Пам’ятки українського бароко: І.Григорович-Барський, С.Ковнір, Г.Шедель, І.Зарудний, В.Растреллі, Меретин.

Епоха бароко (від італ. — дивний, химерний) на­стала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю властивий своєрідний погляд на людину і світ як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Ди­намізм скульптури бароко, на відміну від ренесансової скульптури спокою, викликає не оптимістичне відчуття мо­гутності, величі можливостей людини, а скоріше, захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь нереальною, неземною при­вабливістю. Якщо у митців класичної Греції та Відродження боги зображались олюдненими, то в італійського скульптора Д. Л. Берніні (1598—1680) вони залишаються богами. В його скульптурній групі "Аполлон і Дафна" відчувається ілюзія польоту, але якогось незвичайного, майже нереального, дещо фантастичного.

Архітектура бароко зберігає деякі досягнення епохи Від­родження, однак у ренесансових формах виражений інший зміст, інше світовідчуття. Це особливо помітно у контрас­тах між елементами важких об'ємних конструкцій, які символізували земне, та елементами легких витончених конструкцій — втілення величного. Майстри цього стилю розробляли новий тип міського палацу, одночасно вирішу­ючи завдання створення великих ансамблів. Особливо вра­жають споруди комплексу собору і площі св. Петра в Римі, авторство яких також належить Д. Л. Берніні.

Стиль бароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним вимогам у дворянській культурі.

Особливе місце серед пам'яток українського живопису XVIII ст. займає іконостас Преображенської церкви у с.Ве­ликі Сорочинці. Іконостас і церква були зведені на кошти гетьмана Лівобережжя Данила Апостола. Комплекс іконо­стаса об'єднує понад сто ікон на різні сюжети. У їх зобра­женні помітно відчутний вплив рококо.

З останньої чверті XVIII ст. провідним стилем в україн­ському живописі став класицизм. Риси класицизму прояв­ляються у живописі Андріївської церкви у Києві. Серед пам'яток стилю класицизму виділяються іконостаси Козельського та Почепського соборів, побудовані гетьманом К. Розумовським.

Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався парсунний живопис, тобто порт­рет, основи якого були розроблені ще на початку XVII ст. Портрети виконували переважно іконописці, відповідно портрет XVII—XVIII ст. мав багато спільного з іконописом, наприклад, ікона "Покрова" з портретом Богдана Хмель­ницького. Риси національного архітектурного стилю особливо яск­раво проявились у дерев'яному будівництві. Багато при­міщень, сільських хат, корчем, дзвіниць і вітряків — зразки художньої виразності, і досягалося це найпростішими засо­бами. Архітектурними шедеврами вважають дерев'яні храми XVII—XVIII ст., які ніби підсумували весь багатовіковий шлях розвитку народного монументального будівництва. Ренесан-сове будівництво вплинуло на структуру деяких міст, наприк­лад Жовкви, заснованої як "ідеальне місто", на окремі будівлі — Чорна кам'яниця, будинок і вежа Корнякта у Львові, замки у Збаражі і Підгірцях. Особливо цікаві такі львівські храми, як каплиця "Трьох святителів" і розташована поруч з нею Успенська братська церква.

Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному бу­дівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригі­нальний варіант барокової архітектури, який слушно на­зивають українським, або "козацьким", бароко. Позитив­не значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві — 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національ­ної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, со­бор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївсько-го собору, головної церкви в Почаєві.

Значну роль в архітектурі зіграв Йоган Готфрід Шедель (1680 - 1752), який з 30 - х років очолив будівництво найвизначніших київських споруд: Великої дзвіниці в Лаврі, надбудови дзвіниці в Софіївському соборі тощо.

Можна виділити два типи храмових споруд 18 ст. на Україні. Перший - це архітектурні споруди, які близькі до типу, якій був поширений в католицькій Європі того часу (Італія, Німеччина, Австрія, Польща). Типово барочні споруди будують архітектори іноземного походження - Бернард Меретин у Львові уніатський собор Святого Юра (закінчений у 70 - х роках) і ратушу в Бучачі, Готфрід Гофман - новий Успенський собор (1771 - 1782р.р.), що започаткував сучасний ансамбль.

Стилю Європейської барочної архітектури відповідають також роботи Івана Григоровича - Барського (1713 - 1785 рр.) та Степана Ковніра (1695 - 1786р.р.). Іван Григорович - Барський мав освіту Києво - Могилянської академії та працював разом із Шеделем. Його споруди, зберігаючи європейську барочну стилістику, набували місцевих рис, простоти, демократичності. Йому належать такі споруди як павільйон - фонтан Самсона, весь водогін у Києві на Подолі, Покровська церква, церква Миколи Набережного поблизу Дніпра старий гостинний двір тощо.

У Григоровича - Барського і Шеделя вчився кріпак Степан Ковнір. Він залишив так званий Ковнірівський корпус та дзвіниці на Ближніх та дальніх печерах у Лаврі, за проектом архітектора Нєслова збудував Кловський палац. Конвіру властиві риси простонародного тлумачення європейського бароко, що становлять риси так званого "українського бароко".

Отже, культурне життя в Україні значно пожвавилося з се­редини XVII ст., досягнувши в XVII — першій половині XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм. Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншим європей­ським національним культурам, а й викликала їхній подив і захоплення. Між Україною та іншими країнами Європи на­лагоджуються широкі культурні зв'язки. Як і в києво-руську добу, Україна стає форпостом європейської культури.

Бернард Меритин (Меретин, Мердерер, Мереттіні, Меретинич, пол. Bernard Meretyn, *кінець 17 століття — †1759) —архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького або італійського походження.

Працював на західноукраїнських землях, які у 18 столітті входили до складу Польщі. Головним замовником і патроном майстра був магнат і меценат Микола Василій Потоцький, який проводив значні будівельні роботи у своїх маєтках (особливо Городенці та Бучачі).

Кращі споруди — Собор св. Юра у Львові (1745-70, визначна пам'ятка рококо всього регіону), ратуша у Бучачі з баштою заввишки 35 м (1751), низка костелів та уніатських церков (костел Непорочного Зачаття Діви Марії та церкву Успіння Діви Марії у Городенці, Всіх святих у селіГодовиця та інші.

Споруди Бернарда Меритина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Велику роль в архітектурі Меритина відіграє скульптура. Працював в парі з таємничим скульптором Пінзелем.

Растреллі (Rastrelli Bartolomeo) Бартоломео (1700—1771), архітектор італ. походження, народився у Парижі, з 1716 в Росії, з 1730 придворний архітектор, найвизначніший представник пізнього бароко в Російській Імперії. Важливіші будови: палаци у Петербурзі (Зимовий, Воронцових, Строґанових), у Петергофі і в Царському Селі, Смольний монастир. В Україні за проектом Растреллі збудовано в Києві Андріївську церкву (1747—1753) з ознаками стилю рококо та царський палац (1752—1755).Єдиний серед архітекторів Російської імерії, що дав типові і повноцінні зразки бароко водночас в палацах, церквах, соборах, монастирях. Використовував стиль бароко.

Іва́н Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський (*1713, Літковичі^[1] — †10 вересня 1791, Київ) — найвидатніший архітекторукраїнського бароко. Народився у 1713 році в містечку Літковичах у родині вихідців з міста Бар на Поділлі. Як і його старший брат Василь, Іван навчався у Києво-Могилянській академії.

Творча спадщина: Київ

Міський водогін із фонтаном «Феліціан» (1748 — 1749), Покровська церква (1766), Церква Миколи Набережного (1772 — 1785), Будинок бурси (1760—1778)

Козелець

Собор Різдва Богородиці, Будинок полкової канцелярії