Криза соціально-професійної самоактуалізації на стадії майстерності. Фактори, які її детермінують та способи подолання.

6) майстерність(48-50) – творчий та інноваційний рівень виконання діяльності через потребу самореалізації в трудовій діяльності; високопродуктивна реалізація особистості в професійній діяльності, вершина професійного розвитку; поява рухливих інтегративних психологічних новоутворень, проектування своєї діяльності й кар’єри. Для стадії майстерності (кваліфіковане виконання трудової діяльності). характернівисока творча і соціальна активність, високий рівень виконання професійної діяльності. Основними психологічними новоутвореннями на цьому етапі є професійна зрілість, інтеграція професійно важливих якостей, індивідуальний стиль діяльності, ідентифікація особистості з професійною діяльністю». Важ­ливого значення набуває професійна позиція і її творча активність. Перехід на стадію майстерності змінює соціальну ситуацію, кардинально міняє характер виконання професійної діяльності, різко підвищує рівень професійної активності особистості. вона характеризується творчою професійною діяльністю, переходом працівника від уміння виконувати управлінські завдання до вміння розв’язувати управлінські проблеми, рухливими інтегративними психологічними новоутвореннями, самопроектуванням своєї діяльності та кар’єри, самоконтролем, самоосвітою, самостійним визначенням подальших траєкторій навчальної діяльності, вершини (акме) професійного розвитку та саморозвитку Особливості цього рівня: досить високий рівень мобільності діяльності (здатності до швидкого набуття необхідних посадових та суміжних компетенцій), сформованість комплексів ціннісно-орієнтаційних та компетентнісних якостей, пошук нового інструментарію діяльності, прийомів та засобів, технік і технологій професійної діяльності, їх засвоєння та вдосконалення, самопроектування діяльності, а також розвиток її “дослідного компонента”. Професійна активність виявляється в пошуку нових, ефективніших способів виконання діяльності, зміні сталих взаємин з колективом, спробах подолати, зламати методи управління, що традиційно склалися, в незадоволеності собою, прагненні вийти за межі себе. Рушійним чинником подальшого професійного розвитку особистості стає потреба в самореалізації. Професійна самоактуалізація особистості зумовлює незадоволеність собою, навколишніми, обставинами і, звичайно, професією, породжує кризу соціально-професійної самоактуалізації. Криза нереалізованих можливостей, або, точніше, криза соціально-професійної самоактуалізації, - це душевна смута, бунт проти себе. Продуктивний вихід з неї - новаторство, винахідництво, стрімка кар´єра, соціальна і професійна наднормативна активність. Деструктивні варіанти розв´язання кризи - звільнення, конфлікти, професійний цинізм, алкоголізм, створення нової родини, депресія. Дана криза не відноситься до нормативних, оскільки не кожен професіонал здатний піднятися на рівень майстерності;

 

Криза	Фактори, що детермінують кризу	Способи подолання
Криза соціально-професійної самоактуалізації(48-50 років) на стадії майстерності.	· Незадоволеність можливостями реалізувати себе у сформованій професійній ситуації. · Невдоволення своїм соціально-професійним статусом. · Психофізіологічні зміни і погіршення стану здоров'я. · Професійні деформації.	· Перехід на інноваційний рівень виконання діяльності. · Наднормативна соціально-професійна активність. · Зміна професійної позиції.

Дослідження показали, що найчастіше люди переживають своє життя саме як професійну кризу на 1-ій стадії (вибір) і на 5-ій (або скоритися, або здійснити наднормативний вибір – так званий „професійний подвиг”). А оскільки безкризове існування призводить до професійної стагнації, то виходить, що саме кризи стимулюють розвиток (до речі, досі кризам приписували лише негативний сенс).

Кризи можуть відбуватися короткочасно, бурхливо або поступово, без яскраво виражених змін професіональної поведінки. У будь-якому разі вони породжують психічну напруженість, незадоволеність соціально-професійним середовищем, собою. Часто кризи протікають без яскраво виражених змін професійної поведінки.

подолання внутрішньоособистісних конфліктів професійного самовизначення можливо шляхом:

1. розвиток психологічної компетентності

2. розробка альтернативних сценаріїв професійного життя

3. підвищення професійної активності

4. створення оптимістичній професійної перспективи посилення «авторства» свого професійного життя

5. визначення нових смислів професійної діяльності

6. постійного підвищення своєї кваліфікації

7. зниження рівня домагань

8. самозбереження професійної цілісності особистості, передбачення можливих труднощів і втрат, вимушеного звільнення або зміни професії

9. попередження можливих деформацій, криз і ін.

 

81.Основні принципи та методологія глибинної психології.
Основні принципи глибинної психології — принципи, що визнаються всіма її школами й напрямками.
Динамічне несвідоме
На відміну від когнітивної психології та біхевіоризму, глибинна психологія відходить від того, що центральним елементом психічного життя людини є динамічне несвідоме. Звідси випливає, що:
багато ментальних процесів відбувається несвідомо;
функціональні принципи та закономірності частини цих ментальних процесів цілком відмінні від свідомих дій.
динамічне несвідоме має великий вплив на людські сприйняття та поведінку. Епітет «динамічний» має підкреслити той факт, що йдеться саме про такі процеси, які чинять помітний вплив на свідомість загалом, на відміну від інших психічних процесів, які хоч і не сприймаються свідомо, проте не відповідають принципам власне несвідомого (пор. Психодинаміка).
Відомими прикладами впливу несвідомих процесів є фрейдистські обмовки, що висвітлюють приховані думки чи мотиви мовця, іншими прикладами є несвідоме забування або несвідомі маніпуляції з предметами.
Карл Густав Юнг (1875–1961)
У глибинній психології несвідоме вважається «місцем» основних потягів душевного життя. Пізніше Фрейд вживав цей термін переважно у формі прикметника «несвідомий», оскільки більше не ототожнював його виключно з поняттям Воно. Несвідомі елементи, за Фрейдом, присутні також в Я та Над-Я. За Фрейдом, для несвідомого характерні такі властивості:
Алогічність — закономірності логіки тут не діють і не мають впливу на процеси несвідомого.
Суперечливість — у сфері несвідомого протилежності можуть виступати як ідентичні. Фрейд наводить тут приклади слів, що одночасно мають протилежні значення (лат. altus = високо-низько або лат.: sacer = святий-божевільний).
Позачасовість — процеси несвідомого не мають зв'язку з часовими координатами, отже вони є позачасовими.
Академічна психологія тривалий час не визнавала психоаналітичне явлення про те, що несвідоме є окремою сферою психіки, яка функціонує за цілком іншими законами. Велика заслуга емпірично-експериментального дослідження тез глибинної психології належить гештальтпсихології, яка дослідним шляхом підтвердила низку постулатів, а інші було визнано з певними модифікаціями. Важливими тут були праці Вольфганга Мецгера.

Витіснення

Альфред Адлер (1870–1937)

Важливим концептом глибинної психології є психічний механізм витіснення. Фрейд спершу визначав витіснення, як захист від болісних, емоційно неприємних спогадів. Такий захист є активною дією «Я» у Фрейдівському розумінні.

Перенесення

Перенесення — психологічний феномен, що полягає в несвідомому перенесенні раніше пережитих (особливо в дитинстві) почуттів та відносин, які стосувалися однієї особи, зовсім на іншу особу. Наприклад, на психотерапевта під час психотерапії. За Фрейдом, перенесення має першорядну важливість для розуміння клієнта (пацієнта) в процесі психоаналізу. Контрперенесенням називається перенесення, що виникає у терапевта на клієнта. Вважається, що правильна інтерпретація контрперенесення також важлива для розуміння того, що відбувається під час психоаналітичного процесу.

Значення раннього дитинства

Усі три напрямки глибинної психології вважають розвиток у дитинстві вирішальним для поведінки дорослого індивіда. Ґенеза психічних розладів також виводиться з раннього дитинства. Важливим фактором тут є інтеракція (взаємодія) між дитиною та дорослими, що її оточують.