Методика організації індивідуального підходу

До школярів на урокаху 5–9 класах

Особливості організації індивідуального підходу

У навчальному процесі

 

Аналіз наукової літератури і спостереження за навчально–виховним процесом у 5-9 класах доводить, що індивідуальний підхід в «чистому» вигляді не використовується, а в педагогічній практиці індивідуалізованого навчання застосовують рівневу внутрішньокласну диференціацію.

Рівнева диференціація передбачає групову діяльність учнів 5-9 класів у навчальному процесі. Така діяльність дає змогу індивідуалізувати процес навчання, створити умови для спілкування. Взаємний контакт школярів у процесі виконання завдань сприяє встановленню колективних стосунків, формуванню почуття обов’язку та відповідальності за спільну працю. Під час роботи в групі учні мають можливість відразу з’ясовувати незрозумілі для себе питання, своєчасно виправляти помилки, допущені в процесі розв’язування вправ, вчитися вислуховувати думку товариша, відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати рішення [15, с. 35].

В умовах класно–урочної системи використання індивідуалізованого навчання постає ефективним засобом підвищення рівня навчальних досягнень учнів. До основних принципів індивідуалізованого навчання віднесемо:

– виділення і відкритого пред’явлення учням результатів навчальних досягнення (за рівнями);

– «ножиць» між рівнями вимог і навчання: рівень вимог має бути вищим за рівень навчальних досягнень;

– формування опори: в усіх учнів класу незалежно від їхніх здібностей і навчальних можливостей повинні бути сформовані опорні знання та вміння;

– послідовності у просуванні за рівнями навчання;

– індивідуалізації, який дає змогу враховувати індивідуальний темп просування в навчанні;

– відповідності між змістом, контролем та оцінкою;

– добровільності у виборі рівня навчання: кожен учень добровільно вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу [27, с. 8–9].

Застосування індивідуалізованого навчання дає змогу кожному учню працювати на будь–якому рівні навчальних досягнень і здобути відповідні результати. Учень має не тільки обов’язки (зокрема, засвоїти матеріал на відповідному рівні), а й право, найважливішим із яких є право вибору – отримати відповідно до здібностей підвищену підготовку з предмета чи обмежитись середнім або достатній рівнями засвоєння матеріалу.

Отже, вчитель організовує навчання учнів 5-9 класів на всіх рівнях навчання досягнень (початковий, середній, достатній та високий), а учень сам вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Серед позитивних результатів використання індивідуалізованого навчання слід назвати:

– зменшення навантаження на учнів, які інколи не тільки з соціальних, а й з фізіологічних чи інтелектуальних причин не можуть опанувати високий рівень навчальних досягнень;

– отримання кожним учнем потрібного саме йому змісту навчання;

– зникнення страху учня перед оцінюванням [20, с. 19].

При цьому використання індивідуалізованого навчання у 5-9 класах передбачає:

– збільшення кількості вправ, які потрібно виконати, та забезпечення розвивального характеру навчання;

– відмову від авторитарного навчання;

– свободу вибору кожним учнем рівня навчальних досягнень;

– використання різних форм роботи [31, с. 115].

Для успішного використання індивідуалізованого навчання учнів
5-9 класів вчителю необхідно:

– вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів;

– визначити критерії об’єднання учнів у групи;

– використовувати й удосконалювати навички учнів у груповій та індивідуальній роботі;

– систематично й об’єктивно аналізувати роботу учнів;

– планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;

– відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання. заміняючи їх раціональнішими за даних умов;

– здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці;

– вміло використовувати засоби заохочення тощо [18, с. 54].

Форми і способи використання індивідуалізованого навчання, які використовуються у сучасній школі, подані у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Використання індивідуалізованого навчання у школі

Форми внутрішньокласної рівневої диференціації	Способи включення індивідуалізованих завдань в навчальний процес	Спрямованість індивідуалізованих завдань
Виконання завдань різного рівня складності	– учитель дає сам завдання кожному учню; – учні самостійно вибирають завдання.	– завдання на ліквідацію програми в знаннях учнів; – завдання, які враховують наявні в учнів знання з даної теми.
Дозування допомоги учителем учням	– учитель пропонує завдання але об’єм дозування допомоги визначає сам учень	– розбивка тексту або вправи на самостійні частини; – завдання з письмовою інструкцією; – робота з підготовчими вправами, з наочним матеріалом.

 

Основні компоненти моделі індивідуалізованого навчання, які використовуються у школі, такі: змістовий, організаційний і рівневий [32].

Змістовий компонент визначається цілями навчання, зафіксованими програмою, підручниками, які визначаються системою дидактичних задач, адекватних змісту освіти і етапам навчального пізнання. Рівневий компонент визначається системою знань з певної навчальної дисципліни, адекватних змісту навчання і віковим можливостям учнів. Організаційний компонент розкривається через систему форм навчальної діяльності учнів на уроці.

Вибір видів і форм індивідуалізованого навчання, які реалізову­ватимуться, залежить від розуміння пе­дагогічним колективом своєї мети і призначення. Якщо приймається спрямованість на створення умов для максимального розвитку особистості, розкриття її індивідуальності, то диференціація повинна характеризува­тися різнобічністю. Це означає, що в процесі реалізації будуть врахо­вуватися і пізнавальні інтереси, і інди­відуальні психо–фізичні особливості, і загальні здібності. Це буде можливим тоді, коли реалізову­ватиметься вся сукуп­ність форм диференціації навчання. Саме це створює умови для максимального розвитку всіх учнів [25, с. 173].

З метою виявлення стану організації індивідуалізованого навчання у сучасній школі було проведено опитування вчителів Кременецької ЗОШ №3
І–ІІІ ступенів. Провідними методами і засобами дослідження виступали: вивчення передового педагогічного досвіду; спостереження; анкетування. Такий підхід давав можливість прогнозувати відтворення реальної ситуації щодо визначеного аспекту дослідження.

Насамперед цікавило питання, на якому рівні вчителі організовують індивідуалізоване навчання школярів; у чому вони вбачають труднощі при використанні індивідуального та диференційованого підходу; яка система заходів забезпечить ефективне формування знань, умінь і навичок засобами індивідуалізованого навчання. Задля цього була розроблена система роботи, що дозволила з'ясувати коло питань, які нас цікавлять. Нами було опитано 16 вчителів, які викладають іноземні мови, українську мову і літературу, математику та біологію. Результати анкетування подані нижче.

1. Визначення рівня готовності до організації індивідуалізованого навчання в самооцінці вчителів.

Діаграма 1. Рівні готовності педагогів

до організації індивідуалізованого навчання (%)

Як бачимо з діаграми 1, готовність педагогів до організації індивідуалізованого навчання в школі відповідає таким рівням: високий – 31%, середній – 44%, низький – 25%.

2. Труднощі при використанні диференційованого підходу.

Зміст судження	Кількісні показники
– недостатня методична готовність – складнощі в розподілі учнів на групи – нема практичної необхідності – складнощі в управлінні кількома групами учнів одночасно	43% 33% 18% 6%
Всього	100%

 

Проаналізувавши таблицю, можна зробити висновок, що основними труднощами в організації індивідуалізованого навчання на уроках є недостатня методична готовність педагогів – 43%, складнощі в розподілі учнів на групи – 33%, також 18% – становить відсутність практичної необхідності в оцінці учителів. Складнощі в управлінні кількома групами учнів одночасно належно оцінили тільки 6% опитаних педагогів.

3. Педагогічні заходи забезпечення ефективного формування знань, умінь і навичок засобами індивідуалізованого навчання.

Зміст судження	Кількісні показники
– застосування системи різнорівневих завдань – урахування вікових та індивідуальних навчальних можливостей учнів – застосування різних способів диференціації завдань – врахування рівня складності навчального матеріалу – адекватна методика розподілу учнів класу на групи	25% 19% 25% 25% 6%
Всього	100%

З таблиці педагогічних заходів бачимо, що велика роль у належному практичному використанні індивідуального підходу у 5-9 класів належить застосуванню системи різнорівневих завдань – 25%, урахуванню вікових й індивідуальних навчальних можливостей школярів – 18%, застосуванню різних способів диференціації завдань – 25%, врахуванню рівня складності матеріалу – 25%, адекватному розподілу учнів певного класу на групи – 6%.

Проведене анкетне опитування вчителів носило діагностичний характер, а його результати окреслили орієнтири щодо використання індивідуального підходу і допомогли виділити педагогічні умови забезпечення результативності індивідуалізованого навчання школярів. З вищезазначеного випливає, що з метою посилення ефективності індивідуального підходу до школярів доцільно його використання зробити системним і змістовним.