Становище освіти на галичині в др. Пол. XVII – XVIII ст. Львівський університет.

У Галичині освіта також зазнала всяких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини ¾ Успенсько-ставропігійське братство підупало, бо його опікуни, львівські міщани потерпіли від загального занепаду міста і від тих ударів, що їх завдавала польсько-католицька релігія спільно з адміністрацією. В 1788 р. братство було ліквідовано австрійським урядом; тоді у 80-х роках припинила своє існування і братська школа. Важливою подією в розвитку краю стало відкриття в 1661 р. у Львові польського університету імені Яна-Казимира. Працювали 4 факультети: філософський, юридичний, медичний, теологічний. Навчання проводилось латинською мовою.

У розвитку початкової і середньої освіти в Галичині певну роль відіграли реформи цісаря Йосипа II, який у 1781 р. наказав заснувати і утримувати народні школи скрізь, де було близько сотні дітей.

Польща величезне значення у поширенні католицизму в українських землях покладала на орден єзуїтів (войовнича католицька організація, створена з метою поширення католицького віросповідання та боротьби проти реформації). Єзуїти в першу чергу старалися залучити до католицизму багаті верстви українського населення та їх дітей.

Щодо розвитку початкових шкіл на Галичині у 19 столітті, то можна сказати, що шкільна справа була на низькому рівні. З 1816 року школи перейшли під контроль римо - католицької консисторії у Львові, яка на визнавала української мови. Кількість шкіл зменшувалась, бо населення неохоче віддавало дітей у школу з чужою мовою навчання. Щодо середньої освіти, то вона була зосереджена в "главных народных училищах", програма яких відповідала нижчим класам пізніших гімназій.

1804 року в губернських та деяких повітових містах було засновано гімназії з 4 - х річним навчанням. У 1828 році відповідно до нового статуту, навчання в гімназіях збільшувалося до 7 - ми років і поширювалося вивчення латинської і грецької мов.

Існувало багато спеціальних середніх шкіл - 4 - класні духовні семінарії, кадетські корпуси (воєнні гімназії) тощо.

У Галичині існували 5- ти та 6- ти класні середні школи з латинською мовою навчання. З приєднанням Галичини до Австрії, було організовано 5 середніх шкіл - гімназій. У 1887 році засновано першу українську гімназію у Перемишлі, 1893 - в Коломиї, 1898 -в Тернополі.

Щодо вищої освіти, то в 19 столітті вона набула нового розвитку.

Львівський університет був заснований у 1784 році. У 1849 р. було відкрито кафедру української мови та літератури (голова - Яків Головацький). У 1894 році відкрито кафедру української історії, яку посів професор М. Грушевський, у 1900 році засновано кафедру української літератури (К. Студинський).

 

3. Світська література України в др. Пол. XVII – XVIII ст. Козацькі літописи.

Після Люблінської унії (1569), коли розгорнулася широка національно-визвольна боротьба українського народу проти наступу шляхетської Польщі на Україну, боротьба розгорілася і в українській літературі. В цей період виникає зовсім нова за своїм жанром т.з. полемічна література. У галузі полеміки виступали І.Вишенський, Стефан Зизаній, Герасим Смотрицький.

XVIII ст. в історії української культури характеризується подальшим розвитком гуманістичних традицій, що знайшло відображення в творчості визначного українського мислителя Г.С.Сковороди.

Зарубіжна історіографія стверджує, що нібито Сковорода ¾ це випадкове явище в історії української культури, проводиться думка про те, що нібито він був відірваний від народу і мав зв’язки лише з верхівкою української інтелігенції, був байдужий до важливих проблем сучасного йому життя.

Аналіз творчості Сковороди свідчить, що в його творах звучать ідеї протесту проти соціальної несправедливості, проти зла, що панує в суспільстві.

Сковорода вбачав конкретних носіїв зла. Саме їх філософ і піддав критиці. Ними, на думку українського гуманіста, є пани, царі, царські чиновники, різного роду кар’єристи. Силою свого таланту Сковорода показує нікчемність цих людей, що живуть за рахунок селян.

Заслугою українського мислителя є те, що він критикує не тільки несправедливість, що панує в феодальному суспільстві, але й показує експлуататорську суть виникаючих буржуазних відносин. Проте не будучи революціонером, Сковорода обмежився лише викриттям зла і не бачить дійсних шляхів подолання несправедливості в суспільстві.

Погляди цього гуманіста-просвітителя відбилися на становленні нової української літератури. Г. Сковорода основну освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Однак не закінчивши двох останніх, богословських класів, шість років працював домашнім учителем у поміщика на Переяславщині. В 1759¾1768 рр. викладав поетику і етику в Харківському колегіумі. Переслідуваний церковниками і кріпосниками, він залишив педагогічну роботу і останні 25 років вів мандрівне життя.

Основне місце в його творчості займають філософські трактати і діалоги, з літературних творів відомі збірка поезій “Сад божественных песней” та збірка байок “Басни харковскія”. До речі, жоден його твір не друкувався за його життя, більшість творів його розповсюджувалася в Україні в рукописних списках.

Як філософ і письменник Г. Сковорода був енциклопедично освіченою людиною, добре знав не тільки античні філософські твори Сократа, Платона Аристотеля, Сенеки, але й новітні, зокрема Декарта, Спінози, Канта.

На його думку, єдиний шлях боротьби проти зла в суспільстві ¾ це протиставлення йому добрих начал, закладених в природі людини. Ці добрі начала, з точки зору Сковороди, необхідно всіляко розвивати, а для цього найбільш дійовою формою є поширення освіти з метою пізнання людини. Сковорода був просвітителем. В той час, коли просвітительство західноєвропейських мислителів носило буржуазний характер, Сковорода був селянським просвітителем. І цей факт обумовив відмінність в інтерпретації багатьох проблем між просвітителями Заходу та Сковородою. І головна з цих відмінностей ¾ це відношення до народних мас.

Критикуючи зло, що панує в суспільстві, Сковорода вважає, що воно може бути поборене добрими началами, що закладені в природі людини. Панування цих добрих начал може бути забезпечено вмілим вихованням і навчанням людини. Питання, зв’язані з формуванням в людини добрих начал шляхом виконання та навчання Сковорода розглядає в творах “Благородный Еродій”, “Убогий Жайворонок” та ін. Формування в людині добрих начал несумісне з прагненням до збагачення.

Сковорода різко засуджує таке прагнення до збагачення за рахунок народних мас. Щастя людини, на думку Сковороди, в праці. Людина, що не працює, позбавлена можливості пережити ті, ні з чим не порівняні почуття, які переживає людина в процесі праці. “Шершень, ¾ пише Сковорода, ¾ есть образ людей, живущих хищением чужого и рожденных на то одно, чтоб есть, пить и протч. А пчела есть герб мудрого человека, в сродном деле трудящегося”. (Сковорода Г. Повне зібрання творів. Т. І. С. 126). Сковорода неодноразово підкреслював велике значення освіти для розвитку добрих начал в душі людини. Формування добрих начал в серці людини відбувається не тільки внаслідок поширення знань, але і внаслідок праці. Формування в людині моральних якостей український мислитель ставив у залежність від праці.

В літературі справедливо відмічається, що Сковорода мало не перший із філософів нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду. Але не всяка праця приносить людині щастя та насолоду. Такою є лише “сродна” праця. Згідно Сковороди, “сродна” праця — це праця за покликанням. В людині закладені здібності до певних видів трудової діяльності. В процесі виховання, вони повинні бути розвинені, повинні стати сутністю людської особистості. Через “сродну” працю розкривається природа людини, розкриваються закладені в ній добрі начала. “Сродна праця” є ідеалом людського щастя. І навпаки, “несродна” праця, праця не за покликанням робить людину глибоко нещасною.

Важливим моментом на шляху досягнення “сродної” праці, справжнього стану людського щастя, є самопізнання та самовдосконалення людської особистості. За допомогою самопізнання людина пізнає в собі “справжню людину”, своє покликання, а цим самим і свій шлях до “сродної” праці та щасливого життя, досягнення такого стану, коли “нужное станет нетрудным, а трудное ¾ ненужным”. Дуже високо Сковорода цінив дружбу між людьми, вважаючи її найвищою цінністю людських взаємовідносин. “Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів, жалію багатих; хай володіють собі, чим хочуть. Я ж, якщо я маю друзів, відчуваю себе не лише щасливим, але й найщасливішим”. (Сковорода Г. Повне зібрання творів. Т. II., С. 268).

Вплив творчості Сковороди помітний в художніх творах С. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітку-Основ’яненка. Всі вони продовжували прагнення Сковороди зв’язати свою творчість з культурою народних мас.

Гуманістичні традиції Сковороди пізніше розвивали Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, котрі в нову історичну епоху, спираючись на спадщину свого великого попередника, підняли на новий якісний рівень духовну культуру українського народу.

Ідеї просвітництва знайшли своє відображення в творчості інших відомих українських мислителів, громадських діячів та письменників. Зокрема, Василь Капніст, організатор таємного гуртка, їздив у Берлін за допомогою на випадок повстання в Україні проти окупації Росією. В 1783 р. пише знамениту “Оду на рабство”, в якій осуджує кріпосницькі порядки в Росії. Активно працювали Яків Козельський, В. Каразін та ін.

Роки національно-визвольної боротьби українського народу на чолі із Б. Хмельницьким породили такий літературний жанр як козацькі літописи. Серед них літопис Самовидця висвітлює хід війни від її початку і до 1702 р. Автор літопису невідомий, ясно одне ¾ він учасник повстання, близький до Хмельницького. Літопис гадяцького полковника Г. Граб’янки. Автор показує хід війни від початку до 1710 р. Найбільш детальним, науково-обгрунтованим є літопис Самійла Величко. В ньому використані документи, літературні твори.

Кінець XVIII ст. характерний важливою подією в літературі України. В 1798 р. в Петербурзі було видано поему І. П. Котляревського “Енеїда” (3 частини). Поява цього твору, написаного розмовною мовою, поклала початок новій українській літературі.