Теоретичні основи індивідуального підходу до учнів

Зміст

 

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ І. Теоретичні основи індивідуального підходу
до учнів у загальноосвітній школі...................................................5

1.1. Поняття та історія розвитку ідей індивідуалізованого навчання..….............5

1.2. Сутність, цілі і форми індивідуального підходу у навчанні.……..…….......10

1.3. Характеристика основних технологій індивідуалізованого навчання..........26

1.4. Психолого–педагогічні умови організації індивідуального підходу
у навчальному процесі..……………………………………...…………………….14

Розділ ІІ. методика організації індивідуального підходу до школярів на уроках у 5–9 класах….....................................……20

2.1. Особливості організації індивідуального підходу у навчальному процесі.…20

2.2. Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності використання індивідуального підходу у навчанні школярів…………………………………...32

Висновки……...….…………….……………………………….................……36

Список використаної літератури………….…………................…38

 

 

Вступ

Актуальність проблеми. Обґрунтування шляхів і методів досягнення мети навчання – гармонійно і всебічно розвиненої особистості у сучасній школі є значною проблемою. Суспільство, вимагаючи інтелектуальних, освічених працівників, орієнтує загальноосвітні навчальні заклади не лише на збагачення учня змістовними знаннями, а й на розвиток особистості, формування прийомів розумової діяльності. Розкриття індивідуальних особливостей особистості можливе лише за умов індивідуального підходу.

Проблемі організації індивідуального підходу та диференційованих форм роботи з учнями присвячено багато досліджень у педагогіці. Розглядаючи індивідуальний підхід до школярів як засіб підвищення ефективності навчального процесу, різні автори виділяють певні аспекти цієї проблеми. Так, в одних працях індивідуальний підхід розглядається як засіб активізації пізнавальної активності учнів (Л. Арістова, Т. Шамова), в інших – аналізується роль групових та диференційованих форм роботи на уроці у підвищенні виховуючої ролі навчання (Х.Лійметс та ін.), ще інші визначають індивідуалізацію як засіб попередження відставання в учінні (М. Махмутов).

Індивідуальний підхід передбачає врахування індивідуально–псиологічних особливостей кожного учня в межах одного класу за певною ознакою: рівень засвоєних предметних знань, умінь, навичок; нахили і здатність до навчання, рівень розвитку загальних розумових здібностей (научуваність); готовність до здійснення самостійної пізнавальної діяльності – наявність відповідних інтелектуальних умінь, елементів мнемічної культури (увага, пам’ять, швидкість переходу від однієї логічної операції до іншої).

Реалізація індивідуального підходу дає змогу вчителю оперативно врахувати готовність дитини до вивчення нового матеріалу, забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчання, одночасно створити компенсуючі умови для відстаючих у розвитку школярів та обдарованих дітей при дотриманні обов’язкового обсягу програмових вимог. В основу індивідуального підходу покладені дидактичні принципи розвивального навчання.

Особливо актуальною є проблема реалізації індивідуального підходу у сучасній загальноосвітній школі. Індивідуальні відмінності учнів у розвитку мислення, пам’яті, уваги, початкової підготовки особливо великі. Знаючи їх, можна створити оптимальні умови для розвитку здібностей кожного школяра, засвоєння знань, формування умінь і навичок. Беручи до уваги надзвичайну важливість проблеми індивідуального підходу у сучасній ЗОШ, була обрана тема курсової роботи.

Об’єкт дослідження – індивідуальний підхід до учнів як науково–педагогічний феномен.

Предметом дослідження – особливості використання індивідуального підходу до учнів на сучасному етапі.

Метою курсової роботи є обґрунтування методики використання індивідуального підходу до учнів у сучасній загальноосвітній школі.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

1. Охарактеризувати сутність, цілі та форми індивідуального підходу до учнів у навчально–виховному процесі.

2. Охарактеризувати психолого–педагогічні умови організації індивідуального підходу у навчальному процесі.

3. Дослідити особливості організації індивідуального підходу у навчальному процесі школи.

 

Розділ І

Теоретичні основи індивідуального підходу до учнів

У загальноосвітній школі

Характеристика основних технологій

Психолого–педагогічні умови організації

Розділ ІІ

Методика організації індивідуального підходу

До школярів на урокаху 5–9 класах

Особливості організації індивідуального підходу

У навчальному процесі

 

Аналіз наукової літератури і спостереження за навчально–виховним процесом у 5-9 класах доводить, що індивідуальний підхід в «чистому» вигляді не використовується, а в педагогічній практиці індивідуалізованого навчання застосовують рівневу внутрішньокласну диференціацію.

Рівнева диференціація передбачає групову діяльність учнів 5-9 класів у навчальному процесі. Така діяльність дає змогу індивідуалізувати процес навчання, створити умови для спілкування. Взаємний контакт школярів у процесі виконання завдань сприяє встановленню колективних стосунків, формуванню почуття обов’язку та відповідальності за спільну працю. Під час роботи в групі учні мають можливість відразу з’ясовувати незрозумілі для себе питання, своєчасно виправляти помилки, допущені в процесі розв’язування вправ, вчитися вислуховувати думку товариша, відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати рішення [15, с. 35].

В умовах класно–урочної системи використання індивідуалізованого навчання постає ефективним засобом підвищення рівня навчальних досягнень учнів. До основних принципів індивідуалізованого навчання віднесемо:

– виділення і відкритого пред’явлення учням результатів навчальних досягнення (за рівнями);

– «ножиць» між рівнями вимог і навчання: рівень вимог має бути вищим за рівень навчальних досягнень;

– формування опори: в усіх учнів класу незалежно від їхніх здібностей і навчальних можливостей повинні бути сформовані опорні знання та вміння;

– послідовності у просуванні за рівнями навчання;

– індивідуалізації, який дає змогу враховувати індивідуальний темп просування в навчанні;

– відповідності між змістом, контролем та оцінкою;

– добровільності у виборі рівня навчання: кожен учень добровільно вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу [27, с. 8–9].

Застосування індивідуалізованого навчання дає змогу кожному учню працювати на будь–якому рівні навчальних досягнень і здобути відповідні результати. Учень має не тільки обов’язки (зокрема, засвоїти матеріал на відповідному рівні), а й право, найважливішим із яких є право вибору – отримати відповідно до здібностей підвищену підготовку з предмета чи обмежитись середнім або достатній рівнями засвоєння матеріалу.

Отже, вчитель організовує навчання учнів 5-9 класів на всіх рівнях навчання досягнень (початковий, середній, достатній та високий), а учень сам вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Серед позитивних результатів використання індивідуалізованого навчання слід назвати:

– зменшення навантаження на учнів, які інколи не тільки з соціальних, а й з фізіологічних чи інтелектуальних причин не можуть опанувати високий рівень навчальних досягнень;

– отримання кожним учнем потрібного саме йому змісту навчання;

– зникнення страху учня перед оцінюванням [20, с. 19].

При цьому використання індивідуалізованого навчання у 5-9 класах передбачає:

– збільшення кількості вправ, які потрібно виконати, та забезпечення розвивального характеру навчання;

– відмову від авторитарного навчання;

– свободу вибору кожним учнем рівня навчальних досягнень;

– використання різних форм роботи [31, с. 115].

Для успішного використання індивідуалізованого навчання учнів
5-9 класів вчителю необхідно:

– вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів;

– визначити критерії об’єднання учнів у групи;

– використовувати й удосконалювати навички учнів у груповій та індивідуальній роботі;

– систематично й об’єктивно аналізувати роботу учнів;

– планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;

– відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання. заміняючи їх раціональнішими за даних умов;

– здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці;

– вміло використовувати засоби заохочення тощо [18, с. 54].

Форми і способи використання індивідуалізованого навчання, які використовуються у сучасній школі, подані у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Використання індивідуалізованого навчання у школі

Форми внутрішньокласної рівневої диференціації	Способи включення індивідуалізованих завдань в навчальний процес	Спрямованість індивідуалізованих завдань
Виконання завдань різного рівня складності	– учитель дає сам завдання кожному учню; – учні самостійно вибирають завдання.	– завдання на ліквідацію програми в знаннях учнів; – завдання, які враховують наявні в учнів знання з даної теми.
Дозування допомоги учителем учням	– учитель пропонує завдання але об’єм дозування допомоги визначає сам учень	– розбивка тексту або вправи на самостійні частини; – завдання з письмовою інструкцією; – робота з підготовчими вправами, з наочним матеріалом.

 

Основні компоненти моделі індивідуалізованого навчання, які використовуються у школі, такі: змістовий, організаційний і рівневий [32].

Змістовий компонент визначається цілями навчання, зафіксованими програмою, підручниками, які визначаються системою дидактичних задач, адекватних змісту освіти і етапам навчального пізнання. Рівневий компонент визначається системою знань з певної навчальної дисципліни, адекватних змісту навчання і віковим можливостям учнів. Організаційний компонент розкривається через систему форм навчальної діяльності учнів на уроці.

Вибір видів і форм індивідуалізованого навчання, які реалізову­ватимуться, залежить від розуміння пе­дагогічним колективом своєї мети і призначення. Якщо приймається спрямованість на створення умов для максимального розвитку особистості, розкриття її індивідуальності, то диференціація повинна характеризува­тися різнобічністю. Це означає, що в процесі реалізації будуть врахо­вуватися і пізнавальні інтереси, і інди­відуальні психо–фізичні особливості, і загальні здібності. Це буде можливим тоді, коли реалізову­ватиметься вся сукуп­ність форм диференціації навчання. Саме це створює умови для максимального розвитку всіх учнів [25, с. 173].

З метою виявлення стану організації індивідуалізованого навчання у сучасній школі було проведено опитування вчителів Кременецької ЗОШ №3
І–ІІІ ступенів. Провідними методами і засобами дослідження виступали: вивчення передового педагогічного досвіду; спостереження; анкетування. Такий підхід давав можливість прогнозувати відтворення реальної ситуації щодо визначеного аспекту дослідження.

Насамперед цікавило питання, на якому рівні вчителі організовують індивідуалізоване навчання школярів; у чому вони вбачають труднощі при використанні індивідуального та диференційованого підходу; яка система заходів забезпечить ефективне формування знань, умінь і навичок засобами індивідуалізованого навчання. Задля цього була розроблена система роботи, що дозволила з'ясувати коло питань, які нас цікавлять. Нами було опитано 16 вчителів, які викладають іноземні мови, українську мову і літературу, математику та біологію. Результати анкетування подані нижче.

1. Визначення рівня готовності до організації індивідуалізованого навчання в самооцінці вчителів.

Діаграма 1. Рівні готовності педагогів

до організації індивідуалізованого навчання (%)

Як бачимо з діаграми 1, готовність педагогів до організації індивідуалізованого навчання в школі відповідає таким рівням: високий – 31%, середній – 44%, низький – 25%.

2. Труднощі при використанні диференційованого підходу.

Зміст судження	Кількісні показники
– недостатня методична готовність – складнощі в розподілі учнів на групи – нема практичної необхідності – складнощі в управлінні кількома групами учнів одночасно	43% 33% 18% 6%
Всього	100%

 

Проаналізувавши таблицю, можна зробити висновок, що основними труднощами в організації індивідуалізованого навчання на уроках є недостатня методична готовність педагогів – 43%, складнощі в розподілі учнів на групи – 33%, також 18% – становить відсутність практичної необхідності в оцінці учителів. Складнощі в управлінні кількома групами учнів одночасно належно оцінили тільки 6% опитаних педагогів.

3. Педагогічні заходи забезпечення ефективного формування знань, умінь і навичок засобами індивідуалізованого навчання.

Зміст судження	Кількісні показники
– застосування системи різнорівневих завдань – урахування вікових та індивідуальних навчальних можливостей учнів – застосування різних способів диференціації завдань – врахування рівня складності навчального матеріалу – адекватна методика розподілу учнів класу на групи	25% 19% 25% 25% 6%
Всього	100%

З таблиці педагогічних заходів бачимо, що велика роль у належному практичному використанні індивідуального підходу у 5-9 класів належить застосуванню системи різнорівневих завдань – 25%, урахуванню вікових й індивідуальних навчальних можливостей школярів – 18%, застосуванню різних способів диференціації завдань – 25%, врахуванню рівня складності матеріалу – 25%, адекватному розподілу учнів певного класу на групи – 6%.

Проведене анкетне опитування вчителів носило діагностичний характер, а його результати окреслили орієнтири щодо використання індивідуального підходу і допомогли виділити педагогічні умови забезпечення результативності індивідуалізованого навчання школярів. З вищезазначеного випливає, що з метою посилення ефективності індивідуального підходу до школярів доцільно його використання зробити системним і змістовним.

 

 

 

Висновки

 

Обґрунтування методики використання індивідуального підходу до учнів у сучасній загальноосвітній школі дає змогу зробити такі висновки.

1. Охарактеризовано сутність, цілі та форми індивідуального підходу до учнів у навчально–виховному процесі. Сучасна загальноосвітня школа повинна повинна організувати всю роботу учнів так, щоб створити максимальні умови для виявлення їхніх індивідуальних здібностей і нахилів, для всебічного розвитку. Розв’язанню цього завдання значною мірою сприяє індивідуалізація навчання, яка проявляється у його диференціації. Особливістю індивідуального підходу є постійне врахування вчителем тривалості і специфіки того напруження, якого потребує для школяра виконання завдання.

Індивідуалізація навчання – це організація такої системи взаємодії між учасниками навчального процесу, коли найкраще враховуються і вико­ристовуються індивідуальні особливості кожного, визначаються перспективи

розумового розвитку та гармонійного вдосконалення особистої структури, здійснюється пошук засобів, що ком­пенсували б наявні недоліки і сприяли формуванню й розвитку особистості як індивіда в цілому. Індивідуалізація навчання – це педагогічний принцип побудови системи відносин учня з учителем. У такій системі навчання враховуються індивідуальні особливості кожного учасника. Особливе значення і розвиток одержують такі якості: само­стійність, ініціативність, дослідниць­кий або пошуковий стиль діяльності, творчість, упевненість, культура праці тощо.

2. Визначено психолого–педагогічні умови організації індивідуального підходу у навчальному процесі. У розробці проблеми індивідуального підходу до учнів у процесі навчання важливе значення має розв’язання питань: які індивідуальні відмінності (особливості) школярів необхідно враховувати в процесі навчання; які критерії повинні бути поставлені в основу поділу учнів на групи. Під час організації диференційованих форм роботи необхідно враховувати індивідуальні особливості мислительної діяльності учнів, які виявляються у рівні научуваності. У цьому випадку клас ділиться на здібних, середніх за здібностями і тих, які мають труднощі у засвоєнні знань.

Індивідуалізоване навчання потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь. Необхідно: вивчити індивідуальні особливості учнів, розподілити їх за групами, розмістити ці групи; розробити заняття в деталях; чітко сформулювати основні й додаткові запитання; визначити час на їх виконання; продумати систему оперативного контролю; поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу; продумати власну педагогічну діяльність на занятті; підготувати необхідні дидактичні матеріали. Індивідуальний підхід в процесі навчання ґрунтується на умовному виділенні груп учнів – в основному на основі ступенів навченості чи научуваності (“сильні”, “середні” та “слабкі” школярі). У дослідженнях, проведених в останні роки, виявлені типові особливості мислительної діяльності учнів, що проявляються у засвоєнні знань з окремих дисциплін. На цій основі дається всебічна характеристика різних рівнів научуваності (високий, середній, низький).

3. Досліджено особливості організації індивідуального підходу у навчальному процесі школи. Індивідуалізація процесу навчання повинна ґрунтуватися на врахуванні таких властивостей особистості, які у своїй сукупності у певній мірі відображають структуру особистості учня чи структуру учбової діяльності, що дасть змогу здійснити цілісний особистісний підхід до учнів у процесі навчання і реалізувати на практиці принцип єдності навчання і виховання. До таких властивостей відносяться якість мислительної діяльності, мотиви учіння і якість самореалізації в учінні. Індивідуалізовані завдання мають бути постійним за­собом навчання, а їх зміст і методика визначатися за результатами вивчення готовності дітей до навчальної діяльності.

Таким чином, використання індивідуального підходу значною мірою підвищує ефективність розв’язання освітніх і виховних завдань у сучасній загальноосвітній школі. Проведене педагогічне дослідження дає підстави сформулювати основні рекомендації щодо впровадження в навчальний процес сучасної загальноосвітньої школи індивідуального підходу.

Зміст

 

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ І. Теоретичні основи індивідуального підходу
до учнів у загальноосвітній школі...................................................5

1.1. Поняття та історія розвитку ідей індивідуалізованого навчання..….............5

1.2. Сутність, цілі і форми індивідуального підходу у навчанні.……..…….......10

1.3. Характеристика основних технологій індивідуалізованого навчання..........26

1.4. Психолого–педагогічні умови організації індивідуального підходу
у навчальному процесі..……………………………………...…………………….14

Розділ ІІ. методика організації індивідуального підходу до школярів на уроках у 5–9 класах….....................................……20

2.1. Особливості організації індивідуального підходу у навчальному процесі.…20

2.2. Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності використання індивідуального підходу у навчанні школярів…………………………………...32

Висновки……...….…………….……………………………….................……36

Список використаної літератури………….…………................…38

 

 

Вступ

Актуальність проблеми. Обґрунтування шляхів і методів досягнення мети навчання – гармонійно і всебічно розвиненої особистості у сучасній школі є значною проблемою. Суспільство, вимагаючи інтелектуальних, освічених працівників, орієнтує загальноосвітні навчальні заклади не лише на збагачення учня змістовними знаннями, а й на розвиток особистості, формування прийомів розумової діяльності. Розкриття індивідуальних особливостей особистості можливе лише за умов індивідуального підходу.

Проблемі організації індивідуального підходу та диференційованих форм роботи з учнями присвячено багато досліджень у педагогіці. Розглядаючи індивідуальний підхід до школярів як засіб підвищення ефективності навчального процесу, різні автори виділяють певні аспекти цієї проблеми. Так, в одних працях індивідуальний підхід розглядається як засіб активізації пізнавальної активності учнів (Л. Арістова, Т. Шамова), в інших – аналізується роль групових та диференційованих форм роботи на уроці у підвищенні виховуючої ролі навчання (Х.Лійметс та ін.), ще інші визначають індивідуалізацію як засіб попередження відставання в учінні (М. Махмутов).

Індивідуальний підхід передбачає врахування індивідуально–псиологічних особливостей кожного учня в межах одного класу за певною ознакою: рівень засвоєних предметних знань, умінь, навичок; нахили і здатність до навчання, рівень розвитку загальних розумових здібностей (научуваність); готовність до здійснення самостійної пізнавальної діяльності – наявність відповідних інтелектуальних умінь, елементів мнемічної культури (увага, пам’ять, швидкість переходу від однієї логічної операції до іншої).

Реалізація індивідуального підходу дає змогу вчителю оперативно врахувати готовність дитини до вивчення нового матеріалу, забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчання, одночасно створити компенсуючі умови для відстаючих у розвитку школярів та обдарованих дітей при дотриманні обов’язкового обсягу програмових вимог. В основу індивідуального підходу покладені дидактичні принципи розвивального навчання.

Особливо актуальною є проблема реалізації індивідуального підходу у сучасній загальноосвітній школі. Індивідуальні відмінності учнів у розвитку мислення, пам’яті, уваги, початкової підготовки особливо великі. Знаючи їх, можна створити оптимальні умови для розвитку здібностей кожного школяра, засвоєння знань, формування умінь і навичок. Беручи до уваги надзвичайну важливість проблеми індивідуального підходу у сучасній ЗОШ, була обрана тема курсової роботи.

Об’єкт дослідження – індивідуальний підхід до учнів як науково–педагогічний феномен.

Предметом дослідження – особливості використання індивідуального підходу до учнів на сучасному етапі.

Метою курсової роботи є обґрунтування методики використання індивідуального підходу до учнів у сучасній загальноосвітній школі.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

1. Охарактеризувати сутність, цілі та форми індивідуального підходу до учнів у навчально–виховному процесі.

2. Охарактеризувати психолого–педагогічні умови організації індивідуального підходу у навчальному процесі.

3. Дослідити особливості організації індивідуального підходу у навчальному процесі школи.

 

Розділ І

Теоретичні основи індивідуального підходу до учнів

У загальноосвітній школі