ТОП 10:

Соціологія і суспільство. Функції соціології. Роль соціології у розвитку сучасного українського суспільства



Взаємозв’язок між соціологією та суспільством перш за все обумовлений тим, що соціологія, як і кожна наука, ‑ це суспільне явище, тому їй притаманні риси того суспільства, в якому вона розвивається. Водночас соціологія впливає на суспільство, в тому числі змінюючи його.

Як підкреслює І. Попова, характер впливу соціології на суспільне життя зазнає значних змін. Цей вплив зумовлений, по-перше, тим, що являє собою соціологія, по-друге, за яких умов вона функціонує. Багато дослідників сходяться на тому, що соціологія відіграє особливо важливу роль у часи кардинальних суспільних змін. При цьому у такі періоди найбільшої значущості набуває соціологічна теорія, зокрема так звана "велика теорія", яка дозволяє усвідомити та осмислити те, що відбувається у соціумі.

Отже, соціологія великою мірою залежить від суспільства, від того, що в ньому відбувається, вона виникла лише за певних суспільних умов, а саме за умов широких соціальних перетворень останніх двох - трьох століть (про це більш докладно йтиметься нижче).

Сучасний англійський соціолог Е. Гідденс підкреслює: "Розвиток та актуальні проблеми соціології необхідно розглядати у контексті тих змін, що сформували та продовжують формувати сучасний світ. Ми живемо у світі об’ємних соціальних перетворень".

Соціологічне знання виконує важливі функції (завдання), спрямовані на пізнання та удосконалення суспільства. Саме завдяки реалізації цих функцій соціологія здійснює безпосередній вплив на життєдіяльність суспільства в цілому, різних соціальних груп, соціальних інституцій, окремої особистості.

Отже, визначаючи функції соціології, треба брати до уваги специфічні особливості конкретного суспільства на певному етапі його розвитку. З огляду на це, можна виокремити такі групи функцій сучасної української соціології:

· теоретико-пізнавальні: полягають у нарощуванні фундаментального знання щодо структури та функціонування суспільства в цілому та його окремих елементів;

· практично-політичні: їх реалізація передбачає взаємодію соціології з владними органами і полягає у сприянні ефективному управлінню соціальними процесами завдяки наданню цим органам оперативної соціологічної інформації щодо реального стану суспільства;

· громадянські: пов’язані з формуванням громадянського суспільства в Україні; полягають у методично надійному, доступному широкому загалу і регулярному інформуванні суспільства про сутність процесів, які в ньому відбуваються, їх причини та результати.

Кожна із цих груп функцій має у своєму складі завдання, які її конкретизують.

Так, внутрішньою складовою теоретико-пізнавальної групи функцій зазвичай визначають так звану прогностичну функцію, покликану на підставі наукового (соціологічного) аналізу минулого суспільства та його сучасності формулювати прогнози щодо можливих варіантів розвитку суспільства у майбутньому.

Як зазначає відома українська дослідниця Н. Черниш, прогностична функція соціології, тобто її здатність виробляти науково обґрунтовані прогнози щодо тенденцій розвитку соціальних процесів і спільнот у майбутньому, має особливе значення у перехідні епохи розвитку суспільства, а, отже, саме у наш час. Реалізуючи цю функцію, соціологія може визначати діапазон можливостей і вірогідностей; подати декілька сценаріїв можливих процесів, пов’язаних із кожним з обраних сценаріїв, розрахувати ймовірні втрати щодо кожного з обраних варіантів, визначити побічні ефекти, а також довготермінові наслідки.

Активна роль соціології у суспільстві, на думку Е. Гідденса, передусім, виражається в тому, що соціологія обов’язково передбачає соціальну критику. Це також, на наш погляд, треба розглядати як завдання, що вирішується у межах теоретико-пізнавальної функції соціології. Адже реалізація соціально-критичної функції можлива лише за умов глибокого наукового пізнання соціального світу, в тому числі його негативних феноменів (відчуження, бюрократизації, дегуманізації праці, злочинності, наркоманії тощо).

Наукове, зокрема соціологічне, пізнання та розуміння суспільства, в якому людина живе, є найважливішою ознакою освіченості людини і суспільства в цілому, підкреслює І. Попова. Отже, елементом теоретично-пізнавальної функції є функція освіти, передачі знання, яка досягається у процесі соціологічної діяльності, в тому числі соціологічної освіти.

Щодо практично-політичних функцій соціології, то вони реалізуються, як зазначалось вище, перш за все завдяки наданню органам влади оперативної соціологічної інформації, необхідної для прийняття ними управлінських рішень. Реалізація практично-політичних функцій здійснюється також завдяки так званій соціально-інженерній діяльності, в процесі якої наукове (соціологічне) знання трансформується безпосередньо у перетворювально-практичну діяльність. Необхідними елементами соціально-інженерної діяльності виступають соціальне проектування та соціальні технології. Перший з них (соціальне проектування) ‑ це ґрунтована на науковому (соціологічному) знанні діяльність щодо створення образу майбутнього об’єкта. Таким об’єктом у соціальному проектуванні є ті стани суспільних явищ і процесів, яких передбачається досягти.

Соціальна технологія ‑ це визначення науково обґрунтованих засобів реалізації образу майбутнього суспільного стану. За концепцією К. Поппера, соціальна технологія ‑ це засіб застосування теоретичних висновків соціології у практичних цілях. Соціальна технологія безпосередньо пов’язана з соціальним проектуванням, яке не тільки створює образ майбутнього об’єкта, але й прораховує принципову можливість його досягнення. Соціальна технологія визначає засоби досягнення бажаного стану об’єкта. Реалізація цих засобів ‑ справа соціальної інженерії. Отже, утворюється єдиний ланцюг: соціальне проектування ‑ соціальні технології ‑ соціально-інженерна діяльність.

У зв’язку з актуалізацією практичних функцій соціології сьогодні суттєво розширюються можливості технологізування різноманітних сфер життєдіяльності як суспільства в цілому, так і окремої людини. В сучасних умовах одержують поширення такі поняття та відповідні їм феномени, як "технологія управління", "технологія міжособистісного спілкування" та інше. Як вважає В. Щербіна, крізь призму технологізації можна розглянути "всю сукупність використовуваних суспільством засобів ефективного функціонування – від вищих органів влади до специфічних соціальних інституцій".

З огляду на ті завдання, які реалізуються в межах практично-політичних функцій соціології, до їх складу входить така функція, як соціальне планування, тобто планування, спрямоване на визначення цілей, показників, завдань, термінів, темпів, пропорцій соціальних процесів, систем та їх ланок з урахуванням оптимізації їх розвитку, підпорядкування плановому врегулюванню соціальних факторів та резервів. Завдяки реалізації цієї функції, як зазначає Н. Черниш, соціальне планування охоплює різноманітні галузі суспільного життя на всіх його рівнях – від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів і країн до життя конкретних міст та сіл, окремих підприємств, колективів тощо.

Реалізація громадянських функцій соціології, спрямованих на створення в Україні громадянського суспільства, як одну з головних умов цього процесу передбачає формування та розвиток соціологічного мисленнярізних верств населення, окремої особистості. При цьому під соціологічним мисленням ми розуміємо здатність індивіда (чи соціальної групи) адекватно оцінювати свою діяльність у різноманітних сферах особистого і суспільного життя (економічній, політичній, правовій, моральній, ідеологічній, сімейно-побутовій тощо), а також передбачати її результати та наслідки як для особистісного, так і для суспільного розвитку. Успіх формування соціологічного мислення населення в цілому та окремої людини залежить від того, наскільки оперативно, повно та об’єктивно йде процес розповсюдження даних емпіричних (соціологічних) досліджень щодо реального стану українського суспільства, ефективності реалізації внутрішньої, в тому числі соціальної, політики владними органами різних рівнів; можливостей та конкретних результатів участі тих чи інших соціальних груп або окремих громадян у реформуванні суспільних відносин. Отже, за сучасних умов, як ніколи, актуалізується інформаційна функція соціології як складова її громадянських функцій.

Деякі дослідники виокремлюють так звану ідеологічну функцію соціології. У цьому контексті підкреслимо, що ідеологія – це система поглядів, ідей, оцінок, в яких відбивається ставлення індивідів до дійсності та один до одного, виражаються інтереси різних соціальних груп, класів, суспільств. З огляду на це, ідеологія – це упереджений погляд на суспільство, його упереджена оцінка, оскільки вона відображує суб’єктивне, таке, що не є ціннісно нейтральним, знання про соціальний світ. А, отже, соціологія як система наукового, тобто неупередженого, здобутого спеціальними методами, об’єктивного знання про суспільство, не може мати ідеологічної функції. Проте можна погодитися з В. Ядовим, який говорить про ідеологічний вплив соціології, тобто її здатність впливати на суспільне життя, зокрема на життєдіяльність окремих соціальних груп, спільнот, колективів, окремої людини, змінюючи їх погляди на суспільство, його оцінки завдяки самого факту проведення соціологічних досліджень та оприлюднення їх результатів.

Як підкреслює Е. Гідденс, "соціологію не можна розглядати як лише нестримне інтелектуальне заняття у відриві від практичних наслідків соціологічного аналізу для тих, чия поведінка є предметом цього аналізу". Проте, як вважає І. Попова, це зовсім не означає, що соціолога не турбує "чистота" знання, яке він одержує. Навпаки, врахування того, на які соціальні дії орієнтують суспільство результати соціологічної діяльності, загострює почуття відповідальності соціолога за ті пропозиції та рекомендації, які він формулює на підставі результатів здійснених досліджень.

Усі функції соціології тісно пов’язані між собою. Громадянська група функцій пов’язана з теоретико-пізнавальними функціями, зокрема, через освітню функцію, завдяки якій відбувається не тільки зростання освіченості окремої людини та суспільства в цілому щодо закономірностей соціального життя, але й формування (за допомогою соціологічної освіти) соціологічного мислення особистості (чи певної соціальної групи), що входить до завдань громадянської групи функцій.

Соціально-критична функція, з одного боку, є частиною теоретико-пізнавальної групи функцій, з іншого боку, оскільки ця функція спрямована на виявлення проблем, протиріч та "больових точок" суспільства, вона безпосередньо пов’язана з практично-політичними функціями, реалізація яких, у тому числі, полягає у вирішенні цих проблем та протиріч.

Отже, відрив однієї функції від іншої, їх розмежування, визнання особливої ролі однієї з функцій можуть спричинити викривлене уявлення про взаємовплив і взаємодію між суспільством і соціологією, про місце і роль соціологічної науки у суспільному розвитку.

Як підкреслював відомий французькийсоціолог Е. Дюркгейм, соціологія не була б варта уваги, коли б не дозволяла удосконалювати суспільство.

Переоцінити значущість соціології у пізнанні трансформаційних процесів, які відбуваються в сучасній Україні, важко, проте у подальшому її роль у реформуванні нашого суспільства, його удосконаленні, безперечно, повинна збільшуватись. Необхідність цього обумовлена багатьма причинами. Насамперед нагальною потребою у науковому (в тому числі соціологічному) обґрунтуванні реформ, що здійснюються в країні. Це передбачає всебічний аналіз та прогнозування можливих соціальних наслідківтих чи інших економічних, політичних, правових і т.ін. нововведень, їх впливу на соціальне самопочуття населення , його матеріальне становище, настрої, протестну поведінку тощо.

Зростання ролі та значення соціальної сфери життя суспільства зумовлює необхідність "втручання соціології" у розробку соціальної політики української держави. При цьому мова йде не лише про соціально орієнтовану економіку та певну систему соціального захистунаселення, але й про потребу розгалуження такої сфери діяльності держави та суспільства, як соціальна робота.

У сучасній науковій літературі під соціальною роботою мають на увазі, по-перше, практичну професійну діяльність з надання допомоги та підтримки людям, які опинились у скрутній ситуації; по-друге, навчальну дисципліну, яку вивчають майбутні фахівці з соціальної допомоги та підтримки населення (такий навчальний курс викладається на соціологічному факультеті Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та в інших ВНЗ, які здійснюють підготовку спеціалістів з соціальної роботи); по-третє, галузь наукових знань, в межах якої формулюються теоретичні підвалини соціальної роботи, зокрема здійснюється розробка категоріально-понятійного апарату, за допомогою якого досліджуються засадничі принципи соціальної допомоги різним групам населення, тенденції та закономірності її практичної реалізації, аналізується та узагальнюється досвід соціальної роботи, ефективність наявних та пошук її інноваційних форм, дієвість засобів та методів здійснення цієї роботи тощо. Все це складає предметне поле соціальної роботи як галузі наукового знання.

Зазначимо, що соціальна робота як наукова галузь ще дуже молода, вона знаходиться в процесі становлення, предметного та структурного визначення. Говорячи про структурне визначення, ми маємо на увазі необхідність визначення місця соціальної роботи як наукової дисципліни у системі наук про людину та суспільство. Якщо проаналізувати існуючі теорії соціальної роботи, то можна дійти висновку, що вони належать до психологічного, соціологічного та педагогічного напрямків наукового знання. Відповідно, у центрі уваги психологічних теорій соціальної роботи ‑ ідея допомоги людині шляхом оптимізації її власних зусиль, використання своїх особистісних та соціальних ресурсів у вирішенні тієї чи іншої життєвої проблеми, поліпшення несприятливої для нормального функціонування індивіда ситуації. Педагогічні теорії соціальної роботи ґрунтуються на ідеї допомоги людині або певній групі шляхом виховного впливу на процес їх "входження" у суспільство, який здійснюють такі соціальні інститути, як сім’я, школа, позашкільні заклади і т.ін.. Що стосується соціологічних теорій соціальної роботи, то вони концентрують свою увагу на соціальному контексті допомоги, а саме на соціальних причинах виникнення складних ситуацій, на соціальних нормах та соціальній патології, соціальному контролі за поведінкою індивідів чи груп.

Безперечно, практична реалізація соціальної роботи в Україні повинна засновуватися на всіх перелічених вище теоретичних підходах, враховувати індивідуально-психологічні, педагогічні та соціальні чинники, що обумовлюють необхідність надання соціальної допомоги певним індивідам чи групам, використовувати психологічні, педагогічні та соціологічні методи роботи з ними. Не випадково соціальних працівників готують сьогодні у педагогічних ВНЗ, на психологічних та соціологічних факультетах. Проте, на наш погляд, соціальна робота ‑ це галузь, яка перш за все має бути заснована саме на соціологічному баченні, соціологічних дослідженнях соціальних процесів і проблем, в тому числі запитів та потреб різних прошарків суспільства та окремої особистості.

Отже, важливим завданням сучасної вітчизняної соціології, яке, в тому числі, реалізується в межах її практично-політичних функцій, є вироблення теоретичних засад, надання необхідної соціологічної емпіричної інформації та формулювання конкретних пропозицій і рекомендацій відповідним суспільним та державним органам (різноманітним соціальним службам, громадським організаціям тощо) для прийняття ними науково обґрунтованих управлінських рішень щодо використання тих чи інших форм і методів соціальної допомоги різним групам населення нашої країни.

Як вже підкреслювалось, соціологія має велике значення для становлення в Україні громадянського суспільства та правової держави.

Зазначимо, що у соціальних науках громадянське суспільство визначається як цілісна система неполітичних і неполітизованих духовних та економічних відносин у суспільстві; це область спонтанної (добровільної) самореалізації людей (та їх об’єднань), яка захищена відповідними правовими нормами від будь-яких проявів регламентація їх діяльності з боку держави та її органів. Отже, формування та розвиток громадянського суспільства можливі лише за умов існування правової держави, тобто держави, в якій життя суспільства, кожного її члена (від пересічного громадянина до Президента) підкорене закону, а закон спрямований на забезпечення всезагального рівноправ’я та соціальної справедливості. Основою правової держави є створення умов для беззаперечної реалізації гарантованих Конституцією прав людини. Громадянське суспільство та правова держава не дистанціюються одне від одного, а взаємодіють між собою завдяки створенню надійних та доступних каналів взаємодії. Одним із таких каналів є інститут громадської думки.

У цьому контексті підкреслимо, що у соціології громадська думка визначається як думка значної частини населення (різних соціальних груп чи окремих спільнот) щодо певної суспільної проблеми, події, факту в конкретній соціальній чи соціально-політичній ситуації. Коли говорять про інститут громадської думки, то мають на увазі існування відносно усталеної форми організації соціального життя, що забезпечує усталеність зв’язків і відносин у межах суспільства завдяки наявності відповідної соціально-професійної групи (фахівців-соціологів), організацій, установ, де ця група здійснює свою діяльність, спрямовану на вивчення громадської думки (соціологічні центри (наприклад, Центр імені Разумкова (м. Київ) чи Східноукраїнський фонд соціальних досліджень (м. Харків), академічні інститути (наприклад, Інститут соціології Національної академії наук України), вузівські кафедри, відділення, факультети соціології тощо), а також існуванню певної нормативно-ціннісної системи, що регулює цю діяльність та відносини як у межах цього інституту, так і його взаємодії із суспільством у цілому, окремими соціальними інститутами, групами, індивідами. Одним із документів, що регулює ці відносини в межах нашої країни, є Професійний кодекс соціолога — члена САУ (Соціологічної асоціації України) (докладно про цей Кодекс йтиметься далі).

Становлення інституту громадянської думки в Україні є, з одного боку, наслідком розвитку соціології, активізації соціологічних досліджень різноманітних проблем сучасного суспільства, з іншого – зростаючої (в т.ч. під впливом соціології) громадянської самосвідомості населення, формування у нього соціологічного мислення.

Ще раз підкреслимо, що під соціологічним мисленням ми розуміємо здатність індивіда (або соціальної) групи критично оцінювати свою діяльність у різних сферах приватного та суспільного життя, рефлексувати з її приводу, а також передбачати результати та наслідки цієї діяльності як для себе особисто, так і для суспільства в цілому. Важливими чинниками формування соціологічного мислення є знання, вміння та навички аналізу актуальної соціально-економічної, соціально-політичної та соціокультурної ситуації у суспільстві, відносин між різними соціальними групами, а також тенденцій їх розвитку в короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Звичайно, найважливішим каналом становлення соціологічного мислення є розвиток загальносоціологічної та спеціальної соціологічної освіти у вищій школі України. Перша (загальносоціологічна) передбачає засвоєння соціологічних знань майбутніми фахівцями будь-якого профілю підготовки. Спеціальна соціологічна освіта – це система підготовки фахівців-соціологів різного професійного спрямування (соціологів-дослідників, у тому числі теоретиків та емпіриків, соціологів-викладачів, соціологів-практиків (для роботи у різних сферах суспільного життя: на промислових підприємствах, установах, організаціях, політичних партіях тощо), соціологів-консультантів, соціологів-аналітиків (для роботи в органах державного управління) і т.д.. Проте соціологічна освіта в Україні (як загальна, так і спеціальна), на жаль, має нетривалу історію, про що далі йтиметься докладніше. Окрім того, далеко не всі громадяни мають вищу освіту чи прагнуть її отримати. З огляду на це, формування соціологічного мислення, як вже підкреслювалося, можливо, в тому числі, за умов реалізації такої складової громадянської групи функцій соціології, як інформаційна функція, яка полягає у наданні населенню в цілому (а не тільки органам влади) оперативної та вичерпної інформації, заснованої на результатах емпіричних досліджень щодо ситуації у суспільстві та його окремих сферах, соціально-психологічної атмосфери в ньому, рівня конфліктності/солідарності різних суспільних груп тощо.

Надання такої інформації здійснюється завдяки публікації отриманих соціологами даних перш за все у засобах масової інформації (у газетах, журналах, на телебаченні, радіо, в Інтернеті тощо), а також у наукових публікаціях (статтях, колективних та індивідуальних монографіях тощо).

На жаль, у сучасному українському суспільстві інформаційна функція соціології реалізується далеко не повною мірою, що перш за все відбиває ставлення до нашої науки з боку влади, яка все ще ігнорує можливості та необхідність соціологічного супроводу реформування всіх сфер суспільного життя в нашій країні.

Звернення соціології (в межах масштабних соціологічних досліджень) до аналізу реформ, що відбуваються в Україні, їх впливу на трансформацію ціннісних орієнтацій різних верств населення, динаміки політичних преференцій, соціального статусу, можливостей соціальної мобільності тощо не тільки надає дослідникам, державі та суспільству, його окремим членам інформацію про певний стан соціуму, характеристики суспільної свідомості та поведінки, але й впливає на свідомість та поведінку громадян самим фактом такого звернення. У цьому сенсі, як підкреслювалось вище, можна говорити про ідеологічний впливсоціології, тобто її спроможність завдяки проведенню досліджень та інформуванню населення про їх результати змінювати його погляди та оцінки тих чи інших соціальних проблем, ціннісні орієнтири та мотивацію масової поведінки.

Великі потенційні можливості щодо розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні має сучасна молодь, зокрема студентство. Саме тому у підготовці майбутніх фахівців, як підкреслювалось вище, все більшого значення набуває їх озброєння соціологічними знаннями. Сьогодні навчальні курси з основ соціології та деяких спеціальних соціологічних теорій (соціологія медицини – у медичних ВНЗ, соціологія права – у юридичних, економічна соціологія – на економічних факультетах та ВНЗ тощо) повинні стати невід’ємною складовою професійної підготовки майбутніх фахівців у будь-якій галузі. Це допоможе студентській молоді не тільки оволодіти широким колом теоретичних питань (що таке суспільство, які рушійні сили його розвитку, як виникають певні елементи соціальної структури тощо), але й осягнути власні можливості впливу на соціальні процеси, навчитися регулювати ці процеси, управляти ними.

Сподіваємось, що цей посібник допоможе його читачеві, перш за все майбутньому соціологу, знайти відповіді на ці та ще багато інших питань сучасного життя, якими опікується соціологія.


ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

1. Хто і коли ввів у науковий обіг термін "соціологія"?

2. Що означають такі поняття, як "об’єкт науки" та "предмет науки"?

3. Визначте об’єкт та предмет соціології.

4. Що обумовлює дискусії щодо предмету соціології?

5. Як визначають предмет соціології провідні фахівці-соціологи минулого та сучасності?

6. Чому предмет соціології "знаходиться у постійному русі, розвитку"?

7. Що означає поняття "суб’єкт соціології"?

8. Назвіть перших суб’єктів світової та вітчизняної соціології.

9. У чому полягає специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів?

10. Що таке "системність, комплексність" соціологічного дослідження?

11. У чому проявляється "діяльнісний підхід" до аналізу соціальних явищ та процесів у соціології?

12. Що таке "кількісний, якісний та імовірнісний аналіз" у соціології?

13. Розкрийте сутність соціокультурного підходу до аналізу соціальної реальності.

14. Що таке наука? Чим наукове знання відрізняється від повсякденного знання?

15. Визначте місце соціології у системі соціогуманітарного знання.

16. Завдяки чому соціологія як наукове знання про суспільство відрізняється від різноманітних галузей гуманітарного знання?

17. Що є спільного та що відрізняє соціологію та історію?

18. У чому полягає відмінність соціологічного та філософського знання?

19. Що поріднює соціологію з соціальною психологією та соціальною антропологією? Що відрізняє ці галузі наукового знання?

20. Які існують відмінності між соціологією та такими науками, як економіка, політологія, правознавство, релігієзнавство?

21. Схарактеризуйте основні елементи структури соціологічного знання.

22. Що таке фундаментальна та прикладна соціологія?

23. Поняття та феномени теоретичної та емпіричної соціології.

24. Побудуйте схему структури сучасної теоретичної соціології.

25. Що означають поняття "макросоціологія" та "мікросоціологія"?

26. Назвіть та надайте стислу характеристику основних макросоціологічних теорій.

27. Які теорії сучасної соціології можна віднести до мікросоціологічних? Наведіть приклади таких теорій, їх основні ідеї та персоналії.

28. Чим відрізняються макро- та мікросоціологічний підходи до аналізу суспільства?

29. Побудуйте схему рівнів соціологічного знання.

30. Як пов’язані між собою вищій, середній та нижчій рівень соціологічної системи знання?

31. Що, за Т. Куном, означає поняття "наукова парадигма"?

32. Чому соціологію називають поліпарадігмальною (чи мультипарадигмальною) наукою?

33. Як класифікує соціологічні парадигми Дж. Рітцер?

34. Чим пояснюється поліпарадигмальність соціологічної науки?

35. Що означає поняття "загальносоціологічна теорія"?

36. Хто і коли ввів до наукового обігу поняття "теорії середнього рівня"?

37. Чим відрізняються теорії середнього рівня (чи спеціальні соціологічні теорії) від загальносоціологічних теорій?

38. Що є предметом соціологічних теорій середнього рівня? Назвіть та коротко схарактеризуйте деякі з цих теорій.

39. Що таке "емпіричне соціологічне дослідження"?

40. Класифікація емпіричних соціологічних досліджень, її критерії.

41. Назвіть основні етапи підготовки та проведення соціологічного емпіричного дослідження.

42. Що таке програма соціологічного дослідження? Перелічте та коротко опишіть основні елементи методологічної та процедурної частини програми дослідження.

43. Що таке проблемна ситуація дослідження?

44. Що означає поняття "гіпотеза" в науці? Як класифікують гіпотези соціологічного дослідження?

45. Що таке генеральна сукупність та вибіркова сукупність соціологічного дослідження?

46. Назвіть основні типи вибірки соціологічного дослідження. Надайте коротку характеристику квотній виборці.

47. Що означає поняття "репрезентативність вибірки"?

48. Назвіть основні методи збирання соціологічної (емпіричної) інформації.

49. Чим відрізняються кількісні та якісні методи збору соціологічних даних? Назвіть основні з них.

50. Дайте характеристику таким методам опитування, як анкетування та інтерв’ю. Назвіть їх основні різновиди.

51. Що таке "закрите" та "відкрите" запитання анкети? Наведіть приклади таких запитань.

52. За яких умов спостереження вважається методом соціологічного аналізу? Назвіть основні різновиди спостереження як методу соціології.

53. Схарактеризуйте такий метод соціологічного дослідження, як аналіз документів.

54. Що таке соціологічний експеримент?

55. Перелічте основні якісні методи збору соціологічної інформації.

56. Що означає поняття "функція" стосовно науки?

57. Назвіть основні групи функцій соціології.

58. Схарактеризуйте складові теоретико-пізнавальної групи функцій соціологічного знання.

59. Які функції утворюють групу практично-політичних функцій соціології?

60. Що включає в себе група громадянських функцій соціології?

61. Чи можна говорити про ідеологічну функцію соціології?

62. Що таке "ідеологічний вплив" соціології?

63. Що таке "соціологічне мислення"? Основні канали та чинники формування соціологічного мислення населення в умовах сучасної України.

64. Визначте роль соціологічної освіти у формуванні соціологічного мислення населення.

65. Що означають такі поняття, як "громадська думка" та "інститут громадської думки"?

66. Доведіть, що в Україні існує інститут громадської думки.

67. Схарактеризуйте роль та значення соціології у житті сучасного, в тому числі українського, суспільства.


Рекомендована література до розділу 1

Основна:

1. Батман З. Мыслить социологически: Учебное пособие. ‑ М.: Аспект-Пресс, 1996. – 255 с.

2. Бергер П. Приглашение в социологию: Гуманистическая перспектива / Пер. с англ. О.А. Оберемко под ред. Г.С. Батыгина ‑ М.: Аспект-Пресс, 1996. – 168 с.

3. Гидденс Э. Социология. ‑ М: Эдиториал УРСС, 1999. – С.24-40.

4. Комаров М.С. Введение в социологию: Ученик для всех уч. заведений. ‑ М.: Наука, 1994. – 153 с.

5. Кравченко А.И. Введение в социологию. ‑ М., 1995.

6. Маркович Д.Ж. Общая социология: Учебник: 3-е издание-М., 1998. – С. 41-69.

7. Монсон П. Лодка на аллеях парка: введение в социологию / Пер. со швед.,М.: Весь Мир, 1995. – 96 с.

8. Осипов Г.В. Социология. Основы общей теории: учебное пособие / Москвичев Л.Н., Кабыща А.В. и др. –М., 1996. ‑ С. 16-40.

9. Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Тандем, 1996. – 271 с.

10. Смелзер Н.Дж. Социология / Пер. с англ. ‑ М.: Феникс, 1994. ‑ С. 16-40.

11. Соціологія: Терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. За ред В.М.Пічі. - К.: Каравела, 2002. – 480 с.

12. Соціологія: Навч. посібник / За ред. С.О. Макеєва.- 4-те вид., перероб. і доп..-К.: ТОВ "Знання", КОО, 2008.- 566 с.

13. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. ‑ Львів: Видавництво ЛБА, 2009. ‑ С. 15-28.

14. Юрій М.Ф. Соціологія: Підручник. – К:Дакор, 2004. – 548 с.

15. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. ‑ М.: Омега-Л, 1998. ‑ С. 32-37.

16. Якуба О.О. Соціологія — Харків: Константа, 1996. ‑ С. 10-13.

 

Додаткова:

1. Балог А. Социология – мультипарадигмальная наука? // Социс. – 2002. – №7. – С. 22-30.

2. Вебер М. Наука как призвание и профессия // Избранные произведения.-М., 1990. – С. 707-735.

3. Вебер М. Смысл свободы от оценки в социологической и экономической науке // Избранные произведения. ‑ М., 1990. – С. 547-601.

4. Гидденс Э. Девять тезисов о будущем социологии //THESIS: теория и история экономических и социальних институтов и систем. – 1993. – Зима. - №1. – С.57-82.

5. Головаха Е.И. Исследование социальных феноменов эпохи постсоветизма: Методология, теория, типология //Проблеми розвитку соціологічної теорії. — Київ, 2001. — С. 13-19.

6. Джонсон Т., Дандекер К. Эшуорт К. Теоретическая социология: условия фрагментации и единства //THESIS: теория и история экономических и социальных институтов и систем.- 1993. – Зима. ‑ №1. – С. 83-104.

7. Дюркгейм Э. Социология и социальные науки //Философская и социологическая мисль. ‑ 1992. – №5. – С. 113-126.

8. Заславская Т.И. Роль социологии в преобразовании России //Социологические исследования. ‑ 1996. ‑ №3. ‑ С. 3-9.

9. Илле М.Е. К вопросу о предмете социологии //Социально-политический журнал. – 1994. - №11-12. – С. 100-112.

10. Ильин В.В. Социология как фундаментальная наука //Социологические исследования. – 1994. – №3. – С. 29-35.

11. Комаров М.С Размышления о предмете социологии //Социологические исследования. – 1990. – №11. – С. 33-42.

12. Лапин Н.И. Предмет и методология социологии //Социологические исследования. – 2002. – №8. – С.106-119.

13. Осипов Г.В. Что происходит с социологией? //Вестник РАН. – 1997. – т. 67, №6. – С. 502-507.

14. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-ое изд. ‑ СПб.: Питер,2002. ‑ 688 с.

15. Сорокин П. Структурная социология //Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992. – С. 156-220.

16. Тернер Д. Структура социологической теории. – М.: Прогресс, 1995. – 470 с.

17. Штомпка П. Много социологий для одного мира //Социологические исследования. – 1991. – № 2. – С. 13-23.

18. Штомпка П. Социология социальных изменений /Пер. с англ. В.А. Ядова. ‑ М.: Аспект Пресс, 1996. – 223 с.

19. Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. – М., 1969. – 240 с.

20. Ядов В.А. Размышления о предмете социологии //СОЦИС. – 1990. – № 2. – С. 3-16.


Розділ 2

ЕТАПИ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ:







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.137.159 (0.037 с.)