В радянський період. Сучасна українська соціологія

1. Особливості становлення

вітчизняної соціології

в радянський період

Після жовтневого перевороту (1917 р.), роль вітчизняних попере­дників української соціології, на жаль, була відкинута і домінантою у її формуванні та розвитку слугували як наукові пошукові фрагменти, так і нав'язування сталінської, а також марксистсько-ленінської ідео­логії.

20-3 0-ті роки були періодом радикальних змін і втрат. Для нього були характерні такого роду парадокси, як новаторство і безплідне експериментування; великий ентузіазм і водночас ідеологізація тео­ретичних пошуків; пошук нової культури та більшовицькі прин­ципи. «Розвиток» цієї науки довершився офіційною забороною, кот­ра в сучасній вітчизняній (радянській) соціології залишила «білу пляму».

До 1917 р. склався досить високий інтелектуальний потенціал, який був представлений трьома напрямами:

 

326

немарксистською традицією академічної соціології (як правило, російського пріоритету) з теоретичною спадщиною М. Карєєва, П. Сорокіна, К. Тахтарьова та ін.

громадсько-політичного, національно-прикладного напряму, представленого М. Грушевським, М. Драгомановим, М. Костома­ровим, Б. Кістяковським та ін.

марксистською традицією з пріоритетом радикалізації соціо­логії в політичній боротьбі (Д. Богданов, В. Ленін, Е. Енгель та ін.).

До цього часу вже була нароблена практика соціологічних дослі­джень, мав місце значний теоретичний і практичний розвиток соціаль­ної статистики. Вже в перші роки було сформовано Соціобібліографіч-ний інститут (1918), створені перші кафедри соціології в Ярославсько­му та Петроградському університетах, а пізніше - і відділи соціології на факультетах суспільних наук.

На початку 20-х немарксистська соціологія в радянській Росії володіла значною інституційною базою, її вплив був відчутним протягом всіх 20-х років. Численні партійні перевірки, що проводи­лися в партшколах, часто виявляли, що студенти більше, ніж пра­цями класиків комуністичної ідеології, зачитувалися О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом та ін. У перші роки радянської вла­ди соціологам немарксистської орієнтації (П. Сорокін, М. Карєєв та ін.) вдалося видати ряд наукових монографій та навчальних посіб­ників.

Однак зростання більшовицької ідеологічної та політичної функ­ції науки спричинило те, що із країни були вислані найкращі вчені, професори, ті, хто не поступився своїми принципами. Зокрема, за кор­доном опинилися понад 70 соціологів, з числа яких набули світове ім'я - Г. Гурвіч (Франція), П. Сорокін (США). Вислання вчених було трагедією для великої Слов'янської держави. Лише до небагатьох со­ціологів доля поставилась у цей час стримано і, незважаючи на складні умови, об'єктивні труднощі, в лоно науки пробивалися ті, чиї досяг­нення були визнані за всіма критеріями.

З одного боку, немарксистський напрям суспільних наук, і перед­усім соціологія, всіляко «викорінювався». З іншого - державна струк­тура не без уваги ставилася до цієї науки, проте надавала перевагу соціології, яка б мала зовсім нову, відмінну форму. Все більшого, експансивного поширення набувала теорія історичного матеріалізму, яка і визначала подальший напрям розвитку суспільних наук як уні­версальний світогляд. Марксизм в країні все більше ізолювався від західних суспільних наук і перевтілювався на охоронну доктрину. Тим часом, у 20-х роках ще зберігалися сприятливі умови для науко­вої діяльності.

Набуваючи академічної респектабельності і маючи державну під­тримку, нова марксистська соціологія, яку ще представляли і вихідці із «старої гвардії», всіляко пристосовувалася до всезростаючої пара­доксальної ситуації. Більшість соціологів вже марксистської орієнта­ції щодо забарвленості характеризувалася європейською освіченістю, глибоким знанням праць західних вчених.

З середини 20-х років широке розповсюдження отримали пози­тивістські та натуралістичні трактування суспільних явищ та їх течії: «колективна рефлексологія», «психологічний біхевіоризм» (В. Бехтерев) та ін. Хоча вже до 30-х років ці наукові вияви були придушені.

 

М. Бернштейн

Розмаху набувала і дослідницька робота з нако­пиченням емпіричного досвіду, що безпосередньо вело до виникнення початків галузевої соціології (соціології праці, побуту, культури і т. ін.). Тому ці дослідження, як правило, мали соціально-економіч­ний характер з використанням соціологічних підхо­дів. Робота в галузі емпіричних соціальних дослі­джень велася ще з часів громадянської війни. Ряд робіт проводився ще П. Сорокіним, і потреба в соці­альній інформації зберігалася. Серед робіт такого плану можна виділити дослідження С. Струмиліна

(економіка праці), О. Гастєєва (наукова організація праці), М. Бернштейна (соціологія молоді), А. Гайс-тера (соціологія села), С. Вольфсона, О. Колонтай, А. Луначарського, І. Гельмана (сім'я), А. Герцен - зона (злочинність), Е. Еегеля (освіта), М. Загор-ського (духовне життя, культура) та багато ін. Резуль­тати досліджень публікувалися у більш ніж десяти журналах - «Організація праці», «Економіка та по­бут» та ін.

С. Струмилін

Інтерес до конкретних соціологічних досліджень сприяв зростанню числа методичних розробок, що їх сучасні дослідники порівнюють з американською емпіричною соціо­логією. Однак характерним для вітчизняної емпірики була розрізне­ність її та здійснення в основному методом проб та помилок. Необ­хідно відзначити характерний для цього періоду широкий контакт соціології з соціальною статистикою.

Великий внесок у розвиток різних статистичних методів обробки та аналізу даних зробив С Струмилін. Він, зокрема, використовував прийоми ранжування, методи оцінок за шкалами. При вивченні пси­хологом побуту трудящих застосовувався метод контент-аналізу до­кументів. Поширеним був метод простого і експериментуючого спо­стереження.

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років відбувається поворот до «псевдосоціалістичного експериментування» - з культом особи, то­талітаризмом, репресіями, що привело соціологію, як і деякі інші науки, до «напівзабороненого» становища і присвоєння їй ярлику «буржуазної лженауки». З цього часу соціологія, в чистій теоретич­ній, академічній та освітній формі, фактично припинила своє існу­вання.

Відродження радянської соціології спостерігається у 50-60-х ро­ках, воно збіглося із визволенням країни від сталінського режиму. Перші згадки про соціологію - після майже 30-річного її «ув'язнення» - як відроджену наукову дисципліну слід віднести до 1955 p., коли академік С. Німчинов охарактеризував її як одну із

галузей філософського знання, предметом якої вважався розвиток суспільства.

Розпочинати доводилося заново, звертаючись до західної соціоло­гії, оскільки були «забуті» досягнення 20-30-х років. Однак, по-перше, некомпетентне партійно-державне втручання в науку, з прин­ципами класової партійності та відповідною ідеологією, обумовило інерцію науки щодо науково-дослідницької діяльності. По-друге,-радянська соціологія, беручи до уваги фактори її формування та спрямованості, «коливалася» між філософією та економікою, що і спричинило зарахування її до розряду прикладних наук. По-третє, відсутність соціологічної освіти і підготовки кадрів соціологів та­кож не могло не вплинути негативно на розвиток цієї науки, що і створювало у подальшому парадоксальну ситуацію «соціології без соціологів». Тому соціологами почали вважатися представники ба­гатьох спеціальностей, в тому числі і надто багато випадкових лю­дей. Подібна ситуація спостерігається і тепер, коли дослідницьке поле заполонила велика кількість «промаркетингових» та «просоці-ологічних» фірм, котрі займаються прикладними емпіричними до­слідженнями. Для науки немає ворога, небезпечнішого за дилетанта: невисокий рівень професіоналізму, порушення принципів і вимог методів дослідження, факти плагіату і т. п.- стали постійними су­путниками, що дискредитували радянську соціологію. Не можна сказати, на превеликий жаль, що такого роду «випадків» не має місця і в надії час.

У період «хрущовської відлиги» роль суспільних наук, як опори будівництва комуністичного суспільства, суттєво зросла. З'явилася потреба в різнобічній інформації про соціальні процеси, експеримен­ти, прогнози. Тим самим відкрилися перспективи для реабілітації та відродження соціології як засобу пізнання та джерела нової інформа­ції, зв'язку соціальної науки із життям. Дедалі соціологія почала на­бувати цивілізованих рис: окреслена її структура, предмет дослі­дження, методологія. Важливим кроком на шляху її інституалізації стало видання в 1966 р. двотомної праці «Соціологія в СРСР», в якій узагальнювався досвід ряду емпіричних досліджень, здійснюваних у різних сферах радянського суспільства.

Поступово сформувалася нова генерація вчених-соціологів, яких сьогодні по праву можна назвати «старою гвардією»: Г. Андреева, Б. Грушин, О. Здравомислов, Т. Заславська, Г. Осіпов, С. Фро­лов, О. Шкаратан, В. Ядов та ін. Але і для соціології як самостій­ної науки шлях відродження перекривався марксистським фундаме-нталізмом, що створювало чималі перешкоди для чистоти соціоло­гії. Тому є підстави говорити про двоїстість у розвитку радянської соціології: істинний науковий напрям з орієнтацією на передові західні теорії - та заідеологізований марксистський напрям, за якого соціологія ототожнювалася з «науковим комунізмом» та «соці-

альною філософією». Однак незважаючи на потужне ідеологічне блокування, нова свідомість все-таки торувала шлях у наукове су­спільство.

У цей період налагоджувалися і зарубіжні контакти, що виявля­лось у різних формах: участь у міжнародній соціологічній асоціації, відвідання СРСР видатних західних соціологів (Р. Арона, Р. Мертона, Т. Парсонса). На філософських факультетах ряду університетів (Ленінградського, Московського) були відкриті лабораторії соціоло­гічних досліджень та відділи соціології на чолі з В. Дцовим, Г. Осіпо-вим, Ю. Арутюняном. Врешті-решт - із створенням в 1962 р. Ра­дянської соціологічної асоціації та сформуванням низки академіч­них інститутів - остаточно закріпилася офіційна інституціоналізація соціології.

У першопрохідців радянської соціології надзвичайно великою була потреба у можливості вільно висловлювати думку. Вони усві­домлювали важливість світового досвіду соціології і прагнули ним скористатися. З середини 60-х років почала видаватися і соціоло­гічна література, виходять періодичні видання: «Соціальні дослі­дження» та «Інформаційний бюлетень радянської соціологічної асо­ціації».

Сформувалася альтернативна марксистській установці позиція, котра полягала в обгрунтуванні соціології як самостійної науки. Це -особлива «конкретна» (емпірична) наука, котра вивчає елементи і структури функціонування суспільства, конкретні суспільні процеси у специфічних ситуаціях, механізми та закони функціонування в домі­нанті структурно-функціонального аналізу. Утверджувалася позиція, що це - наука теоретико-практичного мислення і дії. В силу цього, соціолог (в одній особі) виступає як дослідник (польовий працівник), і як теоретик-методолог (розробка програми дослідження, теоретич­ний аналіз та ін.).

Таким чином, соціологія - це нефілософська наука, яка отримує власні знання на основі великої точності вимірів конкретних фактів соціальної дійсності.

2. Українська соціологія сьогодні

Сьогодні вітчизняна соціологія перебуває у стані визначення. За словами фахівців, вона ще не з'ясувала для себе, якою вона є, якою вона хоче стати і якою вона може стати. Сьогоднішній стан україн­ської соціології визначається, насамперед, загальною ситуацією у країні.

Основна увага загалом зосереджена на вивченні змін, що відбу­ваються у нашому суспільстві, в Україні, генези цих змін і їх наслідки. Це - перша особливість сучасної української соціології. Друга - те,

що вона почала щойно інституціалізуватися як самостійне суспільне явище. Третя особливість, притаманна розвитку вітчизняної соціоло­гії, це недостатня увага до неї з боку держави та суспільства, недоста­тнє фінансування та ін.

Розбудова соціологічної науки та освіти неможлива без збере­ження наукових шкіл. У 70-80-х роках, на думку фахівців, в Україні сформувалося кілька так званих соціологічних шкіл: школа київ­ських соціологів, Харківська і Одеська. Саме в цих містах (Київ, Одеса, Харків, Дніпропетровськ) в основній масі й досі вихо­дять колективні та індивідуальні праці соціологів, наукові записки, збірники праць. Але це лише більш-менш «благополучні острівки». Наукова робота на більшості вузівських кафедр вимагає подальшої активізації.

І сьогодні залишається одним з найгостріших питання наукового спілкування. Організувати конференцію, провести семінар, «круглий стіл» тощо дуже важко з основної причини: слабкої інституалізації соціології, науково-комунікативної системи. Хоча за роки незалежно­сті України з'явилися нові періодичні видання: «Генеза» (м. Львів), «Константи» (м. Херсон), «Современное общество» (м. Харків), «Роз­будова держави», «Політичний портрет України», часопис «Політич­на думка» (м. Київ), все-таки, за браком коштів, вони ледь підтриму­ють життя соціологічної науки. Найважливішим досягненням у цій галузі стало заснування першого в Україні фахового видання «Соціо­логія: теорія, методи, маркетинг».

У 1990 р. в Україні був сформований інститут соціології НАН України, в результаті реструктуризації Інституту філософії НАН України. Цього ж року було створено Соціологічну асоціацію Украї­ни (САУ) - організацію, яка об'єднує науковців, спеціалістів та нау­ково-дослідні колективи, які працюють у галузі соціології. З 1993 р. вона є колективним членом Міжнародної соціологічної асоціації. Го­ловною метою САУ є сприяння підвищенню професійного рівня та практичних цінностей соціологічних досліджень в Україні, захист законних інтересів соціологів та поширення соціологічних знань. Пріоритетними завданнями САУ визначено: розвиток вітчизняної соціології, виявлення проблем соціального розвитку України, спри­яння професійній соціологічній освіті в Україні, розвиток наукових зв'язків та багато іншого.

Щодо соціологічної освіти в Україні, то це порівняно нова галузь вищої професійної освіти як соціального інституту держави. її метою є створення, оновлення та поширення соціологічних знань і підготовка кваліфікованих фахівців. Тривалий час соціологічна освіта в Україні була відсутня з ідеологічних причин, і лише у 80-х роках утворюють­ся перші кафедри соціології.

Нині соціологічна освіта в Україні має певну мережу навчальних та науково-дослідних установ. Соціологів готують декілька держав-

них університетів та інші вищі навчальні заклади, що мають соціоло­гічні факультети або відділення на інших факультетах: Київський, Харківський, Одеський, Львівський, Дніпропетровський, Волинський університети, Києво-Могилянська академія та ін. Загалом у цих за­кладах навчаються і здобувають кваліфікацію кілька сотень студентів та близько сотні аспірантів.

До соціології сьогодні у суспільстві панує великий інтерес, і це забезпечує високий престиж відповідних вузів, відділень, факуль­тетів. Цілком логічно, що ринок реагує на цей попит, і, як гриби піс­ля дощу, з'являються соціологічні факультети, відділення, спеціалі­зація у вузах. На перший погляд, такого роду активізацію можна вітати, однак у зв'язку з цим виникають і суттєві негативні тен­денції.

Насамперед - поява соціологічних відділень у тих вузах, спеціалі­зація яких ніяк не в'яжеться із соціологією. А звідси - інша особли­вість: відсутність відповідних умов для підготовки соціологів на ба­гатьох новостворених факультетах та відділеннях, що виявляється, передусім, у тому, що бракує кваліфікованих викладачів, здатних за­безпечити якісну підготовку, недостатньо укомплектовані соціологіч­ною літературою бібліотечні фонди, відсутня належна технічна база, бази набуття практичного досвіду.

Небезпроблемною залишається і система післядипломної підго­товки соціологів, де мають місце аналогічні явища.

Сьогодні на соціологію попит. Причиною цього є те, що соціоло­гічні дослідження почали проводитися на комерційній основі, спосте­рігається прагнення з боку правлячої влади і тих, «хто платить», «за­купити» соціологію. В Україні, як і в Росії, створена велика кількість соціологічних центрів, інститутів, груп окремих осіб, які проводять опитування громадської думки, моніторинги, маркетингові дослі­дження, і, на жаль, не завжди на професійному рівні. Отже, перед ін­ститутом науки постає ряд завдань щодо удосконалення соціологічної освіти, формування у суспільстві соціологічного мислення, масової підготовки спеціалістів-соціологів.

Актуальним є створення навчальних та методичних посібників з соціології, які виступали б і функцією експертної оцінки теоретичних та емпіричних результатів науки. Заслуговує уваги і формування міц­ної академічної соціології, яка має стати в авангарді розвитку цієї на­уки.

Отже, соціологія в Україні, як в системі науки, так і в системі освіти, переживає своє становлення, перебуває у стані пошуку своєї ідентичності. І перш за все, потребує більшої уваги з боку держави та суспільства.

Контрольні запитання:

1. «Дожовтневий» потенціал вітчизняної соціології та подальший її розвиток у
перші десятиліття радянської влади.

2. Прогресивність та парадокси у розвитку вітчизняної соціології у радянський
період.

3. Становлення сучасної української соціології.

Рекомендована література (до теми 7):

Волович В. Соціологічна освіта в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг-1998, № 1-3.

Капитонов Э. А. Советская социология.-Т. 1, 2-М., 1982.

Осипов Г. Б. Теория и практика социологических исследований в СССР,- М., 1979.

Чангли Б. А. Очерк истории социологической мысли в СССР.- Л., 1972.

Шульга М. О. Українська соціологія в пошуках самоідентичності // Соціологія: тео­рія, методи, маркетинг.- 2000, № 2.

Частина третя

СОЦІОЛОГІЯ

Спеціальні

Та галузеві теорії

І. СПЕЦІАЛЬНІ ТА ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Тема 1 РІЗНОВИДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЙ

У попередній темі - «Соціологія як наука про суспільство» (час­тина перша) проаналізовано соціологію як систему знань про суспіль­ство та розглянуто технології щодо їх отримання.

Як відомо, система соціологічного знання має складну, але водно­час класичну структурну будову. З одного боку, це обумовлено конк­ретизацією, можна навіть сказати «операціоналізацією» соціальної філософії, з іншого - спеціалізацією та поєднанням різних суспільних наук, а також розвитком емпіричних соціальних досліджень, котрі мають як науковий, так і прикладний характер. Коротко нагадаємо структуру соціологічного знання.

Так званий перший (вищий) рівень структури соціологічного знання становить теоретична соціологія - загальна соціологічна теорія - різно­манітні концепції, що розглядають всю сферу суспільного життя як соці­альну систему, соціальні спільності, відносини, процеси, інституції. За­гальна соціологічна теорія на вищому рівні абстрагування та теоретизу­вання охоплює зв'язки в розвитку соціальних явищ, у загальному вигляді пояснює природу соціальних відносин та їх компонентів. На за­гальнотеоретичному рівні здійснюється зв'язок соціології з іншими га­лузями наукового знання, такими, як: філософія, антропологія, історія, психологія, педагогіка, культурологія та інші, що, в свою чергу, характе­ризується, як правило, високим рівнем абстрагування та теоретизування.

Паралельно із соціально-філософською базою, звідки черпала свої за­сади соціологія, значний вплив справляли ш і різного роду практичні соці­альні обстеження: демографічні, обчислювальні, пошукові, котрі мали ха­рактер описовості, аналітики, прогнозу. Вся ця і подібна низка обстежень сформувалася в могутній потенціал засобів отримання соціологічної ін­формації із застосуванням знань та прийомів математики та статистики.

Предметом аналізу таких обстежень виступали та виступають по-

дії, вчинки, характеристики поведінки та діяльності людей, соціаль­них груп і т. ін.

Система такого роду інформації постійно додавала та поновлюва­ла теоретичний рівень соціології. Але на даному рівні виникали і свої проблеми, в основному теоретико-методологічного характеру,- по­ставала нагальна потреба в більш конкретному теоретичному і спеці­алізованому осмисленні та поясненні тих чи інших сторін суспільного життя. Шлях до вирішення цієї проблеми запропонував свого часу американський соціолог Р. Мертон у 40-х роках, котрий поєднав загаль­нотеоретичний рівень пояснення соціальної дійсності і більш конкрет­ний практично-прикладний рівень як засіб вивчення дійсності та поповнення наукових знань своєрідним теоретико-методологічним містком - «середньорівневою соціологією» або теорії середнього рівня.

Соціологічні теорії середнього рівня - це галузі соціологічного знан­ня, які мають своїм предметом дослідження відносно самостійні специ­фічні підсистеми суспільства і соціальних процесів. Це своєрідний дру­гий зріз у структурі соціологічного знання. З одного боку, це конкрети­зація загальної соціологічної теорії, залежно від предмета досліджен­ня. З іншого - своєрідне узагальнення конкретних соціологічних дослі­джень.

У спеціальних соціологічних теоріях існує кілька критеріїв розпо­ділу їх на різні типи. Проте слід зауважити, що проблеми критерії розподілу соціологічних теорій не є закритими, і у вчених немає спіль­ної думки щодо даного питання. Аналіз наявної науково-методичної літератури з даної проблематики дає підстави побудувати таку схему розподілу соціологічних теорій:

Передусім, слід виділити спеціальні соціологічні теорії, об'єктом ви­вчення яких є соціальні закони і закономірності функціонування соці­альних спільностей, що і є безпосередньо предметом соціології і пов'язано із критеріями асоціальне», «соціальні відносини», «соціаль­на сфера».

У свою чергу основою розподілу цього виду соціологічних теорій (спеціальних соціологічних) служить ряд соціологічних категорій, що відображають специфіку предмета соціології, суттєві елементи со­ціальних спільностей і характеризують відповідний підхід соціології до об'єкта дослідження: соціальна група, соціальна дія, соціальний інститут, соціальний процес та ін. Такого роду теорії характеризу­ються досить високим рівнем абстракції та теоретизування і дозволя­ють теоретизувати один і той же об'єкт, ту чи іншу соціальну спіль­ність під певним кутом зору, виділивши той чи інший зріз досліджу­ваного об'єкта, його рівень, сторону.

Іноді у зв'язку із високим рівнем абстракції досить складно розрі­знити чи виокремити їх від загальносоціологічної теорії, оскільки вони у своїй сукупності або утворюють, або доповнюють останню. Мож­на стверджувати, що на цьому етапі загальнотеоретична соціологія

переходить у більш конкретизований «середній рівень». Весь комплекс такого роду теорій деякі вчені відносять до так званих концептуаль­них соціологічних теорій, котрі розглядають те чи інше явище як процес у соціальному просторі, а ті чи інші процеси розглядаються в контексті соціальних законів та закономірностей, що характеризують та ідентифікують суспільство в цілому в усіх його аспектах. Серед них - теорії соціальної структури, соціального розвитку, соціальних змін і трансформації суспільства, теорії соціальної стратифікації та мобільності, соціальних потреб і т. ін.

Доповнюють їх теорії, що формуються на стику соціології з ін­шими науками: економічна теорія, держава та право, етнографія, політична та інші науки, вивчають форми вияву і механізми дії соці­альних закономірностей у різних сферах життя суспільства.

Перші теорії (спеціальні соціологічні), ніби складають «ядро» соці­ологічного теоретичного знання. Другі - його прикордонний пояс (зв'язок соціології з іншими науками). Щоб підкреслити специфічний характер останніх теорій, їх називають галузевими. Основою їх роз­поділу служить об'єкт дослідження, що і знаходить вираз у назві тих чи інших соціологічних дисциплін: економічна соціологія, соціологія політики, права, культури, молоді тощо. Ці теорії вивчають різні сфери суспільного життя з точки зору існуючих у них відносин. Тер­мін «соціологія» в назві вказаних дисциплін (і спеціальних, і галузе­вих соціологічних теорій) відображає особливий підхід до відповід­них сфер життя суспільства, що обумовлений предметом і методом соціології.

Основою іншого розподілу системи соціологічних теорій служить ряд соціологічних категорій, які відображають специфіку предмета дослідження, суттєві елементи соціальних спільностей: соціальна група, соціальна діяльність, соціальний інститут, соціальний про­цес та ін. Виходячи з цього, необхідно виділити ряд спеціалізованих підрозділів, які займаються дослідженням певних сфер суспільного життя, і деяку галузь загальних теорій. Так, у сучасній соціології виділяються такі підрозділи, які інколи називаються конкретною соціологією:

? розділи, які досліджують соціальні інститути, до яких належать:
соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія політики, со­
ціологія права, пізнання, ідеології, науки, релігії, мистецтва,
армії, війни, промисловості, праці;

? розділи, які спеціально досліджують різні типи соціальних спіль­
ностей (дослідження малих груп, територіальних спільностей,
міста, села, дослідження соціальних прошарків населення, про­
фесійних категорій, каст);

? спеціалізовані дослідження соціальних процесів, таких, як явища
і процеси дезорганізації, злочинності, алкоголізму, проституція
на сучасному рівні становлення ринкових відносин і підприєм-

ництва, система масової комунікації - преса, радіо, телебачення, кіно тощо - та їх вплив на формування так званої масової куль­тури; процес міграції населення, переміщення осіб у географіч­ному просторі і перехід в інші спільності та культури, а також процеси переходу від одного прошарку чи класу в інший.

Це не єдиний у своєму роді розподіл (класифікація) конкретних соціологічних теорій.

Так, деякі дослідники виділяють п'ять груп теорій середнього рівня:

З даного рисунка видно, як ранжируються один до одного рівні соціологічного знання залежно від ступеня абстракції, теоретизуван­ня та конкретизації наукового знання.

У поданій далі системі конкретних соціологічних теорій не бу­демо систематизувати їх за галузевим чи за іншим критерієм, а ви­світлимо із загальної їх сукупності лише ті, котрі, на наш погляд, охоплюють і описують, хоч і не всі, але більшість фрагментів су­спільного життя, і котрі найчастіше називаються у навчальній літе­ратурі.

 

галузеві соціологічні теорії, що вивчають основні форми і види життєдіяльності суспільства (соціологія праці, побуту, вільного часу, дозвілля і т. п.);

міжгалузеві соціологічні теорії (економічна соціологія, полі­тична, соціологія культури, релігії та ін.);

теорії функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ (соціальна аномія, соціальний контроль, соціалізація, девіантна поведінка тощо);

«інституційні» теорії (соціологія освіти, сім'ї, науки); теорії соціальних спільностей (регіональна соціологія, етносо-ціологія, соціологія молоді).

І галузеві, і спеціальні соціологічні теорії водночас і різняться, і перетинається між собою. Будь-яка галузева теорія використовує концептуальний апарат спеціальних соціологічних теорій і може опи­сувати свій об'єкт як групу, діяльність чи інститут.

Можна розрізняти соціологічні теорії також за їх характером оріє­нтації: фундаментальні і прикладні.

Перші орієнтовані на вирішення наукових проблем, пов'язані з формуванням соціологічного знання та концептуального апарату со­ціології, методів соціологічного дослідження. Вони відповідають на два питання: «що пізнається?» (об'єкт) і «як пізнається?» (метод) -отже, пов'язані із вирішенням пізнавальних завдань.

У своїй сукупності галузеві соціологічні теорії мають більш при­кладний характер, а спеціальні теорії - фундаментальний, науковий.

Інші орієнтовані на вирішення актуальних соціальних проблем, пов'язані із дією на досліджуваний об'єкт і відповідають на питання: «для чого пізнається?».

Розрізнення теорій здійснюється не за об'єктом чи предметом, а за тією метою, котра ставиться перед соціологом (пізнавальна чи прак­тична). Те саме стосується і практичних соціологічних досліджень, які типологізуються також відповідно до характеру спрямованості (фундаментальні чи прикладні).

Виходячи із вищесказаного, структуру соціологічного знання мо­жна схематично представити у такому вигляді (рис. 1).

Рис, 1 Контрольне запитання:

1. Які основні критерії виділення теорій середнього рівня?

Рекомендована література (до теми 1):

Городенвнко В. Теории среднего уровня: место в структуре социологического знания // Социология: теория, методы, маркетинг- 2001, № 4.

Зборовский Г. £., Орлов Г. П. Введение в социологию.- Екатеринбург, 1992.

Лукашевич М. П., Туленков В. М. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії- К., 1999.

Рабочая книга социолога- М., 1983.

Социология / Под ред. проф. В. И. Лавриненка.- М., 1998.

Соціологія /За ред. проф. 6. /. Городяненка- К., 1999.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є- К.: Вища освіта, 2003.

Тернер Дж. Структура социологической теории.- М., 1985.

ТощенкоЖ. Т. Социология.-М., 1994.