Міжнародна економічна безпека

Розвиток глобалізації веде до виникнення проблеми міжнародної економічної безпеки. Процеси глобалізації можуть сприяти появі кризових явищ на міжнародному, національному і регіональному рівнях. Яскравим прикладом є фінансова криза, що виникла в 1997 р. у Південно-Східній Азії і поширеній на протязі 1998 р. у ряді держав інших регіонів. Часткові наслідки цієї кризи Україна мала у серпні-вересні 1998 р.

Подальший розвиток у світі інтеграційних процесів веде до зближення національної економічної безпеки зміжнародною економічною безпекою.

Енциклопедичний словник "Політологія" трактує міжнародну економічну безпеку як комплекс міжнародних умов співіснування, домовленостей і інституціональних структур, що міг би забезпечити кожній державі-члену світового співтовариства можливість вільно обирати і здійснювати свою стратегію соціального й економічного розвитку, не піддаючись зовнішньому економічному і політичному тиску і розраховуючи на невтручання, розуміння і взаємоприйняте і взаємовигідне співробітництво з боку інших держав.

Таким чином, до елементів міжнародної економічної безпеки відносяться:

• забезпечення суверенітету держав над своїми природними ресурсами, виробничим і економічним потенціалом;

• відсутність виняткової пріоритетності в економічному розвитку окремих країн чи груп держав;

• відповідальність держав перед світовим співтовариством за наслідки проведеної ними економічної політики;

• націленість на рішення глобальних проблем людства;

• вільний вибір і здійснення кожною державою стратегії соціального й економічного розвитку;

• взаємовигідне співробітництво всіх країн світового співтовариства;

• мирне врегулювання економічних проблем.

Дотримання перерахованих принципів сприяє підвищенню загальної економічної ефективності в результаті прискорення світового економічного росту.

Прикладом рішення проблеми колективної економічної безпеки є договір про Європейський Союз (ЄС), яким встановлені економічний і валютний союзи країн-учасниць. Відповідно до нього Рада Міністрів ЄСвизначає стратегічні напрямки економічної політики окремих країн-учасниць і ЄС у цілому і контролює розвиток економіки кожної держави ЄС.

Разом з тим керівники деяких країн ЄС відзначають можливість виникнення кризових явищ у ряді країн-учасниць унаслідок їх нерівномірного економічного розвитку, слабості валют окремих держав, повільного реформування державного управління в урядових організаціях. Проте керівники ЄС вважають, що весь європейський континент може виграти від процесів інтеграції держав даного регіону в економічному і політичному плані, тому що це зміцнить їхню безпеку і прискорить економічний ріст.

Іншим прикладом рішення проблем міжнародної безпеки є "Осакська декларація".

У листопаді 1995 р. у м. Осака (Японія) відбулася неофіційна зустріч керівників Організації Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), за результатами якої була опублікована декларація. У ній підтверджена рішучість членів АТЕС прагнути до лібералізації торгівлі й інвестицій, спрощенню торгового й інвестиційного режимів, посиленню економічного і технічного співробітництва.

Про тісний взаємозв'язок міжнародної економічної безпеки тієї чи іншої країни свідчить досвід США. Стратегія національної безпеки США формується виходячи з американських інтересів і цінностей. Це передбачає необхідність розширення співтовариства демократичних країн з ринковою економікою приодночасному обмеженні і стримуванні погроз для США і їхніх союзників. Звідси основними компонентами стратегії втягування США в міжнародні справи є:

• зміцнення власної безпеки шляхом підтримки могутнього оборонного потенціалу і сприяння співробітництву з іншими країнами в області безпеки;

• діяльність, спрямована на відкриття закордонних ринків і прискорення глобального економічногоросту;

• підтримка демократії за рубежем.

Проблема міжнародної економічної безпеки зачіпає також економічні інтереси тієї чи іншої країни в різних регіонах світу. Регіональні економічні проекти здобувають більш широкий характер, наприклад затвердження маршруту нафтопроводу для транспортування каспійської нафти. Так, вашингтонський Центр із питань політики в області забезпечення безпеки підкреслює, що в рішенні цієї проблеми порушеніамериканські інтереси, серед них:

• забезпечення вільних постачань нафти і газу з Каспію і з республік Середньої Азії на міжнародні ринки;

• забезпечення економічної незалежності колишніх радянських республік даного регіону.

У жовтні 1995 р. міністри фінансів і керівники центральних банків країн "Великої сімки" схвалили ідею створення спеціального фонду в розмірі 50 млрд. дол. для запобігання валютних криз і введення в дію системи "раннього оповіщення" про наближення кризових явищ, що включала б у себе такі індикатори, як платіжний баланс і ріст обсягу грошової маси.

Роль адміністратора нового "екстренного пакету заходів" порятунку національних грошових одиниць, що опинилися на порозі краху, покладається на МВФ.

У сучасних умовах усе наочніше стає тенденція відведення економіці пріоритетного місця у внутрішній і зовнішній політиці різних країн. Це позначається на прискоренні інтеграційних процесів у світовомугосподарстві. Розвиток одержують регіональні економічні організації і блоки. У той же час загострюється міжнародна конкуренція в економічній і науково-технічній сферах, що відбивається на економічному ростікраїн, що розвиваються, і держав з перехідною економікою. Тому питання сприяння економічному ростузазначених учасників світової господарської системи повинні знаходитися під постійним контролем ООН.

Україна не залишається осторонь від процесів глобалізації й інтеграції. На 50-й ювілейній сесії Генеральної асамблеї ООН Президент України Л. Кучма виступив ініціатором створення Ради міжнародноїекономічної безпеки поряд з існуючими Радою Безпеки й Організацією Об'єднаних Націй.

До погроз і потенційних кризових явищ міжнародної економічної безпеки відносяться:

• розрив у рівнях економічних потенціалів різних країн світу;

• виснаження природних ресурсів;

• нераціональна господарська діяльність;

• відсутність стабільності валютних курсів держав;

• надмірний протекціонізм;

• обмежувальна політика, ув'язана з визначеними вимогами;

• економічні блокади, ембарго і санкції, не передбачені рішеннями ООН;

• відсутність доступу до передових технологій і відсутність волі вибору;

• суперечливість інтересів окремих держав і транснаціональних корпорацій.

На міжнародну економічну безпеку впливають як фактори внутрішньої економічної політики кожного члена світового економічного співтовариства, так і єдина зовнішньоекономічна політика членів співтовариства.

Основою економічної безпеки держави є насамперед могутня економіка. Західні фахівці проводятьпаралель між рівнем економічної безпеки держав і ступенем економічної волі в них. Експерти американського неурядового фонду "Спадщина" у середині 90-х років провели порівняльне дослідження ступеня економічної волі 142 країн світу. У цьому зв'язку були виділені такі країни:

• з вільною чи відносно вільною економікою (таких виявилося 65);

• з невільною економікою;

• з пригнобленою економікою.

По десятьох критеріях фонд розрахував "індекс економічної волі". При розрахунку враховувалися ступінь протекціонізму (середній рівень імпортних тарифів, обмеження у виді ліцензування, перевірок, особливих стандартів якості), податкова і кредитно-фінансова політика, частка державного споживання у ВВП, контроль над заробітною платою і цінами, державне регулювання економіки, положення справ із захистом прав власності, інвестиційна політика, рівень злочинності і політична стабільність, а також ступінь регулювання банківської сфери. Пальма першості по наявності економічної волі дісталася Гонконгові іСінгапуру. Росія виявилася на 100—105-м місці разом з Болгарією, Литвою, Монголією і Непалом, Білорусь — на 106-м місці, Україна потрапила в розділ країн із пригнобленою економікою.