Розвиток кризових явищ в Україні в 90-х роках



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розвиток кризових явищ в Україні в 90-х роках



Американська криза 1929—1933 р. була викликана перетіканням грошей зі сфери обслуговуваннявиробництва в сферу фінансових операцій (на вторинний ринок цінних паперів). В Україні криза обумовлена іншими причинами:

• кризою адміністративно-командної системи управління економікою в колишньому СРСР;

• наявністю деформованої економіки ("засилля" підприємств військово-промислового комплексу (ВПК));

• наявністю схованої інфляції (у формі дефіциту товарів і продовольства);

• прагненням до економічної відособленості колишніх республік СРСР, що викликало розрив кооперації й економічних зв'язків;

• введенням ряду положень, властивих вільній конкурентній ринковій економіці, — лібералізації цін, заробітної плати, зовнішньої торгівлі при відсутності ринкових інституцій, регуляторів, фахівців і відповідних навичок.

В умовах кризи, що вразило нашу країну, її технологічний потенціал виявився на грані розпаду.

Більша частина населення не була підготовлена до роботи в умовах самостійності в прийнятті рішень і до зміни відносини до праці і трудових цінностей. Особливо важливе значення в цих умовах набула проблемауправління промисловістю. Відсутність механізму регулювання міжгалузевого обміну негайно позначилося на показниках промисловості й економіки в цілому. Почалася некерована криза державних підприємств.

Керівники державних підприємств звикли одержувати завдання з обсягу продукції, що випускається, номенклатурі виробів, прибутку, а також мати фонди на сировину, матеріали, енергоресурси й наряди на постачання своєї продукції споживачам. Лібералізація цін і заробітної плати дала підприємствам можливість збільшити виторг від реалізації продукції і підвищити заробітну плату за рахунок росту цін при зменшенніобсягів виробництва продукції, що привело до інфляції. Інфляція знецінила оборотні кошти підприємств.Виникла недостача грошей на видачу заробітної плати і закупівлю сировини, матеріалів, енергоресурсів.Наслідком інфляції, високого оподатковування, слабкої платіжної дисципліни стали неплатежі. Лібералізація валютного обміну і зовнішньої торгівлі зробила можливим могутній приплив іноземних товарів у країну, що збільшило спад вітчизняного виробництва, яке випускає низькоякісні товари. Прагнення до економічної відособленості країн СНД призвело до втрати постачальників матеріалів, що комплектують виробів і споживачів продукції обробної промисловості. Скоротилися замовлення на озброєння, а заходи для конверсії ВПК не були ефективними. Низька конкурентноздатність вітчизняних товарів, відсутність ринкової інфраструктури, наявність гіпертрофованого ВПК — усе це разом не могло не привести до кризи економіки. Крім того, в Україні повною мірою проявилася енергетична криза — як результат відсталих технологій у всіх галузях народного господарства.

Уряд України в 1991—1993 р. намагався розв'язати проблеми економіки емісією грошей, що призвело до гіперінфляції.

У 1994 р. емісійна політика супроводжувалася інфляцією в тисячі відсотків річних і показала усю свою безперспективність і згубність для економіки. Подальше нарощування зовнішнього боргу перед Російською Федерацією за енергоносії стало неможливою з політичних причин. У 1994 р. була запропонована монетарна політика, що давала доступ до кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій. Проголошений у жовтні 1994р. Президентом України Л. Д. Кучмою курс "радикальних економічних реформ" означав згоду намонетаристські принципи МВФ, Світового банку і Європейського банку реконструкції і розвитку. Формально дані фінансові ресурси є найбільш дешевими (процентна ставка — 8—8,5 %), але виконання умов МВФ спряжено з чималими проблемами для країни-реципієнта.

Зовні усі виглядає досить просто: реципієнт дотримує визначених умов, знижує інфляцію і скорочує дефіцит держбюджету, йому надають кредити під невисокий відсоток із тривалим терміном погашення. Але вітчизняна управлінська еліта розуміла під "монетаризмом" лише обмеження грошової маси, придушення інфляції і скорочення дефіциту держбюджету. Однак у Милтона Фридмана, одного з авторів сучасногомонетаризму, контроль за макроекономічними показниками стоїть не на першому місці. Необхідною умовою проведення твердої монетарної політики повинне стати вільне обертання власності, що припускає перехід абсолютної більшості об'єктів державної власності в приватні руки і впровадження інституту банкрутства стосовно підприємствам усіх форм власності. Таких умов в Україні немає. Значна частина підприємств абознаходиться в державній власності, або контролюється державою через свою частку в статутному капіталі. Про приватну форму власності на землю ведеться багаторічна боротьба між реформаторами і консерваторами. Механізм же банкрутства існує ще в більш "теоретичному" виді, чим згадане в Конституції України право власності на землю.

У цих умовах уряд України бере на себе зобов'язання дотримувати макроекономічні показники, погодженіз МВФ, закладає їх у держбюджет, що приймається Верховною Радою. Прийнятий держбюджет нереальний через неплатежі: збільшуються борги між підприємствами, підприємства переходять на бартерні відносини, не платять податки, не роблять відрахування в бюджет. Відірване від реальної економіки затвердженнябюджету мало визначену мету — законодавчо затвердити цифри дефіциту держбюджету, обсягу зовнішніх і внутрішніх позик, рівня інфляції й інших макроекономічних показників. Завищувалися планові показникиВВП і рівень очікуваних доходів. З 1995 р. нормальним явищем стали зростаючі заборгованості держави по виплаті заробітної плати бюджетникам, по пенсіях, стипендіям і іншим соціальним виплатам. До 1 січня 1998 р. заборгованість держбюджету по виплаті зарплати й інших платежів працівникам бюджетної сфери досягла 2,4 млрд. грн., по виплаті пенсій — 1,3 млрд. грн.. при середньому "борговому лагу" 2,5 міс. На покриття держбюджету в 1997 р. державою було притягнуто 4,9 млрд. грн. внутрішніх і 1,5 млрд. грн. зовнішніх позик.

Уряд України для зменшення дефіциту бюджету змушений звертатися до приватних закордоннихкредиторів для одержання зовнішніх позик під високі відсотки (до 16 % річних), випуску облігацій внутрішньої державної позики під ще більш високі відсотки (28 % і більш).

Із середини 90-х років для України характерна така схема: 1) уряд бере кредит для оплати критичного імпорту, гроші переводяться в Російську Федерацію для погашення боргів за поставлені нафту і газ, тобто мають місце фінансування російського бюджету і розвиток нафтової і газової промисловості РФ. Україна ж консервує існуючу вкрай неефективну й енергоємну структуру вітчизняної промисловості;

2) уряд бере кредит для виплати заборгованості по заробітній платі, населення одержує їх і витрачає на товари першої необхідності. Гроші ідуть до іноземних товаровиробників, що захватили велику частину національного ринку.

Значна частина витрат бюджету йде на підтримку і стимулювання закордонних конкурентів вітчизняних товаровиробників. Така ситуація стала можливою внаслідок лібералізації зовнішньої торгівлі. "Задавленому" податками і не маючому оборотних коштів на технічне переоснащення виробництва вітчизняному товаровиробнику запропоновано на рівних конкурувати з виробниками Європи, Північної Америки, Японії, Південно-Східній Азії. У той же час конкурентноздатну продукцію України в країнах Європи і США переслідують за допомогою антидемпінгових мір.

Перехід до твердої монетарної політики і лібералізація зовнішньоекономічної діяльності привели до того, що виконавча і законодавча влади втратили контроль над економічною ситуацією в країні. Необхідність виконувати узяті на себе зобов'язання по допустимій величині інфляції і дефіциту бюджету в умовах нереальних бюджетів всіх останніх років призвела економіку країни до постійної залежності від позик. Спочатку дефіцит бюджету покривався за рахунок кредитів МВФ, облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Цього теж виявилося недостатньо, і прийнятний дефіцит державного бюджету став витримуватисяза рахунок "недофінансування" бюджетної сфери — не виплати заробітної плати, пенсій і т.д. Виплати поОВДП (60 % загальної суми яких зосередилися в руках нерезидентів) і заробітній платі не були забезпечені наявними в уряду фінансовими ресурсами.

У підсумку в Україні наприкінці 90-х років мали місце такі кризові явища:

1. Криза системи керування, викликана відсутністю підготовлених кадрів керівників на всіх рівнях. Особливо болісно він проявився на державних підприємствах через відсутність менеджерів, що володіють сучасними технологіями керування.

2. Економічна криза, що наступила внаслідок спаду гіпертрофованого виробництва, орієнтованого на пріоритетний випуск продукції ВПК, розриву економічних зв'язків з країнами СНД, бюджетного дефіциту, гальмування розвитку суб'єктів, що хазяюють, (малих і середніх підприємств, фермерства).

3. Енергетична криза, що проявилася через застосування застарілих технологій у промисловості, неощадливої витрати енергетичних ресурсів у всіх сферах господарювання.

Зазначені .кризи у своєму взаємозв'язку і взаємозалежності роблять постійний тиск на кредитно-грошові відносини і провокують інфляційні процеси, що загрожує стабільності національної валюти й економічноїбезпеки держави.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.120.150 (0.01 с.)