Критерії класифікації правових систем.

Найбільш аргументованими, на наш погляд, є класифікації, що ґрунтуються на системі критеріїв. Це дозволяє уникнути одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем. Зокрема в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:

а) історична ознака — спільність походження;

б) географічні ознаки;

в) своєрідність нормативної основи, ієрархія джерел права;

г) техніко-юридичні особливості, засоби правотворення, своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;

ґ) роль судових органів у правотворенні;

д) особливості механізму реалізації і застосування юридичних норм;

е) особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і морально-етичні уявлення в суспільстві

70. Німецькі вчені К. Цвайгерт і Г. Кьотц поклали в основу класифікації правових систем критерій «правового стилю». «Стиль права» складається, на думку авторів, із п'ятьох чинників: 1) походження і еволюція правової системи; 2) своєрідність юридичного мислення; 3) специфічні правові інститути; 4) природа джерел права і засоби їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.

Російський вчений А.Х. Са'ідов позначив таку групу критеріїв: 1) історія правових систем; 2) система джерел права; 3) структура правової системи — провідні інститути і галузі права. Слід віддати належне українським і російським теоретикам права -авторам підручників з теорії держави і права, які спеціально присвятили розділ «правовим системам світу» (або позначили його як «порівняльне правознавство») і запропонували критерії типології правових систем світу.

Правова сім'я - це сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структури права та історичного шляху його формування. Правові сім'ї можна класифікувати за різними критеріями: історичним, ідеологічним, матеріально-правовим, расовими, релігійними, етнічними і т. д. Але традиційна, головна класифікація спирається на національно-історичні та юридичні ознаки. За ними можна виділити такі основні правові сім'ї:

Романо-германська (континентальна)

Коріння цієї правової родини йдуть в римське право (І ст. До н. Е.. - Υ І ст. Н. Е..). Починаючи з ХІХ століття в країнах романо-германської правової сім'ї основним джерелом права є закон. Там існують писана конституції, за нормами яких визнається найвища юридична сила, що виражається як у відповідності конституції законів і підзаконних актів, так і у встановленні більшістю держав судового контролю за конституційністю звичайних законів. Розрізняють три різновиди закону: - Кодекси (кримінальні, цивільні, кримінально-процесуальні і т. д.); - Спеціальні закони (поточне законодавство); - Зведені тексти норм;

До країн, що входять до романо-германську правову сім'ю, можна віднести Францію, Італію, Іспанію, Бельгію, Швейцарію та інші країни.

2. Англосаксонська (сім'я загального права)

Періодом становлення даного права прийнято вважати Х - ХІІІ ст. У англосаксонську правову сім'ю входять Англія, Ірландія, Канада, США, Австралія, Нова Зеландія і ще ряд інших держав. Основною відмінністю даної правової сім'ї від романо-германської є те, що тут основним джерелом права вважається не закон, а судовий прецедент.

Англосаксонське право - це право судової практики, в рамках якої судді не тільки застосовують, але і створюють норми права. Одного разу винесене рішення є нормою для всіх наступних розглядів аналогічних справ. При прийнятті рішення з якого-небудь юридичній справі суддя керується нормами вже сформованих відносин. Сукупність цих рішень (прецеденти) обов'язкове для всіх судів і таким чином складає систему загального права. Англосаксонське право робить акцент на процесуальних нормах, формах судочинства, джерелах доказів, оскільки вони одночасно складають механізми і правотворення і правореалізації. Важлива ознака загального права - автономія судової влади.

3. Соціалістична правова сім'я

В якості самостійної правової сім'ї виділилася порівняно недавно. Раніше країни, що належать до даної правової сім'ї (колишній СРСР, соціалістичні країни Європи (НДР, Чехословаччина та ін), Азії (Китай, Північна Корея), Латинської Америки (Куба), входили в романо-германську правову сім'ю. Вони і зараз зберігають деякі її риси й особливості.

Основне джерело соціалістичного права - революційні нормативно-правові акти, що виражають волю трудящого народу, керованого комуністичною партією. Фактично всі ці нормативно-правові акти захищали інтереси партійно-державного апарату. Право має імперативний характер, має тісний зв'язок з державною політикою, воно забезпечується партійною владою і примусовою силою правоохоронних (каральних) органів.

4. Релігійно-традиційна правова сім'я

Сюди входять мусульманське, індуське і африканське право.

а) Мусульманське право, яке грунтується на релігійних нормах, на системі ісламського віровчення. Основними джерелами мусульманського права є: - Коран (священна книга ісламу, що складається з висловлювань пророка Магомета. У ній є як обряди і проповіді, так і встановлення нормативно-юридичного характеру.) - Сунна (Це мусульманське переказ, що розповідає про життя пророка, збірник норм і традицій, які служать зразками для мусульман.) – Іджма (Це коментарі ісламу, складені докторами мусульманської релігії. Дані коментарі заповнюють прогалини в релігійних нормах.) – Кияс (Це правила застосування шаріату до нових життєвих ситуацій за аналогією.)

б) Індуське право

Воно тісно пов'язане з релігією - індуїзмом. У цю систему обряди, вірування, мораль, філософія, нормативно закріплюють певний спосіб життя і устрій суспільства. Індуїзм сформувався в далекій давнині (близько двох тисяч років тому), проте зберіг своє регулююче значення до теперішнього часу, особливо в сімейних та спадкових відносинах, кастовий статус людини і т. п.

в) Африканське право

Африканська правова родина на продовженні багатьох століть об'єднувала правові системи звичаєвого права. Але після колонізації Африки в ХІХ столітті тут поширилися правові системи колоніальних держав - Франції, Бельгії, Португалії, Англії. У результаті виникла троїста система колоніального права, що складалася з права метрополій, законів, законів, виданих колоніальними адміністраціями, та звичаєвого права, яке згодом поступово витіснялося і обмежувалося. Сучасний етап розвитку африканської правової родини як і раніше, характеризується «правовою багатошаровістю».

71. Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обгрунтованих, соціальне справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві — це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою. Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної аксіології.

Можна виділити основні прояви цінності права.

1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізую-чи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право служить чинником соціального прогресу. Його роль особливо зростає в умовах краху тоталітарних режимів, розвитку демократії.

2. Інструментальна цінність права — один із проявів його загальносоціальної цінності — полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Як інструмент право використовується різними суб'єктами соціального життя — державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами. У цивілізованому суспільстві саме право є одним із головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруженості.

3. Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна свобода, не пов'язана правом, поза права, може переростати у сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню.

Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає дієвим засобом її соціальної захищеності. Як писав український мислитель Б. Кістяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну цінність право входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що виробляються поколіннями людей протягом історії.

72. Інструментальна цінність права - один із проявів його загаль-носоціальної цінності - полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Як інструмент право використовується різними суб'єктами соціального життя - державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами. У цивілізованому суспільстві саме право є одним із головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруженості.

73.Соціальная цінність права. Право в суспільстві в умовах цивілізації - це не тільки необхідність, засіб соціального регулювання, а й соціальна цінність, соціальне благо. Це можливість (здатність) забезпечити загальний стійкий порядок в суспільних відносинах Вирішальну роль у цій площині грає нормативність права відрізняється загальнообов'язковістю, загальністю. Це дозволяє добитися такого стану життя суспільства, коли, регламентований юридичними нормами, порядок однаково діє у всій країні, притому постійно, незмінно, безперервно в часі. Право в ідеалі - це цінність, яка не властива жодному іншому соціально-політичному явищу, цінність впорядкованої соціальної свободи, справедливості, у всіх сферах життєдіяльності людини. Право це регулятор відносин між людьми в суспільстві... без ПРАВА буде хаос і тому ПРАВО це найвища соціальна цінність права.

74. Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерцій-ним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна свобода, не пов'язана правом, поза права, може переростати у сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню.

75. Право займає основне, найважливіше місце в усій системі соціального впливу на суспільне життя. Завдяки своїм властивостям, регулятивним якостям та наявності в ньому соціальної енергетики право перетворилося на соціальний феномен - головний регулятор, з допомогою якого ефективно, економічно і раціонально вирішують істотні питання цивілізованого розвитку спільноти людей, створюють умови для піднесення соціальної активності учасників відносин, кожної особистості. Право переважно проявлялось у закріпленні заборон, обов'язків, відповідальності (пов'язаної зі сплатою податків, військовою службою тощо), і хоч в якійсь мірі воно базувалося на нормах моралі, завжди було прямим знаряддям держави та втілювалося у життя державною владою через юридичні механізми.

Але найбільша цінність права - не у встановленні заборон, обов'язків, відповідальності, а у запровадженні дозволів, що регламентують соціальну свободу, громадянську активність людей.

Право виступає ознакою цивілізації тому, що виражає глибинні потреби суспільства у визначальних цінностях, створює ідеал поведінки, орієнтованої на ці цінності. Право є вираженням соціального прогресу, розвитку, поступу всього суспільства вперед, його гарантом та засобом реалізації. Право включається у соціальний прогрес усім своїм змістом, де розширюється, збагачується як явище цивілізації і культури. Та найважливіше те, що право є виразником найвищого досягнення цивілізації - свободи, гуманізму, культури.

Право, виступаючи найважливішим елементом культури, утверджує свою цінність. Це полягає в тому, що воно у специфічному вигляді віддзеркалює суспільне життя в усіх його різноманітних і складних аспектах, особливо його якісний стан, де особа визнається найвищою соціальною цінністю. Власне тому, що в правових нормах, юридичній практиці відображаються найскладніші життєві ситуації, юридична наука - юриспруденція завжди була тісно пов'язана з мистецтвом, літературою, з театром і має незаперечну культурну вартісність.Увесь цей скарб, надбання духовних цінностей через право, нормативну базу, через увесь апарат правового регулювання отримує нормативне життя у світі об'єктивованих явищ, закріплюється і поширює свою силу на майбутнє та реалізується у повсякденних стосунках людей.

76. Верховенство права (або верховенство закону) — це правова максима, яка передбачає, що жодна людина не вище закону, що ніхто не може бути покараним державою за винятком порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону, за винятком у порядку, встановленому самим законом. Верховенство закону різко контрастує з ідеєю, що лідер може бути вище закону, що було особливістю римського права, нацистського права, та деяких інших правових систем. Фраза використовується з 17 століття, хоча сама концепція значно старше. Наприклад, грецький філософ Арістотель сказав: «Закон повинен правити». Можна виділити дві основні концепції верховенства закону: формальне або «тонке» та суттєве або «товсте» визначення верховенства закону. Формальне визначення верховенства закону не робить судження про "справедливість" самого закону, а визначає конкретні процедурні атрибути які повинна мати правова система, щоб бути у відповідності з принципом верховенства права. Суттєві концепції верховенства права виходять за межі цього і включають деякі суттєві права, які, як стверджують ці концепції, грунтуються або виходять з самого верховенства закону.