МЕТОДИ ЗБОРУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

МЕТОДИ ЗБОРУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ



1. Метод опитування та його різновиди

Подальший етап проведення соціологічного дослідження полягає у безпосередньому зборі первинної соціологічної інформації, або, ка­жучи мовою соціологів,- проведенні польового етапу дослідження. В процесі польового етапу дослідження для збору соціологічної інфор­мації можуть застосовуватися різні методи (див. схему). Кожний із них має свої особливості, пред'являє певні вимоги.


 


142



Опитування- як метод пізнання соціальних явищ та процесів -має давні традиції в соціології. Не тільки соціологи, а й журналісти, педагоги, психологи, працівники багатьох інших сфер використовують цей метод для отримання інформації, яка їх цікавить. Опитування - неза­мінний прийом отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх прагнення, мотиви діяльності, думки. Він приваблює дослідників тому, що вважається майже універсальним методом. Соціологу дуже часто необхідна інформація про такі явища і процеси, які недоступні прямому спостереженню і які не знаходять необхідного відображення в різних документах, у соціальному аналізі. Питати можна про все, чого не мож­на побачити чи прочитати. Мистецтво цього методу полягає у тому, щоб знати, про що питати, як питати, які ставити запитання, і як бути впевненим у тому, що можна вірити отриманим відповідям.

В основі методу опитування лежить система запитань, пропоно­ваних опитуваному, відповіді котрого і створюють необхідну інфор­мацію. Існує два різновиди опитування, пов'язаних із письмовою або усною формою спілкування інтерв'юера із респондентом: анкету­вання та інтерв'ю.Кожний варіант опитування являє собою один із найбільших різновидів соціально-психологічного спілкування, обу­мовленого рядом обставин: змістом анкети чи інтерв'ю (перелік пи­тань), якістю роботи анкетера чи інтерв'юера, ситуацією опитування, умовами його проведення та ін.

Об'єктом інформації можуть бути найрізноманітніші сторони життя людей, їх суб'єктивне ставлення, оцінка подій і т. ін. Як стави­ти запитання і які це мають бути запитання, щоб отримати достовірну інформацію? Це залежить від змісту, характеру інформації і мови (ле­ксики) анкети.

Анкетні опитування.Найбільш розповсюджений на практиці вид опитування - анкетування.Воно може бути груповим або індивідуа­льним. Групове анкетне опитування широко застосовується за місцем роботи, навчання. При індивідуальному анкетуванні анкети розда­ються на робочих місцях, за місцем навчання, проживання, а термін їх повернення заздалегідь обумовлюється. Сьогодні анкетне опиту­вання залишається одним із найбільш оперативних способів збору первинної соціологічної інформації.

Велика роль у підвищенні якості техніки збору інформації відво­диться складанню інструментарію, серед видів якого є соціологічна анкета. Створенню анкети передує довготривалий етап розробки про­грами досліджень, оскільки в анкету закладаються основні гіпотези, сформульовані завдання, які необхідно вирішити в ході соціологічно­го дослідження. Кожна анкета - це результат творчих дій, які вима­гають знань із соціології, психології, математики, соціолінгвістики. Це, свого роду, сценарій бесіди із респондентом.

Основу структури анкети становить система об'єднаних єдиним дослідницьким задумом питань та можливих відповідей, метою яких


є вияв кількісно-якісних характеристик об'єкта та предмета аналізу. Щоб анкета могла успішно та ефективно виконати своє призначення, необхідно знати та дотримуватися ряду правил та принципів її конс­труювання, знати особливості тих питань, з яких вона складається.

Перш за все, будь-яке питання в анкеті повинно бути однаково зрозумілим для різних соціально-демографічних груп респондентів: і молодих, і людей похилого віку, і для людей із вищою та початковою освітою, горожанам та селянам.

Структура та послідовність питань в анкеті по суті виявляють уста­новку соціолога на розвиток комунікації із респондентом (опитуваним): пробудження інтересу, довіри, впевненості. З цієї точки зору питання в анкеті мають бути коректними, контактними. Доведено, що люди з від­носно високим рівнем освіти здатні оцінювати ймовірну достовірність своїх даних, тоді як респонденти з низьким рівнем освіти не можуть цього зробити. Тому виникає проблема компетентності опитування.

Анкети можна побудувати у такій послідовності:

1. Вступна частина (де вказується, хто і для чого проводить опи­
тування, як будуть використовуватись дані, гарантії конфіденційнос­
ті, подається інструкція щодо заповнення анкети).

2. Основна частина анкети, (котра містить блоки питань до опи­
туваних: вступні запитання, основні, заключні).

3. Паспортний блок «паспортичка» (блок запитань демографічного
характеру).

4. Подяка.

Основна частина анкети (блоки питань) має також власну послідо­вність будови, композицію. Питання в анкеті ранжируються від най­більш простих та нейтральних за змістом. Вони забезпечують зав'язку співбесіди, спонукають співбесідника до діалогу. Більш складні питан­ня, що потребують аналізу, роздумів та активізації пам'яті, розміщу­ються в середині анкети. Питання можуть об'єднуватися в блоки за тематичним та проблемним принципами. При цьому перехід до нового напрямку співбесіди повинен супроводжуватися поясненнями, елемен­тами уваги.

Серйозна увага звертається і на графічне оформлення анкети, її лексику. Основними критеріями оцінки мови є:

? складність граматики і структури речення (запитання повинні
містити (оптимальна кількість) від 5 до 20 слів);

? рівень складності запитань (їх слід формулювати дохідливо,
зрозуміло, однозначно);

? оцінка складності формулювання відповіді для опитуваного
(з врахуванням рівня компетентності респондента).

Всі питання, що використовуються в анкетах, можна класифікувати за такими критеріями: за змістом (про факти поведінки, щодо особис­тості людини, її ставлення до конкретних процесів, явищ), за формою


(відкритого та закритого типу, прямі та допоміжні), за функцією (ос­новні та неосновні).

Запитання в анкеті поділяються на: закриті та відкриті. Закритими називаються ті запитання, на які в анкеті наводяться варіанти відповідей. Прочитавши їх, опитуваний тільки позначає той варіант відповіді, який збігається з його думкою. Такого типу запи­тання дозволяють більш точно інтерпретувати відповідь, а рамки оці­нок та суджень опитуваного визначаються набором варіантів відпові­дей. В свою чергу, закриті запитання можуть бути альтернативними та неальтернативними. Перші передбачають вибір респондентом лише одного варіанта відповіді. Неальтернативні питання допускають вибір респондентом кількох варіантів відповідей.

Закритого типу запитання зручніше формулювати для вияву фак­тів і відносин, що обумовлюють заздалегідь відомий перелік можли­вих варіантів відповідей.

На відміну від закритих, відкриті питання не нав'язують респон­дентові варіант відповіді, а дають можливість висловити власну дум­ку в усій повноті. Саме тому, за їх допомогою можна зібрати більш багату та змістовну інформацію. Вони ефективні на стадії пробних досліджень і дозволяють дати відповідь у вільній формі.

Щодо альтернативи застосування закритих та відкритих запитань, то слід пам'ятати: респонденти більш охоче відповідають на відкриті питання тоді, коли вони мають розвинуту систему уявлень з даної проблематики і вважають себе компетентними. Якщо ж предмет опитування малознайомий або ж складний для аналізу, то респонденти, як правило, ухиляються від відповіді або відповідають досить неви-значено, не за суттю. В цьому випадку застосовуються відкриті запи­тання. Існує також напівзакритий варіант системи відповідей, коли подається перелік як основних варіантів відповіді, так і створюється можливість для подання власної, іншої відповіді.

Прямі і непрямі запитання. У першому варіанті передбачено від­повідь, яку слід розуміти в такому ж смислі, як розуміє опитуваний. Але такого типу прямі запитання в ряді випадків залишаються без відповіді або дають неточну інформацію, бо опитувані не схильні ви­словлюватись відверто. У такому разі наводяться непрямі запитання (сформульовані в непрямій формі). Часто одне пряме запитання замі­нюється на кілька непрямих.

Приклад:

Пряме запитання:

За яку партію ви будете голосувати?

Непрямі запитання:

Якій із партій, на Вашу думку, можна довірити політичну владу в країні?

Яка із політичних партій Вам найбільше імпонує?


Основні запитання анкети спрямовані на збір інформації про яви­ще, яке підлягає вивченню. Неосновні — на вияв відвертості відпові­дей, вони уточнюють, доповнюють дані, отримані в основних запи­таннях. До таких відносять питання-фільтри, контрольні питання та ін. Число питань в анкеті не може бути необмеженим. Досвід показує, що після 40-50 хвилин опитування увага респондента понижується. Це стосується і запитань з однотипними відповідями, типу «так», «ні». Тому деколи в структуру анкети вводять так звані «галоп-питання», «питання-уловки» та інші, котрі «пробуджують», активізують увагу респондента. Формулювання питань має відповідати дослідниць­кому завданню і можливостям респондента. Для цього питання необ­хідно «перевірити» за деякими основними інструментальними крите­ріями:

чи стосується дане питання всієї сукупності опитуваних; чи досить чітко пояснено респонденту техніку заповнення анкети; чи не перевищує запитання рівень компетентності опитуваного; чи не викликає запитання негативних емоцій в опитуваного. Це і буде гарантом дієздатності запитань та анкети. За способом проведення анкетного опитування воно поділяється на індивідуальне, групове, поштове та пресове.

Поштове опитування є різновидом анкетування і правомірно роз­глядається як належний засіб збору первинної інформації. У найбільш загальному вигляді він полягає у розсипці анкет і отриманні на них відповіді поштою. Важлива перевага поштового опитування - прос­тота організації. Однак, водночас поштове опитування має і свої не­доліки. Основний із них - неповне повернення анкет (не всі респон­денти заповнюють анкети та повертають їх дослідникам), що і по­нижує надійність отриманої інформації (частка повернених анкет -близько 20-25%). Як правило, збільшення кількості повернених анкет досягається розсипкою респондентам повідомлень. Вони повинні «настроїти» людину на участь в опитуванні. У повідомленні вказу­ється, яким чином дослідники отримали адресу потенційного респон­дента, чому буде присвячене опитування, яку мету ставлять перед собою дослідники, тощо. Висилка повідомлень підвищує повернення анкет здебільшого ще на 10%. При розсипці анкет слід ще й відіслати конверт зі зворотною адресою для полегшення роботи респондента. Пресове опитування іноді відносять до різновиду поштового. У такому разі анкета друкується в газеті чи журналі. В силу пасивно­сті процедури залучення потенційних респондентів до опитування, невисока, частка повернення анкет, найімовірніше, близько 1% від усієї сукупності передплатників або читачів.

Інтерв'ю.Порівняно із анкетуванням, інтерв'ю у практиці соціо­логічних опитувань використовується значно рідше - через більшу складність та неоперативність його проведення. Інтерв'ювання має


..„■..і^-..^іі,'ий*ії^іЬ^і,-.,^'^і-;,.^і«ІЙЩ Ь


свої переваги та. недоліки, порівняно із анкетуванням, тому при пла­нуванні дослідження доводиться вирішувати: чому надавати перева­гу, враховуючи найменші затрати часу та засобів, і необхідність отримання найбільш важливої та достовірної інформації.

Основна різниця між анкетуванням та інтерв'юванням - у формі контакту дослідника з опитуваним. Інтерв'ю - це співбесіда, яка проводиться за певним визначеним планом, обумовлює прямий кон­такт інтерв'юера (той, хто опитує) з респондентом (кого опитують), причому запис відповідей проводиться письмово або, з дозволу рес­пондента, на диктофон.

Є велика безліч різновидів інтерв'ю. У прикладній соціології роз­різняють кілька видів інтерв'ю: формалізоване, фокусоване та вільне. За змістом бесіди розрізняють так звані документальні інтерв'ю (уто­чнення фактів, вивчення подій), інтерв'ю думок (виявлення оцінок, поглядів, суджень). Особливо виділяється інтерв'ю із спеціалістами-експертамгі. Щодо техніки проведення розрізняють вільні нестан­дартні і формолізовані інтерв'ю.

Формалізовані (стандартизовані) інтерв'ю - найбільш розпо­всюджений різновид інтерв'ювання. Проведення його вимагає дета­льно розробленої процедури (загальний план, послідовність та конс­труктивність запитань, відповідей). При використанні цього виду опитування інтерв'юер зобов'язаний чітко дотримуватися формулю­вань питань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, пропонують закриті запитання. Інтерв'ю із відкритими запи­таннями передбачає дещо менший ступінь стандартизації його прове­дення.

Дещо менший ступінь стандартизації має фокусоване інтерв'ю, метою якого є збір думок, оцінок щодо певної конкретної ситуації, явищ, їх причин та наслідків, і виявити інформацію про реакцію суб'єкта на задану дію (тому його і називають фокусованим, спрямо­ваним).

Вільні інтерв'ю - це довготривала співбесіда інтерв'юера із рес­пондентом без суворої деталізації питань, але проводиться за загаль­ною програмою. Цей вид опитування застосовується тоді, коли до­слідник приступає до визначення проблеми дослідження.

Від застосування того чи іншого виду інтерв'ю певною мірою за­лежить і точність отриманої інформації. Переважно при інтерв'ю­ванні виявляється вплив інтерв'юера на якість отриманих результатів-даних. Такого роду впливове явище не усвідомлюється учасниками інтерв'ю в психологічному та поведінковому контексті як на верба­льному (розмова, спілкування) рівні, так і в неявних формах (емоцій­ний тон, міміка, поведінка). Тому, чим більш стандартизованим є інтерв'ю, тим більше у дослідника можливості знизити вплив інтер­в'юера. Водночас досвід показує, що і в опитувальному листі трап­ляються вади, недоробки, і в силу свого вміння інтерв'юер прагне 148


і повинен їх відчувати та виправляти. Тому інтерв'ю одночасно може мати елементи пілотажності (апробації).

Залежно від особливостей процедури інтерв'ю може бути інтен­сивним (глибоким, тривалим).

За способом організації розрізняють групові та індивідуальні.

Останнім часом, у великих містах, де досить високий рівень теле­фонізації, застосовується телефонне інтерв'ю. Його основні переваги: оперативність і низька вартість. Телефонні інтерв'ю використовують для швидкого опитування та для зондування соціального настрою. Але інтерв'юер при цьому повинен мати спеціальну підготовку (уміння володіти інтонацією, голосом, відчувати стан опитуваного тощо). Крім того, оптимальна тривалість такого типу інтерв'ю - до 15 хвилин, після чого інтерес та увага до діалогу значно знижується.

Особливості інтерв 'ю. Ідеальне інтерв'ю нагадує живу співбесіду двох рівнозаінтересованих людей. Один із учасників інтерв'юер -професійний дослідник, другий - респондент, який обстежується. Формалізоване інтерв'ю нічим не відрізняється від опитування в ан­кеті, тільки записи інтерв'юер веде у ході розмови.

Структура (основні фази) ведення співбесіди (інтерв'ювання):

1) встановлення першого контакту (мета створити сприятливу ат­
мосферу для розмови);

2) закріплення контакту і перші запитання за планом інтерв'ю;

3) перехід до основних запитань;

4) швидке встановлення контакту (в разі його втрати), встанов­
лення причини втрати контакту:

 

- респондент не володіє інформацією або йому важко згадати;

- опитуваний не зрозумів мети запитання і характеру очікуваної
від нього відповіді;

- респондент не хоче відповідати тому, що не настроєний на від­
вертість;

5) закінчення інтерв'ю, подяка співбесідникові, підбиття підсум­
ків співбесіди.

2. Експертне оцінювання

Це - особливий різновид методу опитування, де вимоги, які засто­совуються в масових опитуваннях, неприйнятні. В процесі масового опитування джерелом соціологічної інформації, яка дає оцінку тим чи іншим сторонам об'єкта дослідження, виступають і представники цього ж об'єкта. При експертному опитуванні ситуація інша. Експер­ти майже ніколи не виступають представниками об'єкта дослідження.

На початку, заходи та процедури експертних оцінок розроблялися головним чином для застосування футурологічної діяльності (перед­бачення, прогнозування), економічного планування, питань управ­ління та наукознавства. Методологічна обумовленість застосування


експертних оцінок в соціології найбільш проявляється при розгляді діагностичного аспекту експертизи. Тому, як правило, експертне оці­нювання (опитування) широко використовується в розвідувальних та пробних дослідженнях для отримання попередніх даних про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез та завдань основного дослі­дження, для розробки прогнозу і доповнення та з'ясування певних процесів та явищ. Як правило, досліджують і такі ситуації, що пов'я­зані зі спробою прогнозувати зміну того чи іншого соціального яви­ща, процесу, з необхідністю уявити стан предмета, який становить інтерес, або дати оцінку таким сторонам діяльності і характеристикам людей, за якими їхня самооцінка може виявитися хибною. Подібна інформація може надходити тільки від компетентних осіб - експертів, які мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження.

Практика застосування експертних методик (як для вирішення проблем прогнозування, управління, так і в традиційних сферах соці­ологічного дослідження) показала, що вони такою ж мірою і важливі і надійні, як і метод масових опитувань з його розширеною методикою забезпечення репрезентативності. Експертні методики містять ряд експліційованих (спільних, схожих) понять: експертні системи, діаг­ностика, експертне опитування та оцінювання, думки, сценарії. Але в соціології традиційно в експертизі акцентується на ролі опитування. Таким чином, експертне опитування посідає тут центральне місце. У свою чергу воно специфіціюється в двох основних формах експертної роботи: експертного опитування (з усіма різновидами - від індиві­дуального інтерв'ю до колективного генерування ідей та методу Дельфі) і діагностики.

Важливий момент при проведенні такого роду опитування - від­бір експертів, передусім за рівнем їх компетентності. На першому етапі відбору як критерій доцільно використовувати дві ознаки: рід занять та стаж діяльності за профілем, що нас цікавить. За необхідно­сті потрібно брати до уваги також і рівень, характер освіти, досвід, вік. Як завжди, перший список може бути досить широким, однак у подальшому його доцільно «звузити», оскільки не кожна людина зда­тна виступити в ролі експерта. Але основним серед усіх критеріїв відбору експертів є їх компетентність. Для її визначення застосову­ються - з тим чи іншим ступенем точності - методи самооцінки екс­пертів, оцінки результатів минулої діяльності кандидатів у експерти та колективні оцінки авторитетності експертів.

Метод самооцінки обумовлює оцінку кожним із кандидатів в екс­перти власної компетентності (як правило, за 5-бальною шкалою), включаючи показники, які характеризують ступінь його участі в до­сліджуваній проблемі. Використовують також різного роду довідни­ки, типу «хто є хто», списки членів професійних груп і т. ін. Це допо­магає визначити, де даний кандидат навчався, працював, якими аспек­тами професійної діяльності він займався. Критеріями відбору


спеціалістів до експертної групи може служити також і кількість опу­блікованих праць і т. ін. Якщо кандидати в експерти знають один од­ного, то ефективним може бути метод колективної оцінки кожного із них іншими. Хоча деякі спеціалісти вважають, що колективні оцінки менш точні, ніж самооцінки, все-таки аналіз розходжень між ними дозволяє здійснити більш обумовлений підбір експертів.

Не менш ефективним виявляється метод «снігового нальоту»: ві­дібрані на першому етапі експерти називають компетентних спеціалі­стів, котрі, в свою чергу, включаються в процес відбору; ці ж відібра­ні експерти рекомендують інших спеціалістів. Цей процес завершу­ється стабілізацією сукупності рекомендованих експертів, коли їх список перестає поповнюватися новими прізвищами. Після складання попереднього списку проводиться їх оцінка шляхом соціометричної процедури, де критерієм оцінки спеціаліста є частота рекомендацій його іншими експертами.

До експертної групи повинні входити спеціалісти, які здатні про­вести експертизу із врахуванням різних сторін досліджуваної про­блеми. Тому до експертної групи бажано залучати спеціалістів, котрі представлять різні наукові напрями.

У прикладній соціології розроблено цілий ряд прийомів опитуван­ня експертів, які використовуються для отримання різного роду оцінок, в тому числі і прогностичних. Основний інструментарій експертних опитувань - анкета або бланк-інтерв'ю, які розроблені за спеціальною програмою. Відповідно до цього процедура опитування полягає або в анкетуванні, або в інтерв'юванні експертів. На відміну від масового опитування, програма опитування експертів не настільки деталізована і має переважно концептуальний характер. В ній, передусім, однозначно формулюються явища, які підлягають вивченню, та передбачаються у вигляді гіпотез можливі варіанти їх наслідків.

Продуктивним способом організації групової експертної оцінки є колективне обговорення індивідуальної думки або виділення із екс­пертної групи найбільш кваліфікованих авторитетних експертів з ме­тою корекції оцінок. Суттєвим моментом узгодження думок в процесі групового вибору є селекція найбільш мотивованих висновків. Екс­пертне оцінювання - це не просто формулювання, відбір і обробка висновків експертів. Воно визначається насамперед роботою експер­тів щодо забезпечення аргументації висновків, їх мотивації та демон­страції того, чому надається перевага. Висновки (думка) - це свого роду ідейна позиція в системі різних варіантів особистої інформації, аналіз якої сприяє висуненню гіпотез та встановленню істини.

Простою формою застосування експертного методу (без процеду­ри опитування) є формування спеціальних груп для вироблення спі­льного рішення із заданої проблеми. Іншою формою експертної оцін­ки є нарада, на якій колективний «розум», вищий за найрозумнішого із учасників. У випадках, коли не відомі навіть найбільш загальні під-


ходи до проблеми і час не дозволяє проводити трудомісткі дослі­дження, ефективним може бути застосування методу «мозгової атаки» або «мозгового штурму» («бретстормінг»), що є різновидом наради, яка відрізняється від класичної рядом особливостей. Вироблення гру­пового рішення в процесі «мозгової атаки» проводиться так:

1 формулюється узагальнено проблема, при цьому підкреслюється її ядро;

формуються дві групи учасників, з яких одна генерує ідеї, а ін­ша відбирає цінні і потрібні; формується група спостерігачів-секретарів; починається «атака» із оголошення проблеми, яку необхідно вирішити;

всі ідеї фіксуються таким чином, що вони мають бути в полі зо­ру всіх учасників;

ведучий підтримує всі висловлені ідеї, стимулюючи азарт розу­мового змагання;

група оцінки відбирає найбільш цікаві (перспективні) ідеї і на певному етапі формує нове, більш вузьке завдання, яке ближче до мети (цикл може повторюватися кілька разів).

Найбільший успіх «мозгового штурму» буде забезпечений за до­тримання таких умов:

? до кожної групи має входити до десяти чоловік із приблизно рів­
ним соціальним статусом;

? бажано, щоб експерти знали ім'я один одного;

? нарада має проходити в невимушеній, зручній обстановці;

? спостерігачі (котрі фіксують перспективні ідеї) для зручності
повинні знаходитися поза групою.

При проведенні брейнстормінгу слід виходити з того, що потрібно отримати якомога більше будь-яких притаманних даній проблемі ідей і ні в якому разі не висловлювати ціннісного судження ні щодо зроб­лених пропозицій, ні щодо їх авторів. В даному випадку кількість ідей важливіша за якість. Учасники засідання не повинні перебивати один одного. Ідея, висловлена одним, може послужити поштовхом для нової ідеї (навести на думку) іншого.

Досить часто в прикладній соціології застосовують такий метод експертного прогнозу, як «метод Дельфі». Це - один з найбільш ефе­ктивних експертних методів. Свою назву метод отримав від старогре­цького міста Дельфі, в якому жили мудреці, котрі передбачали розви­ток майбутніх подій. Провіщання дельфійських мудреців принципово відрізнялися від пророчень звичайних жерців, бо вони обнародувалися лише після ретельного обговорення на раді і досконального ознайом­лення всіх членів ради із обставинами справи. Збагачений сучасними знаннями старовинний метод оцінки майбутніх подій та становища


шляхом опитування експертів почали називати методом Дельфі. Суть цієї форми експертного оцінювання - у проведенні ряду послідовних конфіденційнихопитувань групи експертів з досліджуваної проблеми у кілька турів. Його мета - формування узгоджених думок на основі багаторазового опитування одних і тих же експертів. Після першого опитування та узагальнення результатів підсумки повідомляються учасникам експертної групи. Потім проводиться повторне опитуван­ня, в ході якого експерти або підтверджують свою точку зору, висло­влену на попередньому етапі, або змінюють свою думку в узгодженні із думкою більшості. Так повторюється кілька разів. В ході такої про­цедури формується більш-менш узгоджена оцінка.

Дельфійський метод можна застосовувати як для прийняття рі­шень прогностичного характеру, так і для оцінки їх здійснення. Сут­тєвим недоліком методу Дельфі є його висока трудоємкість та довго-тривалість процедур.

Експертне опитування передбачає дотримування таких правил та вимог:

вказати, сутність якої проблеми вивчається, і мотив звернення

до експерта;

дані, що підтверджують компетентність експерта (галузь знань,

стан, кваліфікація);

інформація про зміст пропонованих питань;

правильне формулювання кожного проблематичного питання;

допоміжні зауваження* коментарі, пропозиції. Від якості конкретних експертних оцінок залежить надійність рі­шень, що приймаються на їх основі, що великою мірою залежить і від якісного складу експертів, ретельності розробки процедури експерти­зи, рівня проведення опитування та обробки її результатів. (Більш детально див. спеціальну літературу).

3. Спостереження

Під спостереженням в соціології розуміють пряму реєстрацію фа­ктів очевидцем. Соціологічне спостереження, оскільки воно пов'язане із прямим безпосереднім сприйняттям подій, а то і участі у ньому, має багато спільного із тим, як людина в повсякденному житті сприймає, аналізує, пояснює, запам'ятовує й узагальнює події, харак­теристики, очевидцем котрих вона була. Соціологічне спостереження як метод збору наукової інформації - це завжди спрямоване, система­тичне, безпосереднє простеження значущих соціальних явищ, проце­сів, подій. Воно слугує певним пізнавальним цілям. Спостереження дозволяє широко, багатомірно охопити події, здійснюється одночасно із розвитком досліджуваних подій, явищ та процесів. Саме при ньому відкривається можливість безпосередньо сприймати поведінку людей


в конкретних умовах і в реальному часі. На відміну від звичайного, наукове спостереження характеризується тим, що воно:

підпорядковане чіткій дослідницькій меті і чітко сформульова­ним задумам;

спостереження проводиться за обдуманою заздалегідь процедурою; всі дані спостереження фіксуються в протоколах або щоденни­ках за визначеною схемою;

інформація, отримана шляхом спостереження, має бути піддана контролю на обґрунтованість і стійкість. Спостереження різняться і класифікуються залежно від ступеня формалізованості (структуралізоване і неструктуралізоване), стано­вища спостерігача (ступінь участі спостерігача в досліджуваній ситу­ації). Розрізняють включене і просте спостереження, за місцем прове­дення, умовами організації - польове і лабораторне, за регулярністю проведення - систематичне і несистематичне.

Структуризоване спостереження відповідає високому ступеню ста­ндартизації, а для фіксації результатів використовуються спеціальні блан­ки та документи, досягається точність інформації. Його застосовують за наявності достатньої інформації про об'єкт дослідження. На протилеж­ність йому неструктуралізоване спостереження є менш формалізованим. При його проведенні відсутній чіткий план дій спостерігача, застосову­ють його переважно у розвідувальних пошукових дослідженнях.

Включеним спостереженням називається такий його різновид, коли дослідник безпосередньо включений в досліджуваний соціальний про­цес, контактує, діє разом із досліджуваними. Дослідник імітує входжен­ня в соціальне середовище, адаптується в ньому, аналізує події ніби зсе­редини. (Прикладом класичного застосування такого виду спостережен­ня в соціологічній практиці служить діяльність гарвардського соціолога У. Уайта, який досліджував мафіозний клан Корневіль в Чикаго протя­гом 3 років). Характер «включеності» дослідника може бути різним: в одних випадках він зберігає інкогніто, в інших спостерігач не приховує своєї мети, ролі, функції. Повністю включене спостереження дозволяє розглядати досліджуване явище ніби зсередини, очима очевидців.

У простому спостереженні спостерігач реєструє події, знаходя­чись «на стороні».

Польовим називається спостереження, коли воно проходить в умовах для спостереження (місцях та приміщеннях для зборів, засі­дань, мітингів). Коли ж завдання полягає у розробці та експеримен­тальній перевірці нової методики, принципів та підходів пізнання, застосовують лабораторну форму спостереження.

Систематичні спостереження проводять регулярно протягом певного періоду. Серед несистематичних спостережень виділяють такі, з якими спостерігачеві доводиться мати справу як із заздалегідь незапланованими явищами.

Постає питання: Що ж спостерігати?


На це питання, дає відповідь програма дослідження, стратегія до­слідження, стан гіпотез, емпіричні факти, індикатори.

При відсутності чітких гіпотез, коли дослідження проводиться за формулятивним (розвідувальним) планом, застосовується просте, без­структурне спостереження; його мета - придумати гіпотези для більш чіткого опису об'єкта, що спостерігається. Орієнтири такого спостере­ження зводяться до того, що спостерігаємо і фіксуємо, а саме:

1 загальна характеристика соціальної ситуації (мета, причина ви­никнення та розповсюдження, масовість тощо); 1 визначення типовості спостережуваного об'єкта в даній ситуації щодо інших об'єктів (відбиття соціальних протиріч, ідеї, гасла, спрямованість діяльності);

1 суб'єкти або учасники соціальних дій (кількість людей, котрі беруть участь у даній ситуації, соціально-демографічна струк­тура групи, характер взаємин, розподіл ролей між ними); 1 мета діяльності і соціальні інтереси суб'єктів, груп (випадко­вість або закономірність спостережуваної ситуації, сумісність чи протилежність цілей, інтересів);

1 структура та особливості діяльності з точки зору зовнішніх по-буджєнь, внутрішніх засобів, цілей, результатів (характер діяль­ності, стимули, спрямованість, психологічна атмосфера в групі); 1 регулярність та частота спостережуваних явищ (час, тривалість,

повторюваність даної ситуації, її унікальність та типовість). Якщо основна мета спостереження - діагностика ситуацій, то втру­чання соціолога в хід подій спотворить реальну картину, будуть отри­мані ненадійні дані. Якщо ж мета дослідження - практично-прикладна і полягає головним чином у прийнятті управлінських та організатор­ських рішень - активне втручання не тільки можливе, а й корисне. Саме таким цілям служить стимулююче включене спостереження.

При цьому спостерігаються ситуації, коли учасник подій, що вивча­ються, ніби провокує нестандартні ситуації і досліджує реакції об'єкта.

Надійність (обґрунтованість, стійкість) даних підвищуватиметься, якщо виконувати такі правила та вимоги:

максимально детально класифікувати елементи подій, які під­лягають спостереженню;

якщо основне спостереження здійснюється кількома особами, вони зіставляють свої враження і оцінки, розуміння подій, тим самим підвищується стійкість даних спостережень; один і той же об'єкт слід спостерігати в різних ситуаціях, що дозволяє побачити його з різних боків;

необхідно чітко розрізняти і реєструвати зміст, форми вияву спостережуваних подій, їх характеристики (інтенсивність, регу­лярність, періодичність);

важливо стежити за тим, щоб описи подій не сплутували з їх власною інтерпретацією.


Оцінюючи інших, спостерігачі схильні судити про людей, дії за своїми власними рисами характеру. Тобто, особисті риси спостеріга­ча певною мірою можуть вплинути на враження (через призму особи­стого «я»), оцінку спостережуваних явищ - цього не слід забувати.

У цілому метод спостереження - як метод збору даних - або на­водить на гіпотези і служить трампліном для використання більш складних методик, або застосовується на заключній стадії масових досліджень для уточнення й інтерпретації основних висновків.

4. Соціометричні процедури

Практика застосування методів опитування спричинила розробку ряду специфічних методик з вивчення соціальних явищ. При вивченні малих груп і міжособистісних відносин застосовуються різні соціоло­гічні методики, зокрема ефективні соціометоричні методики.

Соціометричний метод - це метод опитування, спрямований на вивчення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почут­тів, симпатії або неприязні серед членів групи (або, іншими словами,-призначений для діагностики емоційних зв'язків тобто симпатій або антипатій між членами групи). Як правило, такі методики застосову­ються для того, щоб охарактеризувати колектив, виявити позитивний статус індивіда, експансивність (міра прагнення до встановлення со­ціальних відносин з іншими), структуру групи, спільність, спаяність групи.

Термін «соціометрія» походить з латинського «socius» - товари­ський, співучасник та «metrum» - вимір. Основна заслуга у створенні певної методології соціометричних досліджень та їх процедур нале­жить американському психологові Дж. Морено.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.026 с.)