ТОП 10:

Школа-типографія Селестена Френе



Селестен Френе – відомий французький педагог-новатор, учитель сільської школи, вихователь, який усе своє життя присвятив впровадженню ідей прогресивного навчання і творчого мислення. Його наукові ідеї сприймаються й оцінюються неоднозначно, але тільки не байдуже. Та якими б суперечливими не були оцінки його діяльності, загальновизнано, що С. Френе – одна з найпомітніших постатей у педагогічній науці XX століття, творець оригінальної системи навчання й виховання, проникнутої духом гуманізму й самовідданої любові до дітей. Увага до особливостей дитини, оригінальне розв’язання проблеми шкільного життя, експерименти з активізації навчального процесу й подолання вад книжно-вербального навчання, інтенсивні пошуки нових форм і методів виховної діяльності школи – все це органічно вписується в пошуки педагогіки XXI століття й робить С. Френе сучасним педагогом. Тож не дивно, що, за даними Світової електронної бібліотеки, майже 20 тис. учителів є послідовниками С. Френе, 100 громадських шкіл працюють за його методикою й майже 500 шкіл частково використовують його методи навчання й виховання. О.В. Сухомлинська, досліджуючи міжнародний прогресивний рух учителів, схарактеризувала педагога як постать неординарну, емоційну, що вражає запереченням усіх навчально-виховних канонів і оригінальністю мислення.

Професор педагогіки університету ім. Л. Пастера, що в Страсбурзі, Луї Легран, розглядаючи навчання як передачу молодому поколінню знань та умінь для опанування культури, на основі даних генетичної психології зазначає: “...Абстрактне мислення діалектично формується на основі операційних схем, що утворюються в процесі конкретного мислення, яке саме залежить від низки умов, насамперед від практичних дій рук і тіла”. Це досить переконливо обґрунтовує актуальність ідей С. Френе, підтверджує його емпіричний підхід до навчання й виховання дітей.

Серед східноєвропейських країн рух С. Френе найпоширеніший у Польщі, де 474 вчителя, об’єднані в 67 робочих груп, працюють за системою педагога.

В Україні вперше ім’я Селестена Френе з’явилося на сторінках педагогічної преси в 20-ті роки XX століття. У серпні 1925 року в складі делегації вчителів Німеччини, Бельгії та Франції С. Френе побував у Радянському Союзі, зокрема і в Україні. Педагог позитивно схарактеризував досвід радянської школи в серії статей “Мої враження вчителя про російську школу”. Він високо оцінив революційні зміни, які сталися в системі освіти, захоплено аналізував усе побачене й почуте: “Школа стала вільною. Це школа дитини. Дитина живе у своєму середовищі не штучним, так званим шкільним життям, а своїм дитячим життям, життям молодої людини, сповненої різноманітної діяльності, яка для неї природна і яка її вивільняє. Вона грається, вона виконує природну роботу як інтелектуальну, так і фізичну. Ці два види праці нероздільні. Дитина працює, щоб створити щось – якийсь предмет, витвір мистецтва, вона саджає рослину, доглядає за пташкою. Така фізична праця тісно пов’язана з інтелектуальною роботою”.

Плідна багаторічна педагогічна діяльність С. Френе, творче осмислення як позитивного, так і негативного досвіду традиційної освіти, власні спроби заповнити вакуум, створений відкиданням неприйнятних схоластичних форм та методів навчання й виховання, призвели до створення нової педагогічної технології, знаної під назвою “техніка Френе”. Техніка Френе складалася з нових матеріальних засобів навчання й виховання.

Перше місце серед них посідала шкільна друкарня як навчально-методичний осередок діяльності школи. Шкільну друкарню, безсумнівно, можна назвати візитною карткою школи педагога. До Френе елементи друкарні в навчально-виховному процесі використовували О. Декролі в Бельгії та Р. Кузине у Франції, про що зазначає й сам педагог: “Друкарня в школі є досить гнучким інструментом педагогічної техніки, що служить доповненням до методи Декролі”. Але Френе пішов далі від своїх попередників, розвинувши епізодичне й часткове використання друкарського верстата в оригінальну, детально розроблену самостійну техніку.

Саме ця шкільна друкарня уможливлювала наступний важливий елемент техніки Френе – “вільні тексти” як засіб навчання рідної мови. Це невеликі твори, в яких діти розповідають про свої сім’ї, друзів, про плани на майбутнє, описують враження від екскурсій і прогулянок. Вчитель широко заохочує твори з описом трудової діяльності дітей. Він відбирає найліпші тексти, діти їх обговорюють, редагують, доповнюють, а потім друкують. Велику увагу С. Френе приділяє редагуванню текстів: “Для нас редагування – це вираження думки, яку хочуть передати іншим, вона подібна до музичного уривка, несподіваного малюнка – це передовсім вираження життя, поривання до природи, до оточення”.

Шкільну друкарню й вільні тексти справедливо вважають найяскравішими символами нової школи, оскільки вони на практиці втілили ідею про постійний творчий розвиток особистості з її прагненням до максимальної самореалізації та експресії.

Навчальна картотека як елемент програмованого навчання є третьою складовою техніки Френе. Картотека була результатом переконання педагога в непотрібності й навіть шкідливості існуючих шкільних підручників, їхній непристосованості до потреб навчання. С. Френе вважав, що навчання за підручником – це “...своєрідне поневолення через форму, що її нав’язує підручник усій шкільній роботі; поневолення думки; поневолення вчителя, що полягає в одноманітності роботи через одноманітність самих підручників. Й нарешті вадою підручників є те, що дорослі не вчаться за ними”.

С. Френе виступає як принциповий противник систематичного використання підручників, особливо в початковій школі. На його думку, підручники унеможливлюють індивідуалізоване навчання, придушують органічні інтереси дитини, нав’язують непосильну для неї логіку дорослого, прищеплюючи сліпу віру в друковане слово. Відмовившись від використання підручників у своїй новій школі, педагог знайшов їм альтернативу, яка не лише заміняє їх, а й поліпшує та активізує здобуття учнями знань. цією альтернативою є особливі картки, що містять певну частину навчального матеріалу з предметів або завдання чи запитання з них. Всі ці картки систематизовано, пронумеровано й розміщено за предметним чи за тематичним принципами. Картки не є уніфікованим навчальним матеріалом, укладеним за єдиним принципом, - вони відрізняються значною гнучкістю відповідно до кожної вікової групи учнів.

Планування навчального процесу як елемент учнівського самоврядування та демократичного керівництва школою завжди вважалося невід’ємною складовою школи С. Френе.

Багатогранну діяльність школи С. Френе не можна уявити без шкільного кооперативу як інструменту учнівського самоврядування. Членами кооперативу є всі учні, на чолі його стоїть рада, куди входять учитель і кілька учнів. Рада контролює всю господарську діяльність школи. Педагог створив середовище, яке заохочувало колективний аналіз життя класу, водночас критичний і конструктивний. “Кооперативи не визволять народної школи, - вважав С. Френе, - але вони, мабуть, сприятимуть тому, щоб наблизити школу до життя, позбавити наше навчання його потворних сил, поставити дітей ще більше в їхнє оточення й підготувати їх до класового діяння, яке лише єдине й може визволити їх”.

Важко уявити діяльність шкільного кооперативу С. Френе без міжшкільного листування як однієї з форм розширення соціальних контактів. Це міжшкільне листування педагог започаткував у вигляді візуального й слухового обміну інформацією, але він значно збагатив цю форму роботи, розширив її горизонти, наповнив новим змістом, нерозривно пов’язавши з технікою вільних текстів, зі шкільною друкарнею завдяки обміну дитячими листами, малюнками, тематичними альбомами і, звичайно ж, шкільними журналами, іншою продукцією. Для маленьких кореспондентів з Бар-сюр-Лу було справою честі відповісти в цікавій і повчальній формі на запитання своїх товаришів з інших міст і сіл. Для дітей велика радість дізнаватися, що їхні друковані роботи читають з цікавістю та задоволенням: це наповнює їхнє буденне життя новим сенсом, збагачує його, ставить перед ними певну мету. Матеріали листування не тільки використовувалися для читання, а й служили оригінальним джерелом нової інформації, збагачення знань з історії та географії.

Міжшкільне листування значно активізувало видання шкільного журналу – потужного засобу дитячої експресії, засобу стимулювання дитячого самоврядування. Журнал у школі С. Френе завжди був гарно оформлений, проілюстрований, наповнений цікавими пізнавальними матеріалами, адже сам педагог ставився до цього дуже серйозно, про що свідчить написана ним у 1967 році праця “Шкільний журнал”.

Важливою складовою педагогічної технології С. Френе є відсутність оцінок як елемента демократизації навчального процесу. Педагог назвав систему оцінок однією з найбільш негативних сторін традиційної школи. На його думку, оцінки не є надійним критерієм інтелектуальних потенцій дитини, бо не відображають адекватно справжньої якості знань. оцінки вчитель виставляє неконтрольовано, йому важко уникнути випадковостей, помилок. Пам’ятаючи про те, що дитина справді любить змагатися з однолітками в суперечках та іграх, він вважав неприйнятним змагання, яке переноситься на навчання, бо воно завдає тяжких душевних травм, розвиває комплекс неповноцінності. Педагог був переконаний, що завдання школи полягає в іншому – в культивуванні успіхів дитини. “Так, ми за контроль, - визнавав С. Френе, - але не за той заздрісно-підозрілий контроль, який має на увазі більш-менш повальне виставлення оцінок... І цей контроль не може здійснювати один учитель, адже він жива людина, не вільна від...помилок”. Селестен Френе пропонував контроль, який враховує не лише формальні результати, а й зусилля, докладені дітьми до тієї чи іншої діяльності. на думку педагога, якщо учень працював на совість, він заслуговує на високу оцінку незалежно від результату. Щодо форм контролю, то С. Френе вбачав їх у самоконтролі за допомогою плану роботи, шкільного щоденника та атестата.

Аналізуючи наведені факти й досить широку географію розповсюдження ідей С. Френе, доходимо до висновку, що значний інтерес учителів світу до технології Френе, його філософії виховання свідчить про новаторство й життєвість ідей педагога, про те, що ці ідеї – не випадкове явище в науці, а серйозний науково-педагогічний доробок, який заслуговує на детальне вивчення й критичний аналіз.

 

Паркова технологія

Відхід від багатьох принципів класно-урочної школи почався ще наприкінці XX століття. Сьогодні класно-урочна система ще в змозі розв’язати багато завдань, але між новими цілями освіти та класно-урочною формою вже виникають протиріччя, зокрема:

1. Класно-урочний спосіб навчальних занять передбачає, що в одному класі збираються діти одного віку та в однаковому темпі вивчають певну кількість запланованих предметів.

2. Класно-урочна система вкрай незручна для реалізації найважливішого принципу Л.С. Виготського, який справедливо стверджував, що нові навчальні дії дитини в зоні її найближчого розвитку можуть бути освоєні нею лише під час спільної діяльності зі старшими. Цей принцип було реалізовано лише в різновікових навчальних колективах.

3. У практиці масового навчання сьогодні зовсім відсутнє виховання, яке ми розуміємо як керування системою стосунків у спільній діяльності різних поколінь. Такої діяльності в сучасній школі просто немає або вона цілком перенесена в позаурочну сферу. Усі спроби організації виховання на основі взаємодії дітей на уроці наштовхуються на основну перешкоду – одновіковий склад класу.

4. Як відомо, провідною діяльністю підлітка є спілкування, а найголовнішою потребою – потреба в самоствердженні. Тим часом на традиційному уроці бракує часу на спілкування. Що ж стосується самоствердження, то в навчанні самостверджується незначна кількість підлітків, тому що створити ситуацію успіху в одновіковому класі при єдиному для всіх навчальному плані і темпах навчання в принципі неможливо.

Розв’язати ці протиріччя допомагає паркова технологія, яку теоретично розробили і практично перевірили професор МДУ М.А. Балабан, педагогічний колектив московської школи № 735 (директор О.М. Тубельський), педагогічний колектив школи № 95 Єкатеринбурга (директор А.М. Гольдін).

Перші парк-школи виникли в Афінах. Такі славетні філософи, як Сократ, Платон, Аристотель мали власні відкриті студії. Учнів у студії не обмежували фіксованими класами, курсами, педагогами, спеціальностями. Вони робили свій власний особистий і відповідальний вибір предмета, студії, педагога і самої школи як способу організації особистого творчого дозвілля.

Інтегровані ідеї і принципи парк-школи:

паркова технологія навчання розробляється у кількох країнах у межах програми EPOS (Educational Park of Open Studios). Ця система інтегрує ідеї й принципи багатьох освітніх технологій:

· Белл-Ланкастерська система (різновікове навчання);

· Система С. Френе (відсутність підручників, програм, оцінок);

· Йєна-план (заняття за індивідуальними планами у різновікових групах);

· КСН – колективний спосіб навчання (робота в парах постійного та змінного складу);

· технологія колективної творчої діяльності.

Організаційна модель роботи парк-школи:

1. Заняття проводяться у різновікових студіях (5-6 студій упродовж дня).

2. Студії (первинні колективи) формуються за принципом дружніх зв’язків навколо тьютора (студія Семенова, студія Власової тощо).

3. Тьюторські студії працюють у двох режимах:

· з постійним складом (за згодою з керівником студії - тьютором);

· з “клієнтами” (вільне відвідування).

4. Учні мають можливість вільного вибору тижневих обсягів і темпів роботи в студії.

5. Можливе відвідування клієнтських занять тьюторськими студіями.

6. За підсумками семестру учень пише резюме, яке керівник студії коментує і дає батькам учня для ознайомлення.

7. На початку року оголошується обов’язковий перелік тем не за класами, а за всім курсом і лише за бажанням учня проводиться “здача тем” на оцінку.

8. Після закінчення школи учень отримує документ у вигляді розгорнутої характеристики його особливих досягнень у різних галузях знань, ремесел, спорту, мистецтва.

9. Розробляється система позитивного підкріплення навчальних досягнень школярів.

Можливості парк-школи:

1. Допомагає дитині максимально реалізувати її потенціал.

2. Дає можливість кожному учневі навчатися відповідно до його здібностей, у потрібному для нього темпі й на його особистому рівні, що в однаковій мірі досить важливо і для талановитого, і для слабкого учня.

3. Підвищує самооцінку, створює позитивну емоційну атмосферу і підтримує навчальну мотивацію.

4. Науки зрівнюються з ремеслами, мистецтвом, спортом, що дає можливість виявити себе дітям з “розумними руками”. Стирається межа між навчанням і вихованням.

5. Дає можливість учневі вільно розвивати наявні вміння.

6. Учень не перевтомлюється, бо змінює вид діяльності тоді, коли йому потрібно, і займається особистісно значимою для себе працею.

7. Дає можливість учителеві виявити свою індивідуальність.

8. Деякі студії можуть вести батьки в зручний для себе час і зі своїми дітьми та їхніми приятелями.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.191 (0.01 с.)