Тема 1 : Глобалізація і криза як явища економічного

ТЕМА 1: ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І КРИЗА ЯК ЯВИЩА ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

План

1.1 Глобалізація розвитку сучасної цивілізації та її суть.

1.2 Наслідки економічної глобалізації.

1.3 Кризові явища і ситуації.

1.4 Класифікація кризових явищ.

1.5 Циклічність кризових явищ: закономірність і повторюваність.

Глобалізація розвитку сучасної цивілізації та її суть

 

В останній чверті XX ст. сучасна цивілізація розвивалася і продовжує розвиватися під впливом процесів глобалізації. Економічна складова цих процесів є ведучою і пов'язана насамперед із джерелами, факторами і формами господарського розвитку суспільства, тобто сучасними технологіями, інвестиціями, робочою силою, інтелектуальними і фінансовими ресурсами, сучасними методами і технологіями менеджменту.

До форм прояву процесів глобалізації відносяться: зростаюча роль світової торгівлі й інвестицій; поєднання світових фінансових ринків і ринків робочої сили; зростаючі роль і значення транснаціональних корпорацій (ТНК) у міжнародних господарських процесах; загострення глобальної конкуренції; виникнення глобального стратегічного менеджменту.

Глобалізація — продукт епохи постмодерна, результат переходу від індустріальної стадії економічного розвитку до формування основ ноосферно-космічної цивілізації, передвіщеної на початку XX в. академіком В. І. Вернадским— першим президентом Академії наук України (1919 р.).

Основні ознаки і показники процесу глобалізації:

• зростаюча взаємозалежність економік різних держав;

• зростаюче єдність світового господарства;

• посилення відкритості національних ринків;

• поглиблення міжнародного поділу і міжнародної кооперації праці.

Однак розвиваються і негативні тенденції, серед яких виділяються:

• погроза глобальної ядерної катастрофи;

• виникнення парникового ефекту;

• утручання генної інженерії в природні дані людини;

• неконтрольоване збільшення народонаселення планети;

• можливості клонування.

Наприкінці XX в. в окремих державах проявилася тенденція поступово передавати частину функційкерування наднаціональним органам для зовнішнього контролю (ООН, Європарламент і т.п.).

Проте усе більше держав включається в процеси глобалізації, що стають постійно діючим фактором внутрішнього і міжнародного економічного життя.

Наслідки економічної глобалізації

Процеси глобалізації суперечливі по характері свого впливу як на окремі національні економіки, так і на світовий господарський розвиток у цілому. Глобалізація, з одного боку, розширює можливості держав увідношенні оптимального використання комплексів різних ресурсів, поглиблення і розширення даних країн у міжнародному поділі праці, з іншого боку — сприяє загостренню конкурентної боротьби, а також маніпулюванню величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що являє реальну загрозу для розвитку слаборозвинених держав.

Процеси глобалізації неоднозначно і різнонаправлено впливають на держави і галузі сучасного виробництва. Так, глобальні структурні трансформації сприяють розвитку галузей обробної промисловості і сфери послуг. У ці сфери переливаються капітал і кваліфікована робоча сила. В інших же галузях, наприклад у вугільній, спостерігається гострий дефіцит капіталів і підсилюється депресивний вплив.

До глобальних структурних змін відноситься деіндустріалізація, що почалася в 70-х роках XX в. унаслідок світової енергетичної кризи. Негативним результатом цього процесу є повернення до застарілим традиційним структурам господарювання в деяких державах через слабість власної ресурсної бази. Позитивний проявдеіндустріалізація полягає в розвитку сучасної сервісної економіки, ноосферізації виробництва, виникненнікосмічних технологій, поступовому переході до неоекономіки й утворення постекономічних форм суспільства.

Найбільшу погрозу глобалізація представляє для країн, що розвиваються, що випробують істотний недолік у кваліфікованих кадрах, господарській інфраструктурі, інституціях, економічно обґрунтованих програмах для реалізації наявних можливостей.

Найбільш сприятливі економічні результати від глобалізації одержують промислово розвиті держави. Завдяки торгівлі, інвестуванню, доступу до зовнішніх джерел ресурсів розвиті країни в результаті глобалізації мають можливість постійно заміняти малокваліфіковану робочу силу за рахунок її припливу з інших держав.

Таким чином, у даний час на перший план висуваються проблеми міжнародної економічної, а також бюджетної безпеки держав і регіонів.

Глобалізація економічного розвитку з кінця XX ст. стала вирішальним фактором сучасної цивілізації.Викликані глобалізацією небачені дотепер масштаби економічних потоків товарів і послуг порівнянні з могутніми природними явищами і катаклізмами, при яких економічно слабко розвиті держави виявляються найбільш уразливими внаслідок прояву криз, викликаних економічними, фінансовими, технологічними й іншими факторами. Усе це вимагає розробки і впровадження міжнародних, національних, регіональних програм і механізмів захисту, які б попереджали і зм'якшували негативні наслідки глобалізації.

Кризові явища і ситуації

Криза — це переломний етап у функціонуванні будь-якої системи, на якому вона піддається впливу ззовні чи зсередини, що вимагає від неї якісно нового реагування. Основна особливість кризи полягає в погрозі руйнування системи.

Починаючи з 50-х років XX ст. вчені і фахівці-менеджери відзначають появу і нагромадження нових проблем, обумовлених як розвитком науково-технічного прогресу, так і ускладненням зовнішніх факторівполітичної, економічної і соціальної нестабільності. Закордонні фахівці з менеджменту відзначають, що починаючи з 80-х років XX ст. керівники підприємств не розпізнають виникаючі тенденції нестабільності доти, поки останні не здобувають масового характеру: підприємства не можуть швидко реагувати на зміни і, якнаслідок, попадають у кризові ситуації.

До факторів таких ситуацій відносяться джерела їхнього виникнення, причини і рівень організаційної приналежності осіб, залучених у кризу.

Кризові ситуації і явища можуть розвертатися на різних рівнях: особистості, групи людей, підприємства (організації, фірми), галузі, регіону, держави, групи держав.

Приклад нероспізнавання керівниками виникаючої тенденції нестабільності:

1. На рівні підприємства:

- перехід на бункерні бурякозбиральні комбайни;

- перехід на причіпні бурякозбиральні бурякозбиральні комбайни;

- нова гідравліка, автоматика;

- зменшення програм універсалізації виробництва (методи з ЧПК, лазерне різання швейцарської фірми “Бистронік”);

- реакція на створення фермерських господарств;

- відкриття ринку на “захід”.

2. На рівні підрозділів підприємства:

- вихід головні ролі економіки та маркетингу;

- спад ролі технічних служб.

 

Класифікація кризових явищ

Криза являє собою ситуативну характеристику функціонування будь-якого суб'єкта як наслідокневизначеності в його зовнішнім і внутрішнім середовищах. У найбільш загальному виді кризові явища,обумовлені впливом зовнішніх і внутрішніх факторів (невизначеності), класифікуються по наступним основних причинах їхнього виникнення:

• раптово наступили непередбачені події в зовнішнім середовищі (зміна політичної ситуації в державі, змінаподаткового законодавства і цін, коливання валютного курсу і т.д.);

• зміни відносин суб'єкта управління з його контрагентами;

• зміни усередині суб'єкта управління;

• зміни, що відбуваються завдяки науково-технічному прогресу, результатом чого є формування нових підходів, поглядів і орієнтирів.

Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій залежить від факторів, що умовно поділяються на двохгруп:

• зовнішні фактори, що не залежать від суб'єкта управління (складно піддається оцінці політика держави увідношенні формування економічної інфраструктури, пріоритети в розподілі державних замовлень і т.п.);

• внутрішні фактори, що залежать від суб'єкта управління (недолік фінансових коштів на модернізацію устаткування, низький рівень кваліфікації кадрів, недостача джерел достовірної інформації й ін.).

У повсякденній діяльності всі суб'єкти управління випробують на собі вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, який необхідно постійно відслідковувати і враховувати. При цьому одним з найбільш важливих інструментів є постійно проведений моніторинг (дослідження). У процесі моніторингу накопичується інформація, який суб'єкт управління обмінюється з зовнішнім середовищем, що дозволяє вчасно визначати потенційні кризові явища і ситуації.

Кризові явища і ситуації найбільше повно можна класифікувати по ознаках, приведених у табл. 1.

Досвід показує, що джерела кризових явищ можуть перебувати за межами державних кордонів, як це було в 1997— 1998 р., коли в ряді країн Південно-Східної Азії почалася світова фінансова криза. Після закінчення періоду кризи виявилося, що тільки чотири держави — Польща, Україна, Хорватія і Словенія — зуміли прийняти досить ефективні антикризові міри в умовах валютної кризи.

Рівень виникнення кризових явищ. Найбільша кількість кризових явищ спостерігається на мікрорівні.Дослідники вважають, що щорічно 10—20 % малих підприємств попадають у кризові ситуації й у середньомублизько 10 % з них припиняють свою діяльність.

Приклад.

Підприємці 2 чол. - 1 фірма.

Розпад:

1 будова ® 2 склади;

2 магазини ® 4 магазини;

10 торговців ® по 5 торговців.

Всі гроші в товарі, необхідні дії – варіант заклад нерухомості.

Значно рідше кризові явища виникають на рівні галузі. Звичайно кризові явища галузевого характеру виникають унаслідок неправильної економічної політики держави. Те ж саме можна сказати і про виникнення кризових ситуацій на міжгалузевому рівні.

На регіональному рівні кризові явища виникають, як правило, по екологічних причинах (унаслідок повеней, посух і ін.), а також через глобальні техногенні катастрофи (наприклад, аварія на Чорнобильської АЕС).

У цілому кризові явища виникають за різними причинами. Наприклад, для України в 1990—1992 р. була характерна фінансова криза, викликана тим, що в 1990 р. усі республіки в складі СРСР придбали статус самостійних суб'єктів. Однак реальне право емісії грошових знаків мала тільки Російська Федерація, що таким шляхом вирішувала власні фінансові проблеми на шкоду іншим республікам.

Дуже серйозної для України є демографічна проблема. Японські вчені установили, що перевищення кількості пенсіонерів більш ніж на 15 % над чисельністю працездатного населення країни приводить доуповільнення темпів економічного розвитку держави.

 

Таблиця 1 - Класифікація кризових явищ і ситуацій

№ п/п	Класифікаційний признак	Види кризових явищ і ситуацій
1.	Належність до країни функціонування суб’єкта управління	Зовнішні за межами країни Внутрішні в межах країни
2.	Рівень виникнення	Суб’єкта управління (мікрорівневі) Галузеві (групові) Міжгалузеві Регіональні Державні Світові (голобальні)
3.	Сфера походження	Соціально – політичні Адміністративно – законодавчі Виробничі Комерційні Фінансові Природньо – екологічні Демографічні Геополітичні
4.	Причини виникнення	З невизначенністю відносно майбутнього З недоліком інформації Особисті (суб’єктивні)
5.	Ступінь системності	Системні Не системні (унікальні)
6.	Можливість прогнозування	Прогнозовані Частково прогнозовані
7.	Степінь реалізації	Реалізовані Не реалізовані
8.	Час прийняття рішення по антикризовому управлінні	З раніше виробленою стратегією управління З приняттям текучих рішень з антикризового упраління
9.	Вплив на діяльність суб’єкта управління	Руйнуючі суб’єкт управління Частково руйнуючі суб’єкт управління Не впливаючі на суб’єкт управління

 

Основною причиною виникнення кризових явищ фахівці вважають невизначеність майбутнього розвитку економіки і виробничих відносин, що обумовлює складності в прогнозуванні діяльності суб'єктів господарювання. Тому більшість фахівців основною якістю топ-менеджера вважають його здатність передбачати майбутній розвиток подій.

Ступінь системності має вирішальне значення для передбачення кризового явища. Тому знання циклів економічного розвитку дозволяє менеджеру вчасно знайти ознаки кризових явищ і підготувати антикризові заходи.

Можливість прогнозування кризових явищ і ситуацій заснована на вивченні існуючих теорій їхнього походження, законів розвитку економіки, виробничих і соціальних відносин і інших законів. Ступінь реалізації кризових явищ представляє для менеджера найважливіший фактор, що може призвести до несприятливих наслідків. І навпаки, кризові явища, що не реалізувалися не впливають на діяльність суб'єктів управління.

Наявність достатнього запасу часу для ухвалення рішення по антикризовому управлінню відіграє головну роль в умовах постійного дефіциту часу в кризових ситуаціях. Основними документами для ухвалення рішення служать стратегічний план розвитку | підприємства і перелік антикризових заходів. При їх відсутності менеджери приймають рішення "на ходу", в умовах стресу і дефіциту часу. Дослідження показали, що в стресовому станірівень мислення людини знижується на 90 % від нормального.

План

2.1 Особливості кризи 1929 – 1933 р.р. в США.

2.2 Причини відсутності інфляції за часів «великої депресії»

2.3 Наслідки системної кризи в СРСР

План

3.1 Азіатська валютна криза 1997 – 1998 р.р.

3.2 Розвиток кризових явищ в Україні в 90–х роках.

План

4.1 Стратегічні аспекти опору змінам.

4.2 Стратегічні цілі і задачі антикризового управління.

4.3 Наслідки кризи економіки.

 

Наслідки кризи економіки

Аналіз причин кризових явищ в економіці СРСР. Потенціальна економічна криза була закладена в основу комуністичної ідеології побудови соціалістичної системи соціальної рівності. Ідеї соціальної рівності ідеологи комунізму почерпнули з християнської релігії. У 1908 р. керівники ІІІ Інтернаціоналу доручили видномукомуністичному ідеологу Карлові Каутскому вивчити й обґрунтувати можливість побудови комуністичногосуспільства. К. Каутский використовував дослідження християнської релігії німецької теологічної школи, щовважається найсильнішої в цій області, і прийшов до наступних висновків у своїй книзі "Походження християнства".

1. Християнство, в основі якого лежить ідея соціальної рівності, вигідно двом соціальним групам: керівникам (єпископам), що займаються розподілом матеріальних благ християнської громади, не обділяючи при цьому себе, і найбільш знедоленої люмпенізованої частини населення, які в силу певних настроїв і обставин не має практично нічого і якій в силу зазначеного вигідно одержати хоча б мінімум для існування.

2. Християнська церква не має засобів виробництва й існує за рахунок надходжень від членів громади.

3. Для створення комуністичного суспільства на принципах соціальної рівності необхідно усуспільнити засобивиробництва й організувати виробництво матеріальних благ для потреб комуністичного суспільства.

На початку XX в. комуністи як основу прийняли ідеологію побудови комуністичного суспільства, що знайшла практичне втілення в Росії під керівництвом більшовиків.

У результаті більшовики здійснили ряд деструктивних заходів:

• ліквідували апарат управління Російської імперії і знищили її еліту;

• націоналізували заводи і фабрики, інженерні комунікації, засоби зв'язку, залізниці, тобто практично всю інфраструктуру держави;

• націоналізували банківську систему.

Кроки в даному напрямку більшовики намагалися підтримати конструктивними діями:

• створенням системи державного планування;

• створенням системи державного управління;

• відновленням грошової системи колишньої Російської імперії.

Наслідки функціонування соціалістичної економіки. Система державного планування довела свою ефективність в умовах надзвичайних і кризових військових ситуацій і визнана світовим співтовариством ефективним інструментомсучасної цивілізації.

Формуванню системи державного управління в Радянській Росії із самого початку перешкоджала недостача управлінських кадрів; більшовики формували дану систему на основі тоталітаризму з обов'язковою умовою підтримки керівниками комуністичної ідеології. У наступному більшовики не створили бази для підготовки управлінських кадрів, замінивши її підготовкою ідеологічних кадрів у вищих партійних школах. Ще гірше обстояло справу з регіональними кадрами керівників: була відсутня програма їхньої підготовки.

У середині 20-х років XX в. в умовах дефіциту кадрів більшовики створювали трести й інші монопольні об'єднання галузевого значення (наприклад, Цукротрест, Дніпробуд), що очолювалися крупними фахівцями, дії яких контролювали партійні органи всіх рівнів: партійні комітети підприємств, районні, міські, обласні комітети,центральні комітети комуністичних партій республік і Союзу РСР.

У результаті дефіцит кваліфікованих управлінських кадрів привів державну систему країни до загибелі.

Відновлення грошової системи Російської імперії було змушеною мірою, покликаної забезпечити потребинародного господарства. Більшовицькі керівники розробили паралельну систему розподілу матеріальних благ: для ідеологічних працівників і функціонерів була утворена система розподілу матеріальних благ — житлових будинків, автомобілів, одягу, продуктів харчування. Для населення СРСР упровадили карткову систему розподілу продуктів, систему черг на одержання житла, покупки автомобілів, холодильників і інших промислових товарів. В умовах постійного дефіциту товарів процвітали корупція і схована інфляція. Схеми розподілу різних благ працювали у всіх життєво важливих сферах: медичного обслуговування, освіти і т.д. Молодих фахівців-випускників вузів також "розподіляли": найбільш здібних відбирали для обслуговування керівництва держави і направляли в Москву; основну масу випускників вузів України "розподіляли" для роботи на Крайній Півночі, у віддалених районах Сибіру, уКазахстану. При цьому переслідувалася також мета послабити Україну демографічно.

Для захисту інтересів управлінської еліти Радянської Росії в 1918 р. почалося створення ВПК, що після Другої світової війни перетворився в самостійно розвиваючу систему, що споживала велику частину національного багатства. Наприклад, чисельність Радянської Армії в мирний час складала близько 6 млн. чол., що перевищувало чисельність всіх армій світу, разом узятих. Ядерних боєприпасів у СРСР до кінця 1990 р. нараховувалося близько 26 000 шт., хоча для знищення атмосфери нашої планети і перетворення її в планету, подібну до Марса, по розрахунках фахівців, досить підірвати одночасно близько 200 ядерних боєприпасів. Близько 90 % учених країни були зайняті у ВПК. Таким чином, гасло комуністів "Усе — для людини, усе — для блага людини" був цілком демагогічним. Статистика незмінно фіксувала низький життєвий рівень жителів СРСР у порівнянні з рівнем життя жителіврозвинутих країн Європи, Америки й Азії. На думку економістів, кількість підприємств, що працювали на ВПК у СРСР, складало 70— 90 %. Економіка України успадкувала всі недоліки, властивій економіці СРСР: державний монополізм, низьку якість продукції, низьку продуктивність праці, відсталі технології практично у всіх галузяхвиробництва, крім військово-промислового і ракетно-космічного комплексів.

Необхідність прийняття нової економічної системи. Криза економіки соціалізму проявився на початку 30-х років в області сільськогосподарського виробництва, коли мали місце низький рівень продуктивності праці в радгоспах і колгоспах, неможливість забезпечити населення СРСР промисловими товарами на рівні, досягнутому врозвитих державах Європи. Слід зазначити, що питома вага промислової продукції України до 1940 р. перевищувала 52 % при питомій чисельності населення УРСР у складі СРСР на рівні 17—18 %. При цьому Україна володіє приблизно 30 % загальної світової кількості чорноземних земель, 5 % світових розвіданих запасів мінеральної сировини при питомій чисельності 0,8 % населення світу. Крім того, вона має зручне географічне положення, транспортні комунікації в напрямках захід-схід і південь-північ, два незамерзаючі моря, Чорне й Азовське, здекількома портами світового значення.

Істотним недоліком є демографічний склад населення (30 % пенсіонерів), що склався внаслідок знищення 7-9 млн.чол. під час штучно викликаного голоду 1932— 1933 р., утрати 7 млн. чол. населення України протягом війни 1941-1945 р., "розподілу" декількох мільйонів найбільш продуктивної частини населення — молодих фахівців-випускників вузів. Слід зазначити, що керівництво СРСР розглядало Україну як рекреаційну зону, куди направляло після служби в Радянській Армії офіцерів, моряків усіх флотів СРСР, шахтарів Воркути, нафтовиків Сибіру. Усе це разом узятепризвело до несприятливої для нашої країни демографічної обстановки. На думку японських фахівців, державу, що має більш 15 % непрацюючих пенсіонерів, очікують економічні труднощі.

Проте позитивних факторів для підйому економіки України більше, ніж негативних.

Перехід до ринкової економіки — єдино прийнятна альтернатива в сучасних умовах.

 

План

5.1 Міжнародна економічна безпека.

5.2 Елементи економічної безпеки держави.

5.3 Загрози економічній безпеці держави.

5.4 Елементи економічної безпеки регіонів.

5.5 Державне регулювання економічної безпеки.

План

6.1 Проінформованість про ймовірні погрози.

6.2 Основні теоретичні знання і практичні навики необхідні для антикризового управління.

6.3 Методи моніторингу.

6.4 Організація внутрішнього моніторингу.

6.5 Підготовка і проведення спостережень.

Методи моніторингу

Проблеми моніторингу зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства являють собою досить складну задачу. Найчастіше невідомо, яка саме інформація може бути використана підприємством, яка корисна в поточній оперативній діяльності і яка — для стратегічних цілей. Крім того, джерела інформації можуть бути самими різними: від урядових повідомлень, законодавчих і нормативних актів, результатів наукових відкриттів, винаходів до абсурдних, на перший погляд, пропозицій зовсім сторонніх людей, не пов'язаних з діяльністю підприємства.

У розвитих країнах фахівці вказують на чотири способи моніторингу навколишнього середовища.

Перший з них — нецільове спостереження. Відповідальний працівник підприємства не ставить перед собою ніякої конкретної мети. Він постійно веде пошук будь-яких даних, що можуть бути потенційно корисними для підприємства в сьогоденні чи майбутньому. Одночасно він оцінює і потенційні погрози, якдійсні, так і майбутні.

Другий спосіб — цільове спостереження. Відповідальний за моніторинг навколишнього середовища направляє свою увагу на визначену сферу діяльності без здійснення активного пошуку. У випадку виникнення якого-небудь сигналу в межах сфери, що спостерігається, він повинний оперативно оцінити ймовірні наслідки даного сигналу.

Третій спосіб — неформальний пошук. Він являє собою
активне, цілеспрямоване, але відносно неупорядковане -
отримання конкретної інформації.

Четвертий спосіб — формальний пошук. Цей спосіб є систематичним виконанням заздалегідь складеного плану пошуку інформації.

В залежності від оцінки результатів моніторингу зовнішнього середовища приймаються міриантикризового менеджменту, а також розробляються оперативні міри з метою розвитку підприємства.

Необхідно відзначити невизначеність способів моніторингу, розглянутих закордонними фахівцями.

Українські фахівці, у тому числі фахівці МАУП, розробили й описали більш активні і конкретні способи економічної розвідки, що були опубліковані в роботах А. А. Чернявського [19; 20].

ТЕМА 1: ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І КРИЗА ЯК ЯВИЩА ЕКОНОМІЧНОГО