Вплив соціальних чинників на тіло людини

Тіло людини зазнає різноманітних впливів з боку суспільного середовища.

Самий очевидний приклад: стан тіла людини залежить від харчування, харчування - від добробуту, а добробут - від соціального становища. У будь-якому суспільстві доступ до тих або інших засобів харчування для кожної людини залежить від багатьох соціальних чинників. У первісних мисливських племенах - від організації полювання та розподілу здобичі в племені; у сучасних суспільствах - від місця людини в системі суспільного поділу праці, функціонування грошової та торгівельної системи тощо.

Інший приклад - вплив на тіло людини суспільних уявлень про тілесну красу, ідеалів краси, що побутують у тому або іншому суспільстві чи соціальному середовищі, тієї ваги, якої надають люди цим уявленням та ідеалам.

В багатьох сучасних країнах (включаючи розвинені західні країни, Україну і Росію) дуже багато людей докладають багато зусиль для того, щоб їх тіло відповідало зразкам краси, що прийняті в суспільстві. Для цього користуються такими засобами як косметика, зайняття спортом, body-building, дієта і т.п. Особливо це характерно для жінок.

Так, багато жінок, що схильні або вважають себе схильними до повноти, дотримуються дієти. Це, очевидно, пов’язано з сучасним ідеалом жіночої краси, - адже однією з головних складових цього ідеалу є струнка, худорлява фігура. Між тим, як зауважує Е.Ґіденс, цей ідеал не характерний для більшості досучасних суспільств. В таких суспільствах, як правило, “худорлявість вважалася взагалі небажаною, почасти тому, що асоціювалася з нестачею їжі, а відтак з бідністю. Навіть у Європі 1600-х і 1700-х років ідеалом жіночої фігури були округлі, тілисті форми. Кожен, хто бачив картини того періоду, наприклад, картини Рубенса, не міг не завважити, якими пишнотілими були зображені на них жінки. Уявлення про худорлявість як про бажану ознаку жіночого тіла виникло в середовищі середнього класу наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя, але тільки зовсім недавно воно сформувалося в ідеал, якого сьогодні прагне більшість жінок.”

Цей ідеал жіночої краси у сучасному суспільстві не лише впливає на форму жіночого тіла, але й стає джерелом нових, невідомих у досучасних суспільствах, захворювань. Одним з таких захворювань є анорексія - розлад харчування, пов’язаний з перебуванням на дієті. Жінки, що страждають на анорексію, їдять настільки мало, що їх життя опиняється під загрозою, а тіло стає схожим на тіло людей, що вмирають з голоду, - при тому, що насправді ці жінки є заможними. Інше таке захворювання - булімія - регулярне переїдання, після якого викликають у себе штучне блювання. Обидва ці розлади мають місце тоді, коли прагнення жінки до тендітності набуває характеру хворобливої пристрасті, перетворюється на свого роду манію тендітності.

Про значимість впливу на тіло і спосіб життя жінки ідеалу тендітності свідчить статистика, яку наводить Гіденс. Так, у Британії вже в тринадцятирічному віці 60% дівчат починають дотримуватись дієти, а в вісімнадцятирічному віці таких набирається вже 80%.

Відзначимо, що потреба і можливість дієти виникає лише на певному, досить високому рівні розвитку технологій та торгівлі, - коли різноманітні продукти з різних кінців світу стають повсякчас доступними для людини, і людина змушена обирати ту або іншу модель харчування. На цей вибір впливає величезний потік розмаїтої медичної інформації, а також, - у випадку дієти особливо, - інформації про калорійність їжі. Такий підрахунок калорій також став можливим лише відносно недавно внаслідок розвитку технологій. Як відзначає Ґіденс, лише “у суспільстві, де їжі вдосталь, ми вперше маємо можливість пристосовувати своє тіло до стилю життя та своїх звичок... і вільно обирати, що нам їсти.” Багато розладів харчування виникають як негативний побічний ефект цих нових можливостей.

Якщо для жінки ідеалом вважається тендітне тіло, то для чоловіка - мускулисте тіло. У чоловіків нарощування м’язів так само може набувати характеру хворобливої пристрасті. Проте, в цілому прагнення відповідати суспільно прийнятим ідеалам краси більше характерне для жінок, аніж для чоловіків. В середньому чоловіки докладають для цього значно менше зусиль, значно менше переймаються своєю зовнішністю, своїм тілом. Цей факт потребує пояснення і підіймає ряд інших питань, що становлять інтерес не лише для соціології тіла, але й для ґендерної соціології - розділу соціології, що вивчає соціальні впливи на моделі поведінки й самосвідомості, відмінності у соціальному становищі і суспільному ставленні до людини, пов’язані з її статтю.

Справді, більша турбота жінок про відповідність своєї зовнішності суспільним уявленням про красу не є суто психологічним феноменом. Вона є наслідком тих відмінностей, що мають місце у суспільному ставленні до жінок і чоловіків, відмінностей у критеріях, за якими у суспільстві зазвичай оцінюють жінок і чоловіків, суспільних стереотипів сприйняття чоловіка й жінки. Вона відображає доволі виразну суспільну тенденцію - бачити й цінувати в жінках насамперед зовнішність, тіло; а в чоловіках, більшою мірою, - якості і досягнення, мало пов’язані з зовнішністю, - такі як кар’єрний успіх, ділові якості, багатство, винахідливість, дотепність тощо. Відповідно, і можливість досягнення успіху у багатьох сферах для жінки значно більшою мірою залежить від зовнішності, аніж для чоловіка.

Ще один великий комплекс проблем, з яким має справу соціологія тіла - це проблеми, пов’язані з народженням людини.

Практично у всіх досучасних суспільствах життя жінки було майже цілком підпорядковане народженню й вихованню дітей. Проте, в останні століття ситуація тут суттєво змінилася. Відзначимо в цьому плані чотири важливі моменти.

1. Винахід і масове виробництво ефективних контрацептивних засобів зробив можливим планування вагітності. Ще у вісімнадцятому сторіччі у Європі для жінок було звичайною справою вагітніти за життя не менш як двадцять разів; при цьому багато дітей з’являлися на світ мертвонародженими або помирали у ранньому віці. В сучасних індустріальних країнах така кількість вагітностей майже невідома і вважається неприродною.

2. Розвиток медикалізації вагітності й дітонародження. В сучасному індустріальному суспільстві більшість дітей народжуються під медичним доглядом у лікарні; батьки заздалегідь можуть дізнатися про стать майбутньої дитини і про аномалії в її здоров’ї. Коли ще в лоні матері у дитини виявлено якісь серйозні вади, подружжю інколи доводиться вирішувати, чи хочуть вони залишити дитину.

3. Дискусія про аборти. Питання про право на аборти - гостра етична проблема, що стала темою активних дискусій у ХХ столітті. Захисники права на аборт вважають, що вони захищають право жінки на вибір, її право самій розпоряджатися своїм тілом, жити так, як вона вважає за потрібне. Натомість, прихильники заборони абортів вважають, що захищають право дитини на життя.

Здається очевидним, що право дитини на життя повинно мати пріоритет. Адже ніхто не захищає право матері розпоряджатися життям вже народженої дитини. Проте, дискусія тут не зводиться до зіткнення суперечливих інтересів жінки і дитини, а упирається у філософське питання: коли саме плід стає людиною, що має невід’ємне право на життя, - з моменту зачаття, народження, чи з якогось іншого моменту? Якщо з моменту зачаття, то, очевидно, праві ті, хто захищає право дитини на життя. Якщо з моменту народження - то, так само очевидно, праві ті, хто захищає право жінки розпоряджатися власним тілом. На жаль, навряд чи можна знайти загальнопереконливі аргументи на користь тієї або іншої відповіді.

В будь-якому разі, можемо говорити про деякі зміни, що відбулися у суспільному ставленні до абортів в останнє століття. В цілому, ставлення до абортів стало більш поблажливим і в більшості європейських країн аборти дозволені принаймні на ранніх стадіях вагітності. Ця зміна суспільного ставлення до абортів, а також розвиток технологій, що зменшує ризик для здоров’я при абортах, призводять до того, що практика абортів у сучасному суспільстві, порівняно з досучасними, є більш поширеною, більше впливає на спосіб життя жінки, процеси народження й виховання дітей.

4. Розвиток генної інженерії робить можливим зміну, ще до народження, окремих властивостей тіла майбутньої дитини або (у перспективі) навіть “конструювання” її тіла за заздалегідь визначеними характеристиками, такими як колір шкіри, волосся та очей, вага тощо. Це породжує цілий ряд важливих етичних проблем, які можна звести до питань: Чи генетичне втручання є допустимим і виправданим? Якщо так, то чи потрібні якісь обмеження на таке втручання, і які саме? До якої саме межі допустиме і виправдане генетичне втручання?

Очевидно, генна інженерія буде дуже дорогою і, отже, доступною лише для заможних батьків, в той час як діти бідніших людей народжуватимуться природним чином з природними дефектами. Тож “деякі соціологи вважають, що диференційований доступ до генної інженерії може привести до появи “біологічно нижчого класу”. Ті люди, що не матимуть фізичних переваг, добутих завдяки застосуванню методів генної інженерії, можуть стати об’єктом погордливого ставлення та дискримінації з боку людей, облагодіяних цими методами.” (Е.Ґіденс)

До того ж немає чіткого, однозначного розуміння того, які тілесні властивості слід розглядати як дефекти й хвороби, що потребують нагального усунення, а які є цілком допустимими, хоча і вважаються багатьма, або й більшістю людей, за небажані. Чи можна залишити рішення про тілесні властивості майбутньої дитини цілковито на розсуд батьків і лікарів відповідно до їх уявлень про досконале людське тіло? Чи не буде наслідком цього поява людей з надзвичайними властивостями, що будуть спрямовані не на благо інших людей, а на їх приниження, на досягнення необмеженої, деспотичної влади. Чи не можуть внаслідок такого застосування генної інженерії втілитися в дійсність сюжети популярних фантастичних фільмів про напівлюдей-напівмонстрів, що у змаганні за владу тероризують суспільство?

Мабуть, застосування генної інженерії буде виправданим і не становитиме загрози суспільству лише якщо його строго обмежити тими випадками, коли йдеться про усунення генетичних причин загальновизнаних тілесних вад, важких дефектів і спадкових захворювань, - коли без їх усунення дитина народилася б фізично або розумово неповноцінною порівняно з нормальною (звичайною, середньостатистичною) дитиною. В ідеалі, державне фінансування має забезпечувати можливість виправлення таких генетичних дефектів для усіх майбутніх дітей, незалежно від спроможності їх батьків профінансувати відповідну операцію.

 

Література

 

Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренкова. - М.: Изд-во МГУ, 1994.

Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. - К.: Юніверс, 2004.

Вебер М. Господарська етика світових релігій. Вступ // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – С.397-436.

Вебер М. “Об’єктивність” соціально-наукового пізнання // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – C.192-263.

Вебер М. Про деякі категорії соціології розуміння // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – С.104-156.

Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. – К.: Основи, 1995. – 332 с.

Вебер М. Сенс “свободи від оцінок” у соціальних науках // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – С.264-309.

Вебер М. Три чисті типи леґітимного панування // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – С.157-172.

Гантінґтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. - Львів: Кальварія, 2006.

Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера земли. ……… ……… ……… ………...

Ґіденс Е. Соціологія. - Соціологія. – К.: Основи, 1999.

Данилевский.........................................................................................

Дюркгейм Е. Самогубство. - К.: Основи,..........................................

Жоль К.К. Соціологія: Навч.посібник. - К.: Либідь, 2005.

Иноземцев В. Раскол цивилизации. - М.: Academia-Наука, 1999.

Конт // Антология мировой философии. – М.: Мысль, 1971. – Т.3. – С.549-586.

Лебон Г....................... психология народов и масс........................

Монсон П. Современная западная социология: Теории, тенденции, перспективы. - СПб.: Нотабене, 1992.

Майбутнє: проблеми прогнозування // Філософія: Навч. посіб. / За ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар, 2001. - С.435-454.

Маркс К. До критики політичної економії. // Маркс К., Енґельс Ф. Твори. – К.: Держполітвидав УРСР, 1963. - Т.13. - С.1-152

Мартин Г.П., Шуманн Х. Западня глобализации. - М.: Изд. дом “Альпина”, 2001. - 335 с.

Мацковский М.С. Социология семьи. - М.: Наука, 1989.

Мизес Л. Социализм. Экономический и социологический анализ. – М.: Catallaxy, 1994.

Основні засади філософського розуміння суспільства // Філософія / Є.М.Причепій, А.М.Черній, В.Д.Гвоздецький, Л.А.Чекаль. – К.: ВЦ “Академія”, 2001. - C.420-450.

Парсонс Т. О структуре социального действия. - М.: Академический проект, 2000.

Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навч.посібник. - К.: Либідь, 1996.

Смелзре Н. Проблеми соціології. – Львів: Кальварія,........................