ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Технологія педагогічної підтримки учнів



 

Аналіз психолого-педагогічної літератури, досліджень з проблем управління школою показав, що педагогічна підтримка – це складна, високотехнологічна, спеціальна педагогічна діяльність, в основі якої лежить зовсім інше розуміння виховання, ніж воно було характерно для колишньої парадигми. Педагогічна підтримка належить до іншої культури виховання, що зростає на внутрішній волі, творчості, дійсному демократизмі і гуманізмі взаємин дорослого і дитини-підлітка. Тому виникає така проблема як нерозуміння вчителями, викладачами педагогічних вузів, керівниками, чиновниками середньої ланки тих глибинних змістів, що несе технологія педагогічної і психологічної підтримки в рішенні задач реформування освіти, поглиблення її гуманістичного змісту і індивідуалізації методів.

Джерелами сучасної технології педагогічної підтримки школярів є різноманітні наукові роботи, вислови, ідеї, праці багатьох філософів, таких як Сократ, Діоген, Г.С. Сковорода, учених і педагогів, серед яких: Цицерон, Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, А. Дістерверг, К.Д. Ушинський, Л.М. Толстой, М. Монтесорі, Я. Корчак, А.С. Макаренко, С. Франс, В.О. Сухомлинський, І.П. Іванов, О.С. Газман, Н.М. Михайлова, Т.В. Фролова, Н.Б. Крилова, Е. Мухаматуліна, С. Кривцова, Н.П. Бедерханова, А.Н. Тубельський, Г.І. Сорока та інші.

Впровадження педагогічної підтримки школярів у навчально-виховний процес було здійснено не лише в школах України, серед яких: Рівненська гімназія №1, Луцька гімназія №14, Севастопольська школа-гімназія №7, ліцей №35 міста Севастополя, Український гуманітарний ліцей при Київському університеті ім. Т.Шевченка, а також і в школах міста Харкова, таких як №58, № 97, №37, №149.

Сутність педагогічної підтримки. Головною життєвою проблемою кожної людини є набуття розуміння сенсу життя (особистого розуміння). Іншою важливою проблемою є особистий саморозвиток, особистісний ріст, що означає досягнення успіхів у навчанні, суспільному і особистісному житті, професії, тощо. На здійснення допомоги у вирішенні даних проблем направлено саме осбистісно орієнтоване виховання, основним методом якого є педагогічне супроводження і підтримка становлення та розвитку дитини, її життєвого і професійного самовизначення.

Існує багато визначень поняття “педагогічна підтримка”. Наведемо декілька з них (таблиця 1):

Таблиця 1

№ п/п Автор Зміст положень, ідей
1. Сократ Людині необхідно пройти шляхом пізнання самого себе...[24; 4].
2. Я.А. Коменський Правильно навчати юнаків – це значить розкривати здібність розуміти речі... Необхідно направити людину таким чином, щоб безладні інстинкти не вивели її за межі потрібного [24; 4].
3. Г.С. Сковорода Найважливішою задачею виховання та навчання є розвиток у дитини інтелекту, її природних нахилів і здібностей. Людина може прийти до щастя лише через самопізнання [24; 5].
4. В.О.Сухомлинський Своєчасно знайти, виховати і розвити задатки здібностей у наших вихованців, своєчасно розпізнати в кожному його покликання – ось, що зараз головне...[24; 6].
5. В. Даль (тлумачний словник) Підтримати – бути опорою для міцності (опорною точкою, надією, пристановищем), підставкою для всього, що підтримує важке, укріплення всьому, що надає мужності, міцності, сили [24; 5].
6. Т. Анохіна, Н. Крилова Вважають, що суть ідеологічного змісту педагогічної підтримки виражається у наступних поняттях: проблема, захист, самостійність. · Проблема – індивідуальна характеристика, що виражає домінуючий негативний стан особистості на даний момент, пов’язаний з неможливістю усунути причину, яка його викликає. · Захист допускає забезпечення фізичної, психологічної, моральної безпеки дитини, відстоювання її інтересів і прав. · Самостійність – результат діяльності дорослого і дитини, що проявляється у здатності дитини без сторонньої допомоги і контролю вирішувати власні проблеми [1; 37].
7. С. Юсфін, А. Коваленко Педагогічна підтримка може виступати як засіб організації взаємодії вихователя і вихованця по виявленню, аналізу реальних і потенціальних проблем дитини, спільному проектуванню можливого виходу з них [8; 95].
8. О.С. Газман Педагогічна підтримка – це спільне з дитиною визначення її інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод, що заважають досягти їй позитивних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, способі життя [22; 11]
9. Н. Крилова Педагогічна підтримка як специфічна психолого-педагогічна і моральна взаємодія є вільне спілкування дорослого і дитини, націлена на їхню самореалізацію (саморозвиток і творчу діяльність). Підтримка — це товариські відносини, дорослого і дитини, що створюють для дитини ситуацію волі росту і дії, а не залежності від допомоги дорослого. Підтримка — це внутрішній настрой педагога і дитини на значиму для обох спільну роботу, націлену як на рішення проблеми (утруднення, перешкоди) дитини, так і на продуктивну, творчу діяльність, у процесі якої дитина хоче і може приймати цілком самостійні рішення [9; 95].
10. М. Полянський Педагогічна підтримка - метод, що забезпечує створення умов для прийняття суб’єктом розвитку оптимальних рішень в різних ситуаціях життєвого вибору [18; 12].

Як ми бачимо, серед найбільш важливих, ключових слів, що характеризують поняття “педагогічна підтримка”, знаходяться проблеми дитини.

На шляху просування дитини в освіті існує маса перешкод, що віддаляють учнів від бажаних результатів. Метою педагогічної підтримки є усунення цих перешкод. При цьому необхідно орієнтуватись на її реальні можливості і здібності, розвиваючі потреби в успішності самостійних дій. Зміст діяльності педагога складається також із того, щоб допомогти дитині оволодіти засобом встановлення і розв’язання проблем.

Перешкоди – це те, що відділяє дитину від бажаного результату. Джерелом перешкод виступають які-небудь вади в самому суб’єкті чи в соціальному середовищі, в матеріальних чи інших умовах. Перешкоди можуть диференціюватися на суб’єктивні (особові) “я-перешкоди”, соціальні і матеріальні “вони-перешкоди”. За рівнем складності їх можна розділити на три групи: “відсутність орієнтування”, “утруднення”, “проблема”. Робота з кожною групою перешкод складає специфічні задачі саме педагогічної підтримки.

Для навчання і виховання важливо, щоб людина навчилася володіти культурою, а для педагогічної підтримки важливо, щоб дитина навчилась володіти собою, училась бути хазяїном власного життя, тобто вміла піклуватися, улаштовувати, застосовувати і використовувати власне життя на свій розсуд. Педагогічна підтримка не протистоїть навчанню і вихованню, а доповнює їх, підсилює їх ефективність, оскільки служить “містком” для формування самовиховання і мотивованого навчання.

Реалізація педагогічної підтримки передбачає повагу до особистості учня, що виявляється у знанні вихователем індивідуальних особливостей дитини, у вияві довіри до дитини, доброти, чуйності, співчуття, співстраждання, сердечної турботи, в емпатичному ставленні до особистості, що передбачає бажання і уміння відчувати іншого як самого себе, ставати на його позиції, розуміти внутрішній світ дитини. Засобами спілкування педагога з учнями повинні бути не настанови, погрози, заборони, а врахування точки зору співбесідника, розумні вимоги. Всі ці дії спрямовані на те, щоб стверджувати неповторність кожної дитини.

Отже, можна визначити такі задачі педагогічної підтримки школярів, що спрямовані на розкриття і конкретизацію головної мети:

· збереження психічного і фізичного здоров’я учня;

· допомога в комунікації з навколишнім середовищем;

· корекція негативних явищ у житті дитини;

· виявлення навчальних можливостей дитини і допомога в навчанні;

· вивчення схильностей та інтересів дитини, допомога у виборі заняття для душі.

Здійснювати педагогічну підтримку може вчитель, який має необхідні знання, володіє відповідними особистісними якостями, які притягують до нього учнів. Це, перш за все, здібність розуміти світ іншої людини, підтримувати потенціальні можливості. Класний керівник не може приділяти достатньо уваги кожному учневі тому, що має багато організаційних функцій. Це обумовлює необхідність введення нової посади – звільненого класного вихователя.

Саме такий педагог зможе реалізувати взаємозв’язок суб’єктів освітнього процесу: вчителів-предметників, психолога, батьків учнів.

Педагогічна підтримка – відгук дорослого на реальну проблему дитини. Тому дорослий повинен не тільки побачити проблему учня, але і розуміти, як учень сам бачить і розуміє свою проблему.

Мета педагогічної підтримки, як зазначає О.С. Газман, навчити дитину вирішувати особистісні проблеми і розуміти, чому вони виникають, тобто займати рефлексивну позицію по відношенню до проблеми і на цій основі самостійно будувати цілісну діяльність по її вирішенню. Учень повинен розмірковувати над такими питаннями:

Ø Як і чому виникає ця проблема?

Ø Що він хоче, щоб з’явилось внаслідок його дій?

Ø Наскільки це реально?

Ø Що він може зробити для здійснення бажаного?

Ø Що йому заважає?

Ø Як вирішити цю проблему?[22; 20]

Внаслідок цього дитина повинна вибрати те, що їй потрібно робити, тобто поєднати свої “хочу” зі своїми “можу” та “не можу”. Тому педагог повинен організувати спеціальну діяльність, яка буде сприяти вирішенню даних питань. Цю діяльність можна поділити на два етапи:

1. Організація умов, коли дитина має можливість змінювати своє відношення до труднощів як до неприємного факту на відношення до них як до проблеми. Внаслідок цього педагог виводить дитину на усвідомлення значення суб’єктної позиції.

2. Сприяння дитині в подоланні конкретної проблеми, створення для неї умов різних варіантів дій, які дитина вибирає сама.[16; 21-22]

Як ми бачимо, підтримка школярів у навчальній діяльності складається з вивчення педагогами індивідуального стилю навчально-пізнавальної діяльності, виявлення труднощів та їх причин, а також допомоги в подоланні конкретних труднощів, в розвитку психологічних та характерологічних особливостей учня. Педагогічна підтримка реалізує потребу суспільства в такій освіті, коли учень зможе засвоїти та оволодіти механізмами самовизначення та реалізації.

О.С. Газман був прихильний ідеям педагогіки волі, він говорив, що в центрі уваги педагога знаходиться дитина. Він називав наступні принципи та положення педагогічної підтримки:

1. Педагогічна підтримка — одна з основних, поряд з навчанням і вихованням, освітніх форм, вона — безпосереднє вираження гуманістичної позиції педагога в його взаємодії і співробітництві з дитиною. Газман розглядав педагогічну підтримку як відносно самостійне явище освіти в цілому, оскільки, як він вважав, навчання і виховання в більшій мірі зв'язані із соціалізацією, йдуть до дитини якби ззовні, співвідносячи його із соціальними нормами і цінностями, а педагогічна підтримка націлена скоріше на процеси індивідуалізації, интеріорізації і здійснюється лише в ситуації зустрічного щиросердечного руху дитини.

2. Підтримка ставить метою рішення проблем дитини (саме дитини чи підлітка, а не учня (школяра)), тому що педагогічна підтримка — це діяльність не в рольовому, а в екзистенціальному, життєвому полі взаємодії; це відразу ставить вчителя в позицію навченого досвідом дорослого, а учня — у позицію зростаючої людини, що шукає способи самовизначення і самореалізації, при яких потрібна певна допомога).

3. Підтримка — це опора для власних зусиль і руху дитини на шляху рішення життєвої задачі, тому вона припускає її саморозвиток. Основною її задачею являються допомога дитині в процесах її самовизначення (особистісного вибору, знаходження себе, роботі над собою, співвіднесення себе і вимог зовнішнього світу, усвідомлення осягненого і бажаного в собі).

4. Підтримка включає систематичну індивідуальну допомогу кожній дитині і підлітку, тому вона природо- і культуровідповідна. У силу цього педагогічна підтримка дуже різноманітна у своїх формах, прийомах і нюансах і визначається індивідуальними потребами зростаючої людини.

5. Підтримка повинна носити доброзичливий, довірчий і гуманний характер і йти насамперед від серця педагога, а не тільки від його розуміння боргу, вона не може бути формальною і поверхневою, а буде завжди природньою, глибинною, людяною, тому не кожна розмова з дитиною чи підлітком стає актом підтримки.Підтримка включена в співробітництво, її можна розглядати як основний (можливо, структуроутворюючий) елемент співробітництва.

6. Дитина не може бути засобом у досягненні педагогічних цілей.

7. Самореалізація педагога — у творчій самореалізації дитини.

8. Завжди приймай дитину такою, якою вона є, у її постійній зміні.

9. Усі труднощі неприйняття переборюй моральними засобами.

10. Не принижуй достоїнства своєї особистості й особистості дитини.

11. Діти — носії майбутньої культури; порівнюй свою культуру з культурою зростаючої людини; виховання — діалог культур.

12. Не порівнюй нікого ні з ким, порівняти можна результати дій.

13. Довіряючи, не перевіряй! визнай право на помилку і не суди за неї.

14. Вмій визнати свою помилку; захищаючи дитину, навчай її захищатися. [14; 19].

М.Полянський наголошує на тому, що педагогічна підтримка буде реалізуватися лише при дотриманні наступних принципів:

– згода дитини на допомогу і підтримку;

– опора на особисті сили та потенційні можливості;

– віра в ці можливості, орієнтація на здатність дитини самостійно долати труднощі;

– безпека, захист здоров’я, прав, людської гідності;

– реалізація принципу “не нашкодь”;

– рефлексивно-аналітичний підхід до процесу і результату.[18; 14]

Отже, успішність педагогічної діяльності можлива при дотримані наступних умов:

· Згода дитини на допомогу і підтримку. Учень або сам шукає допомогу, або не відкидає, коли її пропонують. Безумовна підтримка (втручання) здійснюється у разі небезпеки життя та здоров’я дитини, а також у ситуаціях асоціативної поведінки.

· Пріоритет розв’язання власних проблем належить самій дитині. Педагог лише створює для цього умови, допомагаючи усвідомити суть проблеми, і пропонує свою допомогу в пошуках її реалізації або впливає на самостійні дії учня.

· Сумісність, співпраця, сприяння. Ця умова відображає як змістовну, так і технологічну суть педагогічної підтримки, пропонуючи процес спільного руху до подолання перешкод, допомогу в конструктивному вирішенні проблем.

· Дотримання принципів конфіденційності. Це надто важливо для довірливого спілкування з дітьми, особливо при проведенні діагностичних методик, інтимних особистих бесід і консультацій. Тільки при довірливому ставленні до дорослого допомога буде прийнята дитиною і, можливо, стане імпульсом до активної внутрішньої роботи.

· Доброзичливість і безоцінність. Наявність емоційної тональності у взаємодії з учнем може бути основою як успіху, так і не успіху в здійсненні педагогічної підтримки. Коли педагог йде “від дитини”, він не порівнює її дії з діями інших, а намагається зрозуміти і почути голос цього учня, причини його труднощів і проблем. Оцінка ж вчителем того або іншого кроку чи вчинку учня може сприйматися ним як неприйняття критики і привести до закритості.

· Захист прав і інтересів дитини на всьому просторі її життя. Педагог-вихователь, як адвокат, у будь-яких обставинах тримає сторону дитини. Навіть коли той порушує загальноприйняті норми, вихователь шукає можливість зменшити покарання, маючи на увазі, що дитина в більшій мірі, ніж дорослий, має право на помилку.[22; 24-25]

Ще однією важливою умовою підтримки є організація такої педагогічної діяльності, де можна було б звільнитися від заформалізованості, обов'язковості, стандартизації, показовості, твердого і м'якого контролю «збоку», що трапляється саме у виховній роботі.

Також важливим є і питання про те, у якому віці в дитини з'являється потреба в педагогічній підтримці. З цього приводу О.С. Газман говорив, що підтримка дитині потрібна з перших же його проявів як особистості й індивідуальності, і особливо в ситуації, коли в нього виникає яка-небудь життєва проблема і коли треба допомогти дитині сформувати його особистий досвід самостійності і самореалізації.

З метою практичного впровадження педагогічної підтримки в навчально-виховний процес було створено чотири моделі: “експерт”, “тьютор”, “класний тьютор”, “секційно-групова модель”.

1. Модель “експерт”.

Дітей, які мають проблеми, вчитель-предметник відправляє до спеціалістів, наприклад, до психолога, консультанта із конфіденційних питань, учителя-лікаря і т. д. на добровільних засадах надають допомогу учням зі свого предмету і окремі вчителі-предметники.

2. Модель “тьютор”.

Кожен учень протягом навчання у школі має свого особистого опікуна. Тьютор не обов’язково викладає у класі, де вчиться дитина, він опікає кілька десятків учнів із різних класів.

3. Модель “класний тьютор”.

Кожен клас має свого тьютора, що відповідає як за благополуччя всього класу, так і кожної дитини. Класний тьютор веде уроки у своєму класі, регулярно розмовляє з учнями, налагоджує контакти, працює з батьками та вчителями.

4. Модель “секційно-групова”.

Частина класів, де протягом двох-трьох років веде заняття обмежена група вчителів, отримує групову підтримку, всі вчителі в рівній мірі несуть відповідальність за благополуччя дітей. Педагогічна підтримка інтегрована в навчальний процес. Залучення фахівця відбувається, але значно рідше. Нарівні з особистими і класними тьюторами педагогічну підтримку здійснюють у школі конфіденційний наставник, консультант з профорієнтації, провізори навчального процесу і виробничої практики, лікувальний педагог, лікар, медсестра, директор і його заступники. У випадку, коли проблема дитини носить специфічний характер, запрошують фахівців поза школою. Деякі з цих посад, наприклад, тьютора і конфіденційного наставника, поєднується в одній особі.

Педагогічна підтримка – це безпосередній акт спілкування та взаємодії, вільний, рівноцінний, що має значення як для вихованця, так і для вихователя. На основі цього положення А. Витковський виділив сім кроків рішення проблеми в режимі діалогу:

1. Помітити емоційний стан дитини.

2. Допомогти йому побачити свою про­блему.

3. Допомогти визначити своє до неї відношення.

4. Допомогти визначити, що робити.

5. Допомогти визначити, як робити.

6. Стимулювати вибір дитиною варіанта рішення.

7. Стимулювати вироблення їм Плану Дії.

Це тільки одна з технологій підтримки, що спрацьовує в ситуації «невизначеної проблеми безпомічної дитини». Але є маса інших форм і методів підтримки — від м'якої іронії з доказом від зворотного до надання повної волі вибору без аналізу варіантів рішень (навіть якщо буде зроблена яка-небудь помилка, оскільки досвід помилок також необхідний для самореалізації, як і досвід успіху). У деяких ситуаціях і не треба робити «сім кроків», а досить привести характерний життєвий приклад. Тільки одне визначає підтримку — взаємодія дорослого і дитини як близьких за духом чи інтересами людей, як друзів, як значимих один для одного.

О.С. Газман визначив такі дії управління щодо організації педагогічної підтримки учнів:

1. Висуваючи мету і завдання, керівник школи виходить з ціннісного розуміння суті педагогічної діяльності, яка направлена на організацію умов для успішного проходження кожною дитиною етапів його самореалізації.

2. Керівник розуміє, що педагогічна система повинна оперативно реагувати на перешкоди: прогнозувати їх появу і здійснювати можливе випередження, щоб бути готовим до зустрічі з різними проблемами. Він досліджує і аналізує реально існуючу систему, щоб зрозуміти, чому вона відповідає цілям, що висуваються, і задачам, а де входить у пряму суперечність з ними і чому, а також аналізує реальні проблеми учнів, що дозволяє виділити деяку їх типологію, а це дає можливість розвинути компетенції педагогів і фахівців у роботі саме з певними проблемами.

3. Наявність уявлень про те, які саме проблеми необхідно вирішити, дозволяє організовувати цілеспрямований контроль за діяльністю педагогів, виявляти їх реальні труднощі і надавати допомогу в розвитку професійної компетенції. Діяльність, направлену на розвиток професійної компетенції в межах типових проблем, дозволяє побачити, які саме функції необхідні для цього, і якого роду системні зв’язки повинні виникати між педагогами і іншими фахівцями. Директор школи добре розуміє, що не можна плутати факт (тобто слідство проблеми) з самою проблемою (з причинами), тому орієнтується на цінність індивідуального підходу в дослідженні проблеми кожної дитини. Виходячи з того, що існують типові індивідуальні проблеми, що й ті, й інші необхідно шукати і вирішувати, директор школи організовує систему так, щоб вона справлялася з цією задачею.[9; 51-52]

Найбільш жорстку суперечність індивідуальній підтримці дитини надають вчителі-предметники. У кожному конкретному випадку існує своя технологія її вирішення. Перша, коли класний вихователь інформує предметників про проблеми, які об’єктивно заважають дитині бути успішним у навчанні. Паралельно він веде індивідуальну роботу з кожною дитиною, з’ясовуючи, яка допомога і від кого йому потрібна. З цим точним “замовленням” він звертається до потрібних людей, частіше за все до вчителів-предметників. Друга – центральною фігурою, що координує взаємодію вихователя і вчителів-предметників, є директор або завуч школи.

Педагогічна підтримка – особлива виховна система, що потребує певної організації процесу управління. Це вимагає від керівника реалізації наступних напрямків діяльності:

Ø Створення умов для професійного росту вчителя.

Ø Зміна менталітету діяльності вчителя.

Ø Звільнення вчителя від підвищеного занепокоєння, захист його професійних прав.

Ø Затвердження нової парадигми освітніх підходів (не знання в ім’я людини, а людина, яка самореалізується в даному світі.).

Ø Залучення вчителя до управління школою.

Ø Навчання вчителя основам практичної психології і соціальної педагогіки, діагностичним технологіям.

Вальдорфська педагогіка

Засновник – мислитель, філософ, літературознавець, творець філософського вчення – антропософії – Рудольф Штейнер (1861-1925). У 1919 році він створив у Штутгарті першу вальдорфську школу. Своєю назвою вона завдячує цигарковій фабриці “Вальдорф-Асторія”. Її директор організував школу для дітей робітників та службовців фабрики. Р. Штейнер втілив у цій школі розроблене ним філософське вчення – антропософію, відповідно до якого розвиток здібності до пізнання приводить людину до досконалості. Антропософія поєднує в собі елементи суб’єктивного ідеалізму (дійсність як самовиявлення духу), об’єктивного ідеалізму Гете, а також християнства.

Доктор Штейнер вважав, що завдяки розвитку нових здібностей, суб’єкт може проникнути в надфізичні світи. Головне завдання нової педагогіки полягало в тому, щоб розвинути новий спосіб пізнання. Хоча для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, людина, як істота духовна, має ще й душу. Штейнер надавав особливого значення розвитку “душі” й “духу” дитини: розкрити здібності душі дитини, сприяти прояву її духу в житті – завдання глобальні й потребують великої самовіддачі педагогів. Основне завдання школи – визволити душу дитини, дати здійснитися місії, з якою дитина приходить на Землю.

Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей “вільного виховання” і гуманістичної педагогіки. Вона може бути схарактеризована як система самопізнання й саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у двоєдності чуттєвого й надчуттєвого досвіду духу, душі й тіла. В основі вальдорфської педагогіки лежить антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої – тіло, душа і рух.

Концептуальні положення:

Ø Розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, декількома щаблями:

0 – 7 років – виховання волі дитини. Ключове слово – “Я сам”. У сім років настає глибока криза в розвитку дитини – зміна молочних зубів. Треба в цей період обережно ставитись до її психофізичного ресурсу. Штейнер категорично забороняє до настання семи років нав’язане інтелектуальне навантаження – математику, читання, письмо. У дитячому садку діти займаються музикою, евритмією, танцями, малюванням, ліпленням з воску.

7-14 років – інший період у житті дитини, йде інтенсивний процес формування почуттів, ключове слово – “Світ прекрасний!” У віці семи років народжується перше духовне тіло, завдяки чому починається самостійне внутрішнє емоційно-образне життя.

З 14-21 року – третій період. У віці 14 років народжується друге духовне тіло, що створює умови для самостійного емоційного життя і мислення, а у 21 рік відбувається народження людського “Я”. У це семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихованні – “пошук істини, рух до правди”. Кожний із названих циклів життя висуває у процесі навчання і виховання свої завдання, цілком специфічні вимоги.

Ø Природовідповідність: розвиток дитини відбувається за заздалегідь заданою, генетично детермінованою програмою, передує навчанню і визначає його; спонтанність вільного розвитку природних задатків; “ідучи за дитиною”, створення максимально сприятливих умов для виявлення її природних здібностей. Вчителі мають враховувати: розвиток людини відбувається у ритмі семи років. Визнання індивідуальності дитини, таємничого у кожному.

Ø Вільне виховання і навчання, без примусу, без насильства, духовного і тілесного. Відмова від влади над дітьми.

Ø Свобода як засіб виховання. Свобода навчання, виховання та творчості.

Ø Виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них.

Ø Дитина у процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людства. Тому не треба забирати “дитинство”, інтелектуалізувати розвиток завчасно.

Ø Навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є одночасно і вихованням певних якостей особистості.

Ø Екологія і культ здоров’я.

Ø Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності засобами мистецтва.

Ø Імітація як засіб навчання.

Ø Поєднання європейської і східної культур: вчення Христа та уявлення про особистість як сукупність фізичного тіла та ефірного, астрального.

Ø Єдність розвитку серця, розуму і руки.

Ø Опора на авторитет педагога, школа одного вчителя впродовж 8-9 років (щоб уникнути стресів).

Ø Єдине життя педагогів і учнів.

Ø Обережність, увага, ненасильство та допомога, але насамперед любов до дитини.

Ø Розвиток образного сприйняття світу.

Ø Збереження об’єктивності знань і прагнення зробити їх частиною реального життя.

Ø Важливість не результату, а процесу.

Ø Велика увага естетичному розвиткові й трудовому вихованню.

Головна мета цієї педагогіки – розвивати новий спосіб пізнання: для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, а людина – істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, ще й душу. Р.Штайнер надавав особливого значення розвиткові “духу” та “душі”, а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті.

Завдання вальдорфської школи – впродовж тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо – відмова від влади над дітьми. Головне завдання вчителя вальдорфської школи – допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.

Розклад у вальдорфській школі радикально відрізняється від загальноприйнятих. У звичайних школах проводяться щодня різні уроки, учні вивчають багато предметів одночасно, що перешкоджає глибині розуміння досліджуваного змісту.

Розклад дня у вальдорфській школі ритмічно повторюється і складається з трьох частин. Перша частина – “головний урок” – дисципліна, що поглиблено вивчається і охоплює перших два уроки. Ця дисципліна визначається з гуманітарної або природничо-наукової галузі (література, фізика, історія), її вивчають 3-4 тижні підряд як цілісну “епоху”. Коли закінчується ця епоха, починається вивчення іншого предмету.

Серед дня, в другій його частині, школярі займаються такими предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови. Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інструментах. Згодом організовуються оркестри, ансамблі. Евритмія – мистецтво руху, розроблене Штайнером, у ній мова і музика перебувають у гармонії з рухом виконавця. Це захоплює всіх оточуючих, залучає діяти разом. Евритмія служить для встановлення гармонії душі й організму, що росте. Підсумкова й обов’язкова частина всього дня – виховання ремеслом. Учні молодших класів вчаться в’язати спицями, гачком, шити, виготовляти одяг. Старші учні випікають хліб, працюють у майстернях.

У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних тощо, тому діти не знають страху перед оцінками. Наприкінці року діти пишуть вірш чи картину. Це і є характеристика їх розуму і душі. Педагог не має підручників, програми, годинного плану, один педагог розповідає дітям про різні галузі людського знання.

Одна з особливостей в організації школи – роль батьків, спільно з ними вирішуються питання будівництва, проведення спільних свят, стосунків з державними організаціями. Один день на тиждень – батьківський.

Р. Штайнер повторював: “Суть виховання полягає у вихованні самого вихователя”. Вальдорфський педагог повинен бути справжнім екологом, адже кожна дитина – це цілий космос, у якому існують усі діти землі. Окрім цього, це людина найосвіченіша, добре підготовлена естетично, з баченням загальної картини світу, ерудит, автор і тонкий психолог.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-12-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.153.39.7 (0.029 с.)