Злочинність як різновид девіантної поведінки

Головною формою деструктивної девіантної поведінки у сучасних суспільствах є злочинність. Як ми вже відзначали, саме проти неї спрямовані головні види формальних санкцій.

Злочин - це вид поведінки, що суперечить закону. Закони - це норми, встановлені державною владою, яких громадяни зобов’язані дотримуватися, і за порушення яких законами встановлено певні санкції (покарання).

Соціологи звертають увагу на такі соціальні чинники, що впливають на злочинність, - її форми та розмір:

1) Засвоєння норм і зразків поведінки злочинного середовища: “в суспільстві, яке включає в себе розмаїття субкультур, деякі суспільні середовища мають тенденцію заохочувати протизаконні дії... Індивіди стають правопорушниками через свою пов’язаність із людьми, що є носіями кримінальних норм....злочинна діяльність засвоюється майже так само, як і така, що не суперечить закону, і... вона спрямована на ті самі потреби й цінності. Злодії намагаються добути собі засоби на прожиток {а також інші блага, що однаково цінуються як злочинцями, так і законослухняними громадянами - Д.С.}, як і люди, зайняті на звичайній роботі, хіба що вони обирають незаконні засоби, аби досягти цієї мети.” (Е.Ґіденс)

2) Соціальна нерівність. Сучасне суспільство не є суспільством рівних можливостей. Одні люди перебувають у соціальних умовах, більш сприятливих для досягнення певних благ і соціального статусу, що цінуються у суспільстві, а інші - в менш сприятливих. Хоча в принципі досягнення успіху законними засобами, - через працю і винахідливість, є можливими для всіх, на практиці, для вихідців з “соціальних низів” таке досягнення є дуже важким; не у кожного для цього вистачає здібностей та працьовитості. Тому вони вдаються до незаконних засобів для здобуття цих благ. Отже, згідно з цією теорією, соціальна нерівність сприяє злочинності, і люди, що належать до соціальних низів, більше схильні до злочинної поведінки.

3) Ярлики. Якщо на молоду людину, яка вперше здійснила (наприклад, під впливом “поганої компанії”) якесь правопорушення, навішується ярлик злочинця, і цей ярлик закріплюється за нею, то вона з часом сам починає себе ідентифікувати з цим ярликом, стає справжнім злочинцем. Таким чином, суспільство відштовхує цю людину від себе і сприяє розвитку у неї злочинних нахилів, замість того, щоб допомогти їй реабілітуватися.

Проблема злочинності має й чимало інших соціальних аспектів. Зокрема, важливою дискусійною темою є питання про ефективність різних видів покарань за злочинність (наскільки вони є ефективними для виправлення злочинців і запобігання злочинам), про можливі альтернативи прийнятим у сучасних суспільствах способам покарань.

 

Самогубство як соціальний феномен

Інший приклад девіантної поведінки, який викликав значний інтерес у соціологів - це самогубство (суїцид).

Про важливість соціологічного дослідження цього явища свідчить той факт, що майже в усіх країнах Європи самогубство знаходиться в числі перших десяти причин смертності.

Самогубство (суїцид) - це поведінка людини, спрямована на умисне позбавлення себе життя.

Класичне соціологічне дослідження самогубства здійснив напочатку ХХ ст. Еміль Дюркгейм.

Дюркгейм відзначав велике зростання частоти самогубств за останні кілька десятиліть і пов’язував його з характером розвитку суспільства, для якого характерні суспільні потрясіння, економічні кризи, зростання одних верств населення та збіднення інших, соціальна дезорганізація суспільства, коли індивід втрачає здатність пристосовуватись до нових соціальних перетворень. Усе це породжує стан соціальної аномії, який Дюркгейм визначав як відсутність чітких правил і норм поведінки, коли старі цінності втрачені, а нові ще не сформовані. Така аномія, ціннісна дезорієнтація породжує відчуття безпорадності й розпачу, відчуття втрати осмисленості життя, і, як наслідок, веде до послаблення стійкості до життєвих труднощів і до зростання частоти самогубств.

Дюркгейм досліджував залежність частоти самогубств від різних чинників. Зокрема, згідно з Дюркгеймом, відсоток самогубств вище влітку, аніж взимку; жителі північних регіонів вдаються до самогубства частіше за жителів південних регіонів; міські жителі - частіше за сільських; чоловіки - частіше за жінок; старі - частіше за молодь; розлучені, вдівці, бездітні - частіше за одружених; військові - частіше за цивільних; протестанти - частіше за католиків; безробітні - частіше за працюючих; багаті, забезпечені - частіше за бідних.

Розрізняють істинний, афективний і демонстративно-шантажний суїцид. Істинний суїцид - це суїцид, що планувався заздалегідь. Афективний суїцид - це суїцид, що здійснюється у під безпосереднім впливом якихось подій, що порушують емоційну рівновагу, у стані емоційного потрясіння, афекту. Демонстративно-шантажний суїцид - коли людина не має наміру самогубства, але погрожує іншим людям, що покінчить життя самогубством, робить певні дії, щоб переконати інших у серйозності цих намірів, і ці дії випадково закінчуються її смертю. Наприклад, п’яна людина погрожує, що вистрибне з вікна, стає на підвіконня, і, хоча вона насправді не мала такого наміру, втрачає рівновагу і падає. Або: людина погрожує отруїтися і ковтає небезпечні медичні препарати у кількості, що, за її уявленням, є не досить великою, але її розрахунок виявляється хибним і вона помирає.

Дюркгейм також виділяв такі різновиди самогубства як егоїстичне, альтруїстичне та аномістичне.

Егоїстичне самогубство - самогубство внаслідок бажання індивіда уникнути страждань.

Альтруїстичне самогубство - жертва людиною своїм життям заради якихось вищих цінностей.

Аномістичне самогубство - самогубство внаслідок аномії, нормативно-ціннісної дезорієнтації індивіда у сучасному суспільстві.

 

Тема 4. СОЦІОЛОГІЯ сім’ї

ПЛАН

1. Основні поняття

2. Суспільні функції сім’ї

3. Історичні і сучасні форми сім’ї

4. Актуальні сучасні проблеми сімейно-шлюбних відносин

5. Культурні стереотипи кохання і їх вплив на сімейні відносини

 

Основні поняття

Соціологія сім’ї - галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку сімейно-шлюбних відносин в конкретних соціокультурних умовах, взаємовідносини сім’ї з іншими соціальними інститутами, відносини усередині сім’ї. Предметом досліджень при цьому виступають типи соціальних відносин в сім’ї; чинники, які детермінують чисельність і структуру сім’ї; зв’язки сім’ї з іншими соціальними спільнотами і сферами соціального життя; суспільні функції сім’ї, мотивація шлюбів і причини розлучень; конфлікти в сім’ї, тенденції розвитку шлюбно-сімейних відносин тощо.

Сім’я - це група осіб, об’єднаних зв’язками спорідненості, дорослі члени якої беруть на себе відповідальність за опіку над дітьми.

Зв’язки спорідненості - це такі зв’язки між індивідами, що встановлені або через шлюб, або по висхідних лініях, які поєднують кровних родичів (матерів, батьків, дітей, діда й бабусю тощо).

Шлюб - суспільно визнаний і схвалений сексуальний союз між двома дорослими індивідами, що створює зв’язки спорідненості між цими індивідами і членами їх родин.

Існує два основні типи шлюбу - релігійний (суспільне визнання, що підтверджується уповноваженими представниками релігійної громади або Церкви) та юридичний (суспільне визнання, що підтверджується державою).

Нуклеарна сім’я - батьки й діти, що живуть разом в одній оселі.

Розширена сім’я - батьки й діти, а також інші близькі родичі, що перебувають у постійному й тісному зв’язку між собою. Може включати діда, бабусю, братів та їхніх дружин, сестер та їхніх чоловіків, тіток і племінників.

В західних суспільствах шлюб, а отже, й сім’я, асоціюється з моногамією: кожна людина може законно перебувати у шлюбі лише з одним партнером. Моногамія характерна для сучасних західних суспільств, проте не є найбільш узвичаєним видом шлюбу у світі.

Полігамія - порядок, за якого чоловік або жінка може законно перебувати у шлюбі водночас з кількома партнерами. Існують два різновиди полігамії: полігінія - коли чоловік може перебувати у шлюбі з кількома жінками водночас (цей різновид найбільш поширений, - зокрема, він характерний для мусульманських суспільств), та поліандрія - коли жінці дозволяється мати двох або більше чоловіків водночас (цей різновид шлюбу дуже мало поширений).

Суспільні функції сім’ї

Виділяють такі основні суспільні функції сім’ї:

- репродуктивна - дітонародження, біологічне відтворення населення;

- виховна - прищеплення дитині у сім’ї суспільно значущих якостей, соціалізація дітей і молоді;

- господарсько-побутова (економічна) - забезпечення матеріального добробуту сім’ї, ведення домашнього господарства;

- матеріального забезпечення - матеріальна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства;

- рекреативна (організації дозвілля) - задоволення потреб у спільному відпочинку, відтворення фізично-психічних, духовних сил людини;

- емоційна - задоволення емоційних потреб;

- соціально-статусна - передавання певного соціального статусу членам сім’ї, відтворення соціальної структури суспільства;

- первинного соціального контролю - моральна регламентація поведінки членів сім’ї;

- сексуальна - регулювання статевої поведінки членів суспільства.