуальне розуміння кольору, застосовує свою найулюбленішу гаму. Так Олександра Великодна віддає перевагу м’яким, теплим пастельним відтінкам, але найбільше білого з невеликим вкрапленням сірого, зеленуватого. В своїх роботах вона з одинаковою любов’ю оспівує гармонію поєднання природи, милується різноманітністю її проявів, щиро захоплюється елегійним настроєм камерного пейзажу, адже цей стан супроводжує кожну вдумливу людину щодня, коли вона втішається від прожитого і з надією дивиться у завтра. Постійне спілкування її з природою і її красою знайшло своє осмислення й образне відображення в орнаментах вишивки. Іноді навіть в абстрактних на перший погляд, орнаментальних мотивах можна побачити певний відбиток реального світу. На Полтавщині рослинні мотиви внаслідок специфіки лічильної техніки набули геометризованих окреслень. Найбільш відомі мотиви рослинно- геометричного орнаменту в її народній термінології.Такі: “ сосонки “, “ калина “, “гарбузове листя “, “ порічки “, “хміль“, “овес “,“ дубок“, “гречечка“, “ламане дерево“, “терен “, “виноград“, “сокирки “, “огірочки“.

Досить популярний і улюблений мотив у творчості Олександри Великодної був мотив "гілки ”. Найчастіше це вигнута під кутом гілка з однією стеблиною або у вигляді гілчастого кущика. Контур малюнка завжди вишукано і чітко окреслений. Мотив ”гілка” розміщувався по полю рукава в шаховому порядку або ж утворювала кілька вертикальних рядів нижче полика. Розглядаючи ціннісну сутність полтавської вишивки, де майстриня втілила в неї велику частку своєї душі, своєї творчості, можна константувати, що в ній як у фокусі сконцентрувались найбільш типові риси характерні для всієї Центральної України.

Олександра Великодна – бездоганний майстер, спираючись на коло вироблених естетичних норм, вносить в загальну скарбницю своє особисте, вражає вміння її перетворити буденне зображення трав, квітів на поетичну алегорію. Мотив “ дерева- квітки “сприймається як узагальнений образ природи, людського щастя, радості життя. В цьому виявляється глибокий внутрішній зміст її творчості. Робота Олександри Великодної – це її мистецький подвиг – незрадлива вірність багаторідній мистецькій долі “ по-кликанню “. На всіх витках творчої біографії Олександри Кузьмівни вона залишилась Митцем з великої літери.

Дякуємо тобі людино, за твоє мистецьке служіння народу, рідній землі, яка зростила тебе – це найвища вартість у ствердженні творчого акту. Який чоловік у житті такий він і в творчості, чистий і правдивий. Ніколи за своє творче життя Олександра Великодна не зрадила мистецькій долі – вона в своїх творах чиста і справедлива, відчувається народна спостережливість, образне осмислення, здатність до узагальнення та типізації, асоціативність мислення народного майстра. Вишивка майстрині – це не тільки декоративне оформлення виробів, а й одночасно мистецтво оригінального бачення світу, осмисленого і відтвореного специфічними художніми засобами.

Хвала Вам майстре!

Шлях до мистецького олімпу був для Олександри Великодної непростим, але для творчого майстра прекрасними моментами в житті є спілкування з природним краєвидом із церквою або мотивом з річкою, лісом. Ознайомлення з вишивкою прекрасного майстра в усьму комплексі її проблем є важливим, як в плані подальшого розвитку художніх промислів, так і розробки проблематики майбутніх досліджень народного мистецтва України в цілому.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Аронець М.М. Видинівські вишивки вчора й сьгодні – народна творчісті та етнографія; 1968. ІV 3 c.68-70

2. Білецька В.Ю. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація. – Матеріали до етнології і антропології. Львів. 1929 т 21/22 чІ с. 43-109

3. Кара –Васильєва Т.В. Полтавська вишивка.- образотворче мистецтво1983 №3 с. 22-24

4. Кара –Васильєва Т.В Мистецтво Полтавщини – Соц. Культура 1975 №8

с. 26-27

5. Українська народна вишивка:Альбом –К: Мистецтво,1951-1962.

6. Узори стародавніх українських вишивок: Альбом / собр.К. Долматова/

 

Палій І.

ОРНАМЕНТАЛЬНО-СИМВОЛІЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ СВІТУ У ФОРМУВАННІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ.

 

Гарне, красиве – значить гармонійне, співзвучне з ритмами, енергетикою конкретного природного середовища. Те, що красиве для папуаса, може зовсім не сприйматися європейцем і навпаки. Спостерігаючи ландшафт, явища природи, не відокремлюючи себе від природного середовища, людина у своєму побуті намагалася наслідувати звукоформокольоротворчості природи, відчуваючи тісний причинно-наслідковий зв’язок з нею.

Фізіологія і психологія людини доводить, що позитивні, гармонійні образи в свідомості і підсвідомості нормалізують, стимулюють і відтворюють життєвий потенціал людського організму і навпаки. Прикрашаючи своє середовище первинно запозиченими у Природи образами, користуючись лінією, кольором, відтворюючи гармонійною послідовністю рухів, звуків, людина тим самим підтримує свою енергетику, гармонізує свій внутрішній ритм з зовнішнім ритмом Природи. Історичний аналіз творення орнаментів, їх виняткова життєздатність протягом тисячоліть дозволяє вважати їх фільтрами, регуляторами подієвого ряду людської Долі. Кожен орнамент невіддільно пов’язаний з часом, місцем, етнічною групою, а всі разом із Природним ритмом. Слово орнаментальність можна трактувати як проявлена в творчості, структурована ментальність – сфера культури та інтелекту. Відтворюючи орнамент у побуті, людина навіть на рівні підсвідомості підтверджує тим самим відчуття свого місця, своєї ролі, себе як особистості в етнічно-природному середовищі, гармонізує свій внутрішній ритм, подієвий ряд своєї Долі з зовнішнім ритмом Природи, з подієвим рядом Долі людства як космічного явища, підтверджує своє світомислення.

У народному мистецтві наскрізь орнаментальному, закодована вся наша тисячолітня історія.

[У геометричних різьблених, тканих, вишитих орнаментах, що є слідами давнього піктографічного письма, можна прочитати про глибини нашої Пракультури, про Землю, на якій 7 тис.р. тому виникла хліборобська цивілізація. В успадкованому нами народному мистецтві ми сьогодні бачимо символи віри наших предків. Твори народних майстрів доповнюють нашу уяву про життєве середовище повногрудими глеками, тканими та вишитими виробами, різьбленими та розписними меблями, яких нам так не вистачає в побуті для душевного спокою, рівноваги, почуття спорідненості з своєю Землею. Маючи в своєму домі вироби не властиві нашій культурі, ми все життя страждаємо від розбалансування психіки, ніби ми не вдома, а в гостях. Ритми речей, що залежать від пластики, кольору, ритміки, масштабу орнаменту, повинні співпадати з біоритмами Землі, в унісон з якою б’ється наше серце]*.

Ми ж живемо у світі чужих речей, чужих символів, нам нав’язується чужа система цінностей. Інформаційний простір, який насамперед впливає на формування духовності молоді, пропагує байдужість, нерозбірливість, розпусту, насильство, заповнює свідомість дітей часто примітивними, потворними образними штампами, що веде до втрати власного образотворчого мислення. Тому вважаємо необхідним і доцільним вивчати на уроках образотворчого мистецтва українську систему символічного відображення світу. Адже людина живе у світі символів з прадавніх, доісторичних часів. Орнаментальність широко застосовується в побуті: тканині, посуді, одязі, прикрасах, вжиткових речах, убранство дому. У сфері культури бачимо в малюнку танцю, у гармонії та мелодії пісні, поетиці віршованих рядків. Народні звичаї, обряди глибоко орнаментальні своїм зв’язком з календарним циклом Природи. Вони акцентовані в природному перерозподілі енергій, який сам по собі космічно орнаментальний. В архітектурі зустрічаємо орнаментальність у плануванні населених пунктів (ритмічний малюнок вулиць і площ), в елементах благоустрою і озеленення (парки, сквери, бульвари, набережні, фонтани …), в об’ємному плануванні споруд, оздобленні фасадів, оформленні інтер’єрів. Загальновизнано: справжнє мистецтво – символічне. Глибоке пізнання символіки не вимагає особливої аргументації чи агітації – це органічна потреба кожної людини, котра прагне самовдосконалення, духовності, культури.

Прості і гарні художні вироби народних майстрів за своєю естетичною специфікою дуже близькі дітям, характерному для дитячого віку естетичному сприйняттю речей. Узагальненість і загостреність образів властива всій образотворчій діяльності дітей, які бачать зображення об’ємне, цільне. Виразність форм, прикрас, змістова точність, конкретність ліній, яскравість кольору, контрасти фактур окремих елементів, фантастичність, символізм образного ряду органічно притаманні дитячому образотворчому мисленню. Привабливим для школярів є розмаїття і функціональність творів народно-декоративного мистецтва, можливість оволодіти на уроках різними техніками, робота з різними матеріалами, здобуття практичних, необхідних для життя умінь і навичок.

Шкільна програма з образотворчого мистецтва насичена темами, пов’язаними з відтворенням орнаментів, знайомством з різними видами декоративного мистецтва.

Наприклад, п’ятикласники знайомляться з творчістю Марії Приймаченко і малюють своїх “Диво-звірів”, виконують настроєві абстрактні композиції під музику; вивчають семантику графічних знаків-символів, різновиди орнаментів, сфери їх використання. Пишуть писанки, закодовуючи в орнаментах свої побажання, мрії, сподівання, виплітають “Великодні вінки”, розширюючи свої знання про символіку квітів, рослинні обереги.

Дуже подобається і мені і дітям урок, на якому вони ліплять обереги з глини для себе і своїх рідних. Захоплюючим є уже сам процес “спілкування” з глиною і те, що завдання це дуже інтимне. Хтось, можливо, вперше замислюється над проблемами близьких людей, а мені відкриваються досі невідомі куточки дитячих душ. Вибір символів у кожної дитини глибоко особистий, адже треба віднайти той найпотрібніший знак, який допоможе конкретній людині: мамі, татові, бабусі … Я радію, коли у дітей виникає багато запитань.

- Які символи вибрати для тата?

Не встигаю відповісти. Діти кричать з місць:

- Дубове листя, сонечко, коня, калину …

- Хочу, щоб моя мама була довго молодою і красивою.

- Будь ласка! Гілочка сосни чи ялинки завжди зелена, свіжа, пахуча, несе здоров’я і бадьорість. Подобається цей знак?

- А що допоможе від втоми моїй мамі?

- Оберіг з зображенням рибки і хвильок. Рибка – знак життєвої сили. Хвильки – вода, вічність, жіноча енергія. А ще твоя допомога, хоч маленька, але кожного дня. Оберіг тоді допомагатиме краще, коли ти даруватимеш мамі часточку своєї сили, енергії, бадьорості.

І так кожної хвилини – “виховні моменти”.

У шостому класі діти малюють портрет Осені. Серед багатьох сестричок-близнючок у вінках з кленового листя промайне (раптом) заплакане обличчя у капелюсі-хмаринці чи портрет рудого, веснянкуватого парубка з очима різного кольору і зачіскою “купа соломи”: можливо, це Вересень. На Різдво вивчаємо обрядові пісні та віншування, готуємо святкові атрибути (зорі, маски). Навесні влаштовуємо конкурс Великодніх плакатів, листівок, писанок.

Ось деякі теми, які пропонуємо учням 7 класу: витинанка “Пісня про Полтаву”, колаж “Народний костюм”, конструювання “Дідова скриня”, флористика “Осінні мелодії”, ткацтво з смуг паперу “Килимок”, батик “Великодні дзвони”. Одна з тем: “Власна композиція за мотивами трипільських орнаментів”. Переглядаємо роботи. У кожної дитини свій підхід, свій варіант і спосіб виконання завдання, який залежить від рівня розвитку, темпераменту, характеру, уподобань. Ось - точна копія зразка, жодної власної лінії, але як старанно виконано, вибрано найскладніший мотив, орнамент збільшено. Це теж позитивний результат для конкретної дитини. Наступна робота (мал. 1) абсолютно самостійна, творча. Здається, дитина зрозуміла внутрішню структуру, зміст, глибину і простоту древніх орнаментів. Її робота – це цілий світ: зміна дня і ночі, злети і падіння, пошуки шляху… Ще одна цікава робота (мал. 2). Казково-комп’ютерно-телевізійний образ, якому древні узори надали сили, енергетики. Багатий матеріал для психологічних досліджень.

Важко дається дітям тема “Образ древніх богів”. Дівчата малюють русалочок, хлопці – щось середнє між трансформерами і вампірами. Намагаємось повернути дітей у світ рідних образів. Читаємо Лесю Українку, Ліну Костенко:

“… Там, де вітер шарудить,

бузиновий цар сидить.

Брови в нього волохаті,

Сиві косми пелехаті,

Очі різні, брови грізні,

руки в нього хапуни –

так і схопить з бузини!”

Розповідаємо учням про древніх слов’янських богів: Даждьбога, Дану, Купайла, згадуємо грецькі, єгипетські, індійські міфи. Виконуючи це завдання, учні поступово позбавляються телевізійно-мультяшних образних штампів і створюють роботи осмислено образотворчі.

[Упродовж багатьох століть український народ беззупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами, які зараз майже невідомі не тільки міським, а й сільським дітям, адже втратили свій первісний зміст, тому у “кращому” випадку відтворюють спрощену, спотворену зовнішню форму. Століттями формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світоглядні засади. Як важливо сьогодні не втратити ці вікові досягнення, сформувати здоровий світогляд дітей, заповнити їхнє буття живою творчою діяльністю]*. Саме вивчення і практичне оволодіння народним декоративним мистецтвом повертає учням генетичну, родову пам’ять і виховує патріотизм, альтернативні масовому насадженню в Україні еклектично-імпортного світобачення.

Дитина, яка поважає культуру предків і може створити красу навкруги себе власними руками, спроможна буде щасливо жити і творити у своїй державі.

 

[ … ]* - з друкованих інформаційних джерел.

 

Єфіменко О.

 

ОБРАЗ ЖІНКИ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ.

МОЖЛИВОСТІ ГРАФІКИ І ЖИВОПИСУ

 

Протягом історії людства жіноча постать викликала чималий інтерес з боку представників мистецтва. Кожний митець образ жінки бачив по-різному. Так, первісний художник втілив у своїх малюнках материнську сутність жінки – продовжувачки роду. Скульптори Стародавньої Греції зобразили Жінку-Богиню - уособлення краси, фізичного здоров’я, бажання. Складна і бурхлива епоха середньовіччя трактувала образ жінки неоднозначно: свята чи відьма? Куртуазне кохання, турніри на честь її величності Жінки, оспівування теми материнства. “Жінка – ось саме благодатне ім’я, яке можна дати душі.” І тут же – “Молох відьом”. Але звернемося до конкретних творів образотворчого мистецтва – графіки і живопису. Що хотіли донести до нас митці, що нового відкрити про загадкову жіночу душу, єство жінки, її суть?

Рафаель, “Мадонна Конестабіле” - одна з ранніх робіт художника. Скільки ніжності, зворушливості, цноти, любові, душевної гармонії…Вони не тільки у плавності рухів чи виразі облич, а і у досить ніжній колірній гамі.

І.-Б. Лампі Старший. “Екатерина II -законодательница” – жінка, яка править Росією. Чи може вона дозволити собі, щоб хтось крім неї керував її вбранням? Яка ювелірна техніка, як добре володіє художник поняттям колориту, який психолог!

Портрет В.М Нестерова “За приворотным зельем”, – тут бачимо у жінці кохання та страждання – вічних її супутників.

Поглянемо на натурщицю з портрета П.Станлоуз “Натурщиця у перерві між сеансами”. Ми бачимо в цій картині те, що може бачити лише художник – жінку, втомлену роботою. Та це не означає, що в натурщиці не можна розгледіти просто жінку.

Отже, кожний образ, і це лише приклади, показує жінку в її неповторності.

Перше, що намагалися відобразити митці, зображуючи жінку, були її краса, характер, вдача.

Кожен митець, підходячи до образу жінки, намагався передати в ньому якусь особливу неповторність, привабити чимось.

Жінку можна зобразити холодною та сильною, тендітною та ніжною, працьовитою, лагідною…

Неабияку роль у створенні образу жінки відіграє техніка виконання. Наприклад, коли митець хоче зобразити тендітну або фатальну жінку, він здебільшого використовує графічні техніки. Так, в картині В. О. Сєрова “Портрет балерини” зображена тендітна жінка - про що свідчить сама назва. Робота виконана графітним олівцем. Взагалі, графітний олівець є дуже поширеним матеріалом. Його вістрям можна дати найтоншу лінію, а спеціально відточеною поверхнею – живий, просторовий штрих.

“Портрет Елеонори Дузе” Рєпіна виконаний вуглем. Фатальна жінка? Цей портрет за своєю виразністю і красою не поступається кращим живописним портретам.

Коли ж художник хоче показати сильну, величаву жінку з холодним поглядом, таку картину він, швидше за все, напише олійними фарбами, максимально використовуючи можливості кольору. Велику роль відіграє не тільки гама кольорів, але й фон та ракурс. Наприклад, у картині Ж.-Л. Моньє “ Портрет Єлизавети Олексіївни”ми бачимо жінку у дорогому вбранні, на фоні розкішних меблів, що підкреслює її величність, говорить про соціальний стан. А очі жінок, зображені різними майстрами у різні епохи! Це – цілий світ, це – життя і смерть, кохання і ненависть…Холодні скельця, глибокі озера, “полуулыбка-полуплач”…Можливості живопису тут безмежні. Та очевидно – яку б техніку не обирали художники, у якому б ракурсі, одязі, стані не зображували жінку, - у всіх роботах можна прочитати єдине: «Ти женщина – начало всех начал».

 

Філіпчук Н.