Виникнення і розвиток соціології у хіх - напочатку ХХ ст.

Формуванню соціології як науки (як і формуванню будь-якої іншої науки) передував тривалий період попереднього розвитку соціального знання, що його ми можемо умовно назвати переднауковим. До числа мислителів, що зробили найбільший внесок у розвиток соціального пізнання і формування його основних понять у цей період, належать Платон, Аристотель, Ніколло Макіавеллі, Томас Гоббс, Джон Локк, Шарль Луї Монтеск’є, Імануїл Кант та ін.

Для формування соціології як науки визначальним був приклад природничих наук, - насамперед, фізики, яка завдяки Ньютону у кінці ХVIII століття стала взірцем науки як такої.

1.1. Як правило, відлік історії соціології як науки починають з Огюста Конта (1798-1857 рр.) - відомого французького мислителя першої половини ХІХ століття. Саме Конт ввів поняття “соціологія” у широкий обіг, сформулював програму формування соціології як позитивної (тобто, емпіричної) науки і здійснив ґрунтовну спробу формування такої науки у формі багатотомної праці “Система позитивної політики” (якій передував ряд інших, менших праць).

Під враженням від розвитку природничих наук, Конт сформулював принцип, що його він вважав загальним законом розвитку будь-якого знання. Цей принцип він назвав законом трьох стадій. Згідно з ним, людські уявлення в будь-якій царині проходять три історичні стадії - теологічну (релігійну, фіктивну), метафізичну (абстрактну) та позитивну (наукову). На позитивній стадії метафізичні уявлення про дійсність поступаються місцем науковому знанню, - знанню, яке строго ґрунтується на фактах.

Природниче знання вже досягло останньої, позитивної, наукової стадії. Натомість, суспільні дисципліни все ще перебувають на донауковій, метафізичній стадії розвитку. Тому Конт сформулював програму формування науки про суспільство на взірець природничих наук, з застосуванням того ж самого методу. Цю науку Конт називав “соціальною фізикою” або “соціологією”.

Ця наука, на думку Конта, має складатися з двох головних частин - соціальної статики й соціальної динаміки. Соціальна статика досліджує закони людської поведінки й функціонування суспільних інститутів (таких як родина, держава, релігія). Натомість, соціальна динаміка має досліджувати закони розвитку суспільства. Власне, виявлення таких історичних законів і є, на думку Конта, головним завданням соціології.

1.2. До числа засновників соціології як науки, як правило, відносять також відомого німецького філософа Карла Маркса (1818-1883).

Маркс розробив вчення про розвиток суспільства, відоме як історичний матеріалізм або матеріалістичне розуміння історії. Сутність цього розуміння можна виразити одним реченням: розвиток суспільства в усіх сферах визначається розвитком матеріальних виробничих сил. Дещо детальніше зміст концепції історичного матеріалізму можемо пояснити так:

1) В життєдіяльності й розвитку суспільства визначальною є діяльність з виробництва і розподілу матеріальних благ. Така діяльність і її матеріальні умови, система відносин людей з приводу виробництва й розподілу матеріальних благ є базисом суспільства. Усі інші аспекти життєдіяльності суспільства (ідеологічні, правові, політичні) є надбудовою, яка детермінована базисом. Базис визначає надбудову.

2) Історичний розвиток суспільства детермінований прогресивним розвитком матеріальних виробничих сил (або продуктивних сил). Поняття матеріальних виробничих сил означає матеріальні засоби виробництва (знаряддя праці, виробничі приміщення тощо) та виробничі технології (знання й навики людей, що використовуються для виробництва). Розвиток матеріальних виробничих сил детермінує виробничі відносини (тобто відносини людей з приводу виробництва й розподілу матеріальних благ), а ті, у свою чергу, детермінують ідеологічні, правові, політичні відносини, - суспільну надбудову.

3) Розвиток суспільства носить закономірний і поступально прогресивний характер. При цьому воно проходить певні етапи, у межах кожного з яких система суспільних відносин залишається, по суті, незмінною. Такі етапи Маркс називав суспільно-економічними формаціями. Маркс виділяв п'ять суспільно-економічних формацій - первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і майбутню, комуністичну. Ці формації він підрозділяв на безкласові (первіснообщинна і комуністична) і класові (рабовласницька, феодальна, капіталістична).

4) Для всіх класових формацій характерним є поділ суспільствана класи - великі групи, що відрізняються, насамперед,відношенням до засобів виробництва, а отже - функціями в системі виробництва, способами одержання матеріальних благ і їхньою величиною, фундаментальними інтересами. У кожному класовому суспільстві є лише два основних класи (раби-рабовласники, кріпаки-феодали, пролетарі-капіталісти), відносини між якими і визначають тип суспільно-економічної формації. Ці класи мають протилежні, антагоністичні інтереси, наслідком чого стає класова боротьба. Зміна суспільно-економічних формацій відбувається в результаті класової боротьби.

5) В результаті розвитку матеріальних виробничих сил і класової боротьби на зміну сучасному класовому капіталістичному суспільству необхідно прийде безкласове комуністичне суспільство. У ньому не буде суттєвої соціальної нерівності (класового поділу), приватної власності і “анархічної” ринкової економічної системи. Держава, що в марксистській теорії держава розглядається виключно як інструмент класового панування, відімре. Натомість, власність на засоби виробництва належатиме суспільству в цілому і саме суспільство організує економічну діяльність планово, на наукових засадах, що забезпечить соціальну справедливість і створить умови для всебічного розвитку особистості. При цьому Маркс не пояснює, як буде організоване це суспільство, якщо у ньому вже не буде держави, хто і як у цьому суспільстві буде здійснювати планування і організацію економічної діяльності. Більше того, Маркс оголошує спроби дати такі відповіді ненауковими, утопічними. На його думку, нові форми організації самі визріють у процесі історичного розвитку, їх неможливо передбачити заздалегідь.

1.3. Герберт Спенсер (1820-1903) - англійський мислитель, що сформулював загальну філософську теорію еволюції Всесвіту і розглядав суспільний розвиток як такий, що здійснюється на основі загальних закономірностей еволюції.

Спенсер представляє органічно-натуралістичний (біологічний) напрямок в соціології - пояснення суспільних процесів як таких, що мають у своїй основі ті ж самі закономірності й принципи, що й біологічні явища. Він дотримувався позиції соціального дарвінізму - уявлення про те, що суспільний прогрес, так само як і біологічна еволюція, забезпечується закономірностями природного добору, виживання найбільш пристосованих (сильних, розумних, талановитих тощо).

Спенсер ввів у обіг одне з фундаментальних соціологічних понять - поняття соціального інституту.

1.4. Еміль Дюркгейм (1858-1917) - французький соціолог, що прагнув до утвердження в соціології науково-емпіричного підходу. Завданням наукової соціології Дюркгейм вважав вивчення соціальних фактів, впливу різноманітних аспектів суспільного життя (таких як релігія чи стан економіки) на життєдіяльність індивідів. Програму наукової соціології Дюркгейм окреслив знаменитою формулою: “Вивчати соціальні факти як речі!” На його думку, соціологія може і має аналізувати суспільне життя так само строго, як природничі науки вивчають природний світ.

Дюркгейм є автором ряду соціологічних концепцій, які пройшли випробування часом і активно застосовуються сучасною соціологією.

Дюркгейм розглядав поділ праці як головний чинник, що лежить в основі найважливіших суспільних змін. У сучасному (капіталістичному) суспільстві поділ праці замінив релігію як основу суспільної єдності. Адже з розвитком і поширенням поділу праці люди стають дедалі більш залежними один від одного, оскільки кожний потребує товарів і послуг, які виробляються іншими людьми. Виходячи з цього, Дюркгейм розрізняє два типи суспільної єдності - механічну та органічну солідарність.

Механічна солідарність характерна для традиційних суспільств, - в таких суспільствах поділ праці і суспільних функцій між людьми є жорстко фіксованим через поділ суспільства на касти і стани. Приналежність індивіда до тієї або іншої касти або стану визначається фактом народження і не може бути змінена окрім виключних випадків. За кожною кастою чи станом традиція, релігія і право закріплюють чітко визначені суспільні функції і відповідні обов’язки, права та привілеї. Відповідно, суспільні функції кожної людини - це функції тієї касти чи стану, до якої вона належить.

Органічна солідарність характерна для сучасного капіталістичного суспільства. Тут не існує жорсткого поділу суспільства на групи; усі громадяни розглядаються як рівні і мають однакові права; отже, індивід не прив’язаний жорстко до тієї або іншої суспільної групи; він може змінювати характер своєї праці і суспільні функції. Самі суспільні функції у сучасному суспільстві є набагато більш різноманітними й диференційованими, порівняно з тим функціональним поділом, що лежить в основі станових і кастових суспільств.

Класичним зразком соціологічного дослідження вважається здійснений Дюркгеймом аналіз феномену самогубства, - див. тему 3.

1.5. Серед усіх мислителів ХІХ-ХХ століття, найбільш всебічний і неперехідний внесок у формування сучасної наукової соціології, зробив, на мою думку, німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920 рр.).

Вебер обґрунтовував підхід до вивчення соціальних явищ, який він називав соціологією розуміння. Головна ідея соціології розуміння: дослідження тих або інших соціальних явищ має ґрунтуватися на розумінні суб'єктивної мотивації людей (діяльність яких і утворює ці явища) у відповідній ситуації.

Початкове бачення соціальної дійсності і проблематики сформувалося у Вебера під впливом творів Маркса. Проте, Вебер дуже критично опрацював і переоцінив творчу спадщину Маркса, - так що велика частина його найважливіших соціологічних ідей і концепцій являють собою, по суті, явну або приховану полеміку з марксизмом. Насамперед, це стосується так званого матеріалістичного розуміння історії.

Слід звернути увагу, насамперед, на знамениту працю Вебера “Протестантська етика і дух капіталізму”. В ній він показує, що трудова етика, сформована протестантизмом, відіграла вирішальну роль у становленні промислового капіталізму. Таким чином, Вебер показав, як релігія (тобто, в термінології марксизму, ідеологічна надбудова) може визначати виробничі відносини (тобто, в термінології марксизму, матеріальний базис).

Вебер відстоював думку, що у суспільних відносинах не існує якогось єдиного визначального чинника. Кожний важливий аспект суспільного життя впливає на інші аспекти; тому залежно від проблеми, яку ми досліджуємо, від питань, на які ми шукаємо відповіді, в одних випадках продуктивним буде пояснення під кутом зору впливу одних чинників суспільного життя, в інших - з точки зору впливу інших чинників. В соціології має відбуватися змагання різних пояснювальних підходів по відношенню до тих або інших конкретних проблем.

Важливим внеском Вебера у теорію соціально-наукового пізнання, як і наукового пізнання загалом, є концепція наукової об’єктивності, в основі якої лежить принцип свободи від ціннісних суджень. Згідно з цих принципом, завдання науки полягає у поясненні тих або інших феноменів і процесів, як вони насправді відбуваються, а не в тому, щоб давати цим процесам оцінку або визначати, як ці процеси повинні відбуватися з точки зору якоїсь ціннісної позиції. Ціннісні судження не належать до наукового змісту теорій, і мають чітко відокремлюватися від нього. Змішування пояснювальних теорій з ціннісними судженнями - головна перешкода розвитку суспільних наук.

Іншим важливим внеском Вебера у розуміння наукової (насамперед, соціально-наукової) методології суспільних наук є концепція ідеальних типів. Ідеальні типи - це зміст понять, з допомогою яких ми описуємо суспільну дійсність. Вебер наголошує, що такі поняття (як, наприклад, християнство, економіка, капіталізм, церква, секта і т.ін.) не представляють якісь конкретні об’єкти; вони являють собою теоретичні моделі деяких структур суспільних відносин, до яких суспільна реальність може більшою або меншою мірою наближатися.

Вебер досліджував господарську етику найбільших релігій світу - конфуціанства та індуїзму, мусульманства та юдаїзму, різних напрямків християнства.

Вебер сформулював концепцію раціоналізації як визначального чинника у формуванні й розвитку сучасного промислового суспільства. Особливу увагу Вебер приділяє дослідженню таких чинників (аспектів) раціоналізації як розвиток науки та бюрократизація. Саме ці чинники є, на думку Вебера, найважливішими для розуміння стану сучасного суспільства та тенденцій його розвитку.

В галузі політичної соціології класичним є запропоноване Вебером розрізнення трьох типів легітимного панування - легального, традиційного і харизматичного.

Варто згадати також про переосмислення Вебером поняття класів і його концепцію соціальної стратифікації, - див. тему 5.