Постіндустріальне суспільств

Постіндустріальне суспільство - це суспільство, в економіці якого в результаті науково-технічної революції і істотного зростання доходів населення пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Домінуючим виробничим ресурсом є інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш коштовними якостями є рівень освіти, професіоналізм, здатність до навчання і креативність працівника.

Постіндустріальними країнами називають, як правило, ті, в яких на сферу послуг припадає значно більше за половину ВВП. Зараз до постіндустріальних країн відносять США (на сферу послуг доводиться 80 % ВВП США, 2002 рік), країни Євросоюзу (сфера послуг - 69,4 % ВВП, 2004 рік), Японію (67,7 % ВВП, 2001 рік) і Росію 61 % ВВП 2008 рр.

Близькими до постіндустріальної теорії є концепції інформаційного суспільства, постекономічного суспільства, постмодернізму, «третьої хвилі», «суспільства четвертої формації», «науково-інформаційного етапу принципу виробництва». Деякі футурологи вважають, що постіндустріалізм - це лише пролог переходу до «людської» фази розвитку земної цивілізації.

Термін «постіндустріалізм» був введений в науковий обіг на початку XX століття ученим А. Кумарасвамі, який спеціалізувався на доіндустріальном розвитку азіатських країн. У сучасному значенні цей термін вперше був застосований в кінці 1950-х років, а широке визнання концепція постіндустріального суспільства отримала в результаті робіт професора Гарвардського університету Денієла Белла, зокрема, після виходу в 1973 році його книги «Грядуще постіндустріальне суспільство».

Постіндустріальна теорія, багато в чому, була підтверджена практикою. Як і було передбачене її творцями, суспільство масового споживання породило сервісну економіку, а в її рамках найбільш швидкими темпами став розвиватися інформаційний сектор господарства.

У сучасній економічній літературі, присвяченій практиці бізнесу, поняття «постіндустріальна» економіка виходить із обороту. Сьогодні вона включає більш спеціалізовані категорії. Найбільшої популярністі набули терміни

- «економіка знань» і основний напрям «управління знаннями»

- «сервісна економіка» - оскільки результатом праці в постіндустріальному суспільстві є в більшій мрі нематеріальні продукти, тобто послуги;

- інноваційна економіка і інноваційний менеджмент, оскільки нематеріальний продукт, по суті, є інноваційним, а вслід за ним з'являються інноваційні матеріальні продукти.

- інформаційна економіка, оскільки інформація є основним товаром.

34. Економіка знань

Экономика знаний -Економіка, де основною рушійною силою прогресу є знання, зосереджені в людському капіталі і інформаційному полі довкола. Людина розглядається не лише як чинник виробництва (праця), але і як його результат. Процес розвитку такої економіки поміщений в нарощуванні запасу здібностей і набору потреб людини.

Поняття «Інформаційне суспільство» вже давно втратило минуле технологічне забарвлення і представляє сьогодні певний рівень в суспільному розвитку, пов'язаний з формуванням нового технологічного устрою на основі ІКТ. Воно характеризує, по суті справи, вектор еволюції людської цивілізації, що діє.

Поняття «Економіка знань» або «економіка, заснована на знаннях» виражає спосіб виробництва матеріальних благ, який набуває важливого значення з переходом в нове тисячоліття.

До економіки знань в найширшому сенсі сьогодні зазвичай відносять три основні сфери: НІОКР і інновації, освіта і навчання, сприяючі формуванню людського капіталу, і інформаційні і комп'ютерні технології (ІКТ).

Процес побудови економіки знань тісно переплетений із глобалізацією світової економіки. Знання є найбільш автономним, портативним та швидко доступним фактором виробництва, що передбачає їх глобальний аспект. Вони не можуть бути прив’язаними до одного місця, а з розвитком мережі Internet та інших засобів комунікації легко передаються та споживаються в будь-якому куточку земної кулі. Завдяки цьому, потенційно, при виході на рівень економіки знань всіх країн, їх загальний економічний розвиток повинен вирівнятись, а конкуренція набути нових ефективніших рис.

Однією з головних ознак нової економіки є її дематеріалізація. Це означає зміну акцентів з матеріальних благ на нематеріальні (послуги). Економіка знань приносить зміни не тільки зі сторони виробництва, але і зі сторони споживання. А в зв’язку із задоволенням потреб нищого рівня в таких суспільствах домінуючими стають потреби вищого рівня, які в свою чергу вимагають активного споживання знань. Таким чином, знання за даних умов виступатимуть і в ролі фактора виробництва, і продукта.

Зміна потреб у період нового економічного утворення, яким є економіка знань, є однією з її принципових ознак Економіка знань покликана задоволити потреби вищого рівня: самореалізація, духовне зростання особистості і т. ін.

Економіка, що розбудовується на знаннях буде принципово нового формату. В результаті того, що знання, інформація, ідеї є ресурсами, фактично, необмеженими, через можливість їх постійного продукування, головне протиріччя економіки про обмеженість ресурсів і необмеженість потреб набуватиме нового сенсу

Один з вживаних в світовій практиці показників - інвестиції в економіку знань. Експерти ОЕСР вимірюють інвестиції в знання по сукупності національних витрат на вищу освіту, проведення НІОКР і розробку програмного забезпечення].

В цілому по країнах ОЕСР інвестиції в знання досягли ще в 2002 році 5,2% ВВП. Для порівняння: інвестиції в машини і устаткування складали в цей же час в середньому 6,9%. З врахуванням витрат не лише на вищій, але і на всіх інших рівнях освіти, інвестиції в знання перевищили 9%, проте ми дотримуватимемося далі приведеного вище за вужче тлумачення.

Лідируючі позиції по інвестиціях в знання серед країн ОЕСР займають США (6,6% ВВП). За ними слідують Японія (5,0%) і країни ЄС (3,8%). Аналіз динаміки цього показника свідчить про те, що він зростав починаючи з 1994 року, практично у всіх розвинених країнах, причому основним джерелом зростання були в більшості країн витрати на розробку програмного забезпечення.

Судячи по об'ємах інвестицій, США і Японія рухаються до економіки знань швидше, ніж європейські країни. Останні добре розуміють можливі наслідки свого відставання, тому висунули політичну мету - довести рівень витрат на НІОКР в країнах ЄС до 3% ВВП до 2010 р. У червні 2005 р. Єврокомісія також схвалила нову політичну ініціативу «i2010: Європейське інформаційне суспільство 2010».