Не. 1. 5. Зміст шкільної історичної освіти

ВСТУП
1. ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ У ФОРМУВАННІ ЗМІСТУ ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ.

2. ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ЗМІСТУ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ.
3. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІСТУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ.

ВИСНОВКИ.

Ключові слова і терміни: зміст шкільної історичної освіти, державний стандарт, програма, основний компонент, історичний факт, теорія, лінійний принцип, концепція, процес.
Вступ.
Зміст шкільної історичної освіти – один із основних компонентів процесу навчання історії, певна система історичної інформації, яка засвоюється у вигляді історичних знань, умінь і навичок. Він закладений у «Державному стандарті базової і повної середньої освіти» (освітня галузь «Суспільствознавство»). В ньому представлено курси історії України і всесвітньої історії з давніх часів до сьогодення, які складені відповідно до хронологічно-послідовного лінійного принципу викладання історії.
Зміст навчального історичного матеріалу побудований на основі культурологічного, цивілізаційного та соціоантропоцентричного підходів у контексті всесвітньої та європейської історії. Людина розглядається як суб’єкт і творець історичного процесу.
Вітчизняну і всесвітню історію представлено у вигляді двох окремих курсів. Кожен з них інтегрує соціальну економічну, політичну та духовну історію та висвітлює тісний взаємозв’язок усіх сфер людського буття. Певну увагу приділено регіональній та місцевій історії (історії краю).
З психолого-педагогічної точки зору систему шкільної історичної освіти побудовано на поєднанні особиснісного та компетентнісного підходів до навчання.

1. ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ У ФОРМУВАННІ ЗМІСТУ ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ.

 

Перед шкільним курсом історії стоять наступні основні цілі: забезпечити оволодіння предметними компетентностями; надати цілісну систему знань, забезпечивши її глибину і міцність; забезпечити формування наукового розуміння історії і шанобливого ставлення як до вітчизняної історії, так і до історії зарубіжних країн та народів; розвинути історичне мислення учнів і навчити їх самостійно здобувати і застосовувати знання. При цьому оволодіння предметними компетентностями розглядається в органічній єдності з розвитком клювих компетентностей. Варто підкреслити, що історична освіта повинна допомогти кожному учню засвоїти ряд наступних цінностей: загальнонаціональних, європейських і загальнолюдських цінностей.
При конструюванні змісту шкільної історичної освіти необхідно забезпечити баланс політичних, культурних, етнонаціональних, європейських та інших цінностей при домінанті загальнонаціональних. Сучасна концепція історичної освіти зберігає систематичне вивчення історії. Ця навчальна дисципліна складає стержень гуманітарних курсів у основній середній школі.
Основні змістові лінії шкільної історичної освіти включають в себе історичний час, історичний простір та історичний рух. Історичний час характеризується не стільки переліком років і періодизацією подій і процесів (рік, століття, тисячоліття, епоха), але й циклічністю в історії, синхронністю і асинхронністю історичного руху. Історичний простір містить карти локально-історичних цивілізацій, динаміку географічних, екологічних, етнічних факторів розвитку людини і суспільства, вимір геополітичної карти своєї країни і світу. Історичний рух дає розуміння розвитку людини в різні історичні епохи (потреби, інтереси, мотиви дій, сприйняття світу, цінностей, умов життя і побуту людини); еволюції трудової діяльності людини, історії людських суспільств в різні епохи, процесів освіти і розвитку держав, їх історичних форм, основних віх політичної історії країн і народів світу; історії пізнання людиною оточуючого світу, розвитку ідеологій, суспільної думки, наукових ідей; історії культури народів Європи та світу, історії відносини між народами, суспільствами і цивілізаціями (сусідство, спадковість, завоювання тощо).
Відповідно до вказаних ліній формується зміст курсів історії України та всесвітньої історії, який являє собою виклад історії з давніх часів до наших днів.
Зміст шкільної історичної освіти відбивають учбові плани і програми середньої школи.
Учбовий план – це обовязковий для школи нормативний документ. У ньому вказані предмети, що підлягають вивченню, послідовність їх розприділення за роками навчання, кількість учбових годин, що відводяться на рік, півріччя і тиждень.
На підставі державного стандарту розробляються програми і підручники, які представляють матеріал історії у хронологічній послідовності подій, явищ і процесів. Учбові програми містять пояснювальну записку про цілі навчання історії та основні вимоги. В них послідовно представлена тематика навчального предмета, вказан основний фактичний матеріал,, основні теоретичні положення і компетентності, які мають засвоїти у процесі навчання, вказана рекомендована література. Програма з історії для загальноосвітніх навчальних закладів визначає зміст навчання історії.

 

2. ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ЗМІСТУ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ.

Навчальний історичний матеріал представлений двома основними компонентами: історичними фактами і теорією. Історичні факти засвоюються учнями на так званому емпіричному рівні, тобто із зовнішньої сторони (що, хто, де, коли, як) у вигляді образів, картин історичного минулого. Теоретичний рівень пізнання історії передбачає осмислення внутрішньої сутності фактів і оволодіння системою наукових понять, висновків, зв’язків і закономірностей суспільного руху.
Слово «факт» в перекладі з латинської означає «зроблене, те що відбулося». В історії факт розглядається як певний фрагмент, що мав місце в дійсності чи конкретній ситуації. Це те, що сталося відбулося насправді. Це встановлене знання, що відповідає об’єктивній реальності. Кожен історичний факт є неповторним, його не можна відтворити. В процесі пізнання минулого факти є цінними не лише самі по собі, вони необхідні для визначення і співставлення історичних зв’язків, для їх узагальнення і засвоєння в системі. Узагальнення і систематизація фактів – це інструмент пізнання історії.
Одиничні факти неоднорідні, їх пожна поділити за складністю на факти першого і другого порядку. Більш складні факти (першого порядку) розкриваються через менш складні другого порядку. Наприклад, до фактів першого порядку відноситься Громадянська війна в Англії у середині ХХ ст., другого порядку – битва під Нейсбі. В фактах другого порядку можуть бути виділені елементарні епізоди історичних знань – накази Кромвеля та Карла І.
З сполучення фактів різного порядку виникає образ історичної події. Тому при підготовці до уроку потрібен відбір основних і опорних фактів, виявлення тих з них, які учні повинні запамятати. Основні факти, що є значимими для пізнання історії і формуючі ключові ідеї курсу, розкриваються більш повно і детально. Вони потрібні для зв’язку, для міцного запам’ятовування важливих подій. Таким чином, від значимості фактів залежить ступінь їх висвітлення. Кожний приведений на уроці факт повинен розкривати сутність питання, сприяти засвоєнню основних теоретичних положень.
При відборі фактів для уроку потрібно враховувати також їх достовірність, конкретність, образність і емоційність. Більшої образності вимагають факти для учнів основної школи і більшої документальності для учнів старших класів. При викладенні уроку у молодших школярів викликає піднесення інтелектуальної і емоційної активності сам процес перебігу подій, але не їх причини.
На етапі пояснення нового матеріалу не слід вводити факти, які ускладнюють аналіз і відволікають думки учня. Аналіз матеріалу повинен бути спрямований на виділення в ньому істотних ознак понять. Потрібно також враховувати співвідношення фактів і узагальнень. Викладання історії перетвориться в фактологію, якщо будуть переважати конкретні історичні факти без зв’язків і узагальнень між ними. І напроти, якщо будуть переважно висновки і узагальнення без опори на конкретні факти, викладання стане занадто соціологізованим.
У повсякденному спілкуванні слова «факт», «подія», «явище» часто виступають синонімами. Проте з методичної точки зору вони розмежовуються:
- факт-подія – це значні одиничні факти. До них відносяться, наприклад, битва при Азенкурі, повстання С. Наливайка, громадянська війна в США. Ці події відбувалися в конкретних умовах, за участю певного кола осіб, вони чітко локалізовані в просторі і часі. Вивчення одиничних, неповторних фактів чи подій допомагає зрозуміти і засвоїти типові явища.
- факт-явище – назається загальне поняття (революція, повстання) безвідносно до конкретних фактів, без вказання місця, часу і учасників. В даному випадку мається на увазі, що революція – це якісні зміни в розвитку суспільства, а повстання масовий збройний виступ. Історичні явища часто відображають риси, характерні для певного періоду історії чи епохи, наприклад для епохи кріпосництва характерні панщина.
Процес – це послідовна зміна станів в розвитку. В історії це ланцюги взаємопов’язаних у часі фактів. Ланкою що поєднує їх є причини і наслідки. Наприклад промисловий переворот – це процес, характерними рисами якого є перехід від мануфактури до фабричного виробництва. (велике переселення народів, поява і розселення людей на території Британських островів).
Нарешті, існує ще одна суто педагогічна типологія історичних фактів. Це – головні та неголовні факти. Головними вважаються ті факти, які: 1) вплинули на розвиток суспільства, залишивши значний слід у житті суспільства; 2) маючи об’єктивно велике історичне значення, передають основний фактологічний зміст історичної епохи, періоду; 3) у своєму змісті і зв’язках містять важливі теоретичні відомості, необхідні для формування у школярів історичних понять, світоглядних ідей, власної думки з приводу минулого); 4) відрізняються яскравістю, образністю, емоційністю і здатні залишити в душах учнів глибокий слід. Головні факти відбираються авторами підручників, програм як обов’язкові для засвоєння і підлягають ґрунтовному опрацюванню на уроці та закріпленню у вигляді яскравих, уявлень у свідомості й памяті учнів. Кожен із них вивчається як складний факт, на основі якого у школярів буде сформована відповідна «картина» минулого.
Неголовні історичні факти необхідні в змісті навчального історичного матеріалу для локалізації головних фактів у просторі і часі, їх кількісної характеристики, для встановлення хронологічних зв’язків між основними подіями й тлумаченнями їх. Відповідно до них відносяться: 1) історико-статистичні дані; 2) хронологічні відомості; 3) картографічні й інші відомості; 3) динамічні і відносно статичні факти, які не мають великого значення для розуміння й оцінки минулого.
Порівнюючи зміст навчального історичного матеріалу у різні роки, можна побачити, що розмежування головних і неголовних фактів у ньому є дуже умовним і мінливим. Протягом років в підручниках історії неодноразово відбувалася ревізія фактів: одні з них ставали «наріжними», «доленосними», «видатними» подіями в житті країни і світу, а інші відсувалися на задній план. Це природне явище, оскільки саме головні факти визначають певну тенденцію у розкритті історичного змісту у підручнику чи на уроці, суб’єктивну позицію автора, учителя, соціальне замовлення суспільства на виховання певного типу особистості.
Другим компонентом навчального історичного матеріалу є теорія. Термін «теорія» означає: 1) узагальнення досвіду, суспільної практики, що відбиває об’єктивні закономірності розвитку суспільства і природи; 2) сукупність узагальнених положень, що утворюють будь-яку науку чи її розділ; 3) сукупність наукових положень, учення про які-небудь явища, факти, система поглядів з якогось питання.
Багато освітян розглядають оволодіння учнями теоретичними знаннями як основу формування у них умінь учитися, самостійно здобувати знання, розвитку критичного мислення і інших важливих якостей особистості.
Структура цього компонента складна і багатогранна. У ньому виділяють три складових елементи: 1) історичні поняття різної широти і узагальнення; 2) суттєві причинно-наслідкові, локальні просторові, хронологічні зв’язки; 3) тенденції суспільного розвитку.
У підручниках теоретичний компонент присутній у вигляді «відкритої теорії» чи теорії «прихованої у фактах». У першому випадку в підручниках містяться положення, абзаци і пункти параграфів із розгорнутим поясненням ознак історичних понять, з характеристикою причин і наслідків історичних подій, закономірностей історичних явищ і процесів.
У другому випадку теоретичні положення прямо не повідомляються, а приховуються в спеціально організованому підборі і викладі історичних фактів і можуть бути виявлені учнями за допомогою відповідних питань, що спільного і відмінного, яке значення вони мали для подальшого розвитку подій, які висновки ми можемо зробити?
Автори навчальних підручників часто свідомо не повідомляють учням теоретичні відомості, а використовують елементи, наприклад проблемного навчання, щоб розвивати самостійність і критичність мислення учнів.