Дослідження як форма існування та розвитку науки.

Дослідження як форма існування та розвитку науки.

Формою існування й розвитку науки є наукове дослідження. Мета наукового дослідження - визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв'язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво з подальшим ефектом.

Однією з найважливіших вимог, що висуваються до наукового дослідження, є наукове узагальнення, що дозволить встановити залежність і зв'язок між досліджуваними явищами і процесами і зробити наукові висновки. Чим глибші висновки, тим вищий науковий рівень дослідження.

Наукові дослідження розділяються на фундаментальні й прикладні.

Під фундаментальними науковими дослідженнями розуміють експериментальну або теоретичну діяльність, спрямовану на отримання нових знань про основні закономірності побудови, функціонування й розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища. Прикладні наукові дослідження визначаються як дослідження, спрямовані переважно на застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань.

За джерелом фінансування розрізняють наукові дослідження: бюджетні, госпдоговірні і нефінансовані. Бюджетні дослідження фінансуються з коштів бюджету України. Госпдоговірні дослідження фінансуються організаціями - замовниками з господарських договорів. Нефінансовані дослідження можуть виконуватися з ініціативи вченого, індивідуального плану викладача.

За тривалістю наукові дослідження можна розділити на довгострокові, короткострокові й експрес-дослідження.

У науці можна виділити емпіричний і теоретичний рівні дослідження й організації знання. Теоретичний рівень наукового знання припускає наявність особливих абстрактних об'єктів і поєднуючих їх теоретичних законів, що створюються з метою ідеалізованого опису й пояснення емпіричних ситуацій, тобто з метою пізнання сутності явищ. Такі розробки використовують в основному для подальшого розвитку нових теоретичних досліджень, які можуть бути довгостроковими, бюджетними й ін.

Елементами емпіричного знання є факти, що отримуються за допомогою спостережень і експериментів і констатуючі якісні й кількісні характеристики об'єктів і явищ. Теоретичний рівень дослідження характеризується перевагою логічних методів пізнання. На цьому рівні отримані факти досліджуються, обробляються за допомогою логічних понять, законів та інших форм мислення. Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза й теорія.

Факти досвіду якої-небудь обмеженої наукової сфери разом зі здійсненими, строго доведеними гіпотезами утворять теорію. Теорія являє собою цілісну систему достовірних знань. Структуру теорії утворюють поняття, судження, закони, наукові положення, навчання, ідеї й інші елементи.

Емпіричний рівень дослідження характеризується перевагою почуттєвого пізнання (вивчення зовнішнього світу за допомогою органів чуттів). На цьому рівні форми теоретичного пізнання наявні, але мають підпорядковане значення.

Структуру емпіричного рівня дослідження становлять факти, емпіричні узагальнення й закони (залежності).

Для успіху наукового дослідження його необхідно правильно організувати, спланувати й виконувати в певній послідовності. Ці плани й послідовність дій залежать від виду, об'єкта й цілей наукового дослідження.

Порівняльна хар. Психол буденного і наукового пізнання

Наукове психологічне знання - це знання детерміністичнe, "тобто таке, яке шукає закономірну причинну обумовленість явищ взаємодією матеріальних чинників...". Затвердження детерминистичного підходу, що складається з виявлення причин і закономірного характеру досліджуваних явищ, їх логічного доказу і досвідченого обгрунтування є головним критерієм, що відокремлює наукові погляди на психіку від інших уявлень, що виникають у цій галузі.

Є дві різних області психологічного знання - наукова і життєва, буденна психологія. Якщо наукова психологія виникла порівняно недавно, то житейська психологічне знання завжди було включено в різні види людської практики.

Основна відмінність наукової психології від життєвої полягає в тому, що для останньої поле дослідницької діяльності практично нескінченно, то з появою наукової дисципліни відбувається різке звуження, обмеження, зафіксоване в спеціальному мовою. Науковий психолог втрачає для вивчення (не завжди безповоротно) цілі пласти житейського досвід, однак вводяться обмеження створюють нові переваги.

Життєві психологічні знання конкретні; вони приурочені до конкретних ситуацій, конкретних людей, конкретних завданням. життєві психологічні знання характеризуються конкретністю, обмеженістю задач, ситуацій та осіб, на які вони поширюються.

Наукова ж психологія, як і всяка наука, прагне до узагальнень. Для цього вона використовує наукові поняття. Друга відмінність життєвих психологічних знань полягає в тому, що вони носять інтуїтивний характер. На відміну від цього наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені.

Третя відмінність полягає у засобах передачі знань і навіть у самій можливості їх передачі. У сфері практичної психології така можливість дуже обмежена. У той же час у науці знання акумулюються і передаються з великим, якщо можна так висловитися, ККД.

Четверта відмінність полягає в методах, отримання знань в сферах життєвої і наукової психології. У життєвої психології ми змушені обмежуватися спостереженнями і роздумами. У науковій психології до цих методів додається експеримент.

П'ята відмінність, і разом з тим перевага, наукової психології полягає в тому, що вона має в своєму розпорядженні великим, різноманітним і часом унікальним фактичним матеріалом, недоступним у всьому своєму обсязі жодному носію життєвої психології.

Отже, наукова психологія, по-перше, спирається на житейський психологічний досвід, по-друге, витягує з нього свої завдання; нарешті, по-третє, на останньому етапі їм перевіряється.

Типи Н-Х досл.Див1.

Дослідження за їх характером можна розділити на:

• фундаментальні та прикладні;
• монодисциплінарні та міждисциплінарні;
• аналітичні та комплексні і т. д.
Фундаментальне дослідження спрямоване на пізнання реальності без урахування практичного ефекту від застосування знань. Прикладне дослідження проводиться з метою отримання знання, яке повинно бути використане для вирішення конкретної практичної задачі. Монодисциплінарне дослідження проводяться в рамках окремої науки (в даному випадку - психології). Міждисциплінарні дослідження вимагають участі фахівців різних областей і проводяться на стику кількох наукових дисциплін.

Однофакторне або аналітичне дослідження спрямоване на виявлення одного, найбільш суттєвого, на думку дослідника, аспекту реальності. Комплексні дослідження проводяться за допомогою системи методів і методик, за допомогою яких вчені прагнуть охопити максимально (або оптимально) можливе число значущих параметрів досліджуваної реальності.
Дослідження з мети їх проведення можна розділити на кілька типів:
- пошукові;

- критичні;

- уточнюючі;

-відтворюючі.

До першого типу відносяться пошукові дослідження - спроба вирішення проблеми, яку ніхто не ставив або не вирішував подібним методом. Наукові роботи такого роду спрямовані на отримання принципово нових результатів у малодослідженою області.

Другий тип - критичні дослідження - проводяться з метою спростування існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону і пр. або для перевірки того, яка з двох альтернативних гіпотез точніше прогнозує реальність.

Уточнюючі дослідження. Їх мета - встановлення меж, в рамках яких теорія передбачає факти та емпіричні закономірності.

Відтворююче дослідження. Його мета - точне повторення експерименту попередників для визначення достовірності, надійності та об'єктивності отриманих результатів.

Етапи Н-го досл

Теоретичний етап.

1. Постановка завдання – що відомо?

2. Аналіз доступної інформації - може бути, що ця проблема вже вирішена чи існують аналогічні дослідження, які не призвели до кінцевого результату.

3. Уточнюється предмет дослідження - частина дійсності яка буде вивчатися.

4. Формулюються гіпотези.

ІІ. Підготовчий.

1. Складається програма дослідження.

2. Обирається методика. Якщо потрібно формується нова- часто методична знахідка перетворює наукову галузь та породжує новий напрямок.

3. Формується вибірка - група людей, з якими має проводитися експеримент або за якими має вестися спостереження.

4. Обирається місце та час проведення дослідження - щоб зменшити вплив перешкод на результат дослідження.

5. Визначається спосіб фіксації і аналізу результатів.

6. Здійснюється попереднє дослідження – за для виявлення помилок в програмі проведення дослідження.

7. На основі результатів попереднього корегується програма проведення дослідження.

ІІІ. Експеріментальній етап.

1. Проведення дослідження за наміченою програмою - в ході реального експерименту завжди виникають відхилення від задуму, які необхідно прийняти до уваги під час інтерпретації результатів та повторному проведенні дослідження.

2. Фіксація результатів обраним способом.

IV. Інтерпретаційний етап.

1. Обробка та інтерпретація отриманої інформації - їх математична обробка інтерпретація та узагальнення.

2. Аналіз та інтерпретація результатів - похідні гіпотези перевіряються на достовірність. Формулюються нові факти чи закономірності. Теоріі уточнюються, або відкидаються як непридатні. На основі уточненої теорії робляться нові висновки та передбачення.

 

Концепція Н го досл

Наукова концепція – система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю.

Концепція наукового дослідження – первісне бачення претендента своєї наукової роботи. У концепції роботи відображаються всі основні характеристики роботи, такі як:

- актуальність;

- мета і завдання дисертації;

- об’єкт і предмет дослідження;

- наукова новизна;

- наукові положення, що виносяться на захист і їх достовірність;

- практична (економічна, соціальна) значимість отриманих результатів;

- короткий зміст розділів.

 

Планування Н го досл. Дослідницька програма.

Ведучи мову про планування, слід вказати, що воно має два види:

план готового результату, який після проведення дослідження і літературного оформлення перетвориться в "Зміст" роботи та календарний план, яким визначається послідовність роботи та терміни її виконання.

Приступаючи до складання плану роботи слід звернути увагу, що структура дослідження має чітко відповідати поставленим завданням і визначатись їх логікою.

У вступі обґрунтовується актуальність теми та наводиться науковий апарат роботи.

У першому теоретичному розділі розглядаються основні теоретичні засади піднятої проблеми. Він може складатися з 2-3 підрозділів.

Другий розділ роботи – емпіричний (експериментальний). У ньому детально описується зміст, форми й методи навчання та виховання, які розроблені й використовувалися в процесі дослідження, тобто розкривається методика наукового пошуку.

Висновки до роботи є її логічним завершенням. Вони подаються у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Необхідна узгодженість висновків із завданнями дослідження. Перш ніж переходити до написання висновків, доцільно ще раз перечитати завдання, які ставились дослідником на початку роботи, а потім згідно з ними послідовно розкривати досягнуті результати. До кожного завдання дослідження має бути 1-2 висновки, а в разі наявності важливого матеріалу - декілька.

*Календарним планом визначається послідовність роботи, яку має виконати дослідник, терміни її проведення, засоби, які будуть використовуватись. Календарний план доцільно подавати у вигляді таблиці.

* Дослідницька програма — це деталізована схема дослідження, яка розкриває логіку переходу теоретичного осмислення проблеми до її практичного вивчення з включенням отриманих результатів у систему наукового знання. Дослідницька програма розробляється на початку дослідницької роботи. Етапи дослідницької програми базуються на структурі наукового дослідження та відображують його логіку.

 

Найпродуктивнішим, на думку Г.С. Костюка, є підхід до проблеми структури особистості, який спирається на аналіз її діяльності. Адже суспільні умови визначають психічні властивості особистості лише через дії самого індивіда.

Зв´язок між діяльністю особистості та її психічними властивостями складний і багатозначний. У тій самій діяльності, навчальній або трудовій, психічні властивості нерідко формуються по-різному. Якості особистості, що виникають під час діяльності, включаються у структуру її подальшої діяльності, зазнають змін, диференціюються та інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості. Остання постає при цьому як стійка й динамічна система психічних властивостей.

Структуру особистості утворюють різні психічні властивості. Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає особистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє буття і себе самого, своє ставлення до нього, свої функції та обов´язки. Формою існування свідомості є насамперед знання. Вони входять у систему психічних властивостей як певна підсистема, що характеризує освіченість особистості.

Крім того, важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншими почуттями. Особистість характеризується й тим, як вона здійснює свої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, якими вміннями, здібностями та вольовими якостями володіє. Звичайно, у структуру особистості включають і психофізіологічні властивості індивіда.

Під час розв´язання проблеми структури особистості виникає питання співвідношення психічних властивостей, зокрема ідеологічного і психічного, інтелектуального й емоційного, мотиваційної спрямованості та операційної озброєності, свідомого і несвідомого в діяльності тощо. Структура особистості - ієрархічне утворення, куди входять підструктури різного онтогенетичного віку. Ці підструктури входять у загальну організацію особистості як суб´єкта спілкування, пізнання і праці.

Особистість являє собою діалектичну єдність різноманітних та взаємопов´язаних психічних процесів і властивостей. Як систему, що сама себе регулює та вдосконалює, її характеризує єдність протилежних тенденцій і процесів - інтеріоризації та екстеріоризації, диференціації та інтеграції, потяг до спілкування та до усамітнення, відокремлення тощо. Важливою є проблема джерел і характеру суперечностей особистості, їхньої ролі у формуванні особистості та шляхів подолання.

Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу бути незалежною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповідно до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку.

 

Психологічні типи лідерів

Соціальні психологи (Р.Зіллер і ін.) Розробили наступну психологічну типологію особистості лідерів на основі дослідження самооцінки і складності Я-концепції.

Аполітичні лідери - це діячі з високою самооцінкою і високой складністю Я-концепції, які асимілюють нову інформацію, що стосується їх, без загрози для їх Я-концепції.

Лідери-прагматики. Це лідери з низькою самооцінкою і високою складністю Я-концепції, здатні прислухатися до думок інших людей і модифікувати свою поведінку на основі зворотного зв'язку.

Лідери-ідеологи. Лідери з високою самооцінкою і низькою складністю Я-концепції, слабо реагують або які не реагують на думки інших. Їх пізнавальні процеси і поведінку дуже жорсткі, а самооцінка надзвичайно стабільна («вперті»).

Недетермінірованние лідери - це діячі з низькою самооцінкою і низькою складністю Я-концепції, інтенсивно реагують на вузьке коло соціальних стимулів.

49 Принципи спілкування лікаря з хворим та його родичами

Взаємини лікаря і хворого у кожному конкретному випадку складаються індивідуально, залежно від особливостей стану і особи пацієнта, від його нозологічної приналежності і від індивідуально-психологічних особливостей лікаря. На формування взаємин впливають статеві і вікові відмінності, рівень освіти, соціальний статус. Проте, узагальнюючи різноманіття видів описаної в літературі ролевої поведінки лікаря і пацієнта, можна виділити три моделі їх взаємин: керівництво, партнерство і контрактну модель.

Керівництво. Основною, базовою моделлю відносин "лікар-хворий" в медицині залишається керівництво - владна, авторитарна модель з жорсткою структурою при провідній ролі лікаря. Лікар домінує в цих взаєминах, займає активну лідерську позицію, визначає стратегію і тактику лікування; всі рішення з ключових питань лікувально-діагностичного процесу ухвалює він сам і бере на себе всю повноту відповідальності: як юридичну, так і моральну і психологічну.

Партнерство. Партнерська модель взаємин "лікар-хворий" демократичніша. Як модель неавторитарної співпраці, терапевтичного союзу вона припускає активну участь пацієнта в лікувальному процесі. При цьому передбачається певний ступінь відповідальності і самостійності хворого, його участь в ухваленні рішень, визначенні стратегії і тактики лікування. У основі взаємин лежить емпатічний підхід до пацієнта.

 

Планування

Планування є однією з пріоритетних функцій уп­равління, яка охоплює процес підготовки до змін, фор­мування майбутніх варіантів дій. Складаючи план, керівник повинен уміти прогнозувати і оцінювати майбутнє, готуватись до нього. Потрібно враховувати по­тенційні можливості організації (здібності та професійну підготовленість учасників управління, морально-психо­логічний клімат в організації тощо), зміни зовнішнього середовища (вплив поведінки клієнтів на стан організації, конкурентів, зміни законодавства тощо).

Організація діяльності

Організація як управлінська функція передбачає:

• підбір кадрів та їх розстановку;
• розподіл доручень між співробіт­никами;
• визначення завдань і повноважень виконавців, встановлення взаємозв'язків повноважень, які забезпечують обмін інформацією, спілкування і процес прийняття управлінських рішень;
• організацію дисципліни, відповідальності за доручену справу, впорядкування роботи керівника і його підлеглих;
• прийняття рішень щодо розвитку організації;
• створення спеціальних служб та підрозділів тощо.

Цей етап управління є для керівника надзвичайно відповідальним, оскільки йому доводиться діяти в складній структурі, елементами якої є індивіду­альні, психофізіологічні особливості працівників та їх груп, формальні й неформальні взаємозв’язки, психоло­гічні механізми взаємовпливу. Керівник при цьому пови­нен правильно і завчасно оцінити не лише свої можливос­ті впливу на підлеглих, а й їх психологічні особливості, вміло спілкуватися із співробітниками, вести ділові переговори.

Контроль

Контроль передбачає спостереження за процесом уп­равління, оцінювання результатів, співвіднесення їх з визначеною ціллю. У психологічному аспекті він є особливим видом діяльності, пов’язаним із наданням своєчасної допомоги співробітникам, вжиття за необхідності відповідних заходів з метою досягнення управлінської мети керівником і всіма підлеглими (схвалення, заохочення тощо).

З погляду психології управління контроль передба­чає з’ясування та аналіз психологічних і соціально-пси­хологічних чинників досягнення (недосягнення) накресленої цілі і на цій основі розроблення, впровадження системи коригувальних дій з метою досягнення бажано­го результату. Психологічний аспект контролю пронизує всю контрольну функцію управління.

Рис. 7.2. Основні види психолого-організаційного консультування

До другої групи відноситься консультування з проблем управління людськими

ресурсами. Воно реалізує консультаційні послуги при вирішенні таких питань:

• планування людських ресурсів;

• відбір менеджерів та персоналу організацій;

• формування управлінської та виконавчої команди в організації;

• адаптація менеджерів і персоналу організацій;

• забезпечення позитивної мотивації менеджерів і персоналу організацій;

• створення умов для задоволення працею менеджерів і персоналу організацій;

• розвиток професійної кар´єри менеджерів і персоналу організації;

• попередження та подолання професійного стресу й синдрому «професійного вигорання» у менеджерів і персоналу організацій та ін.

До того ж даний вид консультування є найбільш «психологічним» за своєю сутністю. Це зумовлено такими причинами:

• основним об´єктом аналізу та впливу виступає не технічна сторона і відповідні матеріально-економічні ресурси, як це здебільшого притаманне іншим видам консультування, а «людський фактор», тобто конкретні особи або групи осіб зі своїми неповторними індивідуально-психологічними особливостями, які дуже впливають на ефективність управління;

• методи впливу, які використовує консультант при реалізації цього виду консультування, також мають специфічний характер: пов´язані з впливом насамперед на психіку людей (їх потреби, мотиви, цінності, здібності, особливості характеру й темпераменту тощо), а не з розв´язанням технічних завдань.

• здійснювати такий вид консультування мають спеціально підготовлені фахівці — психологи-консультанти.

 

Дослідження як форма існування та розвитку науки.

Формою існування й розвитку науки є наукове дослідження. Мета наукового дослідження - визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв'язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво з подальшим ефектом.

Однією з найважливіших вимог, що висуваються до наукового дослідження, є наукове узагальнення, що дозволить встановити залежність і зв'язок між досліджуваними явищами і процесами і зробити наукові висновки. Чим глибші висновки, тим вищий науковий рівень дослідження.

Наукові дослідження розділяються на фундаментальні й прикладні.

Під фундаментальними науковими дослідженнями розуміють експериментальну або теоретичну діяльність, спрямовану на отримання нових знань про основні закономірності побудови, функціонування й розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища. Прикладні наукові дослідження визначаються як дослідження, спрямовані переважно на застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань.

За джерелом фінансування розрізняють наукові дослідження: бюджетні, госпдоговірні і нефінансовані. Бюджетні дослідження фінансуються з коштів бюджету України. Госпдоговірні дослідження фінансуються організаціями - замовниками з господарських договорів. Нефінансовані дослідження можуть виконуватися з ініціативи вченого, індивідуального плану викладача.

За тривалістю наукові дослідження можна розділити на довгострокові, короткострокові й експрес-дослідження.

У науці можна виділити емпіричний і теоретичний рівні дослідження й організації знання. Теоретичний рівень наукового знання припускає наявність особливих абстрактних об'єктів і поєднуючих їх теоретичних законів, що створюються з метою ідеалізованого опису й пояснення емпіричних ситуацій, тобто з метою пізнання сутності явищ. Такі розробки використовують в основному для подальшого розвитку нових теоретичних досліджень, які можуть бути довгостроковими, бюджетними й ін.

Елементами емпіричного знання є факти, що отримуються за допомогою спостережень і експериментів і констатуючі якісні й кількісні характеристики об'єктів і явищ. Теоретичний рівень дослідження характеризується перевагою логічних методів пізнання. На цьому рівні отримані факти досліджуються, обробляються за допомогою логічних понять, законів та інших форм мислення. Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза й теорія.

Факти досвіду якої-небудь обмеженої наукової сфери разом зі здійсненими, строго доведеними гіпотезами утворять теорію. Теорія являє собою цілісну систему достовірних знань. Структуру теорії утворюють поняття, судження, закони, наукові положення, навчання, ідеї й інші елементи.

Емпіричний рівень дослідження характеризується перевагою почуттєвого пізнання (вивчення зовнішнього світу за допомогою органів чуттів). На цьому рівні форми теоретичного пізнання наявні, але мають підпорядковане значення.

Структуру емпіричного рівня дослідження становлять факти, емпіричні узагальнення й закони (залежності).

Для успіху наукового дослідження його необхідно правильно організувати, спланувати й виконувати в певній послідовності. Ці плани й послідовність дій залежать від виду, об'єкта й цілей наукового дослідження.