Методи соціологічного дослідження

4.1. Метод польових досліджень або включеного спостереження. Дослідник проживає у групі або спільноті, яка є об’єктом його дослідження і, можливо, бере участь у її діяльності. Тобто дослідник вживається у середовище, яке він досліджує. Завдяки цьому, він навчається розуміти культурну специфіку цього середовища, форми життєдіяльності, специфічні для людей, що належать до цього середовища, спосіб мислення, цінності, мотивацію цих людей тощо.

Цей метод є найбільш евристичним. Він ймовірніше, аніж будь-які інші методи, може дати несподівані результати, змусити дослідника кардинально змінити свої початкові уявлення про соціальну групу, життєдіяльність якої він досліджує. Разом з тим, цей метод, в певному розумінні, найбільш складний. З одного боку, успіх спроб дослідження цим методом залежить від вміння дослідника завоювати довіру людей, що належать до іншого соціокультурного середовища, а також від його здатності побачити речі з позицій людей, що належать до цього середовища. З іншого боку, дослідник не повинен надмірно вживатися у це середовище, він повинен зберігати певну дистанцію, необхідну для об’єктивності, зберігати перспективу незалежного, незаангажованого спостерігача. До того ж, для наукової громадськості часто буває дуже важко оцінити результати, отримані дослідником за допомогою цього методу (оскільки вчені, які мають давати таку оцінку, самі не знайомі так близько з досліджуваним середовищем, не мають потрібного досвіду “вживання” у нього).

4.2. Опитування - найбільш широко застосовуваний метод соціологічного дослідження.

Підготовка опитування включає в себе такі основні моменти:

- визначення цільової групи - соціальної групи, яку ми вивчаємо,

- складання опитувальника (анкети),

- визначення способу проведення опитування, способу вибірки опитуваних (респондентів), що забезпечують відносно рівномірне статистичне охоплення даної групи,

- оцінка ймовірної статистичної похибки.

Розрізняють два різновиди соціологічного опитування - анкетування та інтерв’ювання.

Анкета - опитувальний лист, що самостійно заповнюється респондентом за вказаними у ньому правилами.

Інтерв’ю - бесіда, що проводиться за певним планом і передбачає прямий контакт того, хто проводить цю бесіду, з респондентом; при цьому ведеться запис відповідей респондента.

Розрізняють два види анкет: стандартизовані анкети і анкети з відкритими питаннями.

Стандартизовані анкети - анкети, питання у яких сформульовані у такий спосіб, що на кожне з них існує (і вказаний в анкеті) чітко визначений перелік можливих відповідей. Наприклад, респонденту можуть запропонувати анкету з питаннями, кожне з яких допускає лише три варіанти відповіді: “так”, “ні” або “вагаюся з відповіддю”. Або запропонувати дати оцінку тим або іншим явищам з п’ятьма варіантами “добре”, “скоріше добре, аніж погано”, “ вагаюся з оцінкою”, “скоріше погано, аніж добре”, “погано”. Або поставити інші питання з чітко визначеним і вказаним в анкеті переліком варіантів відповідей, з яких респондент може обрати один або декілька.

Анкета з відкритими питаннями - це анкета з питаннями, які передбачають (або допускають) відповіді у вільній формі. До таких питань респонденту або взагалі не пропонується перелік відповідей, або цей перелік містить пункт “Інше” з можливістю вказати у вільній формі, що саме є цим іншим. Наприклад, респонденту може бути запропоновано відповісти на питання про те, які цінності він вважає найважливішими, з варіантами відповідей: здоров’я, самореалізація, кар’єра, родина, дружба, кохання, матеріальний достаток, інше (вказати, що саме).

Перевагою стандартизованих анкет є те, що відповіді легко підрахувати й порівняти, оскільки перелік цих відповідей чітко визначений заздалегідь.

Натомість, анкети з відкритими питаннями дають більш багату, різнобічну інформацію. Проте, обробка результатів опитування у цьому випадку є більш складною. Через відсутність стандартизації, дослідник не може узагальнити результати шляхом простого підрахунку. Адже, оскільки респондент може відповісти на питання у вільній формі, то результатом буде величезне розмаїття відповідей. Тож дослідник має спочатку інтерпретувати ці відповіді, зменшити їх розмаїття, об’єднавши у групи відповіді, що сформульовані по-різному, але за смислом є ідентичними або близькими. Ця робота більш творча, неформальна і, як наслідок, допускає більший елемент суб’єктивності дослідника.

Крім стандартизованих анкет та анкет з відкритими питаннями, в соціологічних опитуваннях нерідко використовують змішані анкети, що поєднують у собі елементи того й іншого. Частина питань в анкеті можуть передбачати чітко визначений перелік можливих відповідей, в той час як інші - допускати вільну відповідь.

Розглянемо питання про вимоги, яким мають відповідати анкети.

Як правило, анкети починаються з вступної частини, в якій вказується мета дослідження, спосіб використання результатів, спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети - питання до респондентів. Після чого слідує паспортичка, у якій представлені відомості про респондентів, - такі як вік, стать, освіта тощо.

Питання мають бути складені у такий спосіб, щоб їх зміст був добре зрозумілий для респондентів.

Якщо питання є “закритим”, - тобто респонденту пропонується вибрати відповідь зі стандартного переліку, і не передбачається можливості відповіді у вільній формі, - то перелік запропонованих варіантів відповіді має бути вичерпним, охоплювати усі логічно можливі варіанти. Якщо такий вичерпний перелік для даного питання неможливо скласти, то питання має бути відкритим, - тобто респонденту має бути надана можливість дати власний варіант відповіді у вільній формі.

4.3. Аналіз документів. Цей метод дозволяє одержувати відомості про минулі події, спостереження за якими вже неможливе. Джерелом інформації при цьому виступають листи, публікації спогади тощо.

Для встановлення подій недавнього минулого може використовуватись також опитування свідків.

4.4. Експеримент - спроби дослідника перевірити гіпотезу шляхом спостереження за поведінкою людей у штучних, спеціально для цього створених умовах. З етичних міркувань експеримент не застосовується в соціології так широко як в природничих науках. Крім етичних міркувань, застосовність експериментального методу обмежена тим, що люди, які усвідомлюють свою піддослідну роль, як правило, поводяться неприродно. Тим не менше, в деяких ситуаціях спостереження за поведінкою людей у штучно створених умовах дозволяє дійти важливих висновків.

Суспільство як об’єкт наукового пізнання

Поняття суспільства

В соціологічній літературі можна знайти багато визначень поняття суспільства. Якщо їх узагальнити, то можна сказати, що поняття суспільства вживаєтья у двох смислах.

У широкому смислі, суспільство - це уся сукупність відносин між людьми.

В більш вузькому смислі, ми називаємо суспільствами ті або інші конкретні, історично визначені, культурно специфічні спільноти людей на відміну від інших таких спільнот (інших суспільств). В цьому смислі ми можемо говорити про феодальне суспільство, сучасне українське суспільство тощо.

Отже, поняття суспільства, суспільного, соціального вживається для позначення власне людських відносин і форм життєдіяльності. Важливо зауважити, що тут йдеться, насамперед, про відмінності людини порівняно з іншими живими істотами, що детерміновані не природними, біологічними, а культурними, історичними чинниками. (Біологічно зумовлені відмінності між людиною і іншими тваринами вивчаються не соціологією, а біологією.)

Отже, поняття суспільства невіддільне від поняття культури, що означає сукупність форм мислення і життєдіяльності людей, що формуються і змінюються історично.

Біологічно зумовлені форми поведінки - це способи функціонування організму і його реакції на зовнішні впливи, що детерміновані генетично, структурою й законами розвитку організму. Вони не змінюються історично; точніше - змінюються лише в процесі біологічної еволюції як наслідок генетичних змін, змін структури організму при переході від одних біологічних видів до інших.

Натомість, культурно зумовлені форми поведінки формуються й розвиваються поступово, з часом, від покоління до покоління, історично. Історія, історичність - це ключові поняття, що характеризують царину суспільного, культури на відміну від царини біологічного, природи.

Людина, на відміну від інших живих істот, не просто виконує та або іншу “генетичну програму”. Вона має унікальну здатність винаходити різноманітні нові форми життєдіяльності, передавати їх іншим людям і, у свою чергу, засвоювати форми життєдіяльності, винайдені іншими людьми. Унікальне поєднання у людини здатностей до новаторства (творчості) і навчання лежить в основі феноменів історичності, культури, соціального. Одним з визначальних факторів, що робить можливим історичний, культурний, суспільний спосіб буття людини є традиція - передача вироблених людьми форм життєдіяльності від покоління до покоління, що ґрунтується на означеній вище здатності до навчання.

Варто також відзначити, що ці здатності й особливості суспільного буття людини невіддільно пов’язані зі свідомістю й мовою. Винахід і передача іншим людям нових форм життєдіяльності здійснюється в ідеальній формі, - через виникнення нових ідей у свідомості людини, фіксацію цих ідей у мові і передачу ідей, виражених у мові, іншим людям. Мова і мовлення є тим духовним середовищем, у якому і через яке існують традиція, культура і суспільство.