Принцип індивідуалізації, диференційований підхід до учнів

Однією із проблем фізичного виховання є реалізація принципу індивідуалізації.

Відповідно до різного рівня фізичної підготовленості, розходжень у здібностях, зацікавленості, інтелектуальних і фізичних можливостей темпи засвоєння навчального матеріалу школярами із фізичної культури не однакові.

Усі учні мають індивідуальні розходження, природа яких обумовлена: біологічними причинами (вік, стать, генетично обумовлені особливості, працездатність); соціальними причинами (родина, школа, оточення); психологічними особливостями (сприйняття, пам’ять, мислення, воля, характер); особливостями фізичного розвитку.

У процесі навчання важливо враховувати індивідуальні темпи роботи. Урок може бути ефективний у тому випадку, якщо в ньому дотримуються оптимальні для кожного учня темпи навчання.

Індивідуальний темп навчання – задана природою властивість. В основі його лежить виявлена В.Д.Небиліциним (1963) така властивість нервової системи, як «динамічність». Під динамічністю розуміється швидкість формування в ЦНС умовно-рефлекторних зв’язків на різні подразники. Чим швидше утворяться тимчасові зв’язки, тим скоріше (за інших рівних умов) іде засвоєння нового навчального матеріалу. Швидкість формування тимчасових зв’язків у різних учнів неоднакова, тому в учнів різні й темпи засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок. Із цієї особливості випливає вимога до індивідуалізації.

Індивідуальний темп навчання відносно стійкий і робить свій вплив на швидкість засвоєння практичних умінь і навичок протягом усього часу навчання в школі.

Уже із середнього шкільного віку індивідуальні фізіологічні, психологічні, статеві розходження між учнями настільки виражені, що без урахування цього темпи формування вмінь і навичок різко знижуються.

Однак не завжди повною мірою можна реалізувати індивідуалізацію навчання, тому що наповнюваність класів підвищена (до 30 учнів); на тиждень тільки 2-3 уроки фізичної культури; кількість безпосередніх контактів між вчителем й учнями зменшується; здійснення безперервного контролю за діяльністю учнів на уроці неможливе.

Отже у процесі навчання виникає необхідність індивідуального навчання. Це пов’язано:

1) З різним рівнем фізичної підготовленості.

2) Індивідуальними психологічними особливостями реагування на навчальне навантаження й на чинники зовнішнього середовища.

Індивідуалізація спостерігається в побудові системи фізичного виховання. Підготовка здійснюється за програмою загальноосвітніх шкіл, ВНЗ й спеціалізовано (індивідуальний вид спорту).

Індивідуалізація проявляється й у роботі при навчанні осіб жіночої статі. У жінок інша методика, інші навантаження, ніж в осіб чоловічої статі.

З.І. Кузнєцова ділить за рівнем навчання всіх тих, хто займається, на три групи:

1) Швидко та відмінно засвоюють рухові дії. Вони мають гарний фізичний розвиток, відмінну успішність за всіма предметами.

2) Добре й відмінно, але повільніше засвоюють матеріал. У цього контингенту фізичний розвиток середній, успішність за предметами гарна, рідше задовільна.

3) Посередньо й погано засвоюють матеріал. Фізичний розвиток низький, погана координація, відхилення в стані здоров’я, успішність з інших предметів різна.

При індивідуальному підході варто враховувати особливості центральної нервової системи. Діти із сильною нервовою системою – як при показі, так і при роз’ясненні засвоюють вправу швидше, ніж діти зі слабкою нервовою системою. Це пояснюється тим, що для «слабких» нова вправа створює напружений стан, особливо в період початкового навчання. Індивідуальний підхід буде полягати в тім, що в процесі навчання рухам «сильних» повинно переважати слово, «слабких» – показ.

Усі ці складності в реалізації індивідуального навчання спонукали шукати такі способи організації навчання, в яких би збереглися переваги індивідуального методу навчання й у той же час змогли згладитися недоліки.

Організація навчально-виховної роботи на основі диференційованого підходу до учнів дає нам можливість досить ефективно реалізувати принцип індивідуалізації.

Диференційоване навчання являє собою таку форму навчання, коли мета й зміст навчальної програми, термін й об’єми її вивчення залишаються загальними й обов’язковими для всіх здорових учнів.

Пристосування навчального матеріалу до індивідуальних можливостей учнів іде за рахунок диференціації методів навчання, засобів, інтенсивності навчальної діяльності щодо даної групи учнів, складеної приблизно з однакових за рівнями підготовленості учнів. В основу диференційованого підходу покладене правило, згідно з яким учні одного класу завжди показують високі, середні й низькі результати практичної діяльності. За цими даними вчитель може розділити дітей на три групи. Це дозволяє вчителеві давати єдине для однієї окремої групи навчальне завдання. Необхідна диференціація вимог до учнів різних груп. Наприклад, першій групі пропонується лазіння по канату на швидкість, другій групі – на відстань, третій групі – на тренажерах або пристосуваннях. З кожним учнем третьої групи необхідно встановити особистий контакт.

Розподіл учнів на групи дозволяє диференціювати навчальні заняття для учнів з однаковими рівнями навчання й підготовленості, спростити схему керівництва класом. Ефективна колективна діяльність починається в групі, в якій знаходиться 7 плюс-мінус 2 учні, якщо менше, то не утвориться колектив, при більшому наповненні (10 учнів) колектив розпадається на мікроколективи. А наповнюваність по 7 учнів створює позитивні умови для індивідуалізації навчання.

 

Контрольні питання

1. Дайте визначення поняття «принцип навчання» у фізичному вихованні.

2. Які принципи використовуються в системі фізичного виховання?

3. Чому принцип свідомості та активності розглядається разом, а не окремо?

4. Назвіть та охарактеризуйте основні напрямки реалізації принципу свідомості та активності в навчанні.

5. Характерні особливості принципу наочності.

6. Які види наочності ви знаєте?

7. Риси принципу систематичності.

8. Яка закономірність лежить в основі принципу систематичності?

9. Сутність принципу послідовності і поступовості.

10. Дайте визначення міри доступності в навчанні.

11. Назвіть основні шляхи реалізації принципу індивідуалізації.

12. Сутність принципу диференційованого підходу в навчанні.

 

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНІ СХЕМИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ 6

Принципи навчання у фізичному вихованні

План

1. Визначення поняття “принципи”.

2. Характеристика принципу свідомості та активності.

3. Принцип наочності та його особливості.

4. Принцип систематичності та його характерні риси.

5. Характеристика принципу поступовості і послідовності.

6. Принцип індивідуалізації та диференційованого підходу в навчанні.

 

 

Тема 7
Структура процесу навчання рухових дій

План

1. Перший етап навчання – назва, мета, завдання, особливості.

2. Другий етап навчання – назва, мета, завдання, особливості, зміст.

3. Третій етап навчання – назва, мета, завдання, особливості, зміст.

4. Методи й прийоми навчання рухових дій.

5. Попередження й виправлення помилок у процесі навчання.

6. Формулювання освітніх завдань процесу навчання.

 

Література:

1. Теорияиметодикафизическоговоспитания: учеб. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов / [Б. А. Ашмарин, М. Я. Виленский, К. Х. Грантынь и др.]; под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – С. 125-138.

2. Теория и методика физического воспитания: учеб. для ин-тов физ. культуры: в 2 т.: Т. 1: Общие основы теории и методики физ. воспитания / под ред. Матвеева Л. П., Новикова А. Д. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Физкультура и спорт, 1976. – С. 151-168.

3. Физическое воспитание: учеб. / под ред. В. А. Головина, В. А. Маслякова. – М.: Высшая школа, 1983. – С. 223-238.

4. Тер-Ованесян А. А. Педагогические основы воспитания / Тер-Ованесян Арам Аветисович. – М.: Физкультура и спорт, 1978. – С. 53-81.

5. Боген М. М. Обучение двигательным действиям / Боген Михаил Михайлович. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – С. 69-95.

6. Оценка техники движений на уроках физической культуры / под ред. Г. Б. Мейксона, Г. П. Богданова. – М.: Просвещение, 1975. – 96 с.

7. Теория и методика физического воспитания: учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и пед. училищ по спец. № 2115 "Нач. воен. подгот. и физ. воспитание" и № 1910 "Физ. культура" / Б. М. Шиян, Б. А. Ашмарин, Б. Н. Минаев и др.; под ред. Б. М. Шияна. – М.: Просвещение, 1988. – С. 84-101.

8. Теория и методика физического воспитания: учеб. для студентов фак. физ. культуры пед. ин-тов / под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1990. – С. 100-118.

9. Матвеев Л.П. Методика физического воспитания с основами теории: учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и учащихся пед. училищ / Матвеев Л.П., Мельников С.Б. – М.: Просвещение, 1991. – С. 21-22.

10. Основы теории и методики физической культуры: [учеб. для техникумов физ. культуры / В. М. Выдрин, А. А. Гужаловский, В. Н. Кряж и др.]; под общ. ред. А. А. Гужаловского. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – С. 62-70.

11. Матвеев Л. П. Теория и методика физической культуры: учеб. для ин-тов физ. культуры / Л. П. Матвеев. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – С. 114-158.

12. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: підруч. для студ. вузів фіз. виховання і спорту. Ч. 1 / Богдан Михайлович Шиян; голов. ред. Б. Є. Будний. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2001. – С. 253-263.

13. Холодов Ж. К. Теория и методика физического воспитания и спорта: учеб. пособие для студентов вузов физ. культуры / Ж. К. Холодов, В. С. Кузнецов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Academia, 2001. – С. 71-74.

14. Шамардіна Г. М. Основи теорії та методики фізичного виховання: вибр. лекції / Г. М. Шамардіна. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007. – С. 171-184.