Цивілізаційний аналіз суспільно-історичного процесу

Цивілізаційний аналіз суспільно-історичного процесу

Шотландський вчений XVIII ст. вводить поняття “цив-ція” (це є та спільнота, яка розвивається за законами ринкової ек-ки).

Росій-й вчений Данілявський, німець-Шпендлер та ендрюс – носії новітніх ідей щодо цив-ції.

XIXст. – у цив-ції пов. бути крім матер-них також духовні, немат-ні атрибути.

Цив-ція – суспільний розвиток.

Виділяються такі етапи цив-ції: 1. дикунство; 2. варварство; 3. цив-ція.

XXст. – Тоінбі, Бродель, Ясперс, Валерштайн.

Цив-ція – це культурно-історична спільність людей.

Цив-ція - пов. мати матер-ну складову (Бродель).

Цив-цію розглядають з точки зору 5ти осн-х методологічних підходів (Цивілізаційні парадигми):1. загально-історична; 2. філософсько-антропологічна; 3. соціо-культурна; 4. технологічна; 5. ек-чної парадигми.

Заг-ноісторична парадигма. Основа – поступальний розвиток відносин між людьми. Філософсько-антропологічна – ядро цив-ції – індивід, його соц-на сутність. Зростання соіальності людини означає формувння цив-ції. Соціокул-рна. Вказує на зв’язок цив-ції та культури, який встанов-ся з піднесенням та занепадом кул-ри.Існує 1ша та 2га кул-ри. 1ша – є даною; 2га – створ-ся людиною. І вона засвідчує наявність цив-ції. Технологічна – працює з поняттям 2га природа але пояснює її створення за допомогою сусп-х технологій. Основа – від-ни людина-техніка, які відоб-ють: 1. еволюцію труда людини; 2. соціалізація людини/зміна соціа-ї позиції і зміна світогляду, знань, навичок, досвіду тощо. Економічна – є похідною від технол-ї, але звертає увагу на відн-ни, завдяки яким людина спілкується з природою, технікою і між собою.

Поєднання всіх парадигм дає висновок про наявність в цив-ції матер-х, духовних, психо-фізичних, антропологічних та історичних компонентів.

Основні критерії для виділення цив-ції: 1. просторові (пов’язані з особливостями навкол-ого прир-ого середовища, що залежить від ландшафту). 2. часові (формують спільність істор-ого буття кул-ри та мови). 3. соц-нотехнологічні (ціннісно-нормативні механізми).

Виділяють 2 осн-х школи, що пояснюють сутність цив-ції: 1. Культурно-матеріалістична. 4 базові підсис-ми при визначення поняття цив-ції; 1. ек-чна; 2. соц-на; 3. політична; 4. кул-нопсихологічна. Ця школа говорить про рівень роз-ку кожної з підсис-м 2. Кул-ноісторична. Провідна роль – духовний чинник. Цив-ція – це великі цілісні соціо-кул-рні сис-ми, які функц-ють на основі власнихзакон-тей, що не зводяться до закон-тей окремих країн, націй та ін-х соц-х спільнот.

Цив-ція існує не так давно, визнач-ся самобутніми і неповторними рисами.

Цив-ції притаманна своя динаміка, яка охоплює 6 осн-х періодів: - генезис; - зростання; - визрівання; - в’янення; - занепад; - вмирання. Але ядро цив-ції завжди зберігає-ся. А зміни відбув-ся на периферії.

Типи та види цивілізацій

Можна виділити такі основні типи Ц. за просторовим критерієм: всесвітня цивілізація, що характеризується планетарним масштабом та локальна Ц.

Рівень розвитку цивілізаційних утворень (7 видів світ.Ц.):

1. 7-6 тис. до н.е. – неолітична Ц.

2. 3-пер. пол. 1 тис. до н.е. – східнорабовласницька Ц

3. 5 ст. до н.е. – 5 ст.н.е. – антична Ц

4. 7 – 13 ст.н.е. – ранньофеодальна Ц

5. 15-18 ст. – передіндустріальна Ц

6. 60-90 роки 18ст. – 60-70 р.20ст – індустріальна цивілізація

7. 80 р. 20 ст. – поч. 21 ст. – постіндустріальна Ц

Агрегований варіант цих 7 видів цивілізацій – традиційна ц (характеризується первіснообщинними зв’язками, азійський спос вир-ва, рабовласн та феодальні відносини) та сучасні ц (ринкові відносини з відповідними екон, політ, інституціональними та правовими структурами).

Також світ ц можна класифікувати за такими озн: вид вир-ва, хар-р праці та тип власності:

- Аграрна (с\г, руч. Праця і земельна власн)

- Індустр (пром.-ть, маш праця і пром. вир)

- Постінд (інфо вир., інтелект праця, інт власн)

Основні критерії виділення локальних цив-цій: -культурна спадщина; -геогр. та навколишнє середовище; -стр-ра державно-пол-х інституцій; -зрілість екон-х відн-н. Локальні (регіон-ні) цив-ції: Було 21 цив-ї, а зараз залишилось 8: -православно-христи-ка; -ісламська; -індуїстська; -конфуціанська; -латиноамер-ка; -африканська; -японська; -західна.

Класифікація локал-х цив-цій за типами роз-ку: - спіл-ть засад ментал-ті; -спільність і взаємозалеж-ть істор-ї, пол-ї долі та ек-ого роз-ку; - взаємопереплітіння культур; -наяв-ть сфери спільних інтересів з т.з. перспектив роз-ку.

3 загальні локальні цив-ції: 1. Природна; 2 Східна; 3. Західна.

Природна: Це аборигени в Африці, Австралії, амер-кі індійці, н-ди північної Європи. Цикли ж-тя співпадають з циклами природи.

Східна: Виникли в глибоку давнину. Основні риси: харазматичний характер суспільної свідомості. Зосередження на духовному, колективізм, патерналістська роль держави. Стародавній Єгипет, конфуці-во, будизм. Визнач-ся харазматичним хар-ром сусп-ї свідомості, зосередженням на духовному, колективізмом, корпар-ми пр-пами сусп-х відн-н, патерналістською роллю держави як домінуючого власника, тощо.

Західна. Асоціюється з постінд-м роз-ком. Ознаки: самопідтримуюча ек-ка, правова держава, демократичний гром-й устрій, громад-ке сусп-во; - розвинуті сис-ми життєзабезпечення: сучасні ринкові ек-ко-розв-ті країни.Веде свій початок з антич-х цив-цій: Стародавн. Греція і Рим тощо.

Дискурс синергізму.

Синергізм – певна дія для досягнення спільної цілі. Дискурс синергізму проявляється в тому,що функції центру переходять від держави до групи держав. Риси цих держав:

розвинене ринкове господарство,домінуюче становище у світовій економіці,зміщення центру ваги до сфери послуг,формування «нової економіки» - економіки знань, зміщення акцентів із забезпечення потреби виживання до питань максимізації якості життя.

Сформувалися наступні моделі економічних систем:

1. Рейнська модель капіталізму,що відображає особливості соціально спрямованої економіки країн Німеччини, Франції,Італії,Бенілюксу.

2. Скандинавська модель економіки (швеція,фінляндія,данія)

3. Південноєвропейські країни(греція,іспанія,португалія)

4. Особливості острівних країн Європи(Великобританія,Ірландія,Ісландія)

5. Економіка США і Канади.

У цілому синергічні економічні системи демонструють високу стабільність і поміркований динамізм,що сприяє збереженню відносної рівноваги як у центрі так і у периферійних економіках.

Дискурс транзитивізму.

Трансформаційний дискурс-х арактерний для країн з перехідною економікою і включає в себе перехід до нових джерел і чинників розвитку,органічну взаємодію із зовнішнім середовищем,реструктуризацію соціальної політики,структурну перебудову економіки.

Ознаки перехідних економік:

1. Відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці

2. Здійснення глибоких інституційних змін

3. Структурна перебудова економіки

4. Реструктуризація соціальної політики

5. Органічна взаємодія з зовнішнім економічним середовищем.

В аспекті цього дискурсу вирізняють два шляхи переходу до ринкової економіки:

1.шокова терапія - комплекс радикальних економічних реформ у короткий термін,,що вимагає згоди суспільства на проведення «болючих» заходів: моментальна лібералізація цін, скорочення грошової маси й приватизація збиткових державних підприємств

2.градуалізм - шляхи та закономірності поступового переходу економ системи до ринкової економіки шляхом поступових соціально економічних перетворень.

Постсоціалістичні країни під час трансформаційних перетворень керувались принципами Вашингтонського консенсусу,який включає набір з 10 рекомендацій:фінансова дисципліна,податкова реформа,пріоритет сусп. Витрат,фінансова лібералізація,лібералізація торгівлі,заохочення піі,приватизація,перегулювання,та ін..

Дискурс дивелопменталізму.

Дискурс дивелопменталізму- вид економ дискурсу пов’язаний з особливостями розгортання господарських процесів у країнах, що розвиваються; в основі – проблема розвитку і вибору шляху, що скорочує розрив між розвиненими країнами і країнами що розвиваються.

Спільні риси країн що розвиваються:

1. Низький рівень розвитку

2. Безробіття

3. Структура економіки визначається специфікою наявних факторів

4. Незадовільне медичне обслуговування

5. Нерозвиненість фінансових ринків

6. Макроекономічна нестабільність

7. Накопичення боргів

8. Високий рівень смертності

Дивелопменталізм ґрунтується на наступних принципах: Експортоорієнтована стратегія розвитку,Поліпшення умов міжнародної торгівлі,Регулювання демографічних процесів,Імпорт капіталу й технологій. Основною причиною повільних перетворень країн що розвиваються вважають чинник ментальності,який має бути змінений на такий який сприятиме модернізації і активізації поступу.

20.Сутність та принципи ек.розвитку.

Розвиток-процес удоскон-ня тих чи інших елементів сусп-х відносин, або ек-х та соц сис-м, досягнення ними принципово нових якісних хар-к. Розвиток-процес глибокої модерніз-ї та трансформ-ї ек сис-м.2 позиції ЕР: 1) порівняння з ін категоріями; 2)висвітлення певних аспектів.Істор етапи ЕР:1)істор розвиток людини-сусп-во з технол. видобування;2) сусп-во з агроремісницькими технологіями;3) сусп-во з індустр-ми технологіями-розвиток машинного буд-ва;4) сусп-во з сервісними технологіями. Розвиток=еволюція, -зміни, які здійсн-ся на заг принципах і поступово; -обєктивний процес, який здійсн-ся сам по собі(«саморозвиток»); -теорія еволюцій вказує на напрямок. Еволюція(форма прояву)-зовн дії поверх.напрямку. Розвиток-внутр зміни, аж до глибин функц-ної перебудови. Р-к-процес, який можна регулювати. Р-к=прогрес(форма прояву)-тип та напрямок розвитку, для якого хар-рний перехід до більш вдосконал-го обєкту. Критерії прогресу:1) встановл певних форм, які дозвол-ть с-мі розвиватись;2)акцентується на людині (добробут, безпека).Регрес-більш низькі рівні розвитку. Р-к=модернізація(форма прояву)-процес оновлення традиц-х екон та сусп-х форм; -як елемент процесу; -технолог-нийи аспект. Особл-сті стану4 модернізації: 1)технол-нф перетворення;2)включ кр до світового глобал пероцесу;3) форми внутр передумов, впровадж суч технологій. Р-к=зростання(форма прояву)-передбачає якісні зміни; -кількісні збільшення (зрост-ня населення, багатства); -є складовою ек-го розвитку. Принципи ЕР: 1)початковий рівень країни;2) стан людського капіталу, його інтелектуало-місткість;3) внутр ендогенні умови госп-ня;4) зовн ендогенні умови госп-ня. Принципи ЕР(А.Сміт)61) природне право і урядова політика невтруч в приват ек-ні відносини;2) поділ праці в межах ринків;3)вільна зовн торгівля;4) викор-ня папер грошей та інституцій х їхнього впровадж в належних к-стях;5) нагромадження капіталу, зрост-ня прдукт-сті праці;6) спадна продукт-сть землеробства як межа земельної ренти та зростання;7) загроза зрост-ня населення внаслідок відсутн заміщення існ-чих ресурсів капіт-ми ресурсами та технологіями. 10 принципів ЕР(Менкью): 1) сусп-й вибір в умовах обмежених ресурсів;2) порівняння витрат і вигід альтернат-х варіантів дій;3) граничні блага мають перевищ-ти гран-ні витрати;4) б-я програму треба розглядати з т зору стимулів;5) спеціаліз-на та міжнар торгівля дозволять отримати країнам більший приріст продукту;6) фірми та дом-госп-ва існують на ринку на основі інфо на ціни та особист зацікавл-сть;7)держ втручання виправдане, коли воно забезп-є ефект-сть та соц рівність;8) здатність кр-ми виробляти тов іпослуги визнач-ся рівнем життя насел;9) зміна обсягу держ витрат, податків та к-сті грошей впливає на інфляцію, вир-во в короткострок періоді. Соц-ек-чні типи ЕР по досвіду європ розвин країн:1) відмежований роз-к: -спирається на динаміку вн ринку; -держ сектор відіграє допоміжну роль(Бельгія,Франція,Австрія);2) асоціативний або експорто-орієнт-й: -інтеграція в міжнар торгов звязки; -участь всієї ек-ки в міжнар звязках (Швейцарія); 3)асоціативно-дисоціативний розєднуєчий р-к: -спочатку розвив-ся експ сектор, потім заміщ-ся імпортні продукти нац-ми (Канада, Австралія); -більш високий рівень держ втручання. Тут виділ-ть 4 підтипи:а)країни, де переважають базові товари, і їх експортують; б)споч базові товари, але дуже швидко заповнюють переробл-ми сг товарами;с) сировина, перероблені і доповнені товари;д) послуги, транзитна торгівля, трансп-ні перевез-ня. 4) дисоціативний, держ-капрітальний р-к: -баз на внутр р-к; -високий р-к держ сектору; -сильна держ влада; 5)дисоціативно-держ-соціаліст-й р-к: -ізольовані кр(росія, китай, куба); 6)наздоганяючий р-к: -нові індустр-ні кр; -орієнтація на експорт; -утвердження позицій на світ ринку(тайланд); -повторення шляхів розвинених кр.

Економічне зростання

Екон.зрос-я - це просте збільшення реального ВВП нації в одному періоді порівняно з ін., яке показує зростаючі можливості країни в реалізації своїх вироб.можливостей

Екон.зр-я є хар-кою, яка доповнює і хар-є поняття економ.розвиткок. Саме екон. зростання може бути представлено як обернений процес. Оскільки в циклах екон.розвитку завжди наступає період спаду.

При визначенні чинників екон.росту і зростання виходить із функ.залежності між динамікою ВВП та задіяними факторами вир-ва.Проте така функ.залежність несе на собі впливи-політ.та екон.інститутів, форм та типів власності та сусп.відносин, реліг.та культ.особливостей нації, а також цілого ряду екон. факторів-рівень сусп.поділу факторів вир-ва,ступінь розміщення екон.ресурсів, рівень розвитку кооперації вир-ва. Вцілому залежність між ВВП та факторами вир-ва можна представити т.ч.

ВВП= Ф-я(к-ть зайн.,капітал, техн.,фактори інфо, регул. держ. інстит., релігія, довкілля).

Існують 3 основні концепції щодо збільшення ВВП: кейнсіанська, неокласична, посткейнсіанська.

1. Послідовники Кейнса – економ.зростання має незбалансований хар-р. Зокрема, в моделі Харрода-Домара виділяють 2 темпи екон.зростання: гарантований, за якого забезпечується повне використання виробн.потужностей, та природний –повніше використання роб.сили. Незбалансованість даного типу полягає в тому, що гаран. Темп не збігається з природ., який призводить або до надлишку або до дефіциту капіт.ресурсів.

2. Неокласики (модель Солоу) притримують протилежних поглядів, т.зростання розглядається як врівноважений процес. Ринковий механізм забезпечує еф.і макс.повне використання ресурсів у процесі нарощування вир-ва. Порушення ж рівноваги обумовлюється монет.причинами, чи асим. Інфо потоків.

3. Посткейн.-(Робінсон)- великого значення надають підприємн. Поведінці, яка залежить часто не лише від екон., а й політ,істор, екол, псих та ін. Чинників.

Основні фактори- люд.кап., прир.есурси, техн.знання. Значення мають еф.розміщення ресурсів, екон.на маштабах, комплекс інституц. Та ментальних факторів.

Вплив науки й тех.прогресу на екон.розвиток яскраво проявляються в довгих хвилях екон.конюктури. У цілому, в суч.умовах форм.усталена тендеція до зростання ролі освіти, науки, технологій в екон.зростанні.70%приросту ВВП-припадає на чинники, пов язані зі знаннями. Зростає частка високотехн. Товарів у доданій вартості продукції промисл.

Останнім часом все більшої уваги приділють навк.середовищу - охороні

Є 5 типів мереж

1)мережа постачальників (формується так, щоб включати субпідряди, угоди по первісному виробництву обладнання, угоди, які укладаю

ться між клієнтом і постачальником проміжних економічних вкладів);

2) споживчі мережі - форвардні до ядра вироб. компаній з дистриб’юторами, ринковими каналами, компютерами, що створ. додану в-ть кінцевим споживачем на експорт. чи вн. ринках.

3)мережа виробників (включає всі угоди по спільному виробництву, які дозволяють конкуруючим виробникам об*єднувати свої виробничі потужності, фінансові і кадрові ресурси з метою розширення продуктового портфеля і географічного обхвату);

4)мережа технологічної кооперації (вони сприяють придбанню продуктивного дизайну, виробничої технології, заохочують спільне виробництво і розробку процесів, дозволяють ділитися спільними науковими знаннями і результатами НДДКР).

5) коаліції по стандартах (з метою включити якомога більше фірм у рамки стандартів).

Мережеве підпр-во – це специфічна форма підприємства, система засобів якого складена шляхом перетинання сегментів автономних систем цілей.

На основі створення мережевого п-ва реалізується ідея мережизації.

Мережизація – це пр-с формування мережі з її вузлами та зв’язками для досягнення цілей у відповідності з потребами і очікуваннями партнерів і ділової кон’юнктури.

Мережизація здійснюється двома шляхами:

1)утворення компанії-мережі (це п-во, яке розбивається для більш гнучкого виконання виробничих програм на самостійні в господарському, а іноді і в правовому відношенні, центри);

2)мережа компаній (представлена двома організаційними моделями:

-мережа, яка формується навколо великої компанії;

-мережа компаній, близьких за масштабами.

З початку 90-х років інтенсивного розвитку набуває створення корпоративних стратегічних альянсів – це форма здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів різних компаній через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності.

Завдяки використанню конкурентних переваг, в рамках альянсу досягається вища економія на масштабі, можливість маневрування виробничими ресурсами і окремими складовими виробничих потенціалів, прискорене впровадження досягнень НТП. Крім конкурентних переваг, альянси базуються на взаємній узгодженості довгострокових стратегічних планів партнерів та основних цілей їх діяльності (приріст вартості, збільшення інновацій і знань, гнучкості та масштабу діяльності, збереження і посилення конкурентних переваг).

«Золотий пул» - об’єднання компаній, що займаються НДДКР.

Світова рівновага.

Cвітова економічна рівновага (СЕР) розкриває особливості мегаекономічного розвитку в нац і світових масштабах. Визначення СЕР є похідним від загальної ек рівноваги. Маршал, Вальрас, Курно розгяладали заг ек рівновагу на рівні нац. ек-ки - тобто приведення в рівновагу всіх ринків. На світовому рівні ек рівновага означає рівновагу всіх нац. ек систем.

Суть ек рівноваги полягає в дотриманні відповідності між мат-речовою і вартісною частинами світ продукту, між попитом і пропозицією на ринку.

СЕР є багатовимірною і багатофакторною системою, яка формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і склад-сяз ряду елементів.

На СЕР впливає: - природо-географічні, - соц-політичні, - економічні, - національні, - етнічні, - історичні фактори.

Основні форми прояву СЕР: 1)матеріально-речова, 2)вартісна,3) глобальна, 4)регіональна, 5)гранична.

1)Матеріально-речова – полягає у дотриманні пропорції між головними галузями суч господарства (пром.-ть, с/г, добувнапром-ть)

2) Вартісна рівновага – хар-ся зонта внутр. аспектами.

Зовн прояв – встановлюється зв'язок між вартісною і матеріальною формою. Як об’єкт вик-ся суспільний продукт або світ товарооборот. Вартісний обсяг виражається у поточних цінах, матер-речовий – у цінах на певну дату.

Внутр прояв – ґрунтується на співвідношенні між головними ліквідними коштами (золото, вільноконвертовані валюти)

3) Глобальна ек рівновага – це стан, коли кількість населення та обсяг капіталу залишаються незмінними, а між силами, які впливають на їх збільшення або зменшення підтримується стійкий баланс.

4) Регіональна ек.рівновага – проявляється в інтеграційних обєднаннях (наприклад, проведення єдиної аграрної політики, наук-техн політики в галузях металургійних продуктів тощо)

5)Гранична рівновага – це ступінь ек рівноваги, який передує кризовим явищам у світ госп-ві. Вона означає, що система перебуває у слабкому стані. Пслі неї починаєтья криза, після якої здійсн-ся перехід до нової рівноваги.

У цілому СЕР може бути представлена:

Фонд кінцевого споживання = Сумарне світове в-во + Сума резервів та запасів у всіх країнах світу

Цей вираз хар-зує основну мегапропорцію світ госп-ва, а саме співвідношення між споживанням і в-вом. Він викор-ся для поясн-ня СЕР.

Пропорції СЕР: 1) між попитом і пропозицією на світ ринку, 2)проп-ї між сумою цін товарів і послуг міжн ліквідних засобів, які опосередковують рух товаропотоків і послуг.3) проп-ї між мат-речовою і вартісною частиною, 4) проп-ї між товарооборотом і к-тю трансп засобів, які забезпечують ці перевезення.

Виділяють також міжгалузеві та внутрішньогалузеві проп-ї в окремих підсистемах світогосп зв’язків (с-ма наук-техн співробітництва: проп-я між фунд та прикладними дослідженнями)

Цивілізаційний аналіз суспільно-історичного процесу

Шотландський вчений XVIII ст. вводить поняття “цив-ція” (це є та спільнота, яка розвивається за законами ринкової ек-ки).

Росій-й вчений Данілявський, німець-Шпендлер та ендрюс – носії новітніх ідей щодо цив-ції.

XIXст. – у цив-ції пов. бути крім матер-них також духовні, немат-ні атрибути.

Цив-ція – суспільний розвиток.

Виділяються такі етапи цив-ції: 1. дикунство; 2. варварство; 3. цив-ція.

XXст. – Тоінбі, Бродель, Ясперс, Валерштайн.

Цив-ція – це культурно-історична спільність людей.

Цив-ція - пов. мати матер-ну складову (Бродель).

Цив-цію розглядають з точки зору 5ти осн-х методологічних підходів (Цивілізаційні парадигми):1. загально-історична; 2. філософсько-антропологічна; 3. соціо-культурна; 4. технологічна; 5. ек-чної парадигми.

Заг-ноісторична парадигма. Основа – поступальний розвиток відносин між людьми. Філософсько-антропологічна – ядро цив-ції – індивід, його соц-на сутність. Зростання соіальності людини означає формувння цив-ції. Соціокул-рна. Вказує на зв’язок цив-ції та культури, який встанов-ся з піднесенням та занепадом кул-ри.Існує 1ша та 2га кул-ри. 1ша – є даною; 2га – створ-ся людиною. І вона засвідчує наявність цив-ції. Технологічна – працює з поняттям 2га природа але пояснює її створення за допомогою сусп-х технологій. Основа – від-ни людина-техніка, які відоб-ють: 1. еволюцію труда людини; 2. соціалізація людини/зміна соціа-ї позиції і зміна світогляду, знань, навичок, досвіду тощо. Економічна – є похідною від технол-ї, але звертає увагу на відн-ни, завдяки яким людина спілкується з природою, технікою і між собою.

Поєднання всіх парадигм дає висновок про наявність в цив-ції матер-х, духовних, психо-фізичних, антропологічних та історичних компонентів.

Основні критерії для виділення цив-ції: 1. просторові (пов’язані з особливостями навкол-ого прир-ого середовища, що залежить від ландшафту). 2. часові (формують спільність істор-ого буття кул-ри та мови). 3. соц-нотехнологічні (ціннісно-нормативні механізми).

Виділяють 2 осн-х школи, що пояснюють сутність цив-ції: 1. Культурно-матеріалістична. 4 базові підсис-ми при визначення поняття цив-ції; 1. ек-чна; 2. соц-на; 3. політична; 4. кул-нопсихологічна. Ця школа говорить про рівень роз-ку кожної з підсис-м 2. Кул-ноісторична. Провідна роль – духовний чинник. Цив-ція – це великі цілісні соціо-кул-рні сис-ми, які функц-ють на основі власнихзакон-тей, що не зводяться до закон-тей окремих країн, націй та ін-х соц-х спільнот.

Цив-ція існує не так давно, визнач-ся самобутніми і неповторними рисами.

Цив-ції притаманна своя динаміка, яка охоплює 6 осн-х періодів: - генезис; - зростання; - визрівання; - в’янення; - занепад; - вмирання. Але ядро цив-ції завжди зберігає-ся. А зміни відбув-ся на периферії.

Типи та види цивілізацій

Можна виділити такі основні типи Ц. за просторовим критерієм: всесвітня цивілізація, що характеризується планетарним масштабом та локальна Ц.

Рівень розвитку цивілізаційних утворень (7 видів світ.Ц.):

1. 7-6 тис. до н.е. – неолітична Ц.

2. 3-пер. пол. 1 тис. до н.е. – східнорабовласницька Ц

3. 5 ст. до н.е. – 5 ст.н.е. – антична Ц

4. 7 – 13 ст.н.е. – ранньофеодальна Ц

5. 15-18 ст. – передіндустріальна Ц

6. 60-90 роки 18ст. – 60-70 р.20ст – індустріальна цивілізація

7. 80 р. 20 ст. – поч. 21 ст. – постіндустріальна Ц

Агрегований варіант цих 7 видів цивілізацій – традиційна ц (характеризується первіснообщинними зв’язками, азійський спос вир-ва, рабовласн та феодальні відносини) та сучасні ц (ринкові відносини з відповідними екон, політ, інституціональними та правовими структурами).

Також світ ц можна класифікувати за такими озн: вид вир-ва, хар-р праці та тип власності:

- Аграрна (с\г, руч. Праця і земельна власн)

- Індустр (пром.-ть, маш праця і пром. вир)

- Постінд (інфо вир., інтелект праця, інт власн)

Основні критерії виділення локальних цив-цій: -культурна спадщина; -геогр. та навколишнє середовище; -стр-ра державно-пол-х інституцій; -зрілість екон-х відн-н. Локальні (регіон-ні) цив-ції: Було 21 цив-ї, а зараз залишилось 8: -православно-христи-ка; -ісламська; -індуїстська; -конфуціанська; -латиноамер-ка; -африканська; -японська; -західна.

Класифікація локал-х цив-цій за типами роз-ку: - спіл-ть засад ментал-ті; -спільність і взаємозалеж-ть істор-ї, пол-ї долі та ек-ого роз-ку; - взаємопереплітіння культур; -наяв-ть сфери спільних інтересів з т.з. перспектив роз-ку.

3 загальні локальні цив-ції: 1. Природна; 2 Східна; 3. Західна.

Природна: Це аборигени в Африці, Австралії, амер-кі індійці, н-ди північної Європи. Цикли ж-тя співпадають з циклами природи.

Східна: Виникли в глибоку давнину. Основні риси: харазматичний характер суспільної свідомості. Зосередження на духовному, колективізм, патерналістська роль держави. Стародавній Єгипет, конфуці-во, будизм. Визнач-ся харазматичним хар-ром сусп-ї свідомості, зосередженням на духовному, колективізмом, корпар-ми пр-пами сусп-х відн-н, патерналістською роллю держави як домінуючого власника, тощо.

Західна. Асоціюється з постінд-м роз-ком. Ознаки: самопідтримуюча ек-ка, правова держава, демократичний гром-й устрій, громад-ке сусп-во; - розвинуті сис-ми життєзабезпечення: сучасні ринкові ек-ко-розв-ті країни.Веде свій початок з антич-х цив-цій: Стародавн. Греція і Рим тощо.