Тема 18 соціологія громадської думки

Одним з найважливіших напрямів дослідження соціології політики є дослідження громадської думки, яка є виразом відповідних полі­тичних установок та організацій, індивідів, груп, аналіз політичних партій, їхнього складу, політичних інтересів, а також аналіз виборчої системи, поведінки виборців залежно від роду заняття, прибутків, класової та релігійної приналежності.

Феномен «громадська думка» належить до числа тих соціальних явищ, котрі привертають увагу мислителів з давніх-давен. Адже його по праву називають відображенням реального «соціального настрою» суспільства, спільноти, людини. Сила громадської думки, її активна дія та діяльність суб'єктів історичного процесу чи інституцій визна­валася завжди, в усі часи. Перші чутки, а значить визнання даного феномену в «суспільному» повсякденні, з'явилися в Англії у XII ст. (Особливу роль відіграв англійський державний діяч та письменник Дж. Солсбері).

Великий мислитель, філософ Макіавеллі в своїх працях особли­во вказував на виняткову важливість даного феномену. Загально­прийнятим поняттям «громадська думка» стала наприкінці XVII ст. Німецький філософ Г. Гегель один із перших всебічно почав вивча­ти цей феномен, виділивши в ньому ряд структурних елементів: умови існування, його зміст, носій громадської думки, характер судження, співвідношення загальної та особливої суспільної думки. Французький соціолог-кримінолог Г. Тард пов'язував виникнення громадської думки із публікою та натовпом («Громадська думка та натовп»).

Хоча перші дослідження та експерименти з «громадською дум­кою» були запроваджені у США в середині XIX ст., під час перших демократичних виборчих кампаній, однак соціологічний її вимір почав активно розроблятися з XX ст. Виникнення спеціалізованої науки, що вивчає громадську думку (соціологія громадської думки) пов'язують з працею німецького соціолога Ф. Тьонніса «Критика громадської думки» (1922).

З початку XX ст. інтерес дослідників до громадської думки зрос­тає. Якщо раніше вона вивчалася переважно як форма вираження ін­тересів і потреб різних прошарків суспільства, як інструмент соціаль­ного контролю за діяльністю держави, то в подальшому, у зв'язку із загостренням економічних, політичних і соціальних суперечностей акцент зміщується на проблеми управління громадською думкою і вивчення механізмів її формування і трансформації. Значне місце в соціології громадської думки займає емпіричне дослідження. Одним з піонерів сучасного етапу вивчення став американський соціолог Дж. Геллап, який в 1935 році створив Інститут громадської думки.

Інший американський соціолог А. Ласуелл пов'язував громадську думку зі сферою впливу в процесі державного управління.

У. Ліпман (США), вивчаючи природу даного феномену, впрова­див поняття стереотипу - спрощеного уявлення людей про обстави­ни і за яких відбувається їхня життєдіяльність. Так чи інакше, в процесі формування соціологічних знань більшість соціологів не об­ходила поза увагою таке явище, як «громадська думка».

Щодо природи громадської думки, то вона відображає реальний стан суспільної свідомості, інтереси, настрої і почуття класів і соціа­льних груп суспільства в той чи інший історичний час. Громадська думка і суспільна свідомість перебувають у складних взаємозв'язках і відносинах. Структура реального змісту суспільної свідомості досить складна. В ній можна виділити кілька форм, як правило, це: політич­ні ідеї, правова свідомість, мораль, наука, мистецтво, релігія, філосо­фія та ін.

Кожна форма свідомості відображає певний бік дійсності. Однак громадську думку не ототожнюють ні з однією із форм суспільної свідомості, оскільки вона (думка) може бути сформульована з питань політики, права, моралі, мистецтва, релігії, науки і, найчастіше, полі­тики. В силу цих обставин громадська думка може бути визнана як одна із форм суспільної свідомості, але за своїм предметом вона ніби пронизує всі форми свідомості, тобто виступає як вид суспільної сві­домості, однак поступається їй у широті діапазону.

Виходячи із цього, можна визначити громадську думку як став­лення соціальних спільнот до проблем суспільного життя, котре про­являється спочатку в судженнях (вербальних діях), а потім і в конкрет­них діях.

Громадську думку визначають як специфічний вияв свідомості і поведінки людей, що характеризується зв'язком з усіма формами су­спільної свідомості, синтезом повсякденної і теоретичної свідомості, а також як практичний засіб впливу на реальність. Як бачимо, зміст даної категорії ще недостатньою мірою чіткий і сформований.

Громадська думка формується там і тоді, коли на суд народу ви­носиться проблема, що має важливе практичне значення, тобто про­блема (питання), яка зачіпає соціальні інтереси людей. Вона найчас-

тіше стосується питань, пов'язаних із політикою, правом, мораллю, мистецтвом, найбільш спірних, полемічних і зачіпає інтереси людей.

Предметом розгляду суспільства здебільшого виступають ті форми суспільної свідомості, котрі зумовлюють різницю в оцінках, харак­теристиках, тобто містять у собі моменти дискусійності.

Можна виділити такі основні моменти природи громадської думки:

перш за все, вона є конкретним висновком певної спільноти лю­дей з тих чи інших об'єктів, свого роду мисленнєвої діяльності людей;

критеріями відбору при формуванні суспільної думки служать суспільні інтереси та потреби;

масові судження людей володіють різним рівнем (ступенем) об'єктивності істинності.

цей феномен виступає як специфічна спонукальна сила, що ре­гулює поведінку людей та їх практичну діяльність.

Громадська думка в цьому випадку не тільки відображає відповід­ний рівень знань людей з того чи іншого питання, а й фіксує їх актив­не ставлення до заданого об'єкта.

Громадська думка має два взаємопов'язаних виміри: зовнішній, що розкривається у ставленні людей до суспільно значущих проблем і безпосередньо виявляється у формах їхньої свідомості (оцінках, су­дженнях, установках) та реальних вчинках, і внутрішній, що полягає у регулюванні мислення і поведінки людей, з метою узгодження їх з інтересами спільноти. У цьому разі громадська думка являє собою різновид соціального контролю, суб'єктами та об'єктами котрого од­ночасно виступають члени спільноти - носії і суб'єкти громадської думки. За деяких підходів до вивчення громадської думки її розгля­дають у контексті індивідуальної поведінки, насамперед як її вагомий чинник і передумову. За таким підходом громадська думка трактуєть­ся як неформальний соціальний контроль, що здійснюється соціаль­ним оточенням індивіда і базується на його здатності свідомо оперу­вати своїми діями при дотриманні соціальних норм. Відомий францу­зький соціолог П. Бурд'є ототожнює співвідношення громадської думки із силами, складовими конфліктів між групами. На його думку, конкретними виразниками громадської думки слід вважати своєрідні групи тиску, котрі об'єднані спільними інтересами.

Громадська думка, за Г. Блумером, належить до сфери колектив­ної дії, тому він вважав її суттєвою ознакою взаємного пристосування різних форм індивідуальної поведінки на основі нормативно зумов­лених очікувань, завдяки чому індивіди спільно діють у певному на­прямку.

Предметом соціології громадської думки — це ставлення населен­ня до того чи іншого явища, об'єкта чи ситуації, що має місце в даній країні.

Об'єктом вивчення соціології громадської думки є факти та явища об'єктивної дійсності, суспільного буття (процесу, умов матеріально­го життя); факти, явища об'єктивної дійсності суспільної свідомості (матеріальне уявлення, соціально-психологічні процеси, різні системи цінностей). Об'єктом громадської думки виступають конкретні теми, щодо яких висловлюються або може бути висловлена точка зору ін­дивіда, групи чи спільноти. Це - елемент навколишнього середовища, що знаходить вияв у відповідних людських потребах та інтересах і вимагає свого усвідомлення та задоволення.

Суб'єкт громадської думки - суспільство в цілому, спільнота, ін­дивід, що виявляють певне ставлення до конкретної проблеми, явища у формі судження.

Треба сказати, що питання про суб'єкт та об'єкт суспільної думки є мінливим, бо визначається з урахуванням співвідношення «суспіль­ного» та «індивідуального» на рівнях свідомості та практики. При з'ясуванні проблеми суб'єкта суспільної думки необхідно розрізняти поняття «суб'єкт» і «виразник суспільної думки». В якості виразника можуть виступати окремі особи, групи людей. Що стосується су­б'єкта суспільної думки, то в даній якості виступають: суспільство в цілому, народ, партія, громадськість. А засоби масової інформації -газети, журнали, радіо, телебачення, система електронних носіїв (ін-тернет) - могутні важелі формування громадської думки.

Соціологія покликана дати пояснення вищезгаданим явищам, зв'яз­кам. Саме зміст проявів громадської думки та активність її функціо­нування в суспільстві, а також відповідні чинники, що визначають зміст суджень громадської думки і якість (повнота, відповідність, ва-лідність, глибина) виконання нею своїх соціальних функцій вивчає соціологія громадської думки.

Найбільш повне визначення можна дати таке: соціологія громад­ської думки - це галузева соціологічна наука, яка вивчає закономір­ності та механізми формування, функціонування і розвитку оціночно­го ставлення різних соціальних спільнот до процесів та явищ, що від­значаються суспільним інтересом та дискусійністю.

Функціонування громадської думки - складова загального механі­зму людської діяльності (середовище - потреби - їх усвідомлення у вигляді інтересів, установок, орієнтацій, мотивів, а також їх діяльне задоволення). Воно відбувається, як зазначалося, на двох рівнях:

на рівні слова (вербальної поведінки), сприйняття інформації, її оцінка:

на рівні діяльності (реальна поведінка), коли суб'єкт діє відпо­відно до оцінки.

Досліджуючи механізми формування громадської думки, фахівці окреслили і кілька його сценаріїв-різновидів. Оцінки і судження, ви­словлені індивідом у відкритій формі, здебільшого зумовлені тиском

з боку інших людей (спільнот). Передусім, це виявляється в тому, що індивід, щоб уникнути негативних санкцій або навпаки - отримати схвалення, підтримку більшості - свідомо приймає і декларує думки, які репрезентують думінуючі в найближчому оточенні погляди. За іншим різновидом-сценарієм, формування громадської думки відбу­вається завдяки свідомому сприйняттю оцінки, ставленню індивіда і визнанню ним тих чи інших цінностей, норм та зразків поведінки. В даному випадку індивід ототожнює себе із спільнотою, до якої він належить або прагне належати. Це добре пояснюється теорією рефе­рентних (порівняльних, еталонних) груп.

Ще один спосіб здійснення соціального впливу на групи людей полягає в опосередкованому і контрольованому засвоєнні цінностей і норм, які безпосередньо виступають критеріями оцінки суспільно значущих проблем і, зрештою, визначають ставлення до них членів спільноти. За таких обставин індивіди іноді і не усвідомлюють впли­ву спільноти, вважаючи власну думку автономною, незалежною від зовнішнього контролю.

Громадська думка виконує і свої функції (коло завдань) перед су­спільством, котрі різняться за характером взаємодії, впливом та її фор­мами. Експресивна функція - найпоширеніша: громадська думка завжди займає певну позицію щодо будь-яких фактів і подій у житті суспільства. Ця особливість надає характеру сили даному феномену (щодо інститутів, установ, організацій і т. ін.). Громадська думка дає поради щодо способів вирішення тих чи інших соціальних, політич­них та інших проблем, що виявляє її консультативну функцію з на­явністю регулювання рішень і методів управління. Директивна функ­ція суспільної думки виявляється в тому, що громадськість виносить рішення з тих чи інших проблем соціального життя (вибори, рефе­рендум).

Залежно від змісту суджень, сформованих громадськістю суспіль­на думка може мати оцінюючий характер, аналітичний, конструктив­ний, регулятивний. Оціночна думка виражає ставлення до тих чи ін­ших проблем або фактів. В ній більше емоцій, ніж висновків. Аналі­тична і конструктивна суспільні думки тісно пов'язані між собою: прийняття будь-якого рішення потребує глибокого і всебічного аналі­зу, для чого необхідні елементи теоретичного конструктивного мис­лення. Зміст регулятивної думки полягає у виробленні і впровадженні певних норм суспільних відносин.

Громадська думка - це свого роду чутливий барометр, показники якого говорять про глибокі процеси, що відбуваються в надрах мас. Ці процеси початково можуть бути ледь помітними або тільки породжу­ватися. Без глибокого і тонкого аналізу народжуваних у суспільстві тенденцій неможлива ніяка серйозна політична, ідеологічна робота.

На функціонування суспільної думки можна цілеспрямовано впливати як завдяки науковому її формуванню, що передбачає забез-

печення перетворення вербальної поведінки на реальну і маніпулю­вання нею, так і шляхом нав'язування людям такого ставлення до ак­туальних проблем дійсності, яке відповідає лише інтересам суб'єкта, генератора даної думки.

Суспільною думкою постійно маніпулюють різні політичні суб'єк­ти. Політики, бажаючи досягти своїх цілей, видають власні інтереси за інтереси широких мас, як правило, спираються на «своїх» дослід­ників суспільної думки, які добре ознайомлені із «закулісною кух­нею» її генерації.

Вивчення цього феномену соціологічними методами дозволяє вло­вити (за умови об'єктивного аналізу), найменші відтінки, тенденції, зміни, вивчити реальну розкладку політичних сил.

З початку 90-х років, у зв'язку' з реформуванням політичної сис­теми, економічних відносин в Україні, тематика досліджень громад­ської думки більш спрямована на вивчення електоральної поведінки громадян, виявленню їх оцінок, діяльності владних структур, популяр­ності різних партій, рухів. Більш конкретно це досліджує нова соціо­логічна галузева дисципліна - «електоральна соціологія» («соціологія виборчих процесів») та інші суміжні дисципліни.

Контрольні запитання:

1. Природа та зміст громадської думки.

2. Об'єкт та предмет виникнення соціології громадської думки.

Рекомендована література (до теми 18):

Возьмитель А. А. Формирование и изучение общественного мнения.- М., 1987. Горшков М. К. Общественное мнение: история и современность.- М., 1988. Есть мнение. Итоги социологического опроса / Под ред. Левады Ю.- М., 1990. Коробейников В. Пирамида общественного мнения- М., 1981. Матусевич В. Общественное мнение: критерии идентификации // Социология: теория, методы, маркетинг.- К., 2002. № 2.

Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие «спирали молчания».- М.,

1996.

Общественное мнение и власть: механизмы взаимодействия // АН Украины, Ин-тсоциологии. Отв. ред. А.А. Ручка- К., 1993.

ПолторокВ. А. Социология общественного мнения. Учеб. пособ.- К., Днепро­петровск, 2000.

Руткевич М.Н. Социология, власть, общественное мнение // Социол. исслед-1993-№7-С. 3-13.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є.- К.: Вища освіта,

2003.

Фролов С. С. Основы социологии-М., 1997.

Тема 19