Культурні стереотипи кохання і їх вплив на сімейні відносини

В суспільствах європейської культури поняття шлюбу і сім’ї тісно асоціюються з закоханістю, ідеєю романтичного кохання. Цей зв’язок видається природним. Проте, як зауважує Е.Ґіденс, “закоханість - це не той досвід, який переживають більшість людей у світі, а коли й переживають, то нечасто пов’язують із думкою про одруження. Ідея романтичного кохання набула повсюдного поширення в нашому суспільстві зовсім недавно, а в більшості культур узагалі ніколи не існувала... В середньовічній Європі ніхто по суті не одружувався з кохання... У ті часи і ще багато сторіч по тому чоловіки брали шлюб тільки для того, щоб утримати власність у руках родини або задля народження й виховання дітей, які працюватимуть у родинному господарстві. По одруженні чоловік і жінка могли стати близькими один одному; проте це відбувалося, як правило, після шлюбу, а не раніш.”

Джон Босвел також відзначає: “В досучасній Європі шлюб спочатку був такою собі домовленістю про розподіл власності, потім зосередився на вихованні дітей... Не так багато пар одружувалися “з кохання”, але чимало починали любити одне одного мірою того, як провадили спільне господарство, виховували дітей і розділяли на двох радощі та прикрощі життя… Натомість, у більшості країн сучасного Заходу шлюб починається з кохання, потім виливається в спільні турботи про виховання дітей (якщо є діти), а закінчується, дуже часто, розподілом власності; на той час кохання вже або зникає, або перетворюється на далекий спогад.”

Значна більшість сучасних європейців сприймають романтичне кохання (закоханість) як “частину життєвого досвіду, що виникає з базових людських емоцій”. Більше того, для багатьох людей західної культури ідея романтичного кохання становить невід’ємну, головну частину їх уявлень про сенс життя; життя без кохання вважається духовно й емоційно бідним, таким, що його не варто й жити. (Е.Ґіденс) Проте, такі уявлення не характерні для інших культур, вони формуються сучасною західною культурою. Дж.Босвел пише про “справжню одержимість новітньої індустріальної культури” романтичним коханням і відзначає: “Дуже мало дотеперішніх або неіндустріалізованих сучасних культур погодилися б із незаперечним на Заході твердженням, що “мета чоловіка - покохати жінку, а мета жінки - покохати чоловіка”. Більшість людей у більшості історичних епох та країн визнали б таке визначення духовних поривань людини вельми вбогим!”

Отже, Е.Ґіденс має досить вагомі підстави стверджувати, що “романтичне кохання не можна вважати за природне для людини; воно радше формується під дією суспільних та історичних впливів”.

Вплив культивування романтичного кохання на сімейно-шлюбні відносини далеко не однозначний. Проте, моделі сімейно-шлюбних відносин, характерні для традиційних суспільств, не є прийнятною для сучасності альтернативою, оскільки вони несумісні з такими невід’ємними засадами ліберального, індивідуалістичного суспільства як особистий вибір (в нашому контексті - вибір шлюбного партнера) та визнання фундаментальної рівності між чоловіком і жінкою (в нашому контексті - необхідність згоди жінки на шлюб).

Натомість, у сучасній культурі можемо виокремити такі альтернативи:

- відносини між чоловіком і жінкою, орієнтовані на ідеал романтичного кохання;

- відносини “з розрахунку”, орієнтовані на отримання від партнера матеріальних благ;

- відносини, орієнтовані лише на сексуальне задоволення;

- відносини, що акцентують увагу на особистісних відносинах і людських якостях, потрібних для тривалого і гармонійного сімейного життя.

Відносини, орієнтовані на ідеал романтичного кохання, мають такі недоліки:

- формування нереалістичних романтичних очікувань, які ведуть до розчарування невдовзі після початку сімейного життя, в якому досить мало романтики і дуже багато буденщини; наслідком такого розчарування нерідко стає пошук “романтики” на стороні;

- образ романтичного кохання орієнтує на пристрасть, а не на взаємну повагу; взаємна повага є значно надійнішою основою для тривалих стосунків і почуттів, але потребує високої оцінки реальних людських якостей партнера;

- орієнтація на образ романтичного кохання заважає реалістичній оцінці людських якостей партнера - закохані часто бачать замість реальної людини ідеальний образ, створений їх уявою; проте з часом цей образ розвіюється і доводиться мати справу з реальною людиною;

- закохані не оцінюють міру спільності основних цінностей і світогляду, - а така спільність є дуже важливою у сімейних відносинах, особливо, у вихованні дітей.

Альтернативи, що орієнтовані не на кохання, а на матеріальні блага або сексуальне задоволення (зокрема, досить поширений тип відносин, коли жінка бачить у чоловікові лише постачальника матеріальних благ, а чоловік у жінці - засіб для задоволення сексуальної пристрасті) не створюють глибокого особистого, емоційного зв’язку між партнерами, не задовольняють їх емоційних потреб, не можуть слугувати основою для гармонійних відносин у сім’ї, спільного виховання дітей тощо.

Проте, існує й інша альтернатива: орієнтація на ідеал подружнього кохання (любові) не як пристрасті, закоханості (що звичайно швидко минає), а як почуття глибокої прив’язаності між чоловіком і жінкою, що виникає на основі взаємоповаги, духовної близькості, спільного долання щоденних проблем, виховання дітей, переживання радощів та прикрощів життя. Ця альтернатива передбачає реалістичну оцінку людських якостей потенційного шлюбного партнера, спільності цінностей і світогляду, розуміння того факту, що подружнє життя не є романтичною пригодою.

 

Тема 5. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І МОБІЛЬНІСТЬ

ПЛАН

1. Поняття соціальної стратифікації і соціальної мобільності

2. Історичні форми соціальної стратифікації

3. Основні концепції соціальної стратифікації.

4. Соціальна стратифікація і нерівність у сучасних капіталістичних суспільствах

5. Маргінальність як соціологічне поняття і проблема

 

Поняття соціальної стратифікації і соціальної мобільності

Соціальна стратифікація -система ознак соціальної нерівності в суспільстві, які визначають його структуру. Теорії соціальної стратифікації являють собою ієрархічні моделі структури суспільства, у яких кожна соціальна група займає певне місце, “сходинку”.

Страта - верства, що відрізняється прибутком, освітою, владою, престижем, іншими ознаками, що характеризують її місце у соціальній структурі суспільства.

Соціальна мобільність - це зміна людиною або групою людей свого соціального становища, місця в соціальній структурі.

Залежно від суб’єкта (від того, чи йдеться про зміну соціального становища однією людиною чи групою людей) розрізняють індивідуальну і групову соціальну мобільність.

За характером зміни соціального становища розрізняють вертикальну і горизонтальну соціальну мобільність.

Вертикальна мобільність - це перехід людини або групи людей на вищий або нижчий рівень соціальної ієрархії. Залежно від напрямку переходу розрізняють висхідну (вгору) і спадну (вниз) вертикальну мобільність. Приклади: професійна кар’єра або переведення на нижчу посаду, втрата або отримання роботи, збільшення або зменшення рівня доходів тощо.

Горизонтальна мобільність - це переміщення людини або групи людей на одному рівні соціальної ієрархії. Виділяють територіальні, релігійні, сімейні, політичні, економічні різновиди горизонтальної мобільності. Приклади: переїзд в інше місто, зміна релігійного віросповідання, одруження чи розлучення, перехід в іншу політичну партію, зміна професії.

Соціальний ліфт - засіб, з допомогою якого людина може змінити своє соціальне становище, перейти на вище або нижче місце у соціальній ієрархії.

Поняття страти і соціальної мобільності у соціологічний обіг ввів російсько-американський соціолог Питирим Сорокін у 20-х роках ХХ ст. Він виконав також перші соціологічні дослідження соціальної мобільності.