Криза професійних експектацій на стадії професійної адаптації. Фактори, які її детермінують та способи подолання.

3) професійна адаптація (18 – 20, 21-23) – входження в професію, освоєння соціальної ролі, професійне самовизначення, формування ПВЯ і досвіду самостійного виконання професійного діяльності; На цій стадії відбувається:- пристосування та адаптація індивіда до соціальних та професійних норм, умов, процесів діяльності;- подальший розвиток самовизначення в обраній професії;- самоусвідомлення правильності зробленого вибору та узгодження між собою життєвих і професійних цінностей, цілей, установок; формування значимих рис особистості професіонала, розвиток професійно важливих якостей, спеціальних здібностей, емоційно-вольових якостей.

Адаптація (від лат. adapto - пристосування) - це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища Нормальний термін для різних категорій працівників учені визначають від одного до трьох років. Адаптація в трудовій діяльності поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну. Фізіологічна адаптація - це сукупність фізіологічних реакцій, які є в основі пристосування організму до змін зовнішніх умов, і направлені на збереження відносної постійності його внутрішнього середовища - гомеостазу. Завдяки фізіологічній адаптації фізичні та біохімічні параметри, які визначають життєдіяльність організму, змінюються у вузьких межах порівняно із значними змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, тепла, недостачі кисню, змін тиску та інших факторів. Процес фізіологічної адаптації до незвичайних, екстремальних умов проходить декілька стадій, або фаз: спочатку переважають явища декомпенсації (порушення функцій), потім неповного пристосування (активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим умовам середовища) і, нарешті, фаза відносного стійкого пристосування. Фізіологічна адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого середовища та оптимальних навантажень веде до підвищення стійкості та працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму. Психічна адаптація - це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до навколишнього середовища в процесі діяльності. Зрозуміло, що такі властивості, як гальмування мислення та низька швидкість переробки інформації, обмежений діапазон сприйняття, порушення функції пам'яті гальмують адаптацію; висока рухливість нервових процесів, навпаки, її підвищує. Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо. Соціальна адаптація - це пристосування працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями. Під час соціальної адаптації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про колектив, де він працює, про систему ділових та особистих взаємовідносин. При несприятливому протіканні соціальної адаптації підвищується рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на поведінці працівника та можуть призвести до міжособових конфліктів, нещасних випадків. Професійна адаптація - це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об'єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо. Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, у формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо. Адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, відповідної існуючим стандартам.

Професійна адаптація виявляється у певному рівні володіння професійними навичками та вміннями, у формування деяких професійно – необхідних якостей особистості у розвитку стійкого, позитивного відношення працівника до своєї професії.

Професійна адаптація – найважливіший етап процесу професійного самовизначення людини. На цьому етапі виявляються недоліки попередньої професійної орієнтації й професійної підготовки, здійснюється процес формування нових установок, потреб, інтересів у сфері праці й, нарешті, виявляється, наскільки життєві плани виявилися реальними. Тому адаптація є своєрідним критерієм ефективності профорієнтаційної роботи з молоддю. Професійна адаптація - це процес пристосування учнів до майбутньої професії, до умов їхньої професійної.
Багато дослідників вважають, що процес професійної адаптації починається безпосередньо на виробництві, інші затверджують, що початок цього процесу проявляється ще в школі, і підрозділяють його на чотири періоди: підготовка до праці в школі, вибір професії, професійна підготовка, початок трудової діяльності.
У процесі адаптації відбувається активне включення особистості в ту або іншу соціальну, професійну групу, освоєння соціально-психологічних відносин у цій групі.
Отже, у професійній адаптації можна виділити дві взаємозалежні сторони: професійну й соціально-психологічну.
Професійна адаптація містить у собі оволодіння необхідними знаннями, уміннями, навичками, умінням швидко орієнтуватися в різних виробничих ситуаціях, контролювати й програмувати свої дії.
Соціально-психологічна адаптація полягає в пристосуванні молодого працівника до правил поведінки, що діє в конкретній соціально-професійній групі. Сюди входить ознайомлення із цілями й завданнями колективу, його традиціями, відносинами між керівниками й підлеглими тощо.

Професійна адаптація є складним феноменом, вона виступає у двох формах: професійна адаптація як процес (це ті зміни, що відбуваються з людиною в нових професійних умовах) та професійна адаптація (адаптованість) як результат цих змін. Професійна адаптація особистості є двобічним процесом. З одного боку, процес і результат адаптації впливає на подальше формування особистості, а з іншого – характер адаптаційного процесу значною мірою регулюється і направляється особистістю, залежить від особистісних особливостей, властивостей і професійних якостей фахівця. З одного боку, від успішності і повноти оволодіння професією залежить самопочуття фахівця, його впевненість у власних силах, рівень задоволеності своєю діяльністю, його авторитет серед колег і студентів, а виходить – і мотивація професійної діяльності. З іншого боку, від того, як відбувається процес професійної адаптації і яким є його результат – характер і рівень професійної адаптованості – залежить психофізіологічне, психологічне і соціальне здоров'я, а значить – можливість ефективно реалізовувати свою професійну діяльність.

Кожен із розглянутих видів адаптації впливає на працездатність та здоров'я працівника, формує у нього певний рівень чутливості та стійкості до психоемоційних перевантажень, внаслідок розвитку яких може істотно змінитися надійність професійної діяльності.

Трудова адаптація – це соціальний процес освоєння особистістю нової трудової ситуації, в якому і особистість і трудове середовище здійснюють активний вплив один на одного і є адаптивно-адаптованими системами. Трудова адаптація може бути первинною при первинному входженні працівника у виробниче середовище та вторинною – при зміні робочого місця без зміни і із зміною професії чи суттєвої зміни середовища.

Соціально – психологічна адаптація заключається в освоєнні людиною соціально – психологічних особливостей трудової організації входження у складну в ній систему взаємовідношення, позитивній взаємодії з членами організації.

Суспільно – організаційна адаптація – освоєння новими членами трудового колективу організаційної структури організації, системи управління та обслуговування виробничого процесу, режиму праці та відпочинку.

Психофізіологічна адаптація – це процес освоєння людиною сукупності умов праці

Адаптованість людини у конкретному трудовому середовищі проявляється у її поведінці, у показниках трудової діяльності: ефективності праці; засвоєнні соціальної інформації та її практичній реалізації; рості усіх видів активності; задоволеності різними сторонами трудової діяльності.

В процесі адаптації працівник проходить такі стадії:

Стадія ознайомлення, на якій працівник отримує інформацію про нову ситуацію в цілому, про критерії оцінки різних дій, про норми поведінки.

Стадія пристосування – працівник переорієнтовується, визначаючи головні елементи нової системи цінностей, але поки продовжує зберігати більшість своїх принципів.

Стадія асиміляції – здійснюється повне пристосування працівника до середовища, ідентифікація з новою групою.

Ідентифікація – особисті цілі працівника ототожнюються з цілями трудової

організації підприємства.

Після завершення навчання в професійному закладі настає стадія професійної адаптації. Молоді фахівці розпочинають самостійну трудову діяльність. Кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система виробничих відносин, нові соціально-професійні цінності, інша соціальна роль і, звичайно, принципово новий вид провідної діяльності. Провідною діяльністю стає професійна. Проте рівень її виконання, як правило, носить нормативно-репродуктивний характер. Вона спрямована на соціально-професійну адаптацію, нову соціальну роль, набуття професійного досвіду. Уже вибираючи професію, молода людина мала певне уявлення про майбутню роботу. У професійному навчальному закладі воно значно збагатилося. Настав час реального виконання професійних функцій. Перші тижні, місяці роботи викликають великі труднощі. Але не вони стають чинниками кризових явищ. Основна причина психологічна, така, що є наслідком неспівпадіння реального професійного життя з уявленнями, що сформувалися, і очікуваннями. Але розбіжність реального професійного життя з уявленням, яке сформувалося, зумовлює кризу професійних експектацій. Невідповідність професійної дійсності та очікувань молодого фахівця викликає цю кризу профе­сійних експектацій. Переживання цієї кризи виражається в незадоволеності організацією праці, її змістом, посадовими обов´язками, виробничими відносинами, умовами роботи і зарплатою.
Можливі два варіанти розв´язання кризи:

- конструктивний: активізація професійних зусиль щодо швидкої адаптації та набуття досвіду роботи;

- деструктивний: звільнення, зміна спеціальності; неадекватність, неякісність, непродуктивність професійних функцій.

після завершення навчання можлива невідповідність професійної дійсності очікуванням молодого фахівця, що призводить до кризи експектації (незадоволення усім; криза вирішується або адаптацією, або відходом). Змістом кризи навчально-професійних експектацій в студентському віці є також загострення суперечностей, що лежать в основі динаміки професійного розвитку. Це, зокрема, суперечність між потребою студента у професійному самовизначенні (за спеціалізацію тощо) і відсутністю необхідних професійних знань, умінь та навиків для її задоволення. Так за результатами дослідження студентів третього курсу можна визначити, що 80% студентів не визначилися з напрямком своєї діяльності. Перехід від початкового етапу навчання у ВНЗ до наступного виявляється в суперечності між уявленнями колишнього старшокласника про ідеал професіонала і “розмитими”, неповними, часто неадекватними уявленнями про себе як професіонала, що формується. Ця суперечність ефективно розв’язується шляхом створення адекватного образу “Я – як професіонал” за допомогою самопізнання, самоусвідомлення, і насамперед, за допомогою рефлексії. Про конструктивний вихід з кризи свідчить: особистісний і інтелектуальний розвиток; соціальна ідентичність, оптимістична соціальна позиція, рефлексивність, критичність та гнучкість мислення, адекватний рівень самоповаги, позитивна внутрішня мотивація до навчально-професійної діяльності, самовдосконалення, здатність до вольової дії щодо подолання вад власного Я, всі ці новоутворення допомагають студенту психологу визначитися у психологічній парадигмі, сприяє самопроектуванню, самоствердженню. Професійна адаптація студента-психолога є двобічним процесом. З одного боку, процес і результат адаптації впливає на подальше формування його як фахівця, а з іншого – характер адаптаційного процесу значною мірою регулюється і направляється особистістю, залежно від особистісних особливостей, властивостей і професійних якостей студента. від того, як відбувається процес адаптації і яким є його результат – характер і рівень адаптованості – залежить психофізіологічне, психологічне здоров'я майбутнього психолога, а значить – можливість ефективного навчання, готовності до професійної діяльності, а відповідно і успішність професійної діяльності. Психологічним критерієм успішного проходження цієї стадії є адаптованість до навчально-професійної середи, емоційна стійкість, низький рівень особистісної тривожності, особистісне самовизначення і вироблення нового стилю життєдіяльності, що сприяють самоосвіті, самоорганізації, мотивації до навчання, пізнавальній відкритості, готовності до нових знань. Деструктивним виходом з кризи є емоційна нестабільність, високий рівень особистісної тривожності, пізнавальна закритість, неготовність приймати знання, що веде до дезадаптації студента-психолога до навчально-професійної середи. Саме на цій стадії спостерігається гостра незадоволеність професійною освітою і професійною підготовкою, що свідчить про кризу навчально-професійних експектацій (розчарування), у 70% вона відбувається на третьому курсі;

Криза	Фактори, що детермінують кризу	Способи подолання
Криза професійних експектацій (18-20 років або 21-23 роки) на стадії професійної адаптації	· Труднощі професійної адаптації. · Освоєння нової провідної діяльності. · Розбіжність професійних очікувань та реальної дійсності.	· Активізація професійних зусиль. · Коригування мотивів праці і Я-концепції. · Зміна спеціальності та професії.

Кризи можуть відбуватися короткочасно, бурхливо або поступово, без яскраво виражених змін професіональної поведінки. У будь-якому разі вони породжують психічну напруженість, незадоволеність соціально-професійним середовищем, собою. Часто кризи протікають без яскраво виражених змін професійної поведінки.

подолання внутрішньоособистісних конфліктів професійного самовизначення можливо шляхом:

1. розвиток психологічної компетентності

2. розробка альтернативних сценаріїв професійного життя

3. підвищення професійної активності

4. створення оптимістичній професійної перспективи посилення «авторства» свого професійного життя

5. визначення нових смислів професійної діяльності

6. постійного підвищення своєї кваліфікації

7. зниження рівня домагань

8. самозбереження професійної цілісності особистості, передбачення можливих труднощів і втрат, вимушеного звільнення або зміни професії

9. попередження можливих деформацій, криз і ін.