Стратегічні цілі і задачі антикризового управління

Стратегічні цілі визначаються виходячи з аналізу існуючих проблем, виду кризи і цілей, поставлених для виходу з кризової ситуації.

Існують три види проблем, що можуть виникнути в такій ситуації. Класифікуючи ці проблеми, розглянемо, як їх можна вирішити.

I. Руйнування одного елемента системи управління. Виникнення даної проблеми викликано руйнуванням одного елемента системи управління. Наприклад, виникла проблема з постачанням сировини. Для її рішеннянеобхідно замінити один з елементів системи (наприклад, замінити джерело постачання сировини чи самого постачальника).

II. Необхідність коректування моделі управління. Вирішення цієї проблеми вимагає коректування моделі управління чи її регулювання. При цьому коректується або управлінське рішення (1), або модель управління (2) шляхом усунення чи додавання окремих елементів. У цілому ж модель управління продовжує працювати.

III. Руйнування системи управління. У даному випадку необхідно створити іншу систему, на якісно новій основі, більш прогресивну і більш перспективну.

Які ж задачі вирішуються в кожному конкретному випадку?

Варто пам'ятати, що управління — процес безупинний і творчий. Тому в кожному конкретному випадку для виходу з кризової ситуації потрібний відповідний підхід.

При наявності проблем першого виду необхідно вирішити наступні задачі:

1) виявити елемент системи, що призвів до кризи;

2) проаналізувати причини, що викликали "збій" роботи даного елемента;

3) проаналізувати потенційні наслідки збою у функціонуванні даного елемента системи;

4) знайти шляхи і можливості заміни елемента системи, що викликали кризову ситуацію в роботі системиуправління.

При наявності проблем другого виду варто почати такі кроки:

1) критично розглянути модель управління і зробити висновки про необхідність:

а) коректування прийнятого управлінського рішення, якщо модель управління в цілому визнана працездатною;

б) регулювання моделі таким чином, щоб, не змінюючи її сутності, додати чи усунути окремі елементи моделі. При цьому треба пам'ятати, що усунення чи додавання окремих елементів чревате більш глибокими змінами в системі управління, чим це здається на перший погляд;

2) дати прогноз чи розрахунок потенційних наслідків коректування і регулювання;

3) проводити постійний моніторинг наслідків коректування і регулювання.

При наявності проблем третього виду випливає:

1) усвідомити і проаналізувати причини, що призвели до руйнування системи управління;

2) оцінити наслідки і потенційні втрати, що виникли (чи які можуть виникнути) унаслідок руйнування системиуправління;

3) розробити і прийняти нову, більш сучасну модель управління;

4) виробити механізм створення нової системи управління.

Як приклад розглянемо комплекс криз, характерних для колишнього СРСР, що ініціювали кризові явища в Україні та інших країнах СНД.

У СРСР найбільш гострим і затяжної була визнана криза тоталітарної системи управління, що ініціювала інші кризові явища, серед яких виділимо наступні:

1) гіпертрофований розвиток економіки, орієнтованої на створення ВПК, продукція якого не могла бутизатребуваної сучасним суспільством;

2) фінансова криза як у відкритої, так і в схованої формах, тісно зв'язана з гіпертрофованим розвитком економіки;

3) енергетична криза, що протікала в латентній формі (відсталість технологій, безгосподарне використання ресурсів і т.п.);

4) військово-політична криза, що найбільше чітко проявилася на війні в Афганістані в період 1979-1989 р.;

5) соціальна і духовна криза суспільного розвитку.

У підсумку до кінця 80-х років XX в. Україна успадкувала весь спектр зазначених кризових явищ, наслідки якихпроявилися повною мірою на початку 90-х років.

На прикладі кризових явищ в Україні, розглянемо стратегічні цілі і задачі антикризового управління.

Візьмемо окремо кожен вид кризи системи управління.

1. Усвідомлення й аналіз причин, що призводять систему управління до руйнування. Тоталітарна системауправління в СРСР проіснувала кілька десятків років. Її руйнування обумовлене такими факторами:

• керівники держави, а з погляду науки управління — особи, що приймають рішення (ОПР), обмежили це коло працівниками Політбюро ЦК КПРС чисельністю 15— 20 чол. і фактично відсторонили від системи управління у всіх сферах народного господарства близько 20 млн. чол.;

• рішення, що приймалися в країні на державному рівні, не враховували нові і новітні технології управління,рішення не були науково обґрунтовані. Політбюро ЦК КПРС відвело працездатному населенню роль пасивних виконавців чи спостерігачів;

• подібна тоталітарна система потребувала прогресивних менеджерах, що не були затребувані системою в силу її сутності.

2. Наслідки існування тоталітарної системи управління. Нераціональне функціонування і наступне руйнування тоталітарної системи управління призвели до наступного:

• керівники республік не мали підготовки, завдяки якій вони могли б стати менеджерами вищої категорії, тобто напідставі вивчення проблем самостійно визначати мети системи управління і приймати адекватні управлінськірішення;

• не було менеджерів для керівництва суб'єктами держави, що хазяйнують, які б володіли сучасними методами і технологіями управління;

• суб'єкти, що хазяйнують, (підприємства, організації) виявилися неконкурентоспроможними у світовомуекономічному співтоваристві майже в усіх напрямках і у всіх сферах його розвитку.

3. Розробка і прийняття нової, більш зробленої моделі управління. Стратегічна мета — прийняти відкриту модель управління, засновану на демократичних засадах, залученні до системи управління всіх бажаючих, що мають менеджерські здібності, а також на дотриманні гуманістичних принципів розвитку суспільства і вільномупідприємництві всіх суб'єктів господарювання.

4. Механізм створення нової системи управління. Стратегічні задачі:

- виявити усередині країни керівників вищого рівня, здатних управляти й організувати цільову підготовку кадрів для управління на всіх рівнях — державному, регіональному, галузевому;

- створити управлінські структури, адекватні новій моделі управління;

- організувати підготовку кадрів менеджерів другого рівня управління для забезпечення функціонування державних і галузевих органів управління;

- організувати підготовку (перепідготовку) менеджерів суб'єктів, що хазяйнують, (третій рівень) у кількості 3— 3,5 млн., у тому числі керівників малих і середніх підприємств — 2,5—2,7 млн., фермерів — 400—500 тис.;

- створити законодавчу і нормативну бази для організації 2,5—2,7 млн. малих і середніх підприємств, 400—500 тис. фермерських господарств;

- запустити в товарний оборот землю України, для чого прийняти відповідні закони;

- усунути із системи державного, регіонального і галузевого управління інерційно налаштованих працівників іпсевдоуправлінців; провести з цією метою адміністративну реформу.

Наслідки кризи економіки

Аналіз причин кризових явищ в економіці СРСР. Потенціальна економічна криза була закладена в основу комуністичної ідеології побудови соціалістичної системи соціальної рівності. Ідеї соціальної рівності ідеологи комунізму почерпнули з християнської релігії. У 1908 р. керівники ІІІ Інтернаціоналу доручили видномукомуністичному ідеологу Карлові Каутскому вивчити й обґрунтувати можливість побудови комуністичногосуспільства. К. Каутский використовував дослідження християнської релігії німецької теологічної школи, щовважається найсильнішої в цій області, і прийшов до наступних висновків у своїй книзі "Походження християнства".

1. Християнство, в основі якого лежить ідея соціальної рівності, вигідно двом соціальним групам: керівникам (єпископам), що займаються розподілом матеріальних благ християнської громади, не обділяючи при цьому себе, і найбільш знедоленої люмпенізованої частини населення, які в силу певних настроїв і обставин не має практично нічого і якій в силу зазначеного вигідно одержати хоча б мінімум для існування.

2. Християнська церква не має засобів виробництва й існує за рахунок надходжень від членів громади.

3. Для створення комуністичного суспільства на принципах соціальної рівності необхідно усуспільнити засобивиробництва й організувати виробництво матеріальних благ для потреб комуністичного суспільства.

На початку XX в. комуністи як основу прийняли ідеологію побудови комуністичного суспільства, що знайшла практичне втілення в Росії під керівництвом більшовиків.

У результаті більшовики здійснили ряд деструктивних заходів:

• ліквідували апарат управління Російської імперії і знищили її еліту;

• націоналізували заводи і фабрики, інженерні комунікації, засоби зв'язку, залізниці, тобто практично всю інфраструктуру держави;

• націоналізували банківську систему.

Кроки в даному напрямку більшовики намагалися підтримати конструктивними діями:

• створенням системи державного планування;

• створенням системи державного управління;

• відновленням грошової системи колишньої Російської імперії.

Наслідки функціонування соціалістичної економіки. Система державного планування довела свою ефективність в умовах надзвичайних і кризових військових ситуацій і визнана світовим співтовариством ефективним інструментомсучасної цивілізації.

Формуванню системи державного управління в Радянській Росії із самого початку перешкоджала недостача управлінських кадрів; більшовики формували дану систему на основі тоталітаризму з обов'язковою умовою підтримки керівниками комуністичної ідеології. У наступному більшовики не створили бази для підготовки управлінських кадрів, замінивши її підготовкою ідеологічних кадрів у вищих партійних школах. Ще гірше обстояло справу з регіональними кадрами керівників: була відсутня програма їхньої підготовки.

У середині 20-х років XX в. в умовах дефіциту кадрів більшовики створювали трести й інші монопольні об'єднання галузевого значення (наприклад, Цукротрест, Дніпробуд), що очолювалися крупними фахівцями, дії яких контролювали партійні органи всіх рівнів: партійні комітети підприємств, районні, міські, обласні комітети,центральні комітети комуністичних партій республік і Союзу РСР.

У результаті дефіцит кваліфікованих управлінських кадрів привів державну систему країни до загибелі.

Відновлення грошової системи Російської імперії було змушеною мірою, покликаної забезпечити потребинародного господарства. Більшовицькі керівники розробили паралельну систему розподілу матеріальних благ: для ідеологічних працівників і функціонерів була утворена система розподілу матеріальних благ — житлових будинків, автомобілів, одягу, продуктів харчування. Для населення СРСР упровадили карткову систему розподілу продуктів, систему черг на одержання житла, покупки автомобілів, холодильників і інших промислових товарів. В умовах постійного дефіциту товарів процвітали корупція і схована інфляція. Схеми розподілу різних благ працювали у всіх життєво важливих сферах: медичного обслуговування, освіти і т.д. Молодих фахівців-випускників вузів також "розподіляли": найбільш здібних відбирали для обслуговування керівництва держави і направляли в Москву; основну масу випускників вузів України "розподіляли" для роботи на Крайній Півночі, у віддалених районах Сибіру, уКазахстану. При цьому переслідувалася також мета послабити Україну демографічно.

Для захисту інтересів управлінської еліти Радянської Росії в 1918 р. почалося створення ВПК, що після Другої світової війни перетворився в самостійно розвиваючу систему, що споживала велику частину національного багатства. Наприклад, чисельність Радянської Армії в мирний час складала близько 6 млн. чол., що перевищувало чисельність всіх армій світу, разом узятих. Ядерних боєприпасів у СРСР до кінця 1990 р. нараховувалося близько 26 000 шт., хоча для знищення атмосфери нашої планети і перетворення її в планету, подібну до Марса, по розрахунках фахівців, досить підірвати одночасно близько 200 ядерних боєприпасів. Близько 90 % учених країни були зайняті у ВПК. Таким чином, гасло комуністів "Усе — для людини, усе — для блага людини" був цілком демагогічним. Статистика незмінно фіксувала низький життєвий рівень жителів СРСР у порівнянні з рівнем життя жителіврозвинутих країн Європи, Америки й Азії. На думку економістів, кількість підприємств, що працювали на ВПК у СРСР, складало 70— 90 %. Економіка України успадкувала всі недоліки, властивій економіці СРСР: державний монополізм, низьку якість продукції, низьку продуктивність праці, відсталі технології практично у всіх галузяхвиробництва, крім військово-промислового і ракетно-космічного комплексів.

Необхідність прийняття нової економічної системи. Криза економіки соціалізму проявився на початку 30-х років в області сільськогосподарського виробництва, коли мали місце низький рівень продуктивності праці в радгоспах і колгоспах, неможливість забезпечити населення СРСР промисловими товарами на рівні, досягнутому врозвитих державах Європи. Слід зазначити, що питома вага промислової продукції України до 1940 р. перевищувала 52 % при питомій чисельності населення УРСР у складі СРСР на рівні 17—18 %. При цьому Україна володіє приблизно 30 % загальної світової кількості чорноземних земель, 5 % світових розвіданих запасів мінеральної сировини при питомій чисельності 0,8 % населення світу. Крім того, вона має зручне географічне положення, транспортні комунікації в напрямках захід-схід і південь-північ, два незамерзаючі моря, Чорне й Азовське, здекількома портами світового значення.

Істотним недоліком є демографічний склад населення (30 % пенсіонерів), що склався внаслідок знищення 7-9 млн.чол. під час штучно викликаного голоду 1932— 1933 р., утрати 7 млн. чол. населення України протягом війни 1941-1945 р., "розподілу" декількох мільйонів найбільш продуктивної частини населення — молодих фахівців-випускників вузів. Слід зазначити, що керівництво СРСР розглядало Україну як рекреаційну зону, куди направляло після служби в Радянській Армії офіцерів, моряків усіх флотів СРСР, шахтарів Воркути, нафтовиків Сибіру. Усе це разом узятепризвело до несприятливої для нашої країни демографічної обстановки. На думку японських фахівців, державу, що має більш 15 % непрацюючих пенсіонерів, очікують економічні труднощі.

Проте позитивних факторів для підйому економіки України більше, ніж негативних.

Перехід до ринкової економіки — єдино прийнятна альтернатива в сучасних умовах.