Індивід та його спосіб життя

Базовими елементами даного підходу (систематизованої моделі-схеми) є:

основні стратифікаційні виміри, або статусні ознаки (дохід,

влада, престиж, освіта, національність);

діяльнісні ознаки (трудова, дозвільна, споживацька, навчальна,

побутова та інші форми);

особистісні або психологічні ознаки-характеристики (рід, вік,

інтелектуальні здібності, характер, інтереси, цінності, потреби)

та інші ситуативні фактори, що досить часто спостерігаються в

життєдіяльності індивіда і впливають на його поведінку.

Поняття «спосіб життя» ототожнюється з поняттям «стиль життя», що розглядається як об'єкт індивідуального вибору людини. Соціоло­ги, досліджуючи проблему стилю життя, спираються значною мірою на теорію М. Вебера, який стверджував, що стратифікація суспільства визначається не тільки економічними (доступ до суспільного багатства) і політичними (влада, право), але і соціальними (престиж) показника­ми. Згідно із теорією Вебера, стиль життя включає ще і набір зви­чок, цінностей, вірувань, уявлень про честь й інші психологічні мо­менти. Кожному стилю життя відповідає більш-менш висока оцінка (пошана), і люди, домагаючись такої оцінки, засвоюють визначені норми і уявлення. У соціології є спроби емпірично установити сукуп­ність об'єктивних властивостей (стать, вік, етнічна приналежність, рід заняття, власність і ін.), на основі яких виникають статусні групи з визначеним стилем життя.

Така схема за наявності відповідних характеристик дає змогу ніби проявити і спосіб життя того чи іншого індивіда, груп.

У цій темі висвітлено методологічну систему даного питання, а тому немає потреби компонентно описувати спосіб життя індивіда чи групи з набором відповідних характеристик. Розглянемо одну із роз­галужень даної наукової дисципліни - соціологію вільного часу.

Контрольне запитання:

1. Поняття способу життя та основні факгори-складові його формування.

Рекомендована література (до теми 13):

Гурьев В. И., Горбей Г. Ф. Наш образ жизни.- М., 1990. Образ жизни в условиях перестройки.- М., 1992.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є- К.: Вища освіта, 2003.

Тема 14 СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ

Проблема конфлікту є однією з актуальних у соціології, оскільки суспільні процеси, явища, все наше суспільне життя пов'язане з да­ною проблемою.

У структурі соціологічного знання теорії конфлікту належить міс­це спеціального галузевого знання.

Конфлікт - це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів, суб'єктів взаємодії. Він завжди пов'язаний із усвідомленням люди­ною суперечностей власних інтересів та інтересів інших суб'єктів. Загострення ж цих протиріч породжують конфлікти.

У суспільстві, впродовж всієї історії, ставлення до конфліктів було двояким. Одні в ньому заінтересовані, щоб зміцнити власні позиції і реалізувати власні інтереси. Інші - задля збереження й утримання відповідних власних позицій - в конфлікті не заінтере­совані.

Джерела дослідження проблеми конфлікту сягають глибокої дав­нини. Стародавні китайські філософи вбачали у ньому джерело роз­витку природи та суспільства. Мислителі античності досліджували природу протилежності, суперечності. Відомий англійський еконо­міст А. Сміт розглядав конфлікт як рушійну силу розвитку суспіль­ства. Фундатори марксизму джерелом конфлікту вважали соціальну нерівність і вбачали у ньому наріжний камінь у теорії класової бо­ротьби.

Більшість мислителів того часу виходила з того, що конфлікт - це реальність, неминуче явище в житті суспільства і стимул соціального розвитку. З цих позицій виходили і М. Вебер, Г. Гумплович, Г. Зім-мель та інші мислителі. Г. Зіммель, наприклад, вбачав у конфлік­ті соціалізуючу систему, котра здатна об'єднати антагоністичні сторони.

З середини XX ст. в соціології сформувався напрям, який всебічно і глибоко досліджував проблему соціальних конфліктів (Р. Дарендорф, А. Козер, К. Боулдінг). Так, німецький соціолог Р. Дарендорф ство-

рив теорію конфліктної моделі суспільства, виходячи з того, що будь-яке суспільство постійно піддається соціальним змінам, внаслідок чого відчуває соціальні конфлікти щомоменту. Він дослідив причини конф­ліктів і етапи їх розвитку, в основу чого поклав конфлікт інтересів. Дарендорф виходив з того, що соціальна нерівність і породжені нею соціальні протиріччя створюють соціальну напруженість та конфліктні ситуації. Інтереси суб'єктів безпосередньо впливають на формуван­ня конфлікту, тому, щоб зрозуміти його природу, необхідно, перед­усім, зрозуміти природу інтересу і способи усвідомлення суб'єктом конфлікту.

Американський соціолог Л. Козер під соціальним конфліктом ро­зуміє боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу і ре­сурси: свої ідеї він об'єднав в теорію позитивно-функціонального конфлікту.

Про можливість та необхідність регулювання соціального конф­лікту писав і американський соціолог К. Боулдінг (загальна теорія конфлікту). В цілому західні соціологи багато зробили у вивченні со­ціальних конфліктів. Соціологічний напрям у теорії конфлікту умов­но можна поділити на біологічний, психологічний та суто соціологіч­ний підходи.

Найбільш контрастно біологічні тенденції виявлялися у соціології О. Конта, Г. Спенсера, П. Лілієнфельда, А. Шефле, основною ідеєю яких було те, що головним регулятором життя виступає закон бороть­би за існування.

Закони міжвидової боротьби, природного відбору та боротьби за існування як фактори розвитку людського суспільства розглядаються і в концепціях У. Беджгота, Л. Гумшювича та ін.

Психологічні теорії конфлікту - це в основному різноманітні ін­терпретації інстинкту агресивності, що обґрунтовані і подані Г. Лєбо-ном, У. Мак-Дугалом, 3. Фройдом.

Соціологічні теорії конфлікту відходять від попередніх двох уста­новок, і подають конфлікт як одну із форм соціальної взаємодії. Це -найбільш правильний і визнаний підхід до вивчення і подання приро­ди конфлікту.

У суспільстві відбувається кількість конфліктів, які можна класи­фікувати за різними критеріями. Відносно суспільних сфер, в яких відбуваються конфлікти, останні поділяються на:

економічні (розбалансованість між інститутами виробництва, обміну, споживання та власності, реакція на перекоси в еконо­мічній та соціальній політиці уряду, проблеми перерозподілу власності, у зв'язку з розвитком ринкових відносин); трудові (відсутність чіткої законодавчої бази вирішення трудо­вих спорів);

? політичні (суперечності в структурі інституту влади та держав­
ності);

? міжетнічні (боротьба за права та інтереси етнічних та національ­
них груп);

? соціальні (суперечності між спільнотами, соціальними групами,
що дбають про власні інтереси та цілі);

? конфлікт культур;

? конфлікт на релігійній основі.

Залежно від суб'єктів та зон протиріч конфлікти поділяють­ся на:

¹ особистісні (на рівні індивідуальної свідомості);

¹ міжособистісні (суперечність між двома і більше людьми);

¹ міжгрупові (між соціальними групами);

¹ конфлікт належності (проблема подвійної належності індивіда до тієї чи іншої групи чи позиції);

¹ конфлікт із зовнішнім середовищем (відчуття тиску з боку ад­міністрації, законів, норм, заборонів, порядку і т. ін.).

Типологізуючи соціальний конфлікт, його вияви можна подати у таких формах:

туації, тобто ліквідації корінної причини конфлікту. Це досить склад­ний процес, він може відбуватися різними шляхами і вирішуватися різними методами, а саме:

методом запобігання конфлікту; методом переговорів; методом використання посередництва; методом його відкладення; арбітражний метод.

Щодо вивчення конфліктів, то соціологів, передусім, цікавлять мотиви конфлікту, які залежать від специфіки суб'єкта конфліктної взаємодії, соціального середовища, сфери суспільства. Всі наявні тео­рії утворюють своєрідну методологію його вивчення та практичного вирішення.

Контрольні запитання:

1. Поняття конфлікту та основні причини його зародження.

2. Класифікація конфліктів.

 

¹ конфронтація (як пасивне протистояння груп з протиборству­ючими інтересами);

¹ суперництво (як боротьба за визнання особистих досягнень, здібностей, мета якої - набуття кращих соціальних позицій, ви­знання);

¹ конкуренція (як особливий тип конфлікту, мета якого — отри­мання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ).

Конфлікт не виникає відразу, це процес боротьби протилежних інтересів (мається на увазі соціальний конфлікт, котрий не зумовле­ний ситуативними факторами), цінностей і сил.

Для того, щоб протиріччя переросло в конфлікт, необхідне усві­домлення протилежності інтересів і відповідна мотивація пове­дінки. На етапі переростання протиріччя в конфлікт утворюється своєрідний стан, котрий можна назвати передконфліктною ситу­ацією.

Конфлікт у процесі свого розвитку зазнає змін. Процес розгортан­ня конфлікту триває доти, поки не з'являться перші відчутні резуль­тати протистояння.

Подальшою стадією протікання соціального конфлікту є його ви­рішення. Ознакою вирішення конфлікту служить його завершення. Вирішення конфлікту можливе лише за умови зміни конфліктної си-

Рекомендована література (до теми 14):

Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология. Уч. пос. для вузов.- Харьков 1997.

БурлачукВ. Життєвий світ та структура конфлікту // Соціологія: теорія, методи, маркетинг,- 1998, №4-5.

Запрудскип Ю. Г. Социальный конфликт.- Ростов-на-Дону, 1992.

Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії.- К., 1998.

Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології-К., 1994.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є.- К.: Вища освіта 2003.

Фролов С. Ф. Социология: сотрудничество и конфликты.- М., 1997.