Проблеми міжцивілізаційних відносин у сучасному світі. Цивілізаційний підхід до розуміння історії. Концепція конфлікту цивілізацій С.Гантінґтона

Міжнародні події останніх двох десятиліть насправді дуже мало нагадують змальовану Фукуямою картину кінця історії і глобального тріумфу лібералізму. Частота і гострота міжнародних конфліктів не лише не зменшилися, але й зросли; спостерігається спалах націоналізму і релігійного фундаменталізму; спроможність “заходу” утримувати міжнародну ситуацію під контролем усе більше ставиться під сумнів. Замість протистояння двох систем (капіталістичної і соціалістичної), на передній план у світовій політиці вийшли конфлікти і зіткнення інтересів великих культурно-цивілізаційних утворень - західна цивілізація, арабський світ, Китай, Росія тощо. Внаслідок цього посилюється інтерес до історико-філософських теорій, що перебувають у руслі цивілізаційного підходу.

Основоположником цивілізаційного підходу можна вважати російського філософа ХІХ ст. Миколу Данілевського. В праці “Росія та Європа” (1871 р.) Данілевський висунув теорію, згідно з якою історія являє собою процес виникнення, розвитку й занепаду великих суспільних організмів - культурно-історичних типів або цивілізацій. Ці цивілізації, подібно до будь-яких організмів, проходять життєвий цикл народження, дитинства, зрілості, старості й смерті. В історії Данілевський виділяв такі цивілізації: єгипетську, китайську, асиро-вавілоно-фінікійську, індійську, іранську, єврейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську (європейську) та слов’янську (російську). Данілевський заперечував універсалізм західної цивілізації і стверджував, що кожна цивілізація має власні унікальні задатки, які вони мають реалізувати у процесі свого розвитку. Проте, Данілевський насправді далекий від того, щоб визнавати рівноцінність цивілізацій. Він виділяє чотири напрямки культурно-історичної діяльності (релігійний, мистецький, політичний і соціально-економічний) і стверджує, що лише російсько-слов’янська цивілізація виявляє здібності в усіх чотирьох напрямках, тоді як усі інші цивілізації здатні лише до деяких із них. Таким чином, Данілевський заперечує європейську ідею єдиної цивілізації, щоб натомість проголосити вищість російської цивілізації.

Теорія цивілізацій набула великої популярності в Європі завдяки праці німецького філософа Освальда Шпенглера “Занепад Європи” (1922 р.), в якій розвивається теорія про існування великих культурних організмів, що проходять певний цикл життєдіяльності (народжуються, розвиваються, старіють, помирають). Ця книга містила багато цікавих спостережень щодо різних культур минулого і сучасності. Шпенглер заперечував існування будь-якого суттєвого впливу і спадкоємності між цивілізаціями (наприклад, між античною цивілізацією Греції і Риму та сучасною європейською цивілізацією), вважав, що кожна цивілізація розвивається цілком незалежно одна від одної. Він також стверджував (як і Данілевський), що європейська культура вичерпала себе, перебуває у стадії старіння, занепаду, натомість майбутнє - за молодою російською культурою, - ідея, що набула великого резонансу на тлі труднощів, які переживала Європа після першої світової війни, та російської більшовицької революції, з якою багато європейських інтелектуалів пов’язували великі надії.

Відомий англійський історик і філософ Арнольд Тойнбі розвивав теорію цивілізацій у дванадцятитомній праці “Дослідження історії” (1933-1939 рр.). При цьому він відійшов від спрощено-біологічного розуміння природи цивілізацій, відмовився від ідеї про загибель цивілізацій як наслідок природно-неминучого старіння. Згідно з його теорією в процесі життя цивілізації постійно виникають різноманітні проблеми, зовнішні і внутрішні “виклики”, що загрожують цій цивілізації, і цивілізація існує доти, доки їй вдається розв’язувати ці проблеми, давати “відповіді” на ці “виклики”. Тойнбі визнавав існування взаємних впливів між цивілізаціями і ввів у теорію цивілізацій універсалістський елемент: він припускав, що рух історії спрямований від багатоманітності цивілізацій до єдності людства, і пов’язував перспективу зближення народів і цивілізацій у світових релігіях.

Російський історик і філософ Микола Гумільов в праці “Етногенез і біосфера Землі” розвивав теорію цивілізацій у природничо-біологічному руслі, висунувши гіпотезу про зв’язок виникнення цивілізацій з якимось невідомим опроміненням відповідних територій та про існування особливих біополів, що відрізняються за частотою у людей з різних цивілізацій. Він також встановив “нормальну” тривалість життя цивілізацій - близько 1200 років, яка, проте, може суттєво скорочуватися або подовжуватися через зовнішні впливи. Гумільов протиставляв молоду російську і старіючу західну цивілізацію, вважаючи, що між ними має місце природна антипатія, зумовлена несприятливим відношенням частот їх біополів.

Найбільш відома сучасна цивілізаційна концепція була запропонована американцем Семюелем Гантінґтоном у статті “Протистояння цивілізацій?” (1993 р.) та книзі “Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку” (1996 р.). Теорія Гантінґтона, на відміну від своїх попередниць, не ґрунтується на біологічних аналогіях, не абсолютизує міжцивілізаційні відмінності і не претендує на пояснення усієї історії. Свою теорію Гантінґтон розглядає лише як ефективний засіб трактування глобальної політики після “холодної війни”:

“Глобальна політика почала формуватися уздовж нових ліній - культурних… Люди визначають себе з точки зору походження, релігії, мови, історії, цінностей, звичаїв та інститутів. Вони ідентифікують себе з культурними групами: племенами, етнічними групами, релігійними спільнотами, націями і - на найширшому рівні - цивілізаціями. …культура і культурні ідентичності (на найширшому рівні вони становлять собою цивілізаційні ідентичності) визначають моделі згуртованості, дезінтеграції і конфлікту. Головні питання на порядку денному міжнародної спільноти пов’язані з відмінностями між цивілізаціями. Цивілізація - найвища культурна спільність людей і найширший рівень культурної ідентифікації... Зростання міри розділення людей у всьому світі за культурною характеристикою означає, що все більшої ваги набувають конфлікти між культурними групами. Цивілізації - це культурні цілості найширшого рівня, тому центральне місце у глобальній політиці посідають конфлікти між різними цивілізаціями.”

Гантінгтон виділяє такі основні сучасні цивілізації: західна, латиноамериканська, африканська, ісламська, сінська, індуська, православна, японська. Існують також неосновні цивілізації: буддистська, єврейська та ін.

За своїм цивілізаційним статусом усі країни можна розділити на країни-учасниці, стрижневі держави, країни-одинаки, розколені країни, розірвані країни. Стрижневі держави відіграють головну роль в кожній цивілізації. Західна цивілізація має два стрижні - США і франко-німецький стрижень, стрижневою державою православної цивілізації є Росія, сінської - Китай, арабська цивілізація не має стрижневої держави. Країни-одинаки самі являють собою міні-цивілізації. Розколені країни - це країни, в яких великі групи належать до різних цивілізацій (до їх числа Гантінґтон відносить і Україну). Розірвані країни - країни, еліти яких намагаються змінити цивілізаційну ідентичність (спроби вестернізації Туреччини у ХХ столітті, або Росії у ХVIIІ-ХІХ ст.).

Культурна спільність визначається багатьма різними елементами - мовою, способом життя та ін., проте для визначення цивілізацій найважливішою є релігія. Найбільш яскравим прикладом цього у сучасному світі є мусульманське релігійне Відродження.

У подіях останніх десятиліть Гантінгтон вбачає тенденцію до зростання згуртованості всередині незахідних цивілізацій, їх протиставлення себе “заходу”, поступове послаблення впливу західної цивілізації: “Зараз панування Заходу незаперечне, і він залишиться номером один у плані могутності і впливу й у ХХІ столітті. Проте, в балансі влади між цивілізаціями відбуваються поступові, невідворотні і фундаментальні зміни, й могутність Заходу в порівнянні з іншими цивілізаціями знижуватиметься і надалі....велика частина його могутності просто “випарується”, а залишок розсіється за регіональною ознакою між декількома основними цивілізаціями і їх стрижневими державами. Найбільше зростання могутності припадає на азійські цивілізації (і так продовжуватиметься надалі), де Китай поступово вимальовується як суспільство, що, швидше за все, кине виклик Заходу в боротьбі за глобальне панування. Ці зсуви у співвідношенні влади між цивілізаціями ведуть і будуть продовжувати вести до відродження і зростання культурної впевненості в собі не-західних суспільств, а також до зростаючого відкидання західної культури.”

Гантінґтон вважає, що в цих умовах “заходу” слід відмовитися від спроб підтримки ліберально-демократичних цінностей і політичних інституцій у країнах інших цивілізацій, віддати контроль над цими країнами стрижневим державам цих цивілізацій і зосередитися на зміцненні власної цивілізаційної ідентичності. Лише таким чином, на його думку, можливо досягти відносної стабільності і миру у новій геополітичній реальності, яка є такою, що “у кожному регіоні, що має домінуючу державу, досягнення і підтримання миру можливе лише за умови головування цієї держави”, “регіональний вплив набуває ознак відповідальності та легітимності, якщо він здійснюється стрижневими державами стосовно інших членів своєї цивілізації”. Тому має виникнути новий світовий порядок - “cвіт, у якому стрижневі держави відіграють провідну чи домінуючу роль” - “світ, поділений на сфери впливу”.

При цьому поділ світу на сфери впливу Гантінґтон здійснює на релігійній основі, не цікавлячись бажанням тих або інших країн. Так, західна цивілізація визначається як протестантсько-католицька; якби західні політики слідували рекомендаціям Гантінґона, то вони передали б у сферу впливу Росії не лише Україну і Грузію, але й чимало країн, які зараз уже є членами Європейського Союзу - Грецію, Румунію, Болгарію та ін.

Загалом же, дуже сумнівно, що добровільна здача “заходом” своїх провідних позицій у світовій політиці, відмова від підтримки демократичних процесів в інших країнах і від тиску на недемократичні країни, сприятиме встановленню миру й цивілізованих міжнародних відносин. Скоріше, це буде сприйнято противниками західної цивілізації як ознака її слабкості і заохотить спроби цією слабкістю скористатися.