Сучасна та до сучасна держава

Поняття, ознаки та атрибути держави.

Держава — це найвища форма організації суспільства, яка володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі прав за допомогою спец механізму.

Ознаки держави :

Публічна політична влада

Державна скарбниця

Територіальна організація населення

Наявність права-загальнообов язкові правила поведінки

Народ

Територія

Державна влада

Атрибути держави: територія; • населення; • громадська влада; • суверенітет

Основні критерії типології держави.

Держава — явище винятково різнобічне і багатогранне. Це обумовлює створення різних систем її класифікації. У цьому плані здійснюються численні, різні за своїми підставами спроби, але всі вони зводяться до необхідності виділення із сукупності всіх, що будь-коли існували, теперішніх і тих, котрі з’являться в майбутньому держав і правових систем, певних типів держави і права, до необхідності їхньої типології (“типізації”) чи класифікації.

Типологія держав і правових систем повинна здійснюватися на чітко визначеній основі. Що ж собою являють критерії класифікації (типології) держави? Які риси й особливості їм повинні бути притаманні?

Насамперед це об’єктивність. Як свідчить величезний досвід дослідження держав, як “об’єктивні” критерії їх класифікації широко використовувалися географічні та кліматичні фактори, ступінь складності, характер їх зв’язків з релігією, ступінь свободи і незалежності людини від держави, спосіб внутрішньодержавної організації і життєдіяльності, рівень розвитку загальної культури і світогляду, спосіб виробництва матеріальних і духовних благ, характер державного режиму.

Найрозповсюдженішими в сучасній науці є класифікації держав відповідно до суспільно-економічних формацій (формаційний підхід) і за цивілізаціями (цивілізаційний підхід).

Визначившись з основними критеріями типології держав, необхідно визначитися також з поняттям типу держави. Тип держави — це не будь-яка окремо існуюча держава, це — наукова категорія, збірний образ реально існуючих на даному історичному відтинку часу держав, яка складається із сукупності найбільш важливих, спільних для всіх цих держав ознак.

Історичні типи держав.

Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства.

Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, сучасні.

Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення – у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

Феодальна держава об’єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів.

Феодальне право – жорстоке, відверто класове, неузгоджене та розпорошене. Значний вплив мають релігійно-правові норми.

Буржуазна держава та буржуазне право виникли в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:

– феодальне проголошення і закріплення рівноправ’я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності та договорів, невтручання держави у суспільне життя;

– цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;

– зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях;

– множинність форм правління (конституційна монархія, демократична республіка), зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин.

Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності.

Сучасні держави найбільш розвинутих суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення та захист основних прав людини. Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної.

Суттєвою рисою сучасної держави є відображення, забезпечення і захист природних прав людини.

90. В українському державознавстві слід видокремити два напрями у підходах до ціннісної характеристики держави. Один напрям пов´язаний з іменем творця державознавства у вітчизняній політичній і юридичній науці В. Липинського, який трактував державу як перманентну та абсолютну цінність. Зокрема, у проекті програми Української демократичної хліборобської партії він писав, що повним національним життям жив наш народ лише тоді, коли користувався на своїй землі повнотою суверенних прав (Київська Русь), або ж після втрати своєї державності, коли в ньому стихійною силою здіймалося прагнення до повернення цих втрачених прав (козацтво).

Другий напрям ціннісної характеристики держави пов´язаний з дослідженнями академіка П. Рабіновича та його учнів, які обґрунтовують ідею відносної цінності держави і пов´язують цінність держави з її соціальною сутністю. Не поділяючи трактування держави як абсолютної цінності, складно погодитися з тим, що відносна цінність держави пов´язана лише з її соціальною сутністю. Як видається, аксіосфера держави охоплює різноманітні сторони її буття, поєднуючи різні ціннісні характеристики.

З огляду на це заслуговують на увагу розробки і підхід до проблеми М. Алєксєєва, який виокремив такі ціннісні підвалини удосконалення держави: 1) природні фактори державного життя (місце розвитку держави, менталітет народу, ступінь володарювання, утворення провідного прошарку (еліти); 2) особливості еліти (природа еліти, принципи суспільної самоорганізації еліти, єдність еліти); 3) специфіка державного ладу (організуючі начала, що поєднують нормативну і атрибутивну сфери державної життя; 4) організуючий порядок як єдність статичного (стабільної ідеології), динамічного (змінних режимів і функцій держави) та інституціонального (конституція та конституційна законність, поєднання єдиноначальності з колегіальністю, узгодження місцевого й регіонального із загальнодержавним у діяльності державного апарату).

91. Державна територія (іноді надається як Національна територія) — частина простору Землі, яка належить окремій країні, обмежена державним кордоном та знаходиться під суверенітетом держави. Державна територія включає в себе землі, внутрішні та прибережні територіальні води, разом iз простором, розташованим нижче поверхні і над поверхнею землі і води. Державна територія країни може також включати острова й анклави землі. Державна територія також розповсюджується на посольства, палуби кораблів і борти літаків. Події, які відбуваються там, з юридичного погляду, розглядаються так, ніби вони відбувалися на території держави (тобто під юрисдикцією держави).

92.Держава — це найвища форма організації суспільства, яка володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі прав за допомогою спец механізму.

Державність — специфічна ознака державно-політичної організації суспільства. Термін має багато значень і вживається:

а) як синонім держави в цілому чи держави відповідного історичного типу (феодальна держава, буржуазна держава тощо);

б) для характеристики системи (механізму) політичної організації суспільства;

в) з метою визначення ступеня розвитку системи органів держави (державного апарату);

Характер державності обумовлений обсягом суверенітету тієї або іншої держави. У незалежній Україні головними факторами суверенної держави є специфічні форми державної політичної організації суспільства (форми правління, державного устрою, організації державної влади), державні традиції, ідеологія, державна мова, державна символіка). З цими факторами пов'язаний суспільний і політично-правовий зміст державності, як засобу забезпечення суверенного розвитку України.