ТОП 10:

Проблеми періодизації розвитку світової соціологічної думки. Протосоціологія: головні персоналії. Історичні, соціокультурні та теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки



Звертаючись до аналізу історії розвитку соціології як самостійної науки, перш за все необхідно визначити хронологічні рамки її існування. Проблема історичних меж функціонування соціології полягає в тому, що, з одного боку, її можна вважати стародавньою наукою, адже багато цікавих соціологічних спостережень ми знайдемо у конфуціанських текстах, у працях Солона, Платона, Аристотеля, Геракліта, Протагора, Епікура та інших мислителів давнини. З іншого боку, соціологію можна визнати як відносно молоду галузь наукового знання, становлення якої припадає на кінець тридцятих та сорокові роки ХІХ сторіччя та пов’язано з іменем О. Конта.

Сенс мають прибічники обох підходів до визначення віку соціології. Проте, за думкою багатьох дослідників, щоб виокремити соціологію як самостійну галузь знання про суспільство, яка має всі ознаки науковості, в історії розвитку досліджень суспільства необхідно виділити два нерівнозначних за тривалістю періоди: етап так званої протосоціології та етап власно соціології як окремої науки.

Протосоціологієюзвичайно називають доконтівський період у функціонуванні соціологічної думки. Цей етап можна було б назвати передісторією соціології. Він почався ще на зорі духовного розвитку людства спробами його кращих представників (мислителів, філософів) зрозуміти характер суспільного устрою, шляхи та принципи побудови соціуму. Так, велике значення для розвитку соціологічної думки мали ідеї давньогрецьких філософів Платона (427-347 рр. до н.е.) та Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) про соціальну природу людини (вони називали її "політичною (чи соціальною) твариною"), сім’ї та держави, про суспільну диференціацію тощо.

Серед протосоціологічних персоналій особливе місце посідає арабський історик та соціальний філософ Ібн Халдун (1332-1406 рр.). Він стверджував закономірний характер суспільного розвитку, який, на думку Ібн Халдуна, обумовлюється географічним середовищем та виявляється у циклах підйому та спаду цивілізації у процесі зміни поколінь. Згідно концепції Ібн Халдуна, рівень розвитку культури та характер правління у державі визначаються суспільним розподілом праці, взаємним обміном економічною діяльністю та обумовленою цим соціальною солідарністю представників влади та їх підлеглих.

Суттєве значення для розвитку науки про суспільство мають соціологічні спостереження, якими насичені твори Н. Макіавеллі (1469-1527), Т. Мора (1478-1535), М. Монтеня (1533-1592), Т. Гоббса (1588-1679), Ф. де Ларошфуко (1613-1690), Б. Паскаля (1623-1662), Дж. Локка (1632-1704), Б. Спінози (1632-1677), Ж. де Лабрюйєра (1645-1696), Д. Віко (1668-1744), Ш. Монтеск’є (1689-1755), Ф. Вольтера (1694-1778), Д. Дідро (1713-1784), К. Гельвеція (1715-1771), А. Сміта (1723-1790), П. Лакло (1741-1803), Й. Гердера (1744-1803), К. Сен-Сімона (1768-1825) та багатьох інших мислителів минулого.

Знайомство з творчою спадщиною цих авторів (будь то "Небезпечні зв’язки" П. Лакло чи "Думки" Б. Паскаля, "Максіми" Ф. де Ларошфуко чи "Характери" Ж. де Лабрюйєра, "Листи про сліпих у повчання зрячим" Д. Дідро чи "Філософські думки" Ф. Вольтера) збагачує сучасних дослідників знанням про сутність та рушійні сили людських стосунків, міжособистісного спілкування, суспільного розвитку в цілому.

Отже, корені соціологічної науки сягають часів античності. Значне прирощення наукове знання про суспільство отримало також у період пізнього середньовіччя. Проте, за думкою вчених, які займаються історією соціології, найвагоміший внесок у протосоціологію зробила блискуча плеяда французьких філософів-просвітителів. Саме їх стараннями було створене міцне теоретичне підґрунтя соціології як самостійної науки, історія якої починається з творчості Огюста Конта. Окремі періоди історичного розвитку соціологічної системи знань будуть схарактеризовані нами нижче, після того, як ми більш докладно проаналізуємо теоретичні, історичні та соціокультурні передумови її виникнення.

Говорячи проісторичні, соціокультурні та теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки, перш за все підкреслимо, щопоява соціології як окремої галузі людського знання – це наслідок не лише поступу самої науки, логіки її внутрішнього розвитку, але й кардинальних зрушень у суспільному житті, перш за все пов’язаних з так званою промисловою революцією у Європі, яка призвела до бурхливого розвитку таких процесів, як індустріалізація, урбанізація, секуляризація тощо.

Серед найважливіших історичних чинників, під впливом яких виникла соціологія, зазвичай називають Велику французьку революцію 1789 року. Вона була водночас і результатом, і каталізатором подальших радикальних політичних, економічних та інтелектуальних змін у суспільстві. Саме у післяреволюційній Франції з’являються паростки громадянського суспільства, зароджується новий соціальний порядок, одержують певне розповсюдження демократичні зрушення, актуалізуються такі соціокультурні феномени, як суспільна свідомість, громадські настрої, громадська думка тощо. Як наслідок, з’являється потреба у науковому осмисленні цих та багатьох інших феноменів, що з’явилися завдяки докорінній трансформації соціального буття. Таким чином, поява соціології була відповіддю на "виклики" часу, на "соціальний запит", це своєрідна саморефлексія суспільства, яке намагається пізнати себе.

Як уже підкреслювалось, теоретичні джерела становлення соціології як окремої галузі наукового знання складають численні соціологічні спостереження філософських та громадсько-політичних вчень мислителів минулого, тобто різноманітні протосоціологічні теорії. До імен, зазначених нами, можна було б додати ще не один десяток. Але, як вважають фахівці з історії соціології, серед перелічених вище філософів, економістів, письменників, громадських діячів чи не найважливішу роль у становленні соціологічної науки відіграли концепції Ш. Монтеск’є та К. Сен-Сімона. Зазвичай саме їх наукові пошуки визначають як теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки.

Соціальний філософ, історик та правознавець Шарль Луї Монтеск’є (1689-1755) був відомим діячем Просвітництва. Головною темою соціально-філософської теорії Ш. Монтеск’є була проблема політичного деспотизму. Він стверджував, що будь-яке суспільство, засноване на тотальному насильстві чи деспотизмі, не може залишатися життєздатним тривалий час. Найбільш вагомі соціологічні спостереження Ш. Монтеск’є представлені у його праці "Про дух законів" (1748), де зазначається, що, наслідуючи англійський досвід парламентського правління, можна запобігти абсолютизму через інституційний поділ законодавчої, виконавчої та судової функцій держави. На думку Ш. Монтеск’є, це найважливіший принцип поділу влади, який відвертає абсолютну владу. Названа вище робота Ш. Монтеск’є є чи не першим досвідом порівняльної соціології соціальних інститутів, який свідчить про взаємозв’язок релігії, освіти, управління і географії. Соціологічна традиція, заснована Ш. Монтеск’є, була досить авторитетною не лише у XVIII, але й у XIX сторіччі та спричинила великий вплив на наукові погляди Е. Дюркгейма та А. де Токвіля.

Головні праці Ш. Монтеск’є: "Персидські листи" (1721), "Роздуми про причини величі та падіння римлян” (1734), "Про дух законів" (1748).

Клод Анрі де Сен-Сімон (1760-1825) ‑ французький філософ, один із засновників концепції "утопічного соціалізму". Ідеї К. Сен-Сімона справили велике враження та були засвоєні О. Контом, який з 1816 до 1824 року був його особистим секретарем.

К. Сен-Сімон одним із перших висловив точки зору щодо примату методів природничих наук у пізнанні суспільного життя. Виходячи з цього, він розробив концепцію "соціальної фізіології", у якій поєднав раціоналістичні погляди з історицизмом у тлумаченні суспільних явищ. К. Сен-Сімон вважав, що розвиток суспільства перш за все обумовлен зміною пануючих у ньому філософсько-релігійних та наукових ідей. На його думку, визначальну роль в історії відіграє індустрія, яку він розумів як сукупність різних видів економічної діяльності людей. Такого ж значення він надавав відповідним індустрії формам власності та класам. Свої ідеї та пануючі теорії власності будь-яка суспільна система розвиває поступово і до кінця. Після цього "органічна", творча епоха змінюється на "критичну", руйнівничу епоху, яка веде до побудови більш ефективного суспільного ладу. Таким чином, у соціологічній концепції К. Сен-Сімона зроблено перший крок до аналізу соціальних явищ як різних боків закономірного розвитку цілісного організму-суспільства. Розуміння всесвітньої історії пов’язано у К. Сен-Сімона з думкою про прогрес як поступовий рух людства від нижчих суспільних форм до вищих відповідно зі стадіями розвитку мислення: релігійною, метафізичною та позитивною (науковою). К. Сен-Сімон стверджував, що побудова нового суспільства, якості якого задовольняли б переважну більшість населення, перш за все залежить від інтенсивного розвитку промисловості та сільського господарства, виробничих сил суспільства та викорінювання в ньому паразитизму. Головними рисами "промислової системи" К. Сен-Сімон вважав перетворення суспільства у всезагальну асоціацію людей, введення обов’язкової для всіх виробничої праці, надання однакових можливостей щодо застосування своїх здібностей, введення розподілу за "здібностями", перетворення державної влади у знаряддя організації промисловості, поступове утвердження всесвітньої асоціації народів та всезагального миру при стиранні національних кордонів.

Концепція К. Сен-Сімона (через О. Конта та безпосередньо) мала великий вплив на розвиток соціологічної думки у Франції, Німеччині, Італії, Росії та інших країнах.

Головні праці К. Сен-Сімона:"Нарис науки про людину" (1813), "Праця про всесвітнє тяжіння" (1813), "Про промислову систему" (1821), "Катехізис промисловців" (1823-1824), "Нове християнство" (1825).

Таким чином, отримання соціологією статусу самостійної науки було підготовлено досягненнями філософської думки, а також всіх наук про природу і людину, які одержали особливо помітний розвиток у ХVI – XVIII сторіччях та забезпечили осягнення людським розумом підвалин фізичного світу та місця людини у ньому. Могутніми чинниками наукового оформлення соціологічного знання були, як уже підкреслювалось, докорінні зміни суспільної свідомості на початку ХІХ сторіччя. Без усього цього соціологія як самостійна наука була б не лише незатребуваною, але й взагалі неможливою.

Отже, хоча соціологічна думка така ж давня, як і людське співтовариство, виникнення окремої галузі наукового знання про суспільство – соціології – стало можливо лише за певних історичних, соціокультурних та теоретичних передумов, які були викладені вище.

Як зазначала відома українська дослідниця І. Попова, "переплетення усіх цих чинників, їх неповторне поєднання й міра життєздатності зумовили логіку розвитку соціології, появу аналогічних ідей і теорій на різному національному ґрунті, поширення ... за різних історичних умов схожої інтелектуальної проблематики, типових культурних діалогів".

Звернення до аналізу різних підходів до розвитку світової та вітчизняної соціології як самостійної науки переконує дослідників у тому, що важливим фактором її становлення та успішного функціонування є "відкритість" суспільства, його демократичність. Можна абсолютно категорично стверджувати, що в умовах тоталітарних суспільств соціологія не може розвиватися і взагалі існувати (яскравий приклад тому – історія радянської соціології).

Сьогодні, коли людство переживає перехід до так званого інформаційного суспільства, до найважливіших чинників розвитку соціології необхідно віднести готовність та спроможність того чи іншого соціуму, насамперед його правлячої еліти, не тільки усвідомлювати потребу, але й спонукати дослідників до об’єктивного наукового (соціологічного) аналізу реальних соціальних процесів.

Продовжуючи наш історико-соціологічний екскурс, розглянемо основні етапи розвитку соціологічної науки. Для цього звернемось до періодизації соціології, яку запропонував відомий західний соціолог М. Елброу.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.202.194 (0.005 с.)