Азіатська валютна криза 1997 – 1998 р.р.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Азіатська валютна криза 1997 – 1998 р.р.



Несподівана подія 1997—1998 р. — фінансово-економічна криза в Східній Азії. До середини 90-х років держави цього регіону розвивалися надзвичайно високими темпами, за що були прозвані "тиграми". Азіатську модель економічного розвитку ставили як приклад іншим країнам, зокрема і колишнім соціалістичним державам Центральної і Східної Європи.

Криза на азіатських фінансових ринках почався 2 липня 1997 р. У той день відбулася девальваціятаїландського бата стосовно долара США більш ніж на 20 %. Це спровокувало хвилю знецінювання валют сусідніх держав у регіоні, і події придбали глобальний характер. До початку кризи економіка Таїланду мала високі темпи росту, досить консервативну фіскальну політику держави (останні 10 років Таїланд мала бездефіцитний бюджет), високу частку заощаджень. Єдиним негативним фактором був значний дефіцит платіжного балансу, що, швидше за все, був дефіцитом інвестицій в економіку країни. Основною проблемою Таїланду була уразливість фінансової системи: доларова заборгованість багатьох клієнтів банків перед кредиторами; великий обсяг короткострокової зовнішньої заборгованості, що могло привести до кризи ліквідності; сильна корумпованість банківських і інших фінансових структур. У ході валютної кризи в Південно-Східній Азії з 2 липня по 31 жовтня 1997 р. девальвація національних валют стосовно долара США склала, %: у Таїланду — 39,5, Індонезії — 33,2, Малайзії — 26,8, на Філіппінах — 24,3, у Сінгапуру — 9,5, Південній Кореї — 8. За потрясіннями на валютному ринку пішли величезні продажі на фондових ринках країн Азії. На найбільшій біржі регіону — у Гонконгові — 23 жовтня 1997 р. ринок акцій обрушився: відбулося падіння індексу Hang-Seng на 1.211 пунктів (10,4 %). Були порушені інтереси іноземних інвесторів країн Латинської Америки, що розвиваються, країн Східної Європи і СНД.

Існує кілька причин, що пояснюють глобальний вплив цієї кризи на інший світ: на частку країн Азії, крім Японії, приходилася половина величини приросту у виробництві світової промислової продукції, незважаючи на те, що їхня частка складала тільки 20 % світового сумарного ВНП. При зниженні темпів зростання виробництва в країнах Південно-Східної Азії перекривався запланований приріст виробництва в країнах Східної Європи. Посилення конкурентноздатності азіатських виробників через зниження курсів національних валют може в найближчому майбутньому завдати удару за світовими цінами і світовою економікою. Східна Азія до останнього часу була найбільшим імпортером капіталів. Згідно з даними,опублікованим у грудні 1997 р. у газеті "Financial Times", обсяг наданих країнам регіону позичок на кінець 1996 р. склав 757 млрд. дол., у тому числі Гонконгові — 207, Сінгапуру — 189, Кореї — 100, Таїланду — 70, Індонезії — 55, Малайзії — 22 млрд. дол.

Оцінка цієї кризи заслуговує на увагу. На відміну від інфляції, коли спостерігається втеча від грошей, що знецінюються, до товарів, що стимулює зростання виробництва, при дефляції відбувається зворотний процес. Іншими словами, пропозиція перевищує платоспроможний попит, унаслідок чого починається масове надвиробництво товарів. Ринок реагує на це падінням цін, що неминуче приводить до скорочення збуту і капіталовкладень, зниженню прибутковості, росту безробіття, тобто починається період банкрутств.

В основі азіатської кризи 1997—1998 р. лежить надвиробництво, що виникло частково з вини транснаціональних корпорацій (ТНК) і банків. За останнє десятиліття ТНК, головним чином американські, японські і європейські, створили в Південно-Східній Азії численні філії, що володіють високою конкурентноздатністю через порівняно низьку заробітну плату. Місцеві концерни піддалися загальномуекономічному буму, займаючи для цього великі засоби в місцевих банках, а ті, у свою чергу, брали кредити в банках промислово розвитих країн. Швидке підвищення акцій місцевих компаній викликало небаченийприплив іноземних портфельних і короткострокових інвестицій, підвищення курсів акцій. Ця фінансова "піраміда" могла підтримувати будинок економічного росту тільки тимчасово. Після появи перших ознак затоварення ціни знизилися, за ними упали курси валют і доходи компаній. Платити по кредитах стало нічим. Іноземні інвестори почали гарячково вилучати капітали. Фінансова криза привела до кризи в промисловості й економіці в цілому.

Після девальвації національних валют і падіння котировок на ринках акцій над країнами Південно-Східної Азії нависла загроза фінансового голоду. В міру появи проблем у країнах, що кредитують, і підвищення ризику неповернення вкладених коштів інвестори прагнули вилучити інвестовані гроші для їхнього збереження і розміщення в менш ризикованих фінансових інструментах. Проблема збільшувалася тим, що довгострокові активи, деноміновані в національній валюті, фінансувалися за рахунок короткострокових запозичень у доларах США. Стан поточної ліквідності країн Південно-Східної Азії стало головною причиною кризи. Зниження рейтингу кредитоспроможності спричиняє збільшення премії до процентної ставки запозичень з-за кордону. Уряди країн Азіатського регіону були змушені звернутися по надзвичайною допомогу до Міжнародного валютного фонду (МВФ). На думку багатьох фахівців, криза 1997—1998 р. був спровокований самим МВФ. Покликаний мати справи з країнами, що живуть не за можливостями (з високим дефіцитом бюджету, великою часткою імпорту готової продукції, інфляцією і низьким кредитним рейтингом), цей фонд вважав вимивання грошей у населення одним з безсумнівно діючих засобів досягненнямети. Гарним уроком для нього послужила мексиканська криза 1995 р., коли МВФ разом зі США дали кредит Мексиці в розмірі 50 млрд. дол., що дозволив їй оправитися від шоку зайвої монетарної експансії, що виразилася в непомірному збільшенні імпорту і відновити колишню інвестиційну привабливість країни. Помилка МВФ стосовно Азії складалася в застосуванні точно таких же мір. Азіатська криза є результатом не надмірного споживання, а надлишкового виробництва. Країни Азії інвестували у виробництво близько 20 %ВНП, а в Таїланді даний показник склав 40 %. Мали місце перевантаження виробничих потужностей і надлишкове виробництво товарів. В умовах нерозвиненості місцевих внутрішніх ринків збуту це спричинило за собою падіння експортних цін. Ще більше положення усугубило фінансування зобов'язань по іноземним інвестиціям.

Незважаючи на надану допомогу МВФ, криза вкраїнах Південно-Східної Азії продовжується. Міжнародний валютний фонд і його партнери поставили перед державами-реципієнтами наступні умови фінансування з метою виходу з кризи: підвищення місцевих податків; різке подорожчання кредитів; скорочення державних витрат на підтримку економіки, крім прямого викупу боргів приватних банків; примусове банкрутство і роздроблення концернів.

З метою подолання кризи і стабілізації економічної обстановки країни Південно-Східної Азії повинні використовувати методи експансіоністської фіскальної політики. Банківська система регіону має потребу в оздоровленні, але ситуація занадто серйозна, щоб застосувати обмежувальні заходи для скорочення споживання. Уряду азіатських країн можуть удатися до гарантій і засобів морального порядку, щоб використовувати заощадження населення своїх країн для підтримки ліквідності банківської сфери, а також сприяння поверненню банкам їхніх проблемних кредитів.

Універсальних, заздалегідь підготовлених заходів для подолання економічних криз не існує. Пострадянським країнам можна взяти звідси наступний урок: ринок покарав країни Південно-Східної Азії за елементарні речі — відсутність об'єктивної і регулярної статистичної звітності, невідповідність системи банківського регулювання, бухгалтерської звітності компаній і правил функціонування фінансових ринків міжнародним стандартам. Так, у Південній Кореї реальний обсяг короткострокових боргів виявився набагато більшим, ніж заявлявся; Таїланд довгий час тримав у таємниці свої валютні резерви і т.д.

Пострадянські країни поводяться точно так само. Наприклад, їхня політика банківського кредитуваннязалишається складною для розуміння західними експертами, що вважають, що кредити можна видавати тільки успішно працюючим підприємствам і лише на ефективні проекти. В Україні ж прокомуністичне лобі увесь час домагається видачі кредитів збитковим державним промисловим і сільськогосподарським підприємствам, вугільним шахтам і іншим подібним до операторів ринку.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.76.226 (0.003 с.)