Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності

Використання індивідуального підходу у навчанні школярів

 

Аналіз отриманих в результаті науково–педагогічного дослідження даних дає змогу пропонувати педагогічні рекомендації щодо підвищення ефективності використання індивідуального підходу до школярів:

1) розробити різні варіанти програм, дидактичних матеріалів, що дозволяють забезпечити індивідуалізацію навчання;

2) застосовувати спеціальну підготовку вчителя, що передбачає вміння стежити за розвитком кожного школяра, гнучко вибирати методичні прийоми і засоби навчання;

3) виробити особливі вимоги до особистості вчителя, здатного до постійного доброзичливого навчання, що орієнтується на повагу і турботу про кожного;

4) вивчати індивідуальні особливості школярів з метою виділення на цій основі типологічних груп;

5) використовувати адекватні організаційні заходи для створення сприятливих умов для навчання і розвитку учнів, а саме:

а) визначення часу здійснення диференційованого підходу (на уроці чи поза уроком);

б) послідовність застосування (на всіх чи окремих етапах навчального процесу);

в) добір дидактичного матеріалу: якісний, що визначається характером завдань; кількісний, що визначається додатковим матеріалом як для сильних, так і для слабких дітей;

г) диференціація навчальних завдань, які відрізняються за змістом, ступенем складності (темп оволодіння навчальним матеріалом, форми організації навчальної діяльності, доза і характер допомоги, що надається учням під час виконання роботи);

д) варіювання методами контролю, корекції та оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів.

Ефективним видом індивідуалізованого навчання є його здійснення в умовах поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. При цьому групи учнів для виконання диференційованих завдань доцільно формувати за такими критеріями: психологічні компоненти; навички навчальної праці; окремі компоненти вихованості; позашкільний вплив сім’ї, однолітків; біологічні компоненти. З урахуванням цих критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна поділити на такі групи:

1. Учні з дуже високими навчальними можливостями – характеризу–ються здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної складності.

2. Учні з високим рівнем навчальних можливостей – мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі в засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують корекції їхньої роботи, періодичного контролю навчальної діяльності.

3. Учні з середніми навчальними можливостями – характеризуються здатністю нормально вчитися, окремим притаманна висока научуваність за низької навчальної працездатності, іншим – середня научуваність за середньої працездатності, потребують оперативної підтримки й допомоги.

4. Учні з низькими навчальними можливостями – мають низький рівень навчальної працездатності, потребують спеціального підходу педагога.

Формуючи тимчасові групи з метою індивідуального підходу, слід пам’ятати: учні не повинні здогадуватись про причину їх поділу на групи, щоб не травмувати їх самолюбства; до групи може входити 4–6 учнів; група може бути гомогенна (однорідна) – з учнів, що мають однаковий рівень навчальних можливостей, або гетерогенна (змішана); найефективніша група змішана, але продуктивність її роботи низька; комплекти груп можна змінювати залежно від мети уроку і конкретного завдання.

Індивідуальний підхід до дітей у процесі їх занять образотворчим мистецтвом означає також обов’язкове врахування інтересів та схильностей дітей. У практиці викладання образотворчого мистецтва почасти можна спостерігати, як окремі учні захоплюються зображенням історичних подій, пейзажів, побутових сцен, складанням ескізів, візерунків, орнаментів. Причому навіть вільний час вони присвячують зображенню улюблених сюжетів, як правило, в різних варіантах. У таких випадках учитель повинен направити зображувальну діяльність дітей, підказати щось нове, цікаве й оригінальне рішення композиції, підказати порядок роботи над композицією, допомогти в доборі необхідного матеріалу, та на уроці образотворчого мистецтва дати конкретні завдання на ці теми. У розвитку творчої уяви хороший результат дає виконання декількох варіантів композиції на одну і ту ж саму тему.

Умілий індивідуальний підхід до учнів та диференціація завдань, які пропонує вчитель в кожному окремому випадку, слугує підґрунтям успішного розвитку в них творчого відношення до зображувального процесу, необхідним засобом формування їх художніх здібностей [4, с. 25].

З метою індивідуального підходу можна запропонувати такі типи завдань та види роботи з образотворчого мистецтва в школі. Так, за місцем у структурі завдань уроку пропонуються такі: вправи на засвоєння нового матеріалу; вправи з метою повторення і закріплення знань і навичок; творчі вправи та технічні вправи.

Вправи за технікою виконання зображень: навички руху руки (олівцем, паличкою, кінцем пензля); проведення вертикальних і горизонтальних ліній; проведення ліній із нахилом, в довільній і заданій формі; проведення округлих і ламаних ліній в заданій формі; малювання кола; малювання більш складних форм одним рухом (прямокутників, ромбів, контурів листя, квітів); проведення ліній та елементів шрифту пером і паличкою.

Вправи на передачу об’єму та простору: відпрацювання основних етапів організації перспективної форми зображення простого предмета у вертикальному положенні (переднє ребро, грані, що відходять та їх обмеження, верхнє та нижнє коло та ін); замальовка простого предмету; замальовка предмету в складному просторовому розміщенні; визначення основних елементів перспективної форми по заданому малюнку; замальовка предмету з визначенням його наскрізної конструкції.

Вправи з кольором: змішування основних кольорів в різних пропорціях та отримання проміжних відтінків; підбір гами теплих кольорів; підбір гами холодних кольорів; підбір варіантів тону одного з основних кольорів; поєднання контрастних та додаткових кольорів.

Композиційні вправи: складання композиції заданої форми (в колі, квадраті, прямокутнику) з обмеженого набору однотипних, плоских геометричних фігур і фігур довільної форми, вирізаних із кольорового паперу; складання композиції натюрморту з плоских фігур предметів побуту, вирізаних із кольорового паперу; складання тематичних композицій із схематичних силуетів: будинок, людина, машина, тварина, дерево; складання композиції до завдань декоративного характеру з вирізаних силуетів квітів та листя.

Вправи із зображення фігури людини: схематичне зображення фігури людини по пам’яті та за спостереженням (передача основних елементів, їх взаємного розташування, пропорцій та ін.); зображення фігури людини одним кольором (пензлем).

Вправи на техніку акварельного живопису: промивання паперу водою за допомогою тампону; нанесення кольору пензлем; тонування паперу кольором; вливання одного кольору в інший; робота фарбами по сухому та мокрому фону; вправи на плавні переходи [6: 218-219].

Індивідуальна робота з учнями повинна бути тісно пов’язана з уроками образотворчого мистецтва і сприяти вихованню в учнів інтересу та любові до творів мистецтва, формуванню їх художнього смаку і розвитку художніх здібностей та художньо-творчої діяльності.

 

Висновки

 

Обґрунтування методики використання індивідуального підходу до учнів у сучасній загальноосвітній школі дає змогу зробити такі висновки.

1. Охарактеризовано сутність, цілі та форми індивідуального підходу до учнів у навчально–виховному процесі. Сучасна загальноосвітня школа повинна повинна організувати всю роботу учнів так, щоб створити максимальні умови для виявлення їхніх індивідуальних здібностей і нахилів, для всебічного розвитку. Розв’язанню цього завдання значною мірою сприяє індивідуалізація навчання, яка проявляється у його диференціації. Особливістю індивідуального підходу є постійне врахування вчителем тривалості і специфіки того напруження, якого потребує для школяра виконання завдання.

Індивідуалізація навчання – це організація такої системи взаємодії між учасниками навчального процесу, коли найкраще враховуються і вико­ристовуються індивідуальні особливості кожного, визначаються перспективи

розумового розвитку та гармонійного вдосконалення особистої структури, здійснюється пошук засобів, що ком­пенсували б наявні недоліки і сприяли формуванню й розвитку особистості як індивіда в цілому. Індивідуалізація навчання – це педагогічний принцип побудови системи відносин учня з учителем. У такій системі навчання враховуються індивідуальні особливості кожного учасника. Особливе значення і розвиток одержують такі якості: само­стійність, ініціативність, дослідниць­кий або пошуковий стиль діяльності, творчість, упевненість, культура праці тощо.

2. Визначено психолого–педагогічні умови організації індивідуального підходу у навчальному процесі. У розробці проблеми індивідуального підходу до учнів у процесі навчання важливе значення має розв’язання питань: які індивідуальні відмінності (особливості) школярів необхідно враховувати в процесі навчання; які критерії повинні бути поставлені в основу поділу учнів на групи. Під час організації диференційованих форм роботи необхідно враховувати індивідуальні особливості мислительної діяльності учнів, які виявляються у рівні научуваності. У цьому випадку клас ділиться на здібних, середніх за здібностями і тих, які мають труднощі у засвоєнні знань.

Індивідуалізоване навчання потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь. Необхідно: вивчити індивідуальні особливості учнів, розподілити їх за групами, розмістити ці групи; розробити заняття в деталях; чітко сформулювати основні й додаткові запитання; визначити час на їх виконання; продумати систему оперативного контролю; поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу; продумати власну педагогічну діяльність на занятті; підготувати необхідні дидактичні матеріали. Індивідуальний підхід в процесі навчання ґрунтується на умовному виділенні груп учнів – в основному на основі ступенів навченості чи научуваності (“сильні”, “середні” та “слабкі” школярі). У дослідженнях, проведених в останні роки, виявлені типові особливості мислительної діяльності учнів, що проявляються у засвоєнні знань з окремих дисциплін. На цій основі дається всебічна характеристика різних рівнів научуваності (високий, середній, низький).

3. Досліджено особливості організації індивідуального підходу у навчальному процесі школи. Індивідуалізація процесу навчання повинна ґрунтуватися на врахуванні таких властивостей особистості, які у своїй сукупності у певній мірі відображають структуру особистості учня чи структуру учбової діяльності, що дасть змогу здійснити цілісний особистісний підхід до учнів у процесі навчання і реалізувати на практиці принцип єдності навчання і виховання. До таких властивостей відносяться якість мислительної діяльності, мотиви учіння і якість самореалізації в учінні. Індивідуалізовані завдання мають бути постійним за­собом навчання, а їх зміст і методика визначатися за результатами вивчення готовності дітей до навчальної діяльності.

Таким чином, використання індивідуального підходу значною мірою підвищує ефективність розв’язання освітніх і виховних завдань у сучасній загальноосвітній школі. Проведене педагогічне дослідження дає підстави сформулювати основні рекомендації щодо впровадження в навчальний процес сучасної загальноосвітньої школи індивідуального підходу.