Соціальна стратифікація і нерівність у розвинених капіталістичних суспільствах

Для характеристики соціальної нерівності у сучасних капіталістичних суспільствах використовують такі основні показники: багатство, рівень доходів, способи одержання доходів, характер праці.

1) Багатство або рівень доходів.

Багатство - це все майно, яким володіє особа чи родина. Доходи - збільшення багатства за певний період.

Для оцінки стану соціальної нерівності ми можемо звернутися до таких показників, як відсоток багатства, що належить 10 (або 20) відсоткам найбагатших та найбідніших сімей, або рівень доходів, які ці сім’ї отримують. А для оцінки тенденцій змін соціальної нерівності ми можемо відслідкувати, як ці показники змінювалися впродовж, скажімо, останніх 50 років.

2) Основні способи одержання доходів

У сучасному суспільстві можемо виділити два основні типи доходів - доходи з володіння капіталом (прибуток) та оплата найманої праці. Одна й та ж сама людина може отримувати доходи з обох джерел: вона може володіти акціями кампаній, що приносять дивіденди або зростають у ціні, і, водночас, працювати, отримуючи зарплату.

Соціально-економічне становище індивіда більше залежить від величини доходів, а не від способу його одержання. Наприклад, високооплачуваний менеджер може отримувати набагато більше, аніж власник дрібного підприємства. Тож спосіб одержання доходів навряд чи може розглядатися як найважливіший показник, що характеризує соціальну структуру сучасного суспільства. Разом з тим, він є досить важливим, і може продуктивно використовуватись у поєднанні з іншими показниками.

3) Характер праці або діяльності, якою людина здобуває свої доходи.

Зокрема, для соціальної стратифікації важливим є розрізнення розумової та фізичної, творчої та рутинної праці.

Ентоні Гіденс характеризує соціальну стратифікацію сучасного суспільства, виділяючи чотири основні групи:

1) Вищий клас, який складається з відносно малої кількості індивідів і родин, що володіють особливо великою власністю, - приблизно 1% найзаможніших людей чи родин. В межах цього класу має місце статусний поділ на спадкових багатіїв і “скоробагатьків”. “Родини, чия власність дісталася їм у спадок через кілька поколінь, часто дивляться зверхньо на тих, хто забагатів власними зусиллями. Хоча в деяких контекстах ці люди і змішуються, тих, хто піднявся з нижчих щаблів суспільної драбини, часто не допускають у більшість кіл, де обертаються ті, чиє багатство було набуто значно давніше.”.

2) Середній клас або “білі комірці”, що включає три різні частини:

- давній середній клас - власники невеликих бізнесів;

- вищий середній клас або службовий клас - люди, що обіймають менеджерські посади або виконують роботу, яка вимагає високої кваліфікації;

- нижчий середній клас - конторські службовці, комівояжери, вчителі, медсестри тощо.

3) Робітничий клас або “сині комірці” - люди, що заробляють на життя фізичною працею. Він поділяється на вищий робітничий клас, свого роду “робітничу аристократію”, що складається з кваліфікованих робітників, які мають (порівняно з іншими робітниками) вищі доходи і кращі умови праці, та нижчий робітничий клас, що складається з робітників, які “виконують некваліфіковану або напівкваліфіковану працю, що не вимагає тривалого навчання та підготовки. Більшість таких робіт гірше оплачуються і дають менші гарантії трудової зайнятості, ніж кваліфікована праця.”

4) Найнижчий клас (андерклас) - представники субкультур (що як правило складаються з етнічних меншин), які знаходяться у набагато гірших соціально-економічних умовах, аніж решта населення, не мають постійної роботи.

Зауважимо, що цей поділ поєднує різні критерії: багатство, стиль життя, характер роботи і т. ін. Крім того, він досить умовний: між частинами різних класів може бути більше спільного, аніж у цих частин з іншими частинами “свого” класу. Наприклад, “скоробагатько” за стилем життя і культурою може бути ближчим до вищої частини класу “білих комірців”, аніж до спадкових багатіїв. Нижча частина “білих комірців” за соціальним престижем і рівнем доходів може бути на одному рівні або й нижче від вищої частини “синіх комірців” (“робітничої аристократії”); вони також кардинально відрізняються від решти класу “білих комірців” за характером праці - їх праця така ж рутинна, як і у більшості робітників, що виконують фізичну працю.

 

Маргінальність як соціологічне поняття і проблема

Маргінальність - це ситуація об’єктивного переходу людини з однієї соціальної групи в іншу, коли особа вже не належить до попередньої групи, але ще не увійшла до складу нової групи.

Маргінальність може бути віковою, сімейною, професійною і т.ін.

Людина може перебувати в маргінальному стані де-юре (ще не затверджена офіційна документація, що підтверджує її новий соціальний статус) і де-факто (людина, що переходить до нової соціальної групи але ще не відчуває себе її повноцінним членом). У другому випадку маргінальність пов’язана з проблемою психологічної адаптації, що має велике значення у повсякденному житті, - звикання до нового статусу, системи прав і обов’язків при виконанні соціальної ролі, до нового оточення (колективу).

Розвиток сучасного суспільства характеризується високим рівнем маргіналізації. Це зумовлено величезною кількістю змін у житті людини, високим рівнем соціальної мобільності.

Слід розрізняти зміст соціологічного поняття маргінальності та слова “маргінальність” у повсякденному вжитку. В останньому випадку слово “маргінальність” пов’язане з негативною оцінкою: маргіналами називають людей з дуже низьким соціальним статусом, що представляють “соціальне дно”, перебувають ніби “за межами суспільства”, відірвані від установленої системи норм і цінностей.

Соціологічне поняття маргінальності не є негативною характеристикою. Маргінальність (в цьому смислі) може бути пов’язана не з дуже низьким соціальним становищем, а зі зміною соціального становища, яка може бути позитивною, негативною або нейтральною. Наприклад, людина, що переїхала з села в місто, в період адаптації є маргіналом, навіть якщо вона знайшла хорошу роботу. Так само маргіналами вважаються діти з селянських чи робітничих родин, які здобули вищу освіту й поповнюють ряди інтелігенції.

Проте, зміна соціального становища і приналежності до соціальних груп, яка позначається поняттям маргінальності, справді часто буває пов’язана з відривом від усталених систем норм і цінностей. Людина, що перебуває в маргінальному стані, перестає ідентифікувати себе з попередньою соціальною групою і прийнятими в ній нормами та цінностями, і, в той же час, ще не засвоїла норм і цінностей нової соціальної групи. Таким чином, вона потрапляє у стан нормативно-ціннісної дезорієнтації, особливо якщо норми й цінності тих груп, між якими вона здійснює перехід, суттєво відрізняються.

Оскільки в сучасному суспільстві дуже багато людей перебувають в маргінальному стані, то ціннісна дезорієнтація стає серйозною соціальною проблемою. Згадаймо в цьому контексті про соціологічні дослідження Еміля Дюркгейма, який вважав особливо важливою цю проблему, - проблему аномії, - і, зокрема, вважав, що вона була головною причиною різкого зростання частоти самогубств у останні десятиріччя ХІХ століття.

З іншого боку, цю проблему можна розглядати як неминучий наслідок високої соціальної мобільності у сучасному суспільстві, соціальну плату за наближення до ідеалу “суспільства рівних можливостей”.

Тема 6. Глобальні проблеми сучасності

Та перспективи розвитку

План

1. Основні глобальні проблеми сучасності. Римський клуб та ідея “суспільства збалансованого розвитку”

2. Глобалізація та антиглобалізм

3. Теорія стадій економічного розвитку і постіндустріальне (інформаційне) суспільство

4. Концепція “кінця історії Ф.Фукуями”

5. Проблеми міжцивілізаційних відносин у сучасному світі. Цивілізаційний підхід до розуміння історії. Концепція конфлікту цивілізацій С.Хантінгтона

1. Основні глобальні проблеми сучасності. Римський клуб та ідея “суспільства збалансованого розвитку”

Глобальні проблеми - проблеми планетарного масштабу, що стосуються людства в цілому.

До числа найважливіших глобальних проблем належать:

- загроза термоядерної війни;

- деградація екологічного середовища, загроза екологічної катастрофи;

- виснаження природних ресурсів;

- великий розрив у рівні економічного і культурного розвитку між розвинутими індустріальними (постіндустріальними) країнами Заходу та рештою світу;

- демографічна криза у країнах європейської культури та демографічний вибух у більшості інших країн;

- міжнародний тероризм

та ін.

На глобальному (світовому) рівні розвиток суспільства протягом кількох останніх століть характеризувався,

- з одного боку, швидким науковим і економічним прогресом (науково-технічна революція), збільшенням влади людини над природою, зростанням виробництва матеріальних благ, розширенням їх асортименту, швидким зростанням матеріального добробуту у розвинутих країнах;

- з іншого боку, зростанням розриву в економічному, науковому і культурному вимірах між цими країнами та переважною більшістю інших країн світу, деградацією екологічного середовища, руйнуванням людиною природних умов власного життя, розвитком озброєння, створенням і застосуванням зброї масового винищення тощо.

Отже, має місце незбалансований розвиток: ті самі чинники, що зумовлюють позитивну соціально-економічну динаміку (особливо у розвинених країнах), породжують ряд проблем, які загрожують самому існуванню людства, можуть привести до планетарної катастрофи у досить недалекому майбутньому.

Необхідність подолання такого незбалансованого розвитку викликала дискусії на тему можливостей і шляхів формування нової соціальної системи - суспільства збалансованого розвитку.

Для подолання глобальних проблем необхідною є спільність, координація зусиль усіх країн світу. Проте, на сьогодні досягти такої координації в багатьох критичних питаннях не вдається. Головними причинами цього є великий розрив у рівні соціально-економічного розвитку між країнами Заходу та рештою світу, а також культурно-цивілізаційні відмінності.

Наприклад, пропозиції країн Заходу щодо встановлення максимально допустимих рівнів викидів шкідливих речовин на безпечному рівні не приймаються країнами, у яких зосереджені брудні виробництва і які перебувають у набагато гіршому економічному становищі. Вирубка екологічно дуже важливих для світу лісових масивів у Бразилії допускається урядом цієї країни, оскільки населення цієї країни швидко зростає і потребує місця для житла, - при цьому спроби урядів розвинених країн переконати уряд Бразилії зупинити цю вирубку розглядаються як неправомірні, оскільки в самих цих країнах густота населення значно вища, а частина незаселених, заповідних територій значно менша (реакція типу: “Ви у себе кілька століть тому вирубали що і як хотіли, розселялися де хотіли, - то яке ви маєте право тепер перешкоджати нам робити те саме?!”).

Інший приклад, що ілюструє вплив недовіри між країнами, які мають суттєві цивілізаційно-культурні відмінності: загроза ядерної катастрофи загострюється через прагнення деяких країн, які не мають ядерної зброї, “наздогнати” у цьому відношенні ядерні країни; при цьому саме це прагнення пов’язане з ворожістю до панівних країн світу, західної цивілізації і США, а зусилля останніх, спрямовані за запобігання поширенню ядерної зброї, кваліфікуються як імперіалізм (адже самі вони цю зброю мають). Міжнародний тероризм також, як правило, мотивується ворожнечею до західної цивілізації і виправдовує себе боротьбою проти західного (американського) імперіалізму.

Провідною міжнародною неурядовою організацією, яка займається дослідженням глобальних проблем, пошуком шляхів їх розв’язання, розробкою концепції суспільства збалансованого розвитку є Римський клуб. Ця організація була створена у 1968 р. на зустрічі 30 західноєвропейських вчених, бізнесменів, громадських діячів, які зібралися з метою неформального обговорення перспектив розвитку людства. Сьогодні її членами є понад 100 авторитетних діячів науки і культури із близько 50 країн. Члени клубу дотримуються різних світоглядних концепцій, але об’єднані спільним пошуком шляхів розв’язання глобальних проблем. За роки свого існування члени клубу виконали понад 15 фундаментальних досліджень перспектив розвитку сучасної цивілізації. Перший президент клубу А.Печчеї наголошував, що головна мета цієї організації - “сприяти тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усвідомлювали труднощі людства”. Практична мета - сприяти виробленню і реалізації політики, формуванню суспільних інститутів, які допомагали б виправленню сучасних кризових ситуацій.