Соціологія виборчого процесу та електоральна соціологія

Одним із проявів політичного життя суспільства є участь у вибор­них процесах. Можна стверджувати, що цей акт (участь у виборах, реформах) є одиничною і найголовнішою (періодично, протягом кіль­кох років) формою проявлення «волі народу», від вибору якого так чи інакше в подальшому залежить характер і особливості даної суспіль­ної політичної організації.

Як відомо, найважливішою у політиці є проблема влади. Вона розкривається на підставі аналізу процесів взаємодії та протистоян­ня соціальних планів, верств, політичних партій і громадських орга­нізацій та об'єднань, їх лідерів, елітних груп та ін. Вибори є кульмі­нацією всіх процесів інтеграції, протистояння і вершиною айсберга політичного життя суспільства. Хоча вибори - це обмежений у часі період політичної активності громадян, однак найважливішою озна­кою цієї короткочасної складової політичного життя суспільства є те (як уже зазначалося), що влада громадян з опосередкованої фор­ми перетворюється на безпосередню. Крім цього, враховуючи саме важливість виборного процесу в соціальній, політичній та правовій системі суспільного життя, всю організаційну виборну систему -інституційовану систему виборних комісій подекуди ототожнюють з четвертою владою (установчою), поряд із законодавчою, виконав­чою, судовою.

Соціологія виборчого процесу (іноді її ототожнюють із електо­ральною соціологією) - відносно нова галузь соціології, котра ви­вчає комплекс проблем, пов'язаних з особливостями підготовки та проведення виборів, а також з поведінкою населення у виборних ком­паніях, в тому числі електоральних (від лат. eligo - вибирати) орієн­тацій соціальних спільнот і окремих громадян, аналіз факторів, які впливають на участь у виборах і голосуванні, мотиви участі або не­участі у них, вивчення участі електорату, особливості сприйняття ними передвиборних заходів, партій і осіб кандидатів, оцінка ефектив-

ності діяльності ЗМІ і рівнів їх впливу на позиції виборів, прогнозу­вання результатів виборів і т. ін.

З подальшою спеціалізацією соціологічного знання фахівці виок­ремлюють і розділяють соціологію виборчого процесу та електораль­ну соціологію. Однак аналіз наявної наукової та навчальної літерату­ри в цій галузі не дає достатніх підстав виокремлювати їх на дисцип­лінарному рівні. В даному викладі соціологія виборчого процесу та електоральна соціологія умовно інтегровані в єдиний науковий напрям.

Іноді до складу об'єкту соціології виборчого процесу включається проблематика, що перебуває на стику із політичною соціологією і соціологією права: вибори як політичне явище, політична культура і політичні установки виборців, особливості виборчих систем, полі­тичні механізми та передвиборчі технології. В цілому ж дослідники визнають, що ядром соціології виборів є соціологія виборців, соціологія електорату.

Об'єктом вивчення соціології виборчого процесу вважається весь виборчий процес, всі складові компоненти виборчої кампанії у суку­пності їх зв'язків. Оскільки виборчий процес має як політичні, так і економічні, правові, соціальні та інші аспекти, тому це явище вивча­ється і політичною, і правовою наукою. Соціологію цікавлять, усі ас­пекти на всіх етапах та рівнях виборчого процесу, що виникають при взаємодії і зіткнення інтересів конкретних соціальних пластів, груп та прошарків суспільства. Саме це, що виражає проблемні сторони до­сліджуваного об'єкта, і вважають за предмет дослідження соціології виборів. Соціологія виборчого процесу використовує здобутки бага­тьох суміжних галузей соціології: соціології права, політики, громад­ської думки та ін., а головним чином її аналіз спрямований на перебіг етапів виборчого процесу в їх зумовленості, опосередкованості інте­ресами різних соціальних верств і груп, а також особливостями функ­ціонування електоральної поведінки та формування громадської думки.

Як бачимо, завдання даної галузі знань визначають її початкове генерування. Почнемо з того, чому приділяється увага і що вивчає соціологія виборів, або «електоральна соціологія». Основним складо­вим елементом її вивчення є «електорат» - (від лат. elector - вибо­рець) - всі громадяни, котрі наділені правом голосу і котрі реалізують або не реалізують його (право) в спеціально створених для цього умовах (інституційована система проведення виборних процесів). Поняття «електорат» тут вживається в соціологічному вимірі, в ши­рокому розумінні, бо іноді під «електоратом» розуміють коло вибор­ців, котрі голосують за ту чи іншу партію або президента на суспільно-політичних виборах (це так звана політологічна ознака розуміння електорату).

Предметом дослідження даної галузі є електоральна поведінка -сукупність дій, вчинків, що визначають політичні орієнтації та наміри виборців щодо делегування їх повноважень представницьким органам

влади, які проявляються в участі або неучасті сукупності виборців у виборах.

Виборчий процес, політикодіяльна галузь суспільного життя має свою історію з часів побудови демократичного суспільства у США. Перші кроки опитування електоральних намірів виборців почали проводитися з 20-х років XIX ст. Під час проведення президентських виборів співробітники газети «Херрісберг ГТенсільваніен» в 1824р. на основі невеликого опитування громадян штату Пенсільванія розробили прогноз результатів голосування. Інші дослідники вважають початко­вою точкою в емпіричному дослідженні виборів так звані «соломенні опитування». У 1883 р. газета «Бостон глоб» застосувала систему підрахунку голосів у день виборів для прогнозування результатів го­лосування.

Інституаціалізація соціології виборчого процесу як окремої соціо­логічної дисципліни виникла в 20-30-х роках XX ст. з розширенням масштабів досліджень електоральних установок і прогнозування ре­зультатів голосування в США. Увагу привернула діяльність журналу «The literary bigest», котрий на цілком науково обгрунтованих мето­дах застосовував періодично поштове опитування виборців (під час кожного поштового опитування періодично з 1920 по 30-ті роки було розіслано до 11-20 млн опитувальних бюлетенів.)

Серед тих, хто зробив значний внесок у цю галузь, слід згадати американського дослідника Дж. Геллапа, котрий в 1935 р. заснував інститут, що надалі розширив та активізував свою діяльність у бага­тьох країнах світу і став справжньою «соціологічною імперією». Дж. Геллап удосконалив багато методичних прийомів, і передусім ви­користання виборчого методу, в передвиборних опитуваннях. І хоч на перших порах його супроводжували суттєві невдачі при прогнозу­ванні результатів виборів президента США - в подальшому був дося­гнутий високий ступінь точності прогнозу, а інститут Геллапа завою­вав статус одного з найбільш авторитетних соціологічних центрів. Паралельно із діяльністю інституту Дж. Геллапа регулярно почала проводити подібні дослідження і фірма Раупера («Jhe Fortuna Servey») та пізніше - Служба Гарріса. У США в післявоєнні роки ви­никло багато спеціалізованих фірм, що займалися проведенням опи­тування, розробкою стратегії і тактики діяльності кандидатів у різних типах виборчих кампаній.

Поряд із інституціалізацією та професіоналізацією емпіричних електоральних досліджень та їх центрів, в США набував паралельно і процес розвитку теоретичних концепцій, теорій, що з'ясовували та обґрунтовували всі чинники, складові та механізми функціонування електоральної поведінки та установок.

Одним з перших теоретиків - фундаторів в цій галузі був амери­канський соціолог, представник чиказької школи досліджень полі­тичної поведінки Ч. Мерріам та Г. Гознелл. Основні напрями наукових

пошуків пов'язані були із розглядом «внутрішніх» факторів поведінки виборців, їх мотивації, орієнтації, особливостей ідентифікації з пев­ною партією або кандидатом. В подальшому теоретичний зміст при­роди електоральної соціології вивчали видатні дослідники Г. Ласуелл (центр теоретичних електоральних досліджень Чиказького універси­тету), Е. Кемпбелл (Центр опитувань Мічиганського університету, П. Лазарсфельд та Б. Берельсон (Бюро прикладних досліджень Колум­бійського університету). Все це генерувало прогрес соціології виборів у контексті поглиблення аналізу електоральної поведінки, вияву її закономірностей в різних соціальних групах, вдосконалення методич­ної оснащеності досліджень.

У цьому напряму слід виділити біхевіористський підхід, за до­помогою котрого структурується електоральна поведінка і «розкла­даються» на складові її елементи. П. Лазарсфельд та Б. Берельсон запровадили в практику соціологічних досліджень ряд інновацій -зокрема, панельний метод, який вперше використовували при забез­печенні виборчої компанії 1940 р. в США, латентний аналіз (мате­матичний метод, котрий дозволяє аналізувати структуру зв'язків між перемінними, що спостерігаються, не в традиційній лінійній фор­мі, а у формі множинної взаємодії). Особливу увагу приділяли ана­лізу впливовості на електорат різних факторів, передусім ЗМІ та між-особистісного спілкування, реакцій на них типового виборця.

У вивченні та розвитку даного напряму не відставала і Європа. У кінці 30-х років під керівництвом французького соціолога Ж. Сте-целя було створено Французький інститут досліджень громадської думки, а згодом з активізацією політичних емпіричних досліджень на французькій арені з'являється чимало цілком респектабельних спеці­алізованих дослідницьких центрів (Національний фонд Політичних наук та ін.).

Почали розвиватися і опитування електоральних намірів і прогно­зування результатів і в повоєнній Федеративній Республіці Німеччи­на. Пережити невдачі при прогнозуванні виборів довелося і відомій німецькій дослідниці Е. Ноель-Нейман і організованому нею Інсти­туту демоскопії в Аленбасі. З її іменем пов'язані відкриття та аналіз таких явищ в поведінці електорату, як «спіраль мовчання», «залізни­чний тест», «зсув останньої хвилини» та ін. Цим вона завоювала ви­знання в середовищі соціологічної громадськості, протягом ряду ро­ків була президентом Всесвітньої асоціації з вивчення громадської думки. Характеризуючи розвиток соціології виборів в останні десяти­річчя, зазначимо, що відбувається зближення різних дослідницьких шкіл і парадигм, активна взаємозапозичення підходів і прийомів.

У радянській соціологічній науці до кінця 80-х років будь-які до­слідження електорату були практично відсутні. Тільки в останні роки існування Радянського Союзу, а також після його розпаду, з появою вільних демократичних виборів та альтернативного вибору при голо-

суванні електорату, з формуванням багатопартійної системи та нових (мажоритарно-пропорційних) систем виборів з'явилась можливість для соціологів, політологів, полстерів (політичних технологів, іміджмей-керів) широкомасштабно і творчо діяти в повноправному змістовному забезпеченні виборчих кампаній (інформаційна, прогностична та по­літично-маркетингова діяльність). Разом з тим поповнювався досвід у контексті методології методикл, теорії.

У Росії піонерами у генезі науково-діяльного спрямування у полі­тичній соціології були: Ю. Левада, О. Петренко, Б. Грушин та бага­то інших. Першими дослідницькими центрами в цьому напрямі були: Всеросійський центр дослідження громадської думки (ВЦИОМ), фонд «Общественное мнение», служба «Vox Populi» та ін.

Інституалізація електоральних досліджень в Україні спричинила появу власних науково-дослідницьких центрів та організацій вивчення громадської думки. Серед них є:

■ Київській міжнародний інститут соціології;

» незалежна фірма «Юкрейніон соціолоджі сервіс»;

? Соціологічна маркетингова служба «Соціс ЛТД»;

? Дослідницький центр «Демократичні ініціативи» та центр «Со­
ціальний моніторинг»;

? Центр «Соціо-поліс»;

? Центр економічних та політичних досліджень ім. О. Розумкова
та багато інших.

Однією з центральних ланок цієї науково-дослідницької сфери є Інститут соціології НАН України. Серед численних представників, хто найбільш конкретно і поглиблено займається електоральними до­слідженнями, слід назвати: Балакерева О., Вишняк О., Головаха Є., Єроменко О., Кучерів І., Паніотто В., Полторак В., Хмелько В., Чурилов М. та багато ін.

Електоральна соціологія в Україні досить активно розвивається, «не сидить на місці». Полем даного напряму досліджень були вибори до Верховної ради та президентські, які відбувалися упродовж 1988— 2002 pp. Саме на цій базі вітчизняна соціологія могла себе випробува­ти, озброївшись низкою як передових західних теорій, концепцій, технологій, так і власними наробками. Однак ця набута «науково-практична» база ще не стала предметом поглибленого аналізу в елек­торальній соціології. За твердженням фахівців, у даній галузі в Украї­ні фактично ще відсутні теоретичні концепції динаміки електоральної поведінки та факторів, що їх визначають. Жодних соціологічних кон-цептуалізацій в галузі вивчення факторів електоральної поведінки і установок виборів в Україні та Росії віднайти ще не вдалося. У вітчи­зняній соціологічній науці ще не систематизовано методи та види електоральних досліджень, досвід розробки виборних технологій, прогнозування результатів голосування, специфіка застосування різних

методів у різних типах і видах виборчих кампаній, ще не до кінця структурована сама наукова дисципліна. Щодо багатьох її структур­них складових (визначення понять, роль і місце тих чи інших чинни­ків і т. п.) є багато запитань.

Як здійснювати ґрунтовний соціологічний аналіз виборчого про­цесу? Для цього необхідно вдатися до його розгляду в конкретиці і з'ясувати нарізні його проблеми. Так, неабияку проблему становить утворення виборчих округів та дільниць. Тут потрібно враховувати і характер виборів (президентські, парламентські або місцеві), і різно­вид виборчої системи (пропорційна, мажоритарна, змішана), і полі­тичну ситуацію в країні, етнічну структуру суспільства, демографічні процеси тощо.

Далі, об'єктом уваги є процес створення виборчих комісій. Важ­ливим питанням є те, які саме люди входять до складу виборчих комі­сій (належність до адміністративних органів, партій і т. п.). Наступним етапом є з'ясування особливостей висування претендентів та про­цедури реєстрації кандидатів. Вже на цьому рівні можна відстежити характер та особливості соціально-політичних, правових відносин у взаємодії суб'єктів і об'єктів політичного життя, а головне - рівень політичної культури, культури виборчого процесу.

У центрі виборів, з точки зору політичної значущості, перебуває передвиборча агітація - основна діяльність (на даному етапі) полі­тичних партій, блоків, кандидатів. У зв'язку з цим, великого значення набувають її правові аспекти, особливості використання засобів ма­сової інформації. Своєрідним засобом агітаційного впливу на електо-рат є оприлюднення результатів опитування громадської думки, на­явність (відсутність) маніпулювання ними з метою впливу на громад­ську думку.

Показником успішності організаційної роботи виборчого процесу, і водночас його кульмінацією, є голосування та результати виборів (наявність та відсутність порушень, активність виборців тощо). Поряд із організаційними питаннями, предметом уваги соціології виборів є і проблеми виборчого процесу, а саме:

проблема фінансування виборчої кампанії; створення та використання виборчих фондів, їх джерела (гро­мадські чи приватні) та механізм функціонування. Соціологічний аналіз цієї проблеми розкриває важливі факти що­до справжньої соціальної вагомості та можливості тієї чи іншої полі­тичної сили суспільства, котра вступає у передвиборну боротьбу.

Досить не простим є питання про взаємодію виборних та владних структур, а також роль та місце політичних партій у виборчому про­цесі, характер та особливості їх взаємин та механізми протікання та подолання суперечних моментів, пов'язаних із усіма етапами вибор­чого процесу (передвиборчий етап, акт виборів, післявиборний етап).

Таким чином, як бачимо, вибори, окрім свого прямого призначення, виконують функцію дзеркала соціально-політичного, політико-право-вого і національного розвитку суспільства та держави.

Щодо формування електоральної соціології, то тут можна виділити такі цілі, завдання і напрями дослідження:

вивчення історії розвитку електоральних досліджень та страте­гій виборних кампаній, застосовуваних у країнах Заходу, в Ро­сії, Україні;

узагальнення методологічного і методичного досвіду подібних досліджень, систематизація та типологізація з урахуванням по-літико-інституціональних умов.

аналіз основних концепцій та теорій електоральної поведінки запропонованих провідними західними вченими (соціологами, політологами, психологами) в контексті можливості їх застосу­вання, використання «підгонки» в умовах власної політичної системи.

класифікація основних чинників-обумовлювачів електоральної поведінки, електоральних установок, проектування механізму формування та протікання останніх.

окреслення та розкриття основних теоретичних та прикладних функцій електоральної соціології, видів і методів її дослідження.

Особливості електоральної поведінки обумовлюються характером регламентації з боку загальноприйнятих у даному суспільстві норм, правил, цінностей, а також існуючого права, законів. На формування характеру електоральної поведінки справляють вплив об'єктивно іс­нуючі в суспільстві економічні та політичні відносини, що спричиня­ють соціальне розшарування виборців, їх матеріальне становище, осві­тній та культурний рівень. Політичні орієнтації виборців, що реалізу­ються в їх електоральній поведінці, є в цілому наслідком складного взаємозв'язку об'єктивних та суб'єктивних чинників, що формують їх ціннісні орієнтації (політична ситуація в державі, стан масової свідо­мості), діяльність політичних партій та рухів, характер та рівень актив­ності засобів масової комунікації. Характерною рисою електоральної поведінки є її здатність мінятися в часі, що спричиняється впливом на неї ситуативного формування суспільних настроїв, інтересів тощо.

Досліджувати проблему електоральної поведінки - означає дослі­джувати впливові чинники та механізми прояву електоральної пове­дінки, або, іншими словами, встановлювати, як люди приймають рі­шення про участь у виборах, і, головне, проаналізувати, як люди, що належать до різних соціально-класових, демографічних та інших груп, з різними інтересами та ціннісними орієнтаціями «об'єднуються» у виборі одного кандидата, партії, позиції або навпаки. Як поясню­ється вибір, що служить основним фактором, під впливом котрого і формуються відповідне рішення виборця?

Аналіз основних теорій електоральної поведінки та їх проекційне застосування в наших умовах дає можливість ширше визначити предмет електоральної соціології як галузевої науки. Електоральна соціологія вивчає структуру і динаміку електоральних установок і поведінки виборців та фактори, що їх визначають, з метою опису стану та тенденцій зміни електоральних установок та поведінки виборців, пояснення причин участі громадян у виборах, передбачення перспек­тив змін установок та поведінки електорату в майбутньому, побудові електоральної структури та електорального портрету суспільства.

Характер електоральної поведінки значною мірою визначається електоральною установкою. Електоральна установка - це сформо­ване на основі попереднього досвіду і відповідної інформації про об'єкти виборчого процесу ставлення виборців до участі у виборах та об'єктів вибору, що виявляється в певних емоційних оцінках партій чи кандидатів та готовності віддати за них голос.

Сучасні західні теоретичні концепції електоральної соціології по­стійно перебувають під ретельною увагою як вітчизняної, так і росій­ської політичної соціології, а також політології.

Коротко розглянемо зміст основних теорій та концепцій сучасної електоральної соціології.

Один з відомих напрямів - соціально психологічна школа, прин­цип якої - акцентувати увагу на впливі сімейних традицій та найбли­жчого оточення на вибір політичних партій і їх кандидатів. Так звана демографічна школа намагається пояснити особливості вибору пев­них партій чи їх кандидатів належністю до окремих груп, деякими стратифікованими та демографічними характеристиками (рівень до­ходу, професії, релігійна належність, вік і т. ін.). Деякі вчені схильні визначати як домінанту формування електорального вибору перед­усім ціннісні уявлення та орієнтації. Теорія раціонального вибору та економічного підходу визначає домінантою вибору інтереси та «раці­ональне аранжування» того, що вигідне для особи, а що ні. Найбільш давньою з усіх теорій електоральної поведінки вважають так звану теорію «класового», або статусного голосування (домінанта - на­лежність до тих чи інших соціальних, класових, етнічних, релігійних, поселенських груп).

Західні дослідники М. Ліпсет, С. Рокон виділили, зокрема, чоти­ри типи соціальних розмежувань, які найбільше впливають на полі­тичний вибір електорату: «робітники - власники», «місто - село», «центр - периферія», релігійні розмежування. В кожній країні, залеж­но від домінанти того чи іншого модусу: релігія, класовість, етніч­ність - проявляється і відповідний впливові критерій-чинник, що впливає на електоральну поведінку. Так, Австралія, Нова Зеландія, скандинавські країни (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія) характе­ризуються класовою домінантою на електоральний вибір, водночас релігійний та етнічний фактори досить мало впливають.

Практично є рівним, але невисоким вплив обох факторів у США та Чилі. Досить низький рівень впливу класового та етнорелігійного факторів в Ірландії, Японії, Ямайці. Причиною такої особливості ти-пологізації слугують однорідність-різнорідність населення, частина середнього класу в країні, рівень життя, політична культура, етнічна та релігійна одно-різнорідність.

Предметом особливої уваги теоретиків електоральної соціології є так звана соціально-психологічна концепція електоральної поведінки, її ще визначають як сімейно-традиційну теорію, або теорію ідеологі­чно-партійної ідентифікації. Згідно з нею, фактором впливу на елек­торальний вибір часто виступають політичні погляди сім'ї, батьків, їх сімейні традиції. Досить високий рівень партійної ідентифікації ви­борців виявляється в американській політичній культурі, певною мі­рою у Великобританії, Франції, де місце має так званий «імідж» тієї чи іншої партії та їх протиборство: «республіканці - демократи», «консерватори - ліберали», «соціалісти - націонал-демократи».

Досить актуальним є питання про рівень електоральної активно­сті. Досвід показує, що значний рівень активності виборців у Захід­них країнах є стабільним і відносно високим. Однак і цьому є свої пояснення: не тільки стійкість політичних позицій, морально-громадянського рівня, але санкціоновані (Австралія, Бельгія, Люк­сембург, Австрія, Греція, Нідерланди). Крім того, рівень виборчої ак­тивності визначається, на думку спеціалістів, швидше рівнем значи­мості виборів для самих виборців - тут ніби переважають «раціона­льні» елементи у рішенні і виборі виборця.

Цьому дає обґрунтування так звана гіпотеза «раціонального вибо­ру» (А. Даус, В Райнер), за якою: раціональний вибір ґрунтується на твердженні, що виборець бере участь у голосуванні, якщо користь для нього особисто від участі перевищує його матеріальні і моральні затра­ти. Чим більший вплив вони можуть справити на соціально-економічне життя в цілому і конкретно виборця зокрема, тим більшою є виборча активність виборців. Порівняймо, наприклад, рівень активності вибор­ців на референдумі 1990 р. (коли вирішувалася доля незалежності Ук­раїни) і виборів до парламентів у 1998 і 2002 pp. (в останньому випадку народ мало виявив інтересу до виборів і їх значущості).

Всі вищеописані теорії соціології згруповувати у так звані теорії електоральної поведінки, а саме:

¹ соціологічну (що пояснює електоральний вибір солідарністю з певними соціальними, класовими групами);

¹ соціально-психологічну (яка акцентує увагу на ідентифікації ви­борців з певними партіями та ідеологіями);

¹ теорію раціонального вибору.

Вітчизняні та російські соціологи запевняють, що переважна більшість західних електоральних теорій в проекції до наших умов

певною мірою спрацьовують і у пострадянських суспільствах (зако­номірності не поширюються на азіатські країни). Електоральні опи­тування в Україні свідчать, що типологізовані фактори, як правило, спрацьовують і у наших умовах: поселенські, соціально-статусні ознаки' мовно-етнічні, міжпоколінні (вікові) ознаки та ін.

Наведений вище аналіз деяких концепцій, пов'язаних із пояснен­ням сутності і специфіки електоральної поведінки, дозволяє зробити висновки про те, що електоральна поведінка - це комплексне соціа­льне явище і її сутність визначається дією багатьох факторів: соціо-культурних, економічних, політичних. Електоральна поведінка не «виводиться» безпосередньо із соціального становища як людини, а генерується завдяки і різновидностям суспільної свідомості, громад­ської думки.

Електоральна соціологія застосовує у дослідженні електоральної поведінки різноманітні методики процедур, котрі, у свою чергу, сис­тематизуються у відповідні технології і своєю специфікою ідентифі­кують дану науково-практичну галузь. Кожна з них повною мірою спрямована не тільки на просте вивчення громадської думки, але і на управління нею, організований вплив на громадську думку виборців і навпаки.

Залежно від мети та етапів виокремлюються такі соціологічні ви­борні технології:

базові (котрі вимагають збору різноманітної інформації, необ­хідної для стратегічного планування виборчої кампанії й уточ­нення важливих сторін тактики її організації); прогностичні (прогнозування результатів виборів); пропагандистські (посередній вплив на електорат з метою під­няття іміджу кандидата чи партії);

поствиборні (відслідковування ситуації після виборів, аналіз виборчого процесу).

При цьому самі дослідження мають теоретичний та практично-прикладний характер, а залежно від наближення до виборів та конк­ретизації завдань, на практиці проводять: комплексні базові дослі­дження, рейтинго-пропагандиські та експрес-прогноз-дослідження.

Так чи інакше, електоральна поведінка підлягає постійному ціле­спрямованому регулюванню, управлінню з метою «набуття» та «під­гонки» нею бажаного характеру спрямованості. Це все дає підстави говорити про те, що подібне управління можна розглядати як одну із форм соціального управління і, зокрема, реалізації політичного управління, або менеджменту. Специфіка політичного менеджмен­ту полягає у тому, що в його рамках об'єднуються різні підходи і ре­гулятори: соціологічні, правові, організаційні, психологічні, рекламні тощо.

Саме поняття «політичний менеджмент» почало використовува-

тися у вітчизняній політології та соціології порівняно недавно. Це -комплексне явище, яке розглядається у кількох проекціях:

як соціальний інститут, що впливає на все політико-правове життя суспільства, громадську свідомість та політичну діяль­ність громадян;

мистецтво («ремесло») політичного управління і регулювання, як розробка, використання, удосконалення відповідних методів, засобів, технологій та інших факторів впливу на політичні про­цеси та відносини;

як сукупність людей, котрі професійно зайняті політичною діяль­ністю і мають реальні механізми впливу на формування політи­ки завдяки різноманітним важелям влади (політичним, еконо­мічним, організаційним);

як наукова дисципліна, котра комплексно вивчає механізми управління політичною діяльністю в суспільстві.

Більшість фахівців у галузі науково-політичної практики ототож­нюють політичний менеджмент з різновидністю соціоінженерінгу (соціоінженерною діяльністю), що в цілому розуміється як діяльність, що спрямована на «перетворення» будь-якого роду теорій, загальних висновків, положень у конкретні прикладні рекомендації та техноло тії з реалізації їх на практиці. Практично з виникненням та активним впровадженням у практичну політику соціологічних досліджень по­чалося становлення професійної діяльності щодо проведення вибор­них кампаній зокрема - як однієї із складових соціоінженерії.

У США такого роду емпірична хвиля хлинула з 20-х років, однак більшість подібних досліджень (прикладного характеру), у тому числі і політичної спрямованості, мало містила елементів наукової обґрун­тованості та практичного спрямування, Свого часу Р. Мертон піддав гострій критиці цю «пронаукову» хвилю за дрібнотем'я і нехтування теоретичними засадами. Однак були і позитивні моменти. Так, уже в 30-ті роки із численних консультативних агентств та фірм виділилася спеціалізована фірма подружжя К. Уітейкер та Л. Бекстер. Це була свого роду перша фірма з політичного менеджменту, котра за два де­сятки років провела понад 70 політичних кампаній, переважна біль­шість яких мала позитивний результат.

Проблеми ефективної організації виборчих кампаній займають і сьо­годні особливо важливе місце в політичному менеджменті. Аналіз проб­лем політичних технологій політичного менеджменту тісно перепліта­ється з системою «політичного маркетингу». Можна сказати, що це дві сторони однієї медалі. Важливою функцією менеджменту є маркетинг -система цілеспрямованих заходів щодо регулювання різних процесів, управління системами виробництва, збуту, їх планування і реалізація, узгодженість потреб споживача та можливостей продуценту. Аналогіч­но, політична діяльність за будь-яких обставин, соціально-політичних

систем і типів державного устрою також спрямована на завоювання та утримання контролю за ринком - головного об'єкта маркетингу.

Всі загальнотеоретичні принципи маркетингу, його підходи, методо­логія, інструментарій застосовуються і в політичній діяльності, де рин­ком виступає «електорат». Однак тут є свої відмінні сторони. На відміну від класичної системи маркетингу, за якої стратегія діяльності базується головним чином на пристосуванні можливостей пропозиціонера (проду­цента) до запитів споживача, в політичній сфері відбувається все навпа­ки - у «споживачів» - електорату попит («потребний» його характер) відсутній. Він не є «природним», а є «штучним» як такий.

Політичні продуціонери (політики, полстери, інші фахівці «полі-тико-впровадженої» діяльності відповідно до «запиту соціальної по­треби людини» відповідно і гармонічно увійшли в це русло і викори­стовують його. Один із спеціалістів у галузі політичного маркетингу англієць Б. Брюс досить справедливо і скептично зауважив: політики самі по собі не запитують у виборців, чого вони хочуть. їх швидше цікавить реакція виборців на те, що вони вже вирішили зробити, і те, [і тільки для того], щоб цю реакцію «спрямувати» в бажане русло.

Все це цілком збігається із загальними завданнями маркетингової діяльності (в широкому розумінні), а саме: аналіз, планування, впро­вадження в життя і контроль за проведенням цілеспрямованих захо­дів, розрахованих на встановлення, закріплення і підтримку вигідних обмінів з цільовими та потенційними споживачами заради досягання певних завдань певної організації - розвитку та росту. Таким чином, аншіогії тут цілком сумісні (мається на увазі проекціювання загаль­них засад маркетингу та менеджменту на політичну сферу).

Контрольні запитання:

1. Соціологія виборчого процесу як галузева соціологічна дисципліна. Об'єкт
та предмет дослідження.

2. Історія та інституціалізація електоральної соціології.

3. Основні концепції та напрями вивчення електоральної поведінки.

4. Електоральні технології та дослідження в системі політичного маркетингу.

Рекомендована література (до теми 19):

Бебик В. Політичний маркетинг,- К., 2000.

Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи,- К.: Ін-т соціо­логії НАНУ, 2000.

Матусевич В., Оссовскип В. Электоральное поведение: техника социологиче­ского исследования // Философская и социологическая мысль.- 1994, №11.

Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.-2000, №2.

Петров О. В. Социологические собирательные технологии.-Днепропетровск, 1998.

Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціоло­гія: теорія, методи, маркетинг.- 1999, № 4.

Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология //Соц. иссл- № 9.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є.- К.: Вища освіта, 2003.

Зміст

Частина перша

ОСНОВИ СОЦІОЛОГІЇ: загальна теорія........................ З

Передмова................................................................................................................. 5

І. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СОЦІОЛОГІЇ........................................................... 7

Тема 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА ТА

ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ.......................................................................................... 7

1. Соціологія як наука про суспільство...................................................... 7

2. Місце соціології серед інших наук........................................................... 14

3. Структура соціологічних знань............................................................... 17

4. Функції соціології................................................................................................ 21

Тема 2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ. ОСОБИСТІСТЬ ТА СУСПІЛЬНЕ

ЖИГТЯ.............................................................................................................................. 24

1. Основи суспільного життя (природні, економічні, культурні).......... 24

2. Етапи та моделі соціалізації............................................................................. 32

3. Особистість як предмет аналізу (потреби, інтереси, цінності)................ 34

Тема 3. КУЛЬТУРА ЯК ОБ'ЄКТ ВИВЧЕННЯ СОЦІОЛОГІЇ..................... 38

1. Основні елементи, форми та різновиди культури...................................... 38

2. Функції культури.......................................................................................... 42

Тема 4. СОЦІАЛЬНІ ЗВ'ЯЗКИ ТА ВІДНОСИНИ........................................ 44

1. Різновиди соціального зв'язку.......................................................................... 44

2. Соціальні інститути........................................................................................... 49

3. Система соціального контролю...................................................................... 55

4. Соціальні організації.......................................................................................... 61

Тема 5. СОЦІАЛЬНІ СПІЛЬНОСТІ................................................................. 66

1. Загальні положення та поняття................................................................ 66

2. Соціальна група та її характеристика......................................................... 68

3. Сім'я як спільність................................................................................................ 72

4. Цільові групи.................................................................................................. 75

5. Територіальні спільності................................................................................... 76

6. Етнічні спільності................................................................................................ 79

7. Спільності, засновані на схожості поведінки.............................................. 82

Тема 6. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА.................................... 86

1. Загальні положення..................................................................................... 86

2. Соціально-професійна структура................................................................... 90

3. Етнічна структура.............................................................................................. 90

4. Соціально-демографічна структура............................................................. 91