Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
В радянський період. Сучасна українська соціологіяСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
1. Особливості становлення вітчизняної соціології в радянський період Після жовтневого перевороту (1917 р.), роль вітчизняних попередників української соціології, на жаль, була відкинута і домінантою у її формуванні та розвитку слугували як наукові пошукові фрагменти, так і нав'язування сталінської, а також марксистсько-ленінської ідеології. 20-3 0-ті роки були періодом радикальних змін і втрат. Для нього були характерні такого роду парадокси, як новаторство і безплідне експериментування; великий ентузіазм і водночас ідеологізація теоретичних пошуків; пошук нової культури та більшовицькі принципи. «Розвиток» цієї науки довершився офіційною забороною, котра в сучасній вітчизняній (радянській) соціології залишила «білу пляму». До 1917 р. склався досить високий інтелектуальний потенціал, який був представлений трьома напрямами:
326 немарксистською традицією академічної соціології (як правило, російського пріоритету) з теоретичною спадщиною М. Карєєва, П. Сорокіна, К. Тахтарьова та ін. громадсько-політичного, національно-прикладного напряму, представленого М. Грушевським, М. Драгомановим, М. Костомаровим, Б. Кістяковським та ін. марксистською традицією з пріоритетом радикалізації соціології в політичній боротьбі (Д. Богданов, В. Ленін, Е. Енгель та ін.). До цього часу вже була нароблена практика соціологічних досліджень, мав місце значний теоретичний і практичний розвиток соціальної статистики. Вже в перші роки було сформовано Соціобібліографіч-ний інститут (1918), створені перші кафедри соціології в Ярославському та Петроградському університетах, а пізніше - і відділи соціології на факультетах суспільних наук. На початку 20-х немарксистська соціологія в радянській Росії володіла значною інституційною базою, її вплив був відчутним протягом всіх 20-х років. Численні партійні перевірки, що проводилися в партшколах, часто виявляли, що студенти більше, ніж працями класиків комуністичної ідеології, зачитувалися О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом та ін. У перші роки радянської влади соціологам немарксистської орієнтації (П. Сорокін, М. Карєєв та ін.) вдалося видати ряд наукових монографій та навчальних посібників. Однак зростання більшовицької ідеологічної та політичної функції науки спричинило те, що із країни були вислані найкращі вчені, професори, ті, хто не поступився своїми принципами. Зокрема, за кордоном опинилися понад 70 соціологів, з числа яких набули світове ім'я - Г. Гурвіч (Франція), П. Сорокін (США). Вислання вчених було трагедією для великої Слов'янської держави. Лише до небагатьох соціологів доля поставилась у цей час стримано і, незважаючи на складні умови, об'єктивні труднощі, в лоно науки пробивалися ті, чиї досягнення були визнані за всіма критеріями. З одного боку, немарксистський напрям суспільних наук, і передусім соціологія, всіляко «викорінювався». З іншого - державна структура не без уваги ставилася до цієї науки, проте надавала перевагу соціології, яка б мала зовсім нову, відмінну форму. Все більшого, експансивного поширення набувала теорія історичного матеріалізму, яка і визначала подальший напрям розвитку суспільних наук як універсальний світогляд. Марксизм в країні все більше ізолювався від західних суспільних наук і перевтілювався на охоронну доктрину. Тим часом, у 20-х роках ще зберігалися сприятливі умови для наукової діяльності. Набуваючи академічної респектабельності і маючи державну підтримку, нова марксистська соціологія, яку ще представляли і вихідці із «старої гвардії», всіляко пристосовувалася до всезростаючої парадоксальної ситуації. Більшість соціологів вже марксистської орієнтації щодо забарвленості характеризувалася європейською освіченістю, глибоким знанням праць західних вчених. З середини 20-х років широке розповсюдження отримали позитивістські та натуралістичні трактування суспільних явищ та їх течії: «колективна рефлексологія», «психологічний біхевіоризм» (В. Бехтерев) та ін. Хоча вже до 30-х років ці наукові вияви були придушені.
Розмаху набувала і дослідницька робота з накопиченням емпіричного досвіду, що безпосередньо вело до виникнення початків галузевої соціології (соціології праці, побуту, культури і т. ін.). Тому ці дослідження, як правило, мали соціально-економічний характер з використанням соціологічних підходів. Робота в галузі емпіричних соціальних досліджень велася ще з часів громадянської війни. Ряд робіт проводився ще П. Сорокіним, і потреба в соціальній інформації зберігалася. Серед робіт такого плану можна виділити дослідження С. Струмиліна (економіка праці), О. Гастєєва (наукова організація праці), М. Бернштейна (соціологія молоді), А. Гайс-тера (соціологія села), С. Вольфсона, О. Колонтай, А. Луначарського, І. Гельмана (сім'я), А. Герцен - зона (злочинність), Е. Еегеля (освіта), М. Загор-ського (духовне життя, культура) та багато ін. Результати досліджень публікувалися у більш ніж десяти журналах - «Організація праці», «Економіка та побут» та ін.
Інтерес до конкретних соціологічних досліджень сприяв зростанню числа методичних розробок, що їх сучасні дослідники порівнюють з американською емпіричною соціологією. Однак характерним для вітчизняної емпірики була розрізненість її та здійснення в основному методом проб та помилок. Необхідно відзначити характерний для цього періоду широкий контакт соціології з соціальною статистикою. Великий внесок у розвиток різних статистичних методів обробки та аналізу даних зробив С Струмилін. Він, зокрема, використовував прийоми ранжування, методи оцінок за шкалами. При вивченні психологом побуту трудящих застосовувався метод контент-аналізу документів. Поширеним був метод простого і експериментуючого спостереження. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років відбувається поворот до «псевдосоціалістичного експериментування» - з культом особи, тоталітаризмом, репресіями, що привело соціологію, як і деякі інші науки, до «напівзабороненого» становища і присвоєння їй ярлику «буржуазної лженауки». З цього часу соціологія, в чистій теоретичній, академічній та освітній формі, фактично припинила своє існування. Відродження радянської соціології спостерігається у 50-60-х роках, воно збіглося із визволенням країни від сталінського режиму. Перші згадки про соціологію - після майже 30-річного її «ув'язнення» - як відроджену наукову дисципліну слід віднести до 1955 p., коли академік С. Німчинов охарактеризував її як одну із галузей філософського знання, предметом якої вважався розвиток суспільства. Розпочинати доводилося заново, звертаючись до західної соціології, оскільки були «забуті» досягнення 20-30-х років. Однак, по-перше, некомпетентне партійно-державне втручання в науку, з принципами класової партійності та відповідною ідеологією, обумовило інерцію науки щодо науково-дослідницької діяльності. По-друге,-радянська соціологія, беручи до уваги фактори її формування та спрямованості, «коливалася» між філософією та економікою, що і спричинило зарахування її до розряду прикладних наук. По-третє, відсутність соціологічної освіти і підготовки кадрів соціологів також не могло не вплинути негативно на розвиток цієї науки, що і створювало у подальшому парадоксальну ситуацію «соціології без соціологів». Тому соціологами почали вважатися представники багатьох спеціальностей, в тому числі і надто багато випадкових людей. Подібна ситуація спостерігається і тепер, коли дослідницьке поле заполонила велика кількість «промаркетингових» та «просоці-ологічних» фірм, котрі займаються прикладними емпіричними дослідженнями. Для науки немає ворога, небезпечнішого за дилетанта: невисокий рівень професіоналізму, порушення принципів і вимог методів дослідження, факти плагіату і т. п.- стали постійними супутниками, що дискредитували радянську соціологію. Не можна сказати, на превеликий жаль, що такого роду «випадків» не має місця і в надії час. У період «хрущовської відлиги» роль суспільних наук, як опори будівництва комуністичного суспільства, суттєво зросла. З'явилася потреба в різнобічній інформації про соціальні процеси, експерименти, прогнози. Тим самим відкрилися перспективи для реабілітації та відродження соціології як засобу пізнання та джерела нової інформації, зв'язку соціальної науки із життям. Дедалі соціологія почала набувати цивілізованих рис: окреслена її структура, предмет дослідження, методологія. Важливим кроком на шляху її інституалізації стало видання в 1966 р. двотомної праці «Соціологія в СРСР», в якій узагальнювався досвід ряду емпіричних досліджень, здійснюваних у різних сферах радянського суспільства. Поступово сформувалася нова генерація вчених-соціологів, яких сьогодні по праву можна назвати «старою гвардією»: Г. Андреева, Б. Грушин, О. Здравомислов, Т. Заславська, Г. Осіпов, С. Фролов, О. Шкаратан, В. Ядов та ін. Але і для соціології як самостійної науки шлях відродження перекривався марксистським фундаме-нталізмом, що створювало чималі перешкоди для чистоти соціології. Тому є підстави говорити про двоїстість у розвитку радянської соціології: істинний науковий напрям з орієнтацією на передові західні теорії - та заідеологізований марксистський напрям, за якого соціологія ототожнювалася з «науковим комунізмом» та «соці- альною філософією». Однак незважаючи на потужне ідеологічне блокування, нова свідомість все-таки торувала шлях у наукове суспільство. У цей період налагоджувалися і зарубіжні контакти, що виявлялось у різних формах: участь у міжнародній соціологічній асоціації, відвідання СРСР видатних західних соціологів (Р. Арона, Р. Мертона, Т. Парсонса). На філософських факультетах ряду університетів (Ленінградського, Московського) були відкриті лабораторії соціологічних досліджень та відділи соціології на чолі з В. Дцовим, Г. Осіпо-вим, Ю. Арутюняном. Врешті-решт - із створенням в 1962 р. Радянської соціологічної асоціації та сформуванням низки академічних інститутів - остаточно закріпилася офіційна інституціоналізація соціології. У першопрохідців радянської соціології надзвичайно великою була потреба у можливості вільно висловлювати думку. Вони усвідомлювали важливість світового досвіду соціології і прагнули ним скористатися. З середини 60-х років почала видаватися і соціологічна література, виходять періодичні видання: «Соціальні дослідження» та «Інформаційний бюлетень радянської соціологічної асоціації». Сформувалася альтернативна марксистській установці позиція, котра полягала в обгрунтуванні соціології як самостійної науки. Це -особлива «конкретна» (емпірична) наука, котра вивчає елементи і структури функціонування суспільства, конкретні суспільні процеси у специфічних ситуаціях, механізми та закони функціонування в домінанті структурно-функціонального аналізу. Утверджувалася позиція, що це - наука теоретико-практичного мислення і дії. В силу цього, соціолог (в одній особі) виступає як дослідник (польовий працівник), і як теоретик-методолог (розробка програми дослідження, теоретичний аналіз та ін.). Таким чином, соціологія - це нефілософська наука, яка отримує власні знання на основі великої точності вимірів конкретних фактів соціальної дійсності. 2. Українська соціологія сьогодні Сьогодні вітчизняна соціологія перебуває у стані визначення. За словами фахівців, вона ще не з'ясувала для себе, якою вона є, якою вона хоче стати і якою вона може стати. Сьогоднішній стан української соціології визначається, насамперед, загальною ситуацією у країні. Основна увага загалом зосереджена на вивченні змін, що відбуваються у нашому суспільстві, в Україні, генези цих змін і їх наслідки. Це - перша особливість сучасної української соціології. Друга - те, що вона почала щойно інституціалізуватися як самостійне суспільне явище. Третя особливість, притаманна розвитку вітчизняної соціології, це недостатня увага до неї з боку держави та суспільства, недостатнє фінансування та ін. Розбудова соціологічної науки та освіти неможлива без збереження наукових шкіл. У 70-80-х роках, на думку фахівців, в Україні сформувалося кілька так званих соціологічних шкіл: школа київських соціологів, Харківська і Одеська. Саме в цих містах (Київ, Одеса, Харків, Дніпропетровськ) в основній масі й досі виходять колективні та індивідуальні праці соціологів, наукові записки, збірники праць. Але це лише більш-менш «благополучні острівки». Наукова робота на більшості вузівських кафедр вимагає подальшої активізації. І сьогодні залишається одним з найгостріших питання наукового спілкування. Організувати конференцію, провести семінар, «круглий стіл» тощо дуже важко з основної причини: слабкої інституалізації соціології, науково-комунікативної системи. Хоча за роки незалежності України з'явилися нові періодичні видання: «Генеза» (м. Львів), «Константи» (м. Херсон), «Современное общество» (м. Харків), «Розбудова держави», «Політичний портрет України», часопис «Політична думка» (м. Київ), все-таки, за браком коштів, вони ледь підтримують життя соціологічної науки. Найважливішим досягненням у цій галузі стало заснування першого в Україні фахового видання «Соціологія: теорія, методи, маркетинг». У 1990 р. в Україні був сформований інститут соціології НАН України, в результаті реструктуризації Інституту філософії НАН України. Цього ж року було створено Соціологічну асоціацію України (САУ) - організацію, яка об'єднує науковців, спеціалістів та науково-дослідні колективи, які працюють у галузі соціології. З 1993 р. вона є колективним членом Міжнародної соціологічної асоціації. Головною метою САУ є сприяння підвищенню професійного рівня та практичних цінностей соціологічних досліджень в Україні, захист законних інтересів соціологів та поширення соціологічних знань. Пріоритетними завданнями САУ визначено: розвиток вітчизняної соціології, виявлення проблем соціального розвитку України, сприяння професійній соціологічній освіті в Україні, розвиток наукових зв'язків та багато іншого. Щодо соціологічної освіти в Україні, то це порівняно нова галузь вищої професійної освіти як соціального інституту держави. її метою є створення, оновлення та поширення соціологічних знань і підготовка кваліфікованих фахівців. Тривалий час соціологічна освіта в Україні була відсутня з ідеологічних причин, і лише у 80-х роках утворюються перші кафедри соціології. Нині соціологічна освіта в Україні має певну мережу навчальних та науково-дослідних установ. Соціологів готують декілька держав- них університетів та інші вищі навчальні заклади, що мають соціологічні факультети або відділення на інших факультетах: Київський, Харківський, Одеський, Львівський, Дніпропетровський, Волинський університети, Києво-Могилянська академія та ін. Загалом у цих закладах навчаються і здобувають кваліфікацію кілька сотень студентів та близько сотні аспірантів. До соціології сьогодні у суспільстві панує великий інтерес, і це забезпечує високий престиж відповідних вузів, відділень, факультетів. Цілком логічно, що ринок реагує на цей попит, і, як гриби після дощу, з'являються соціологічні факультети, відділення, спеціалізація у вузах. На перший погляд, такого роду активізацію можна вітати, однак у зв'язку з цим виникають і суттєві негативні тенденції. Насамперед - поява соціологічних відділень у тих вузах, спеціалізація яких ніяк не в'яжеться із соціологією. А звідси - інша особливість: відсутність відповідних умов для підготовки соціологів на багатьох новостворених факультетах та відділеннях, що виявляється, передусім, у тому, що бракує кваліфікованих викладачів, здатних забезпечити якісну підготовку, недостатньо укомплектовані соціологічною літературою бібліотечні фонди, відсутня належна технічна база, бази набуття практичного досвіду. Небезпроблемною залишається і система післядипломної підготовки соціологів, де мають місце аналогічні явища. Сьогодні на соціологію попит. Причиною цього є те, що соціологічні дослідження почали проводитися на комерційній основі, спостерігається прагнення з боку правлячої влади і тих, «хто платить», «закупити» соціологію. В Україні, як і в Росії, створена велика кількість соціологічних центрів, інститутів, груп окремих осіб, які проводять опитування громадської думки, моніторинги, маркетингові дослідження, і, на жаль, не завжди на професійному рівні. Отже, перед інститутом науки постає ряд завдань щодо удосконалення соціологічної освіти, формування у суспільстві соціологічного мислення, масової підготовки спеціалістів-соціологів. Актуальним є створення навчальних та методичних посібників з соціології, які виступали б і функцією експертної оцінки теоретичних та емпіричних результатів науки. Заслуговує уваги і формування міцної академічної соціології, яка має стати в авангарді розвитку цієї науки. Отже, соціологія в Україні, як в системі науки, так і в системі освіти, переживає своє становлення, перебуває у стані пошуку своєї ідентичності. І перш за все, потребує більшої уваги з боку держави та суспільства. Контрольні запитання: 1. «Дожовтневий» потенціал вітчизняної соціології та подальший її розвиток у 2. Прогресивність та парадокси у розвитку вітчизняної соціології у радянський 3. Становлення сучасної української соціології. Рекомендована література (до теми 7): Волович В. Соціологічна освіта в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг-1998, № 1-3. Капитонов Э. А. Советская социология.-Т. 1, 2-М., 1982. Осипов Г. Б. Теория и практика социологических исследований в СССР,- М., 1979. Чангли Б. А. Очерк истории социологической мысли в СССР.- Л., 1972. Шульга М. О. Українська соціологія в пошуках самоідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 2000, № 2. Частина третя СОЦІОЛОГІЯ Спеціальні Та галузеві теорії
Тема 1 РІЗНОВИДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЙ У попередній темі - «Соціологія як наука про суспільство» (частина перша) проаналізовано соціологію як систему знань про суспільство та розглянуто технології щодо їх отримання. Як відомо, система соціологічного знання має складну, але водночас класичну структурну будову. З одного боку, це обумовлено конкретизацією, можна навіть сказати «операціоналізацією» соціальної філософії, з іншого - спеціалізацією та поєднанням різних суспільних наук, а також розвитком емпіричних соціальних досліджень, котрі мають як науковий, так і прикладний характер. Коротко нагадаємо структуру соціологічного знання. Так званий перший (вищий) рівень структури соціологічного знання становить теоретична соціологія - загальна соціологічна теорія - різноманітні концепції, що розглядають всю сферу суспільного життя як соціальну систему, соціальні спільності, відносини, процеси, інституції. Загальна соціологічна теорія на вищому рівні абстрагування та теоретизування охоплює зв'язки в розвитку соціальних явищ, у загальному вигляді пояснює природу соціальних відносин та їх компонентів. На загальнотеоретичному рівні здійснюється зв'язок соціології з іншими галузями наукового знання, такими, як: філософія, антропологія, історія, психологія, педагогіка, культурологія та інші, що, в свою чергу, характеризується, як правило, високим рівнем абстрагування та теоретизування. Паралельно із соціально-філософською базою, звідки черпала свої засади соціологія, значний вплив справляли ш і різного роду практичні соціальні обстеження: демографічні, обчислювальні, пошукові, котрі мали характер описовості, аналітики, прогнозу. Вся ця і подібна низка обстежень сформувалася в могутній потенціал засобів отримання соціологічної інформації із застосуванням знань та прийомів математики та статистики. Предметом аналізу таких обстежень виступали та виступають по- дії, вчинки, характеристики поведінки та діяльності людей, соціальних груп і т. ін. Система такого роду інформації постійно додавала та поновлювала теоретичний рівень соціології. Але на даному рівні виникали і свої проблеми, в основному теоретико-методологічного характеру,- поставала нагальна потреба в більш конкретному теоретичному і спеціалізованому осмисленні та поясненні тих чи інших сторін суспільного життя. Шлях до вирішення цієї проблеми запропонував свого часу американський соціолог Р. Мертон у 40-х роках, котрий поєднав загальнотеоретичний рівень пояснення соціальної дійсності і більш конкретний практично-прикладний рівень як засіб вивчення дійсності та поповнення наукових знань своєрідним теоретико-методологічним містком - «середньорівневою соціологією» або теорії середнього рівня. Соціологічні теорії середнього рівня - це галузі соціологічного знання, які мають своїм предметом дослідження відносно самостійні специфічні підсистеми суспільства і соціальних процесів. Це своєрідний другий зріз у структурі соціологічного знання. З одного боку, це конкретизація загальної соціологічної теорії, залежно від предмета дослідження. З іншого - своєрідне узагальнення конкретних соціологічних досліджень. У спеціальних соціологічних теоріях існує кілька критеріїв розподілу їх на різні типи. Проте слід зауважити, що проблеми критерії розподілу соціологічних теорій не є закритими, і у вчених немає спільної думки щодо даного питання. Аналіз наявної науково-методичної літератури з даної проблематики дає підстави побудувати таку схему розподілу соціологічних теорій: Передусім, слід виділити спеціальні соціологічні теорії, об'єктом вивчення яких є соціальні закони і закономірності функціонування соціальних спільностей, що і є безпосередньо предметом соціології і пов'язано із критеріями асоціальне», «соціальні відносини», «соціальна сфера». У свою чергу основою розподілу цього виду соціологічних теорій (спеціальних соціологічних) служить ряд соціологічних категорій, що відображають специфіку предмета соціології, суттєві елементи соціальних спільностей і характеризують відповідний підхід соціології до об'єкта дослідження: соціальна група, соціальна дія, соціальний інститут, соціальний процес та ін. Такого роду теорії характеризуються досить високим рівнем абстракції та теоретизування і дозволяють теоретизувати один і той же об'єкт, ту чи іншу соціальну спільність під певним кутом зору, виділивши той чи інший зріз досліджуваного об'єкта, його рівень, сторону. Іноді у зв'язку із високим рівнем абстракції досить складно розрізнити чи виокремити їх від загальносоціологічної теорії, оскільки вони у своїй сукупності або утворюють, або доповнюють останню. Можна стверджувати, що на цьому етапі загальнотеоретична соціологія переходить у більш конкретизований «середній рівень». Весь комплекс такого роду теорій деякі вчені відносять до так званих концептуальних соціологічних теорій, котрі розглядають те чи інше явище як процес у соціальному просторі, а ті чи інші процеси розглядаються в контексті соціальних законів та закономірностей, що характеризують та ідентифікують суспільство в цілому в усіх його аспектах. Серед них - теорії соціальної структури, соціального розвитку, соціальних змін і трансформації суспільства, теорії соціальної стратифікації та мобільності, соціальних потреб і т. ін. Доповнюють їх теорії, що формуються на стику соціології з іншими науками: економічна теорія, держава та право, етнографія, політична та інші науки, вивчають форми вияву і механізми дії соціальних закономірностей у різних сферах життя суспільства. Перші теорії (спеціальні соціологічні), ніби складають «ядро» соціологічного теоретичного знання. Другі - його прикордонний пояс (зв'язок соціології з іншими науками). Щоб підкреслити специфічний характер останніх теорій, їх називають галузевими. Основою їх розподілу служить об'єкт дослідження, що і знаходить вираз у назві тих чи інших соціологічних дисциплін: економічна соціологія, соціологія політики, права, культури, молоді тощо. Ці теорії вивчають різні сфери суспільного життя з точки зору існуючих у них відносин. Термін «соціологія» в назві вказаних дисциплін (і спеціальних, і галузевих соціологічних теорій) відображає особливий підхід до відповідних сфер життя суспільства, що обумовлений предметом і методом соціології. Основою іншого розподілу системи соціологічних теорій служить ряд соціологічних категорій, які відображають специфіку предмета дослідження, суттєві елементи соціальних спільностей: соціальна група, соціальна діяльність, соціальний інститут, соціальний процес та ін. Виходячи з цього, необхідно виділити ряд спеціалізованих підрозділів, які займаються дослідженням певних сфер суспільного життя, і деяку галузь загальних теорій. Так, у сучасній соціології виділяються такі підрозділи, які інколи називаються конкретною соціологією: ? розділи, які досліджують соціальні інститути, до яких належать: ? розділи, які спеціально досліджують різні типи соціальних спіль ? спеціалізовані дослідження соціальних процесів, таких, як явища ництва, система масової комунікації - преса, радіо, телебачення, кіно тощо - та їх вплив на формування так званої масової культури; процес міграції населення, переміщення осіб у географічному просторі і перехід в інші спільності та культури, а також процеси переходу від одного прошарку чи класу в інший. Це не єдиний у своєму роді розподіл (класифікація) конкретних соціологічних теорій. Так, деякі дослідники виділяють п'ять груп теорій середнього рівня: З даного рисунка видно, як ранжируються один до одного рівні соціологічного знання залежно від ступеня абстракції, теоретизування та конкретизації наукового знання. У поданій далі системі конкретних соціологічних теорій не будемо систематизувати їх за галузевим чи за іншим критерієм, а висвітлимо із загальної їх сукупності лише ті, котрі, на наш погляд, охоплюють і описують, хоч і не всі, але більшість фрагментів суспільного життя, і котрі найчастіше називаються у навчальній літературі.
галузеві соціологічні теорії, що вивчають основні форми і види життєдіяльності суспільства (соціологія праці, побуту, вільного часу, дозвілля і т. п.); міжгалузеві соціологічні теорії (економічна соціологія, політична, соціологія культури, релігії та ін.); теорії функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ (соціальна аномія, соціальний контроль, соціалізація, девіантна поведінка тощо); «інституційні» теорії (соціологія освіти, сім'ї, науки); теорії соціальних спільностей (регіональна соціологія, етносо-ціологія, соціологія молоді). І галузеві, і спеціальні соціологічні теорії водночас і різняться, і перетинається між собою. Будь-яка галузева теорія використовує концептуальний апарат спеціальних соціологічних теорій і може описувати свій об'єкт як групу, діяльність чи інститут. Можна розрізняти соціологічні теорії також за їх характером орієнтації: фундаментальні і прикладні. Перші орієнтовані на вирішення наукових проблем, пов'язані з формуванням соціологічного знання та концептуального апарату соціології, методів соціологічного дослідження. Вони відповідають на два питання: «що пізнається?» (об'єкт) і «як пізнається?» (метод) -отже, пов'язані із вирішенням пізнавальних завдань. У своїй сукупності галузеві соціологічні теорії мають більш прикладний характер, а спеціальні теорії - фундаментальний, науковий. Інші орієнтовані на вирішення актуальних соціальних проблем, пов'язані із дією на досліджуваний об'єкт і відповідають на питання: «для чого пізнається?». Розрізнення теорій здійснюється не за об'єктом чи предметом, а за тією метою, котра ставиться перед соціологом (пізнавальна чи практична). Те саме стосується і практичних соціологічних досліджень, які типологізуються також відповідно до характеру спрямованості (фундаментальні чи прикладні). Виходячи із вищесказаного, структуру соціологічного знання можна схематично представити у такому вигляді (рис. 1). Рис, 1 Контрольне запитання: 1. Які основні критерії виділення теорій середнього рівня? Рекомендована література (до теми 1): Городенвнко В. Теории среднего уровня: место в структуре социологического знания // Социология: теория, методы, маркетинг- 2001, № 4. Зборовский Г. £., Орлов Г. П. Введение в социологию.- Екатеринбург, 1992. Лукашевич М. П., Туленков В. М. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії- К., 1999. Рабочая книга социолога- М., 1983. Социология / Под ред. проф. В. И. Лавриненка.- М., 1998. Соціологія /За ред. проф. 6. /. Городяненка- К., 1999. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є- К.: Вища освіта, 2003. Тернер Дж. Структура социологической теории.- М., 1985. ТощенкоЖ. Т. Социология.-М., 1994.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 467; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.97.9.168 (0.013 с.) |