Методи педагогічних досліджень у теорії та методиці фізичного виховання

 

У науково-дослідній роботі з теорії фізичного виховання використовується велика кількість різних методів і методик (груп методів). Серед них можна виділити такі групи, як загальнонаукові, власне педагогічні, психологічні, біологічні, соціологічні. Усі вони тісно пов’язані між собою, часом між ними немає чіткої грані, але є все-таки своя специфіка. Найзагальнішим методом, що використовується як у теоретичних, так і в експериментальних роботах, є теоретичний аналіз та узагальнення. Він стосується літературних даних, документів, матеріалів, емпіричних даних й іншої інформації. До власне педагогічних можна віднести педагогічне спостереження (приховане і відкрите), педагогічний експеримент, складовою частиною якого є контрольні випробування (тести). У процесі дослідження використовуються також методи безпосереднього збору й реєстрації інформації й методи її обробки. Методом збору ретроспективної (минулої) інформації є вивчення джерел: літературних, статистичних, програмно-методичних, інструктивних – й узагальнення цих матеріалів. Може також використовуватися опитування в різних його формах (анкети, бесіди, інтерв'ю). Поточна інформація може збиратися методом спостереження, що являє собою аналіз й оцінку предмета дослідження без втручання в його функціонування спостерігача.

Педагогічне спостереження припускає чітку постановку його мети й завдань, визначення конкретного об’єкта, застосування способів реєстрації спостережуваних процесів й явищ, планомірність. Воно дозволяє бачити процес (явище) в ту саму мить і в динаміці, фіксувати його фази, етапи безпосередньо «з натури»; воно дає можливість одержати досить об’єктивну інформацію про об'єкт спостереження. Цей метод, як й інші, доцільно використовувати в комплексі з іншими, оскільки він не забезпечує всебічної характеристики об'єкта. Об’єктами спостереження можуть бути зміст навчально-тренувального процесу, методи навчання, тренування, співвідношення обсягу та інтенсивності навантаження в процесі занять, техніка виконання вправ і тактичні дії та інші процеси і явища. Спостереження може бути відкритим, коли об’єкт знає, що за ним спостерігають; закритим, коли спостережувані не підозрюють, що вони перебувають у зоні уваги дослідження. Матеріали спостереження повинні бути зафіксовані в записі (протоколи спостережень, у фото-, кіно- і звукозаписах).

Одним із основних методів наукового дослідження є експеримент – науково поставлений дослід. Це спостереження досліджуваного процесу, явища в точно організованих і враховуваних умовах, що дозволяють стежити за процесом і відтворити його щоразу в аналогічних умовах. Він відрізняється від педагогічного спостереження активним втручанням дослідника в процес та явище. В експериментах, в яких досліджуються навчально-виховний або тренувальний процеси, як правило, створюються експериментальні й контрольні групи. У перших із них забезпечуються спеціальні, створені дослідником, умови; другі займаються у звичайних, загальноприйнятих, традиційних умовах. Різниця в результатах, отриманих наприкінці експерименту, свідчить про ступінь вирішення проблеми. Експеримент може бути природним, коли в ході його допускаються незначні відступи від традиційних, загальноприйнятих умов і способів діяльності (наприклад, тренувальний); модельним, в якому ці умови й способи різко міняються, виходячи з інтересів дослідника; і лабораторним, проведеним у спеціально створених умовах.

Оцінка отриманого емпіричного та теоретичного матеріалу може бути проведена за якісними (тобто не має певних одиниць виміру) і кількісними показниками у процесі контрольних випробувань (тестів). В останньому випадку використовуються методи, засновані на ідеях кваліметрії – частини метрології, що вивчає й розробляє кількісні методи оцінки якісних показників. Ступінь збігу результатів тестування при повторному його проведенні на тих самих об’єктах і в однакових умовах називається «надійністю» тесту. Можливість повністю відтворити результати тесту при його повторенні через якийсь час і в однакових умовах називається стабільністю (або відтворюваністю) тесту. Ступінь точності, з якою виміряється об'єкт (або сторона, властивості, його якості) буде характеризувати інформативність тесту.

У процесі контрольних випробувань можливо співвіднести попередні припущення, гіпотези з реальним становищем речей або одержати зовсім нову, непередбачену інформацію. Залежно від мети й завдань експерименту можна визначити переваги й недоліки методів, змісту навчання, форм організації заняття, перевірити критерії прогнозування й відбору молоді для занять даним видом спорту. Контрольні випробування або тести дозволяють визначити об’єктивні результати експерименту.

В експериментальних роботах можна використати антропометричні виміри зросту, окружність й екскурсію грудної клітки, реєстрацію частоти серцевих скорочень (ЧСС), максимальне споживання кисню (МСК), динамометрію. Комплексна оцінка здоров’я може визначатися за методикою Г.Л. Апанасенко (1998), Т.Ю. Круцевич (1999). Відповідно до мети, завдань, робочої гіпотези дослідник може розробляти спеціальні контрольні вправи, тести й комплекси.

Незамінним методом одержання інформації в теоретичних дослідженнях є опитування, що проводиться у вигляді анкетування, інтерв’ю й бесід (методи соціологічних досліджень). Воно дозволяє судити про досвід людини, мотиви його діяльності і поведінки, ціннісні орієнтації, відношення до фізичних вправ, ефективність їхнього застосування та про багато інших проблем. Для анкетування необхідно розробити зміст анкети, в яку варто включити весь комплекс питань, що дозволяє одержати вичерпну інформацію із проблеми, яка цікавить дослідника.

Інтерв’ю – заздалегідь спланована за інформативним напрямком бесіда, що припускає прямий контакт дослідника з респондент-респондент-опитуваними. Воно може проводитися за твердим планом, у певній послідовності і межах інформації.

Бесіда – запитально-відповідна форма спілкування дослідника з респондентом або їхньою групою, що хоча й проводиться за планом, але допускає різні варіації за її напрямками і часом проведення. Матеріали опитування протоколюються дослідником.

Обробка результатів – дуже відповідальний етап дослідження. Оцінка може вироблятися як у якісному (на основі теоретичних, логічних висновків та узагальнень), так і кількісному аспектах. Кількісна обробка матеріалів може здійснюватися методами математичної статистики, науки, що вивчає кількісні показники тих або інших явищ (В.М. Видрін, Б.А. Ашмарін, 1990; Ю.Ф. Курамшин, В.П. Попов, 1999; В.М. Шамардін, Г.М. Шамардіна, Н.В. Москаленко, 2003, Шиян Б.М., Вацеба О.М., 2008).

Контрольні питання

1. Дайте визначення основних понять теорії фізичного виховання.

2. Що є предметом вивчення теорії фізичного виховання?

3. Охарактеризуйте природничо-наукову основу теорії фізичного виховання?

4. Перелічіть методи педагогічних досліджень у теорії та методиці фізичного виховання. Коротко розкрийте їх зміст?

 

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНІ СХЕМИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ 1

Теорія фізичного виховання
як наукова та навчальна дисципліна

План

1. Предмет теорії фізичного виховання та її місце в системі наукових знань.

2. Теорія фізичного виховання як наука.

3. Теорія фізичного виховання як навчальний предмет.

4. Зміст основних понять теорії фізичного виховання: фізичний розвиток; фізична підготовленість; фізичне виховання; фізична підготовка; фізична освіта; фізична досконалість; рухова активність; фізична культура.

5. Педагогічні методи дослідження у фізичному вихованні.

 

Тема 2
Система фізичного виховання

План

1. Визначення поняття «система фізичного виховання».

2. Основи української системи фізичного виховання.

3. Умови функціонування системи фізичного виховання

4. Мета системи фізичного виховання в Україні.

5. Основні завдання фізичного виховання.

6. Передумови і перспективи реформування національної системи фізичного виховання школярів

 

Література:

1. Шиян Б. М. Теорія фізичного виховання / Б. М. Шиян, В. Г. Папуша. – Тернопіль: Збуря, 2000. – С. 21-49.

2. Теория и методика физического воспитания: учеб. для студентов фак. физ. культуры пед. ин-тов / под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1990. - С. 7-24.

3. Теория и методика физического воспитания: учеб. для студентов вузов физ. воспитания и спорта: в 2 т. / ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003.

Т. 1: Общие основы теории и методики физического воспитания. – К.: Олимпийская литература, 2003. – С. 43-46.

4. Іваненко В. П. Теорія і методика фізичного виховання: навч. посіб. Ч. 1 / В. П. Іваненко, О. П. Безкопильний. – Черкаси: ЦНТІ, 2005. – С. 36-50.

5. Теорияиметодика физической культуры: учеб. для студентов вузов, осуществляющих образовательную деятельность по направлению 521900 "Физ. культура" и специальности 022300 - "Физ. культура и спорт" / [Ю. Ф. Курамшин, В. И. Григорьев, Н. Е. Латышева и др.]; под ред. Ю. Ф. Курамшина. - М.: Советский спорт, 2003. – С. 28-39.

6. Шамардіна Г. М. Основи теорії та методики фізичного виховання: вибр. лекції / Г. М. Шамардіна. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007. – С. 62-69.

7. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: підруч. для студ. вузів фіз. виховання і спорту. Ч. 1 / Богдан Михайлович Шиян; голов. ред. Б. Є. Будний. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2001. – С. 41-88.