Тема 12 соціологія вільного часу

Час - істотний фактор життя людини. Це повсякденний ритм життя, котрий систематично звіряється і вимірюється, обчислюється незмінним і необхідним атрибутом - годинником і нагадує про себе уже у вигляді історії, замисленням над тим, що є сенсом життя, та ін.

Історія культури знає багато способів визначення часу, однак ли­ше з настанням раціоналізації життєдіяльної системи людство почало «використовувати» і «вимірювати» час. Саме тоді виникло сучасне поняття часу - хвилина набула цінності. Слід нагадати «золоті слова» Бенджаміна Франкліна: «Гроші - час».

Симптомом нового відчуття часу став той факт, що в Нюрнберзі куранти почали відбивати чверть години саме в XVI ст. У моральних висловах-устоях духу того часу зазначається: якщо тобі життя лю­бе, не втрачай даремно часу, бо він і є сутністю життя. Час став настільки цінним, що його вже не можна було витрачати без користі. З'явилося ставлення до часу як до цінності, що розглядалася не­від'ємною характеристикою суспільства.

Відомий економіст Д. Рікардо писав, що справжнє багатство тієї чи іншої нації — у можливості за менший робочий час створити якомога більший достаток, матеріальне багатство, тобто справжнє багатство суспільства - час, вивільнений з процесу матеріального виробництва, час, котрим людина може вільно розпоряджатися: частково для спо­живання продуктів, частково для вільної діяльності і розвитку здібнос­тей. Отже, кожний різновид діяльності людини може бути поставлений в рамки «часового простору» і окреслений «часовим критерієм».

Структурно весь суспільний час, котрий використовує людина в процесі життєдіяльності, можна поділити на кілька розрядів (рис. 1):

час для реалізації різноманітних фізіологічних потреб (сон, при­йом їжі, інше);

необхідний суспільно-трудовий час, що використовується як джерело матеріальних благ; вивільнений позаробочий час.

Рис.1

Однак це - площинна структура суспільного часу. Умовно вона розкриває два рівні: суспільно необхідний час та індивідуально-вільний.

Рис. 2

Суспільно необхідний час тісно пов'язаний із кількістю його ви­значення, його конкретним вимірним обчисленням: тривалість робо­чого тижня і кількість вихідних; час, витрачений на той чи інший рід занять; рід праці і час дозвілля. Затрати так званого індивідуально-вільного часу мають якісно інший характер: вони зумовлені не потре­бами та зовнішніми обставинами, а внутрішнім усвідомленням по­треб розвитку особистості. Діяльність людини у вільний час спрямо­вана на формування індивідуальності людини, на те, що робить її особистістю: світоглядні орієнтації, духовні потреби, соціальна акти­вність, політична діяльність, повсякденна ментальність - все, що сто­сується внутрішнього світу кожної людини. Тут вільний час розкри­вається як якість життя, його особливий спосіб, наповненість змістом. Це - вже окрема поглиблена структура суспільного часу. Схематично її можна відобразити так (рис. 2):

Вільний час може проявлятися і під час робочого часу, тому віль­ний час не зводиться до виокремлення його від формального робочого часу, хоч ці поняття часто ототожнюються. Вільний час є таким же зайнятим часом, як, скажімо, робочий, але вільним ми його називаємо тому, що цей час відносно вільний від трудових обов'язків і він нале­жить самій людині, яка може за певних умов відносно вільно розпо­ряджатися ним за своїм бажанням, він вільний від невідкладного за­доволення людиною тих потреб, які пов'язані із збереженням її жит­тєдіяльності і працездатності.

Проблеми вільного часу доцільно сприймати як проблему особисто­сті, де вільний час виступає як елемент способу і стилю життя. Вільний час розглядається в соціології як соціальний феномен, який представляє собою необхідні умови розширеного духовного відродження людства.

Соціологія вільного часу - галузь соціології, яка вивчає життє­діяльність, відносини й орієнтації людей у сфері вільного часу. Необ­хідність дослідження тенденцій і проблем розвитку вільного часу, підвищення культури його використання визначається факторами:

? пошуку та винайдення раціональних форм та засобів його ви­
користання;

? вдосконаленням механізму соціального регулювання і саморе­
гулювання вільного часу та іншими факторами.

У вітчизняній соціології вивченням вільного часу займався відомий соціолог, статистик С Струмилін у 20-ті роки XX ст. Сам по собі віль­ний час він поділив ще на дві частини. Перша частина - час, котрий затра­чується на необхідну суспільну, творчу й іншу діяльність: підвищення кваліфікації, навчання, заняття з дітьми, суспільні обов'язки, художня са­модіяльність. Друга частина - це власне дозвілля: хобі, споживання духо­вних благ, фізкультура, зустріч із родиною, прогулянки, туризм, читання газет, книжок, культурний відпочинок (кіно, музей, театр, інші розваги, домашні ігри, прийом гостей), бездіяльний, «пасивний» відпочинок та ін.

Сукупність елементів форм проведення часу умовно можна так класифікувати:

ВІЛЬНИЙ ЧАС

 

Дозвільна діяльність	Позаробоча активна діяльність
Індивідуальне споживання культурних досяг­нень (бібліотеки, музеї, театри)	Позаробоче навчання
Публічно-видовищна споживана культура (кіно, футбол, телевізор)	Самоосвгта
Спілкування (родина, гості, друзі)	Підвищення кваліфікації
Фізкультура	Соціально-політична діяльність
Розваги та ігри	Виховання дітей
«Пасивний відпочинок»	Домашні турботи
Інші види дозвілля	Спорт, туризм
#	Хобі, творча діяльність

 

Однією з найважливіших категорій соціології вільного часу є по­няття «культура вільного часу» - термін, який виражає проблему змісту вільного часу, спосіб і міру його якісного освоєння. Перш за все, вона передбачає розвинутість структури вільного часу, котра ви­значається кількістю елементів і домінуючою роллю тих з них, що найбільш сприяють розвитку характеру, певною мірою поєднують пасивну та таку, що розвиває, функції вільного часу, активні і пасивні форми споживання духовних цінностей, спілкування і творчої діяль­ності. З іншого боку, культура вільного часу є відображенням рівня матеріального добробуту суспільства (матеріально-технічною базою культури).

Для забезпечення більш раціонального використання вільного часу, особливо в системі дозвілля, необхідним є створення і забезпечення таких умов, за яких відповідні заняття, зберігаючи широке різнома­ніття, все більш відповідали б широкому діапазону потреб особи. Та обставина, що так званий «надлишок» вільного часу, який за певних обставин все ж таки має місце у деяких прошарків населення,- міс­тить можливість заповнення його вчинками, діями, що не входять у ранг соціально бажаних, що породжує, в свою чергу, активізацію де-віантної поведінки (соціальні відхилення: пияцтво, наркоманію, зло­чинність, проституцію і т. ін.).

Пріоритетним у дозвільній діяльності повинна стати участь лю­дини у створенні культурних цінностей як у соціальному просторі, так і у внутрішньому духовному світі, а не просто їх пасивне, безре­зультатне споживання.

Щодо рівня дозвілля соціологія оперує такими показниками, як:

Однак ринкова система, раціоналізм, комерціоналізація елементів життєдіяльності людини дає про себе знати з погляду на те, що для цієї сфери «феномен вільного часу» далеко не байдужий. Про це свід­чить вся сучасна (світова і вітчизняна) система різноманітних послуг, система індустрії розваг і т. п.

Сучасне цивілізоване суспільство - це суспільство споживання. А полегшення доступу до культурних цінностей, суспільних благ найширшим верствам населення і їх проникнення в повсякденний життєвий ужиток стає основою формування нової культурної свідо­мості.

Культура (як матеріальна, духовна), час споживання її стає просто одним із засобів людського спілкування і взаєморозуміння. Поява і зміни у вільному часі відповідають змінам у способі життя, тому, по­вторимо, соціологія вільного часу тісно пов'язана із соціологією спо­собу життя.

Проблема вільного часу в кінцевому підсумку зводиться до проб­леми людини, її розвитку, тому актуальним у цій сфері є розвиток са­моменеджменту вільного часу - розробки певних прийомів та методів (технології) індивідуального освоєння вільного часу, його організації.

Контрольні запитання:

1. Вільний час як структурний компонент суспільного часу.

2. Поняття вільного часу, його структура та елементи.

 

кількість прочитаної художньої та спеціальної літератури, від­відування кінотеатрів, театрів, музеїв, художніх виставок тощо за рік, місяць і т. ін.;

частота перегляду телепередач і відеофільмів, слухання радіо­передач тощо, їх структура, характер, тематика; кількість часу, відведеного заняттям хобі, прогулянкам, спорту, туризму, сімейним турботам, друзям;

структура і характер сімейних витрат (стосовно реалізації віль­ного часу);

співвідношення різноманітного використання вільного часу із соціального, демографічного, професійного, структурного зрізу суспільства і регіональних особливостей.

Все це дозволяє визначити орієнтації, пріоритетні сфери культур­ного попиту, фінансові затрати на культурно-дозвільні послуги - тоб­то створити систему вимірів, що дозволяють перетворити сферу віль­ного часу в особливу індустрію потреб.

Інтерес до цих проблем останнім часом дещо знизився і його акту­алізація та перспекгиви поки що плинні (принаймні з боку держави).

Рекомендована література (до теми 12):

Грушин П. Свободное время.- М., 1997.

Мискевич Л. Б. Человек и свободное время: мнение социолога.- Минск,

1989.

Піча В. М. Соціологія вільного часу,- Львів, 1993.

Смирнов А. И. Фактор времени в жизни общества- М., 1988.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є.- К.: Вища освіта,

2003.

Фомичева П. Н. Современные социологические теории социального времени: научно-аналитический обзор.- М., 1993.