ЗАХІДНА СОЦІОЛОГІЯ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЗАХІДНА СОЦІОЛОГІЯ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX ст.



1. Загальна характеристика

Сучасна західна соціологія - надто складне та суперечливе утво­рення, котре представлене розмаїттям шкіл, напрямів, течій. Вони відрізняються між собою за теоретичною спрямованістю, політичною орієнтацією, щодо часу виникнення та історичної долі. На даний мо­мент їх так багато, що існують чимало видів класифікацій, типологі-зацій, які намагаються об'єднати всі соціологічні напрями у струнку систему. Так, існує класифікація за національними школами, за типом взаємозв'язку особи та суспільства. Ми будемо дотримуватися істо-рико-хронологічного критерію в загальній систематизації соціологіч­них напрямів із залученням критерію новизни соціологічної теорії, її авторитетності (ступінь пізнавальної значимості та обґрунтованості соціальної природи) та визнання.

Коротко розглянемо основні моменти, від яких відштовхуватиме­мося в нашому огляді історії розвитку соціології в XIX ст.

Вираз «сучасна соціологія» вказує на те, що в центрі - проблема розвитку суспільства, починаючи від 20-30-х років XX ст. і до нашо­го часу, тобто від періоду, коли суспільство вступає в епоху розвину­того індустріалізму. Крім того, він означає, що методичні та теорети­чні досягнення соціології, які застосовуються від того часу, не втра­чають своєї актуальності в процесі їх розвитку. Саме на межі 20-30-х років розпочався один із періодів інтенсивного розвитку сучасної со­ціології.

На початку XX ст. поступово виявляється специфіка національних шкіл у соціології, пов'язана з особливостями їхнього формування. Так, у Франції соціологія вийшла з історико-філософської традиції, в Німеччині - з філософько-економічної, в Італії - з лона політич­них наук, у Великобританії - управлінських. Американський «типаж»


досить складний і неоднозначний. Перш за все це пов'язано з масо­вою еміграцією відомих європейських вчених, масовим розвитком та вдосконаленням емпіричних досліджень, пошуком нових методів ви­вчення соціальних явищ.

Науковою школою, як правило, називають групу дослідників, які вивчають спільне коло проблем, дотримуються спільних поглядів, ідей. Здебільшого, школа об'єднується навколо одного чи декількох лідерів, які задають напрям дослідницькій роботі, визначають основ­ну проблему. В 20-40-х роках у соціологічній науці Західної Європи і США постають три впливові наукові школи - французька, до якої належать послідовники Е. Дюркгейма, чиказька, осередком форму­вання якої став соціологічний факультет Чиказького університету, франкфуртська, що сформувалася на базі Франкфуртського інститу­ту соціальних досліджень. Дані школи дуже різняться і за тематикою досліджень, і своїми науковими світоглядними орієнтаціями.

Класики соціології (М. Вебер, Е. Дюркгейм, В. Парето та ін.) не дали єдиного розуміння її предмета, але озброїли науку емпіричними методами, які у подальшому стали претендувати на роль методології. Новий етап у розвитку соціології пов'язаний, по-перше,- зі станов­ленням та розвитком емпіричної соціології; по-друге,- з появою но­вих напрямів та теорій; по-третє,- з прагненням певним чином поєд­нати теоретичну та емпіричну соціології. Говорячи про періодизацію даного етапу розвитку соціології, можна виділити три періоди. Пер­ший охоплює 20-40-ті роки і характеризується потужним наступом емпіризму. Другий етап (40-60-ті роки) характеризується значним по­силенням теоретико-методологічних схем, що було своєрідною реак­цією на домінування емпіричної традиції. Третій період (з 70-х років) характеризується прагненням поєднати теоретичні та емпіричні до­слідження, мікро- та макросоціологію, вивести науку на новий рівень теоретичного осмислення процесів як у реальному житті, так і в самій соціології, і виявити принципово нові тенденції, які мають інтегратив­ний характер.

2. Американська соціологія кінця XIX - початку XX ст.

Період становлення американської соціології був ознаменований пануванням соціал-дарвіністських ідей. Певний вплив на засновників американської соціології Л. Уорда, В. Самнера, Ф. Гіддінгса та А. Смолла справила спадщина Г. Спенсера. В ході осмислення істо­ричного досвіду своєї нації вони зробили висновок про значну роль активності людини в спрямованості та темпах суспільного розвитку. Американська соціологія з моменту своєї інституціоналізації орієн­тувалася на пропаганду з побоюванням втрати зв'язку із масовою


свідомістю. Це явище було ініційовано частково особливими історич­ними обставинами розвитку нації, а також прагматичними установ­ками дослідників. На цьому етапі свого функціонування американська соціологія виробила стиль, метод аналізу соціальної реальності. Зав­дання становлення національної школи були в основному вирішені.

Першим президентом Американського Соціологічного Товарист­ва був Лестер Уорд(1841 - 1913). Він видав кілька фундаменталь­них праць з соціології, в яких виклав оригінальне вчення, яке водно­час було і продовженням ідей європейського позитивізму (О. Конта, Г. Спенсера), і декларацією американського бачення дослідницьких та громадських завдань соціології. Основні його роботи були при­свячені з'ясуванню механізмів процесу поліпшення соціальних умов зусиллями спільнот чи індивіда, обґрунтували ідею «соціального меліоризму» (науки про вдосконалення і поліпшення соціального устрою).

Відправною точкою аналізу діяльності індивіда і спільноти Уорда був натуралістичний підхід - аналіз факторів, які спонукають до дії. Вчений прагнув побудувати модель меліоричної діяльності людини («соціальний меліоризм» - науковий напрям про удосконалення та поліпшення соціального укладу). Уорд був впевнений, що спонукаль­ним началом діяльності людини є бажання, прагнення до досягнення об'єкта бажання. В цій же послідовності він дав обґрунтування «ба­жанню» та «душі». Деякі праці Уорда були присвячені соціальній конкуренції (проблеми соціального росту), проблемі індивідуальності. Спадщина Уорда в подальшому надихнула національну соціоло­гію на повальний емпіризм.

Іншим фундатором американської соціології був соціолог, економіст, публіцист, представник соціаль­ного дарвінізму^ Вільям Самнер(1840-1910). Сам-нер, професор Йєльського університету, одним з пе­рших представив студентам систематизований курс лекцій з соціології.

У своїх працях він відштовхувався від двох прин­ципів:

Вільям Самнер

1) природний відбір та боротьба за існування ма­ють вирішальне та універсальне значення; 2) соціальна революція має автоматичний і неухильний характер. Ідея природного відбору в його інтерпретації виступила як ідея природності соціального відбору, тому соціальну нерівність він роз­глядав як нормальний стан і необхідну умову розвитку цивілізації. Погляди Самнера виражали інтереси середніх прошарків американсь­кої буржуазії, які потребували сприятливих умов для вільної конку­ренції.

Його спосіб викладення ідей полягав у логічній послідовності -надати людині природну здатність до праці як джерела розвитку


раціональності, збільшення^ суспільного достатку, індивідуального енергетичного потенціалу. Його логічна система була покликана на­віяти молоді думку про те, що вдосконалення суспільства пов'язано з прагматичними знаннями (в даному контексті прагматизм, одномір-ність). Сюди він відносив принципи природного відбору та боротьби за існування, автоматичний неухильний характер соціальної еволюції, соціальна нерівність як нормальний стан і необхідна умова розвитку цивілізації, сприйняття та оцінення різних явищ на основі культурних стереотипів «власної» стратифікаційної групи. Найбільшу увагу Сам­нер приділяв двом формам суспільних відносин та інститутів - війні та антагонізму, досліджував масові інститути:

інститути самопідтримки суспільства (індустріальна організація, власність, війна за розподіл багатства, інститути, спрямовані на регуляцію задоволення голоду та статевої потреби); інститути сім "і та шлюбу (які регулюють задоволення інстинкту статі і самозбереження через відтворення); інститути самоутвердження (мода, етикет, ігри, насолода); інститути релігії (які пов'язані з інстинктом страху, віри та по­кори).

Основоположні проблеми соціології на переломі століть висвітлив інший видатний американський соціолог - Франклін Гіддінгс(1855-1931) - в минулому президент Американського Соціологічного Това­риства. Першою з проблем, до вирішення яких звернувся Гіддінгс, був предмет соціології. В широкому розумінні він бачив соціологію обширною наукою про суспільство, яка вміщує в себе всю галузь спеціальних соціальних наук. Наступною за значимістю для соціолога була проблема визначення поняття «суспільство», під яким Гідденгс розумів групу (свідомих істот), що природно розвивалась і в якій ма­ють місце певні відносини, що перетворюють цю групу з плином часу на струнку, складну, стійку організацію. Вважаючи за основоположний елемент суспільного життя «свідомість роду» (колективну свідомість, яка забезпечує взаємопорозуміння і комунікацію людей), Гіддінгс використовував дане поняття поряд з терміном «соціальний розум» для характеристики суспільної свідомості. Йому відкрилася істина, що людина не завдяки свідомості, а завдяки діяльності, активності може прискорити або уповільнити хід історичного руху. Гіддінгс у 20-х роках став одним з найбільш активних пропагандистів нових концепцій позитивізму і статистичного методу дослідження, зробив помітний вплив на формування емпіричної соціології в США.

Контрольні запитання:

1. Основні етапи та науково-традиційні школи у розвитку західної соціології.

2. Засади та проблеми американської соціології на початку XX ст.


3. Розвиток емпіричної соціології

Одна з основних соціологічних тенденцій XX ст.- розвиток емпі­ричної соціології. її прийнято розуміти як дослідження, пов'язане зі збором та аналізом конкретних соціальних фактів, формуванням та використанням спеціальних методів: опитування (письмове та усне), соціологічне спостереження, експеримет, аналіз документів, соціо-метричні процедури та ін. Такого роду дослідження стали активно впроваджуватися у 20-3 0-ті роки спочатку в США, а потім і в інших країнах. Мали місце вони і в колишньому СРСР. Існує багато причин активного поширення емпіризму в соціології, які вбачаються, як пра­вило, у нових потребах при розвитку як суспільних відносин, так і самої науки, і виході її на новий, більш високий рівень, наближений до зрілого стану.

На початку XX ст. емпіричні дослідження мали розрізнений хара­ктер, не існувало розробленої методології і методики їхньої підготов­ки та проведення. А тому для подальшого розвитку емпіричної соціо­логії виявилося закономірним саме посилення методики та техніки досліджень, що забезпечували конкретне вивчення соціальних явищ.

З причини «відірваності від повсякденного життя» загальносоціо-логічні теорії розглядалися як дещо абстрактні. Однак соціологічний інструментарій, вимірювальні процедури та числові еквіваленти під­вищували рівень доказовості та валідності (надійності, відповідності) отриманого соціологічного знання. Таким чином, корисна фактична інформація і практичні рекомендації отримували здебільшого аргу­ментацію від методів, а не від змісту, тобто теорією починають нех­тувати як у якості основи, так і в якості кінцевої мети дослідження. Необхідно також зазначити, що недовір'ю до теоретичної соціології сприяло і те, що багато дослідників виходили із власних позицій та методик, що ускладнювало узагальнення багатоманітної та неоднорі­дної інформації в загальну теорію.

У 20-30-х роках центр розвитку соціології перемістився до США. Передусім тут утверджується перемога неокапіталістичного порядку, який стає еталоном суспільного розвитку. Всі сфери соціального укладу американського суспільства, його спосіб життя та інше досяг-ли свого оптимального розвитку і потребували лише підтримки та «незначних удосконалень» при загальному їх збереженні. Дане ста­новище обумовило пошук відповідних ефективних засобів, методів та механізмів соціального управління, які сприяли б демократичній під­тримці соціального порядку. Такий підхід обумовив відповідну тезу: «Соціологія на службі менеджменту».

Центром формування емпіричної соціології став Чиказький уні­верситет - «чиказька школа». Саме тут у 20-30-ті роки розгорнулися багатоцільові прикладні дослідження, які й ознаменували розквіт ем­піричної соціології. Тому, не дивно, що розвиток емпіричного соціо-


логічного напряму пов'язують із «чиказькою школою». Цей напрям був зорієнтований на детальні дослідження життєдіяльності людей у конкретних ситуаціях. У цей час місто Чикаго за короткий час пере­творюється на вершину американської цивілізації, стає одним із най­більших осередків промисловості, науки, культури. Місто буквально захоплювали хвилі емігрантів з Європи, і це зумовило певні зміни в особливостях американського способу життя.

Р. Парк

Засновниками Чиказької школи вважають У. Томасаі Р. Парка.До найвідоміших праць представників даної школи, кожна з яких була узагальненням певного дослідниць­кого проекту, належать: «Негри у Чикаго» (1922) -(Р. Парк, У. Джонсон); «Бурлака» (1928) - (Н. Андер­сон); «Гетто» (1928) - (Л. Вірт); «Негритянська родина у Чикаго» (1913) - (Ф. Фрезер) та багато ін. Та най-впливовішою у формуванні даного напряму стала пра­ця Вільяма Томасата Флоріана Знанецького,яка перетворилась на хрестоматійну - «Польський селянин

Вільям Томас

в Європі та Америці» (1918). В цьому дослідженні, за­вдяки активному використанню методу вивчення доку­ментів із різних джерел - в основному особистого хара­ктеру (щоденники, автобіографії, спогади, листи селян, котрі емігрували з Польщі в Америку), проаналізовано життя людей у нових умовах. При цьому виділяються декілька основних проблем: «соціальна модель щастя», «індивідуальна та соціальна активність», «відносини між представниками різних статей», «злочинність», «проституція», «алкоголізм». Ця свого роду «піонер­ська» робота знаменує собою вступ до емпіричного розвитку соціології з усім її «методичним та техніч­ним обладнанням».

З переходом тодішнього суспільства в менедже-ральну епоху соціологія зіштовхнулася і з принци­пово іншою діяльністю - сферою виробництва.

Флоріан Знанецький

Почала зароджуватися так звана індустріальна соціологія. Гасло «вся влада спеціалістам» та конце­пції «наукового менеджменту» Ф. Тейлора, А. Фа-йоля, М. Фоллета та інших були визначальними в даному процесі. Директивний стиль управління та контролю, ставлення до людини як до економічної одиниці («людина економічна»), механістичне уяв­лення про місце людини у виробництві, підкріплене веберівською бюрократичною моделлю організації управління і здійснення влади над людьми - стримували подальше підвищення ефективності вироб­ництва. «Велика депресія», яку СІЛА пережили у 1929-1933 pp., ви­світлила вади «наукового менеджменту» і стимулювала перегляд по­глядів щодо трудових ресурсів та потребу переходу до нової системи


організації виробництва та управління ним з урахуванням «людського фактора» та виробничої демократії. Крім того, дослідження в галузі психології праці також акцентували увагу на моментах взаємовідно­син співробітників, рівні їхньої спаяності, корпоративного духу та ін. Поворот до гуманізації проблем менеджменту на межі 20-3 0-х років обумовив пошук соціально-управлінського механізму, який дозво­лив би задіяти моральні та психологічні фактори мотивації і заінтере­сованості людей у праці (типу «партнерського управління», «групо­вого рішення», «співробітництва»).

Особливу роль у розвитку теорії та практики «людських відносин» відіграв американський соціолог та психолог Елтон Мейо(1880-1949), який започаткував індустріальну соціологію. Він досить критично сприймав сучасне йому індустріальне суспільство, в якому відбувалися руйнівні процеси відокремлення та дезінтеграції людей. З 1927 до 1932 року Е. Мейо керував дослідженнями в одній з промислових фірм у м. Хоторні поблизу Чикаго, котрі отримали назву «хоторнські експерименти», якими було охоплено до 20 тисяч людей, і були ви­знані класикою емпіричної соціології. Дані експерименти починалися з визначення ступеня впливу сприятливих умов праці на рівень її продуктивності: освітлення, режим роботи, система оплати та ін. При цьому були отримані цікаві результати. Виявилося, що на зростання продуктивності праці впливають фактори, які не залежать від умов праці: «груповий дух», міжособистісне спілкування тощо. Спостере­ження Мейо показали, що члени колективу, бригади хочуть бути включеними у групу і при цьому відчувати себе вільними. Бажання бути включеним у певну спільноту він назвав відчуттям «соціабіль-ності». Були виявлені закономірності міжособистісних стосунків у виробництві. В методичному плані до новацій у «хоторнських експе­риментах» слід віднести:

виділення експериментальних та контрольних груп з метою спостереження за результатами перемінних та наявністю зв'язків між ними;

проведення пілотажу програми інтерв'ю - методичних експе­риментів та пробних інтерв'ю з новими анкетами; теоретико-прикладний характер дослідження.

Проведені експерименти змінили обличчя менеджменту та сфор­мували нове уявлення про організаційну поведінку людини у вироб­ничих процесах. «Людина економічна» поступилася місцем «людині соціальній». З'явилося соціальне замовлення на інженера, який би мав якості управляючого виробництвом, соціолога та психолога. Ви­никла необхідність підготувати еліту лідерів організацій, здатних аналізувати групові відчуття, мотивувати поведінку людей і створю­вати умови для особистісного самовиразу у праці. Виникла необхідна, модна і добре оплачувана професія соціолога.


Поступово вигартовувався і методологічний інструментарій про­ведення соціологічних досліджень. Основні етапи і стандартні проце­дури соціологічного дослідження, які склалися в емпіричній соціоло­гії, становлять фундамент сучасної системи процедур проведення со­ціологічного дослідження. В розвитку методики і техніки масових опитувань велику роль відіграла діяльність «Американського інсти­туту суспільної думки» Дж. Геллапа,який у 30-х роках XX ст. почав проводити загальнонаціональні опитування. Геллап вирішував одно­часно і наукові, і методичні питання, розробляючи основні правила проведення соціологічних досліджень. Так, ним був виведений вибір­ковий метод опитування, якісні параметри вибірки, правила складан­ня анкети. А досягнення надійних результатів суттєво розширило до­слідницьку проблематику. З'являються стандартизовані маркетингові дослідження, електоральні дослідження у процесі виборів, вивчення громадської думки, аналіз аудиторії, засобів масової інформації, до-слідження-зондажі настрою людей.

4. Соціоінженерія

Поворот до емпіричної соціології актуалізував питання: що може соціологія і чи повинен соціолог брати участь у прийнятті управлін­ських рішеннях та відповідати за них? Класики соціології відповіда­ли: «Ні». У рамках емпіричної соціології на поставлене запитання давалася інша відповідь: «Так». Прикладні дослідження конкретних ситуацій обслуговували соціальні організації, забезпечували управ­лінський персонал новою соціологічною та соціально-психологічною інформацією для прийняття оптимального управлінського рішення. З огляду на це, соціолог втручався в консультативно-управлінську діяльність. Це, у свою чергу, визначало необхідність та адресність емпіричної соціології - корисність соціологічних досліджень була зрозуміла та визнана урядовими органами, діловими та політичними колами. Регулярні консультації з соціологами, замовлення соціологіч­ним центрам стали нормою прийняття управлінських рішень. Все це визначало «затребуваний», службово-емпіричний характер емпірич­ної соціології і обумовило залучення соціолога до розробки планів соціального розвитку на всіх рівнях соціальної політики.

Сформована на стику прикладної соціології, соціальної психології і соціального управління діяльність отримала назву «соціоінженерної діяльності». Соціоінженерна діяльність, або «інжинірінг» - запози­чений західний термін, визначалася наданням комплексу самостійних консультативних послуг з регулювання та соціального контролю різ­них організаційних структур для вирішення соціальних завдань.

Хоча, як науковий термін «соціальна інженерія» усталилась в аме­риканській соціології з початку 60-х років, сама ідея та практичні прин-


ципи почали потроху проявлятися з 30-40 років XX ст. в рамках так званої «людської інженерії», що ставила за мету використання науко­вих даних про потреби, можливості та слабкі сторони людського ор­ганізму при конструюванні машинних систем. Першочерговим осно­вним колом проблем було підвищення безпеки праці, забезпечення комфортності в системі «людина-машина». В подальшому, спеціаліс­ти в галузі соціальної інженерії почали займатися головним чином соціальними проблемами на виробництві, застосовуючи в своїй до­слідницькій та практичній діяльності дані соціології, соціопсихології, фізіології, економіки. В післявоєнний період мотиви соціальної інже­нерії почали широко застосовуватися в оборонній промисловості США, індустріальній соціології, військовій соціології, в досліджен­нях пропаганди та комунікацій. З 40-х до 60-х років число такого ро­ду центрів соціальної інженерії збільшилося до 130. Ідею та принци­пи дедалі частіше почали використовувати у виборчих технологіях.

Так чи інакше прикладні дослідження дали можливість політикам, підприємцям, менеджерам та іншим краще зрозуміти соціальний світ і впливати на нього найбільш надійними методами.

Контрольні запитання:

1. Основні кроки становлення емпіричної соціології у США.

2. Поява та розвиток соціоінженерії

5. Теоретичні розробки 20-40-х років

Незважаючи на нехтування «великою теорією», саме емпірична со­ціологія сприяла вирішенню нових теоретичних питань, обумовлених виникненням конкретних соціальних проблем: формуванням індустріаль­ної цивілізації, якісними змінами в соціальній стратифікації, розвитком демократії та соціального партнерства, новими можливостями управлін­ня та ін. Але незадоволеність наявними, не придатними для науково-практичного використання теоріями та станом величезної кількості ем­піричного матеріалу, який вимагав систематизації та концептуалізації. привернули увагу емпіричної соціології до теоретичної роботи та підшто­вхнули до пошуку нових теоретичних конструкцій. Одним з таких наві­ювань було посилення в соціології інтересу до проблематики комунікації.

На відміну від біхевіоризму (наука про поведінку, один з провід­них напрямів американської психології на початку XX ст., який впли­нув і на соціологію; в основі біхевіоризму лежить розуміння поведін­ки людини і тварини як сукупності рушійних вербальних реакцій на дію стимулів зовнішнього середовища, тобто стверджується, що фізі­ологічні механізми умовних рефлексів визначають суспільне життя; родоначальниками даного напряму були Е. Торндайк, Дж. Уотсон, І. Павлов) та фрейдизму формувалася так звана «третя сила» - інтер-


акціоністськип напрям. Суть його полягала в тому, що поведінка лю­дини розглядалася як похідна від повсякденних міжособистісних взає­модій. Особистість і суспільство, згідно з цією теорією, є продуктами комунікації - рольової взаємодії між людьми. При цьому особистість сприймає себе завдяки сприйняттю інших індивідів. Це, у свою чергу, обумовлює формування особистості завдяки соціально-психологічним факторам. Таким чином, долається інстинктивістське та організмічне трактування людини. Розширення уявлення про особистість як продукт соціальної взаємодії відділяло особу від природних зв'язків та залеж­ностей, представляючи її як відображення того, як оточуючі сприйма­ють дану людину. Цей погляд отримав широку підтримку серед спеці­алістів, він розглядався у працях з проблеми соціальної поведінки.

Ч. Джеймс

Створення основ символічного інтеракціонізму пов'я­зано із представниками Чиказької школи. Ч. Джеймсрозробляв концепцію «особистісного «я», котра розгля­далася в контексті самопізнання. Ч. Кулізапропонував теорію «віддзеркального «я», котре виникає на основі си­мволічного спілкування індивіда з різнорідними первин­ними групами, уявлення індивідом, що думають про нього інші). Однак в першу чергу символічний інтеракціонізм пов'язують із іменем Дж. Міда(1864-1931). Концепту­альний підхід Міда спирався на три основних посилання:

1) люди реагують на навколишнє середовище залежно
від значень - символів, якими вони наділяють своє ото­
чення;

2) ці значення (символи і способи зв'язку між ними)
виступають продуктом соціальної повсякденної міжосо-
бистісної взаємодії - інтеракції;

3) соціокультурні значення підлягають змінам у резуль­
таті індивідуального сприйняття в рамках такої взаємодії.

Дж. Мід

Соціальний світ людини виникає, постає, виростає з практики взаємодії індивідів та їхніх суспільних зв'язків.

«Породження» соціального світу Дж. Мід аналізує за допомогою по­нять «символ», «жест», «узагальнений інший» тощо.

Під символом розуміється «ідеальний о'бєкт», знак, який свідчить про певний об'єкт, що сигналізується (є джерелом інформації). Най­поширенішими символами є мова. Люди в соціальній взаємодії дума­ють та висловлюються символічно, і діють вони у символічному ото­ченні. Поняттям жест позначають різні дії та виявлення намірів, що ними керуються люди у процесі суспільного життя. Жест є символом, що містить певний сенс, співвіднесеність із досвідом індивіда. На осно­ві соціальної практики людей формується система символічної жестику­ляції, яка полегшує процес пристосування до навколишнього середо­вища і здійснюється, як правило, цілеспрямовано, у процесі соціалізації. Взаємодію соціальних суб'єктів Дж. Мід назвав «розмовою жестів».


Соціальний характер жестів, згідно з концепцією Дж. Міда, відби­вається в понятті «узагальнений інший». Соціальні суб'єкти у взаємо­зв'язку діють не стільки безпосередньо, скільки через «узагальненого іншого». «Узагальнений інший» - це свого роду конструкція, в якій втілено ті чи інші функції, соціальні ролі, дію яких індивід відчуває на собі і таким чином «приміряється», яким чином йому діяти в тій чи іншій ситуації. Сприймаючи та інтерпретуючи жести, людина реалі­зує здатність «приймати роль іншого», перейматися проблемами та цілями того, з ким вона взаємодіє. Таким чином, завдяки цьому люди конструюють, підтримують та змінюють моделі соціальної організації.

У так званій теорії міжособистісного спілкування, представником якої є Чарльз Кулі(1864-1928), формування особи і характер її взає­модії з іншими подаються як комплекс уявлень про себе, створений з оцінок неї іншими людьми. Керівним моментом цієї теорії («я-теорія» або теорія «дзеркального я») є «відображене «я». Останнє складається з трьох елементів:

уявлення про те, як бачать нас інші;

уявлення про те, як сприймають, оцінюють нашу поведінку та

діяльність;

реакція на уявні оцінки у вигляді роздумів, задоволення, сорому тощо.

Чарльз Кулі

Те, що ми бачимо у так званому «соціальному» дзеркалі,- це суть реакції оточуючих на нашу поведі­нку. Ми постійно розмірковуємо про те, «що про нас думають інші?», «яким я виглядаю з боку?», «як вони будуть реагувати на той чи інший мій вчинок?». Від­повідно до цього і вносяться поправки у власні дії. І ці розмірковування не залишають нас все життя. Наше «я» - це не тільки стан, але і структура, і про­цес. На соціально-психологічному рівні становлення соціального «я» проходить через інтерналізацію (пере-

творення зовнішніх форм у внутрішні правила поведін­ки) культурних норм та соціальних цінностей.

І. Хейзінга

Принципово нову, ігрову концепцію запропонували голландський історик, філософ, соціолог І. Хейзінга(1872-1945) та американський Джакоб Морено(1892-1974). І. Хейзінга на великому емпіричному матеріалі об­ґрунтував гіпотезу про ігровий фактор культури і соціа­льну людину як «людину, що грає». Гра, для Хейзінги, має більш раннє походження, ніж культура, і присутня вже в житті тварин, з цієї причини вона не спирається на фундамент раціональності. В людському Світі гра має сенс і підніма­ється над біологією та психологією. В міфі, культі, у святкуваннях, традиціях народжувалися рушійні сили культурного життя: спілкування,


ремесло, мистецтво, наука, право, підприємництво та ін. Всередині них культура входить корінням у підґрунтя ігрової дії.

Іншим варіантом «ігрової теорії» була психодраматична концеп­ція американського соціолога Дж. Морено. її центральний момент -визначення поняття гри як важливого способу реалізації внутрі­шньої суті людини. Соціальна організація суспільства, на думку Дж. Морено, виникає з інтеракцій її членів, що формує образ суспі­льства як драми, яка складається із «вистав», дій учасників групових процесів, і котра (інтеракція) відображає певну подію. Саме в них людина спонтанно проживає свої ролі і реальні почуття, думки вла­сного сприйняття життєвих ситуацій. Це обумовлює домінування внутрішніх психологічних дій над зовнішніми проявами. Дж. Море­но (як лікар) вперше запровадив новий метод групової психоте­рапії - психодраму. На основі психодрами виникла нова галузь со­ціологічного знання - соціометрія - емпірична наука, яка якісно і кількісно оцінює, фіксує міжособистісні відносини і переживан­ня, пов'язані із ролями, які виконують люди у своєму соціальному середовищі.

Контрольні запитання:

1. Символічний інтеракціонізм (Джеймс, Кулі, Мід). . 2. Ігрові концепції Дж. Морено та !. Хейзінги.

6. Формування теоретико-методологічних засад соціології в 40-60-х роках

Активізація емпіричних досліджень негативно відбилась на тео­ретичній соціології. Адже цей процес був пов'язаний із відхиленням або відходом від відповідей на гострі питання широкомасштабного соціального звучання. У повоєнному розвитку суспільства таких пи­тань народжувалось більш ніж достатньо. Настав час, коли проблеми методології та теорії повинні були зайняти гідне місце. Велику роль у цьому зіграла творча спадщина видатних американських соціологів Т. Парсонса, Р. Мертона, П. Сорокіна.

До середини 50-х років соціологи (особливо в США) накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши чималу кількість різнорід­них за масштабом, тематикою емпіричних соціологічних досліджень, котрі, однак, не виходили за рамки окремих регіонів країни і торкалися лише деяких проблем суспільного життя. Але чим більше з'являлося таких теорій, тим гостріше усвідомлювалася необхідність розробки систематичної теорії науки, яка сама є найбільш важливим показни­ком її зрілості.

За вирішення такого завдання взявся один із провідних соціологів


США (Гарвардський університет) Толкотт Парсонс

Толкотт Парсонс

(1802-1979). У цій майже не систематизованій на той час царині суспільних знань вчений помітив стратегію побудови загальної соціологічної теорії. Парсонс праг­нув вивести науку з тупикового, на його думку, стано­вища. Одним із принципових орієнтирів соціологічного теоретизування Парсонса було те положення, що соці­ологія у своєму розвитку повинна «приходити» до тео­рії, але вона має також і «починати» з неї. До своїх структурно-теоретичних розробок Парсонс підходив з різних позицій. Перш за все він критично ставився що­до так званого «повзучого емпіризму» в соціологічній науці. При побу­дові соціологічної теорії Парсонс дотримується позиції «аналітичного реалізму», що вимагає розробки понятійного апарату, абстрагованого від складної та різноманітної емпіричної дійсності. Це, у свою чергу, дозволило «охоплювати» найістотніші та найважливіші риси соціаль­ної дійсності. Розробка аналітичних понять була першочерговою для Парсонса порівняно із розробкою теоретичних суджень. Визнаючи свій власний шлях у розвитку обраної теми, він використовував положеня європейських соціологів: М. Вебера (вивчення соціальних організацій та інститутів), Е. Дюркгейма (аналіз стабільності соціальної системи, що складена з функціонально-диференційованих ролей), 3. Фройда (аналіз людини як динамічної структурно-функціональної системи), взаємопоєднавши їх у функціональний підхід.

Характерною ознакою функціоналізму є системне бачення суспі­льства. Це означає, що будь-яке суспільне утворення розглядається як упорядкована сукупність диференційованих та взаємоузгоджених ча­стин. Кожна із таких частин має в структурі цілого своє чітко визна­чене місце і особливе призначення. Завдяки цьому кожна частина (елемент, підсистема) здатна виконувати свою спеціалізовану, тільки їй властиву роль (функцію) у процесі самозбереження, самовідтво­рення системи. Сучасну версію функціонального підходу репрезентує структурний функціоналізм Т. Парсонса та Р. Мертона, тому із бага-точисленних концепцій, сформованих Парсонсом, найбільш заслуго­вує на увагу теорія соціальної дії та структурно-функціональний ана­ліз. У методологічному відношення вони пов'язані одне з одним.

Виходячи із методологічних засад попередників, він поглиблює системний розгляд суспільства детальним аналізом його соціальної структури. З позицій структурного функціоналізму, суспільство - це не сукупність індивідів, груп, класів, інших усуспільнень, а особли­вий спосіб їхнього існування. Розглядаючи цей спосіб існування, слід вирізняти в ньому такі його елементи, які б в безперервному процесі людських взаємодій зберігали відносну сталість свого буття, утво­рюючи своєрідний «кістяк», каркас соціальної системи. Це і є струк­тура цього конкретного суспільного утворення. Структурні елементи -


це певні позиції, які індивіди посідають у певній системі, а функції -їх діяльність стосовно спеціалізації в межах певної системи. Кожна соціальна система зорієнтована на самозбереження та самовідтворення. Це означає, що вона повинна пристосовуватися до постійних змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, створюючи відповідні адаптивні механізми.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.024 с.)