Об’єктивно протиправне діяння

об’єктивно протиправна поведінка – це діяння, яке порушує норми права, але не завдає при цьому шкоди. До такої поведінки вчений відніс протиправне діяння недієздатної особи та безвинні діяння, які не тягнуть за собою юридичну відповідальність і не є правопорушеннями (тобто власне протиправною поведінкою), оскільки відсутній такий важливий елемент правопорушення як суспільна шкідливість.

Сьогодні теорія об’єктивно протиправної поведінки потребує перегляду, розширення та уточнення. Чи можна віднести до об’єктивно протиправної поведінки безвинні та малозначні діяння, діяння неделіктоздатних осіб (недієздатних та осіб що не досягли віку юридичної відповідальності)?

Виникають питання стосовно протиправності та суспільної шкідливості такої поведінки.

Водночас, навряд чи можна погодитися з тим, що в таких випадках відсутня юридична шкода. Шкода виражається в сукупності негативних наслідків діяння, яке представляє собою порушення правопорядку, дезорганізацію суспільних відносин, пошкодження або знищення благ і цінностей суб’єктивного права тощо. Безсумнівно, наприклад, недієздатна особа завдає шкоду, попри те, що сама цього не усвідомлює. Але в такому разі виникає питання, як бути з малозначною поведінкою, де особа заподіює шкоду, усвідомлюючи наявність об’єктивної протиправності та відсутність суспільної шкідливості своїх дій, або коли при казусі особа не усвідомлювала ані суспільної шкідливості ані суб’єктивної чи об’єктивної протиправності власних дій?

Поняття та ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать [1]

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: 1)державно-правовий примус; 2)негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні; 3)обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку.

Принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності: 1)відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; 2)законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; 3)гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Види юридичної. Відповідальності

Юриди́чна відповіда́льність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Поняття, принципи та гарантії законності

Гарантії законності - це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

- загольносоціольні;

- спеціально-соціальні - юридичні та організаційні. Загальносоціальні гарантії законності:

1) економічні - ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин.

2) політичні - ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.

3) ідеологічні - ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове кавчання, виховання, правову культуру.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:

юридичні - передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;

організаційні - заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян.

Правопорядок: поняття та загальна характеристика

правопорядок - це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Правопорядок - стан (режим) правової упорядкованості (вре-гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

Держава об'єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовийпорядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня.

Образ і поняття держави

Образ держави був і залишається значимим феноменом як в індивідуальному, так і в масовій політичній свідомості. Цей феномен має розглядатися в розумних вимірах і просторово-часових координатах.

Як особлива одиниця свідомості він належить світові психічного і складається з трьох компонентів: дескрипції (опису дійсності), оцінки (вираження відношення до дійсності), Прескрипції (приписи вчинку). При з'ясуванні соціально-предметного змісту образу держави треба уникати підміни такого з'ясування розбором його психічної структури. Небезпека такої підміни є, оскільки зазначене соціально-предметне (у нашому випадку "державницьке") утримання накладається на цю структуру, зростається з нею, через неї виявляється. У такій ситуації з поля зору нерідко вислизає те, що психічне і власне "державницьке" - речі розносу щностние, які будуються і виражаються за своїми канонами. Якщо їх принципові відмінності не розпізнаються, то дослідження образу держави перетворюється на малопродуктивні заняття.

Держава — це найвища форма організації суспільства, яка володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі прав за допомогою спец механізму.