Фази формування рухової навички

Роботами І.Н.Сєченова й І.П.Павлова був установлений основний фізіологічний механізм формування довільних рухів. Він полягає у формуванні тимчасових зв’язків, за допомогою яких регулюється виконання м’язами рухового акту.

З фізіологічної точки зору всяка навичка представляє злагоджену, сталу систему умовно-рефлекторних зв’язків між органами чуття, центральною нервовою системою, м’язами та внутрішніми органами.

Процес формування рухових навичок умовно розділяється на три фази:

1) Фаза іррадіації (розповсюдження) нервових процесів.

2) Фаза концентрації нервових процесів.

3) Фаза автоматизації, пов’язана з тим, що чітко формуються умовні рефлекси (стабілізація рухового стереотипу).

Фаза іррадіації характеризується утворенням нових тимчасових зв’язків. Нервове збудження поширюється (іррадіює) по корі головного мозку, тобто збудження іррадіює по нервових центрах при недостатності гальмування й відсутності упорядкованості процесів центральної нервової системи. Збудження значної кількості коркових елементів спричиняє надмірна напруга й скорочення великої кількості м’язів.

Зовні це проявляється в скутості рухів, появі непотрібних, неправильних, неточних рухів, зайвій напруженості у виконанні рухів, зайвому втручанні м’язів-антагоністів, що призводить до вираженого закріпачення.

Ця картина доповнюється психологічною, що супроводжується емоційною реакцією на новизну надлишковим порушенням вольового зусилля, наявністю непевності, у деяких випадках – страху. Все це призводить до захисних рухових реакцій, до скутості. Контроль за рухами здійснюється за рахунок зору й слуху, а м’язові відчуття, що виникають при виконанні вправ, диференціюються (розрізняються) ще слабко, і тому інтероцептивний (внутрішні рецептори) контроль перебуває на задньому плані в порівнянні із зовнішніми (екстероцептивними). Тому уявлення про вправу уточнюється на цій фазі за рахунок „зовнішнього” зворотного зв’язку.

Зовні виконання рухової дії виражається в прояві лише її загальної картини.

У процесі вправлюваності перша фаза змінюється другою – концентрацією. Збудження концентрується в тих нервових центрах, які необхідні при керуванні даним руховим актом. Залишаються зайві рухи, удосконалюється взаємодія м’язів.

У цій фазі відбувається уточнення центральнонервових процесів у часі і просторі. Щоб відбулася концентрація збудження, необхідно створити умови для виникнення диференційованого гальмування. Ця стадія –формування динамічного стереотипу, коли в корі головного мозку починає вироблятися певна послідовність протікання процесів збудження й гальмування і створюється „злагоджена, врівноважена система внутрішніх процесів” (І.П.Павлов).

У цій фазі формування рухової навички рухи стають вільнішими, точнішими, важкі елементи починають виконуватися правильно, без надмірних м’язових зусиль. На цій стадії можливі ще невдачі, помилки, а сам процес виконання рухової навички вимагає безперервного контролю.

На третій стадії (автоматизація) формування рухової навички відбувається автоматизація рухів – рухової дії. Вона характеризується завершенням становлення рухового динамічного стереотипу. Рухова дія виконується правильно, більш досконало. Контроль за рухами здійснюється, в основному, за рахунок пропріоцептивних сигналів (м’яза, зв’язки і сухожилля), а зоровий зворотний зв’язок залишається на другому плані.

Отже, формування рухової навички завершується виникненням певної системи нервових процесів, тобто формуванням умовних рефлексів.

Кількість повторень при формуванні рухової навички залежить від індивідуальних здібностей учнів. Одні засвоюють рухову дію на рівні навички за 10-15 повторень на уроці, інші за 50 повторень і більше.

Після того, як навичка сформувалася, її розвиток не закінчується. У міру повторення відбувається вдосконалювання рухової навички.

Автоматизація рухів надає навичці високу стійкість і стабільність.