Класифікація й характеристика методів

Існує три групи методів навчання, що застосовуються в практиці фізичного виховання:

1) Словесні методи.

2) Наочні методи.

3) Практичні методи.

У першій групі засобом впливу на учнів виступає слово, у другій – наочність і в третій – фізичні вправи.

Словесні та наочні методи навчання називають ще загальнопедагогічними, тому що вони використовуються в будь-якій сфері знань, а методи практичні є специфічними і використовуються тільки у сфері фізичного виховання.

Отже, педагогічна діяльність учителя фізичного виховання не мислиться без широкого застосування слова. Зі слова починається навчальний процес – з постановки завдань перед учнями. За допомогою слова організує вчитель і подальшу свою діяльність і діяльність учнів, керує класом, формує знання, дає учням навчальні завдання, оцінює виконання їх, активізує учнів й оцінює досягнуті ними результати в навчальній діяльності в цілому на уроці.

Залежно від різноманітних функцій слова в практичній навчальній роботі використовуються різні словесні прийоми й форми.

До словесних методів викладання відносяться всі способи передачі знань, досвіду, що застосовуються вчителем і розраховані на слухове сприйняття учнів.

Основними з них варто вважати: розповідь, бесіда, роз’яснення, вказівка, завдання, команда, підрахунок, оцінка, самооцінка, самонакази, самопроговорювання, усні повідомлення-звіти (методи з застосуванням зовнішньої та внутрішньої мови).

Ці методи навчання можуть бути застосовані безпосередньо самими вчителями, а також за допомогою технічних засобів відтворення інформації.

Розповідь – послідовний логічний виклад фактів або явищ в їхньому розвитку.

У педагогічній практиці розповідь широко застосовується при ознайомленні учнів з новою грою, з епізодами спортивних змагань, з фактами спортивного життя.

З дітьми молодшого шкільного віку фізичні вправи проводяться у формі розповіді, дії об’єднуються загальним сюжетом (у молодших школярів недостатньо розвинуте абстрактне мислення).

Бесіда – запитально-відповідна форма, що сполучається з роз’ясненням або розповіддю.

Бесіди бувають:

- бесіда вступна (нагадування старого матеріалу);

- повідомлення нових знань (у тому випадку, якщо є попередні знання й досвід);

- для перевірки знань.

Різновид бесід: розбір – для аналізу проведених змагань, походу; завдання – передбачає постановку завдань перед уроком або по ходу уроку.

Роз’яснення – послідовний виклад техніки виконання руху, його закономірностей, правил, яких необхідно дотримуватися.

Роз’яснення можуть бути:

- всьому класу, групі або індивідуально;

- цілісне, по частинах або в сполученні;

- доказове, стверджувальне або образне;

- докладне або коротке;

- однократне або багаторазове.

При роз’ясненні техніки фізичної вправи увагу учнів треба зосередити на головному. Також можна ставити запитання для того, щоб усвідомити, як учні сприйняли роз’яснення, й підвищити самостійність їхнього судження. Роз’яснення повинно бути послідовним. На початку звертають увагу на головні елементи техніки дії, що розучується. Якщо вона складна, її краще роз’яснити і показати по частинах (розчленований спосіб).

Роз’яснення повинно бути: коротким, точним, доступним для розуміння учнів різного віку. Роз’яснення в молодших класах повинне відрізнятися образністю, з яскравими порівняннями й конкретністю.

У старшому віці при роз’ясненні широко треба використовувати спортивну термінологію, характерну для даного розділу навчальної програми (гімнастика, легка атлетика і т.п.). Це робить роз’яснення коротшим.

Для безпосереднього керівництва практичними діями класу, групи застосовуються вказівки, розпорядження, підрахунок, команда.

У процесі виконання вправ досить дати просту вказівку на те, що потрібно зробити („прогнись”, „вище стрибок”, „підніми голову” і т.п.).

Розпорядження – це форма словесного впливу на учнів з метою спонукання їх до негайного виконання або припинення дій.

Розпорядження не має певної форми (стандартних словосполучень, незмінних фраз). Наприклад: „чергові, роздайте м’ячі!”, „перше відділення, поставте гімнастичну лаву!”, „друге відділення, принесіть стійки для стрибків!”.

Розпорядження застосовується у всіх класах, а в 1 класі в першій чверті є основним засобом поступової підготовки дітей до виконання команд.

Розпорядження дається для виконання якої-небудь дії („повернись лицем до вікон”, „станьте спиною один до одного”, „шикуйтесь уздовж стіни”), для виконання вправи, для підготовки місць занять, інвентарю, прибирання залу й т.п.

Досвідчені вчителі дають розпорядження небагатослівно, ясно, чітко, з урахуванням вікових особливостей, з необхідною вимогливою тональністю, але головним чином – у формі розповіді й спокійно.

Різновидом розпорядження або наказу є команда.

Команда – це особлива форма словесного впливу на тих, хто займається, з метою спонукання їх до негайного беззаперечного виконання або припинення тих чи інших дій.

Вона має певну форму, установлений порядок подачі й точний зміст.

Для регулювання темпу застосовують підрахунок – можна заміняти музикою, задавати темп звуколідером або голосом, бубном.

Домогтися позитивних результатів у навчанні фізичних вправ можна лише в тому випадку, якщо мова вчителя відповідає певним вимогам:

1) Вона повинна бути короткою, ясною, точною (знання термінології).

2) Розповідати в цей момент потрібно те, що необхідно знати учню, а не все що знає вчитель.

3) Розповідь має бути образна.

4) Мова повинна бути різноманітною за змістом та інтонацією.

Залежно від того, як учитель подає команди, як він дає вказівки, розпорядження, як здійснює підрахунок, можна майже безпомилково зробити висновок про його професійну підготовленість.

Методичні рекомендації до словесних методів:

1) Словесний зміст навчального матеріалу повинен відповідати особливостям учнів і завданням навчання.

2) Слово повинно підкреслювати ефективність виконання рухової дії.

3) Слово повинно допомагати виявленню взаємозв’язку між окремими рухами в руховій дії.

4) Слово повинно становити основу техніки фізичної вправи.

5) Слово повинно бути образним.

Вимоги до термінології: точна, коротка, зрозуміла та показова.

Наочні методи

До цієї групи методів навчання відноситься показ руху.

Показ, що використовується в процесі навчання фізичних вправ має 2 різновиди:

1) Безпосередній.

2) Показ за допомогою ілюстрованих посібників.

Безпосередній показ у свою чергу ділиться на:

1) Реальний (вчитель або учень).

2) Визначений або умовний.

3) Дзеркальний показ (у бік, протилежний тому, в якому треба його виконувати).

4) Контрастний показ (2 варіанти – послідовно правильний і неправильний показ із метою кращого розуміння того, що варто робити та чого уникати). Використовують тільки з дітьми старшого шкільного віку.

5) Жести.

До показу за допомогою ілюстрованих посібників відносяться: демонстрація малюнків, кінофільмів, таблиць, кінограм, фотознімків, відеозаписів тощо.

Підбір методу залежить від конкретних умов процесу навчання.

Методичні рекомендації до застосування показу в навчанні фізичних вправ:

1) Показ потрібно застосовувати не в усіх випадках.

Показувати треба тоді, коли учень після роз’яснення не може собі уявленняти рух і правильно його виконати.

У низці випадків, навіть на першому етапі навчання фізичній вправі, можна запропонувати учневі виконати її без попереднього показу (тільки за вказівками). Після того, як учень спробує виконати рух тільки за допомогою слів, цінність показу вправи зростає.

2) У першому показі варто уникати імітації рухів. Ідеальним треба вважати положення, коли учні бачать досліджувану фізичну вправу в цілому в кращому її виконанні з дотриманням ритму, амплітуди, інтенсивності й інших характеристик.

3) При реальному показі ефективність зростає тоді, коли увага учнів зосереджена не більш, ніж на 1-2 деталях, що взаємопов’язані, або ж коли пауза між показом руху вчителем і виконанням його учнями скорочується.

4) Для того, щоб зуміти правильно показати рухову дію, вчитель повинен підготуватися до її виконання.

На заняттях з початківцями показувати вправу можуть добре підготовлені учні.

Практично показ завжди супроводжується словесним роз’ясненням, причому слово в цьому випадку відіграє допоміжну роль.

Практичні методи навчання

Розглянуті нами методи (словесні і наочні) забезпечують лише створення необхідних уявлень у тих, хто навчається, і засвоєння знань, але не можуть сформувати в них рухові вміння та навички і розвинути рухові якості.

Ці завдання вирішуються шляхом застосування практичних методів навчання.

До практичних методів навчання відносяться:

1) Метод суворо-регламентованої вправи (розучування вправи в цілому та по частинах).

Суворо-регламентована вправа – це багаторазове виконання рухової дії з дотриманням форми, темпу та величини навантаження.

2) Методи частково-регламентованої вправи (змагальний та ігровий методи).

При застосуванні цілісного способу розучування рухової дії умовно можна виділити позитивні та негативні сторони.

Позитивне – це більш ефективний метод (рухи відтворюються в логічному зв’язку). Цілісне розучування сприяє формуванню міцних умовно-рефлекторних зв’язків одночасно на всі рухи рухової дії.

Недоліки: він мало придатний для розучування складних фізичних вправ (спортивна гімнастика, акробатика, фігурне катання); багато витрачається сил, тому що поєднуються важкі та легкі елементи; нечітко виконуються, особливо деталі, що призводить до нечіткого виконання вправи в цілому.

Якщо не можна розділити фізичну вправу на частини, то необхідно:

1) Спростити техніку виконання вправи (спочатку вивчають основу, а потім деталі; від простого до складного, ґрунтуючись на системі підвідних вправ).

2) Навчання почати із вправи, що відповідає силам учнів.

3) Використати повільний темп виконання вправи.

У практичній роботі метод вивчення вправи по частинах дає можливість удосконалювати окремі частини рухової дії.

Позитивне – увага зосереджена на кожній деталі вправи; менша витрата сил; формується великий запас рухових умінь.

Недоліки – важко з’єднати елементи, що виділені із цілого; необхідно багато часу для оволодіння руховими діями.

Найчастіше розучування в цілому та по частинах комбінують. Спочатку рухову дію вивчають цілісно, потім переходять до елементів і наприкінці навчання знову повертаються до методу цілісного розучування рухової дії. Такий комбінований метод дає кращий результат.

Метод частково-регламентованої вправи (змагальний та ігровий) характеризується вільним вибором рухових дій учнем для вирішення рухового завдання. Застосовується на етапі вдосконалення рухової дії.

Ігровий метод

Його характерні ознаки:

1) Суперництво, емоційність в ігрових діях учнів.

2) Мінливість умов.

3) Відсутність строгої регламентації.

4) Комплексний прояв різноманітних рухових навичок і якостей.

Змагальний метод

1) Головне завдання – перемогти.

2) Вимагає максимального прояву фізичних і психічних сил.

3) Обмежені можливості вчителя в керуванні діями учнів, у регулюванні їхнього навантаження.

Вимоги, що висуваються до практичних методів при розучуванні рухових дій:

1) Розучувати рухову дію в реальних умовах, тобто в тих, в яких потім вона буде застосовуватися.

2) На початку навчання проводити розучування вправи в полегшених обставинах (простіші умови, менша швидкість і т.д.).

3) Навчання варто починати із цілісного виконання рухової дії, а потім, якщо потрібно, виділяють окремі елементи, що вимагають ретельного вивчення.

 

3. Загальні вимоги до вибору методів навчання:

1) Відповідність методу поставленому завданню навчання (вчити, повторити, вдосконалити, закріпити). Завдання повинно бути конкретним.

2) Забезпечення виховного характеру навчання (при виконанні фізичної вправи подолати страх, виявити волю, надати допомогу товаришу).

3) Взаємозв’язок методів і принципів навчання.

4) Відповідність специфіці навчального матеріалу.

5) Відповідність індивідуальній та груповій підготовленості учнів.

6) Відповідність індивідуальним особливостям і можливостям учнів.

7) Відповідність умовам проведення занять.

8) Застосування різноманітних методів навчання.

Контрольні питання

1. Дайте визначення понять «метод», «методичний прийом», «методика».

2. Які методи застосовують у процесі навчання?

3. Охарактеризуйте методи застосування слова.

4. Які прийоми методу слова застосовуються в процесі фізичного виховання?

5. Вимоги до методу наочного сприйняття.

6. Охарактеризуйте метод частково-регламентованої вправи.

7. Охарактеризуйте метод суворо-регламентованої вправи.

8. Які загальні вимоги ви знаєте до застосування методів навчання?

 

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНІ СХЕМИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ 5

Методи фізичного виховання

План

1. Визначення понять: методи навчання, метод, методичний прийом, методика.

2. Вимоги до підбору методів навчання у фізичному вихованні.

3. Характеристика словесних методів навчання.

4. Характеристика наочних методів навчання.

5. Характеристика практичних методів навчання.

 

 

Тема 6
Принципи навчання у фізичному вихованні

План

1. Принцип свідомості й активності.

2. Принцип наочності.

3. Принцип систематичності.

3.1 Безперервність процесу.

3.2 Повторність і варіативність.

3.3 Оптимальне чергування навантажень і відпочинку.

4. Принцип поступовості (доступності).

5. Принцип послідовності.

6. Принцип індивідуалізації, диференційований підхід до учнів.

 

Література:

1. Теорияиметодикафизическоговоспитания: учеб. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов / [Б. А. Ашмарин, М. Я. Виленский, К. Х. Грантынь и др.]; под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – С. 93-105.

2. Теория и методика физического воспитания: учеб. для студентов фак. физ. культуры пед. ин-тов / под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1990. – С. 42-75.

3. Теория и методика физического воспитания: учеб. для ин-тов физ. культуры: в 2 т.: Т. 1: Общие основы теории и методики физ. воспитания / под ред. Матвеева Л. П., Новикова А. Д. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Физкультура и спорт, 1976. – С. 114-141.

4. Белкин А.А. Идеомоторная подготовка в спорте / Арнольд Андреевич Белкин. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 128 с. – (Наука - спорту).

5. Матвеев Л. П. Теория и методика физической культуры: учеб. для ин-тов физ. культуры / Л. П. Матвеев. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – С. 95-113.

6. Боген М. М. Обучение двигательным действиям / Михаил Михайлович Боген. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 193 с.

7. Теория и методика физического воспитания: учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и пед. училищ по спец. № 2115 "Нач. воен. подгот. и физ. воспитание" и № 1910 "Физ. культура" / Б. М. Шиян, Б. А. Ашмарин, Б. Н. Минаев и др.; под ред. Б. М. Шияна. – М.: Просвещение, 1988. – С. 36-50.

8. Минаев Б. Н. Основы методики физического воспитания школьников: [учеб. пособие для пед. спец. вузов] / Б. Н. Минаев, Б. М. Шиян. – М.: Просвещение, 1989. – С. 86-94.

9. Основы теории и методики физической культуры: [учеб. для техникумов физ. культуры / В. М. Выдрин, А. А. Гужаловский, В. Н. Кряж и др.]; под общ. ред. А. А. Гужаловского. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – С. 48-56.

10. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: підруч. для студ. вузів фіз. виховання і спорту. Ч. 1 / Богдан Михайлович Шиян; голов. ред. Б. Є. Будний. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2001. – С. 110-134.

11. Холодов Ж. К. Теория и методика физического воспитания и спорта: учеб. пособие для студентов вузов физ. культуры / Ж. К. Холодов, В. С. Кузнецов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Academia, 2001. – С. 52-64.

12. Шамардіна Г. М. Основи теорії та методики фізичного виховання: вибр. лекції / Г. М. Шамардіна. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007. – С. 143-159.