Роль та характеристика проектів міжнародної технічної допомоги україні з боку ЄС

Міжнародна технічна допомога – це допомога у придбанні знання та навичок у відповідних сферах діяльності, зазвичай в галузі економіки та управління.

Міжнародна технічна допомога – це ресурси, які відповідно до міжнародних договорів України надаються донорами(державами, урядами іноземних держав, а також організаціями, установами, фондами, уповноваженими урядами іноземних держав, міжнародними організаціями, що надають міжнародну технічну допомогу Україні) на безоплатній основі Україні для здійснення програм, проектів міжнародної технічної допомоги з метою проведення реформ та реалізації програм соціально-економічного розвитку України.

Вона може залучатись у вигляді будь-якого майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проектів (програм), яке ввозиться або набувається в Україні; робіт і послуг; прав інтелектуальної власності; фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті; інших ресурсів, не заборонених законодавством, у тому числі стипендій.

Міжнародна технічна допомога може надаватися у формі передачі у власність, користування майна і майнових прав; консультацій із залученням експертів, у тому числі іноземних; фінансування витрат на навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів реципієнта; обміну спеціалістами; грантів.

Грошові кошти, виділювані міжнародними економічними організаціями й окремими країнами в рамках МТД, не надходять безпосередньо в розпорядження приймаючої сторони, а направляються на оплату й організацію роботи відповідних фахівців-консультантів.

Для одержання міжнародної технічної допомоги потенційні реципієнти (визначені у програмі, проекті міжнародної технічної допомоги резиденти України, які одержують міжнародну технічну допомогу) подають запити до спеціально уповноваженого органу, який проводить експертизу запитів та за її результатами звертається до донорів з проханням прийняти рішення про фінансування програм, проектів міжнародної технічної допомоги.

Міжнародна технічна допомога має використовуватися лише для цілей, визначених у програмах, проектах міжнародної технічної допомоги. Контроль за реалізацією програм, проектів міжнародної технічної допомоги здійснюється спеціально уповноваженим органом.

Історично склалися два підходи до донорської допомоги у процесі трансформації. Їх ефективність випробувана на історичному досвіді.

Перший підхід — «інтеграційний», полягає на відповідальності донорів за результати і наголошує на розбудові інституцій та інфраструктур, що відповідають рівню країн-донорів. Це відбувається шляхом запровадження суворих стандартів, які перекладаються на мову конкретних вимог та заходів, що в свою чергу закладаються в календарні плани реформ.

Друга форма міжнародної допомоги більше нагадує доброчинність і як така не сприяє довгостроковій відповідальності донорів за результати. Допомога надається бідним країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою; але ця допомога ніколи не є успішною.

3. Cтруктура та функції комітетів ИСО

Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) — міжнародна організація, метою діяльності котрої є ратифікація розроблених спільними зусиллями делегатів від різних країн стандартів. Організація ISO була заснована 23 лютого 1947 двадцятьма п'ятьма національними організаціями з стандартизації, як координуючий орган.

Організаційна структура ISO. Організаційно в ISO входять керівні і виконавчі органи. Керівні органи: Генеральна асамблея (найвищий орган), Рада, Технічне керуюче бюро. Виконавчі органи — технічні комітети (ТК), підкомітети, технічні консультативні групи (ТКГ).

Виконавчими органами Ради ISO є Комітети, що займаються питаннями міжнародної стандартизації, сфери діяльності яких розмежовані. До складу Ради входять 18 комітетів-членів. Комітет з наукових принципів стандартизації (STACO) надає методичну та інформаційну допомогу щодо принципів і методик розробки міжнародних стандартів (MC). Комітет здійснює вивчення наукових принципів стандартизації та підготовку рекомендацій для досягнення оптимальних результатів у даній галузі, займається питаннями термінології й організацією семінарів з використання MC для розвитку торгівлі.

Комітет з питань інформаційних мереж (ISONET) координує та гармонізує діяльність ISO в галузі інформаційних послуг, розповсюджує НД, керує та контролює діяльність інформаційної мережі ISO. Комітет з надання допомоги країнам, що розвиваються (DEVCO), здійснює обслуговування цих країн з усіх питань стандартизації, створює умови для обміну досвідом з розвиненими країнами та підготовки спеціалістів тощо.

В 1977 р. створено Комітет із захисту інтересів споживачів — CAPOLCO. Метою роботи цього Комітету є проведення стандартизації в галузі інформації споживачів. До завдань цього Комітету входить розроблення рекомендацій щодо забезпечення інформацією споживачів, захист їхніх інтересів; узагальнення досвіду участі споживачів у роботах зі стандартизації; застосування стандартів на споживні товари та послуги; підтримання зв'язків з різними органами ISO, діяльність яких зачіпає інтереси споживачів. Комітет зі стандартних зразків (REMCO) займається питаннями методичної допомоги та розробки настанов зі стандартних зразків. REMCO координує діяльність в цій галузі й тісно співпрацює з міжнародними метрологічними організаціями.

6. Харак-ка принципів системи ХАССП

HACCP — система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок. Система НАССР є науково обґрунтованою, що дозволяє гарантувати виробництво безпечної продукції шляхом ідентифікації й контролю небезпечних чинників.

Принципи HACCP — це фокусування на ідентифікації, моніторингу та контролі небезпек в критичних контрольних точках визначених скрізь виробничий ланцюг.

1) Проведення аналізу небезпечних факторів. 2) Визначення критичних контрольних точок.

3) Встановлення граничних значень. 4) Введення системи контролю за ККТ.

5) Встановлення коригувальних дій, що їх необхідно вжити, коли спостереження свідчать, що певна ККТ виходить з-під контролю.

6) Встановлення процедури перевірки для підтвердження того, що система HACCP працює ефективно.

7) Розроблення методів документування всіх процедур і ведення записів, пов'язаних із застосуванням цих принципів.

9. Основні принципи системи технічного регулювання

Державна політика у сфері техн. Регулюв. базується на застосуванні таких принципів:

1) забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні національних стандартів та кодексів усталеної практики;

2) відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття національних стандартів та кодексів усталеної практики з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін;

3) неупередженого прийняття національних стандартів та кодексів усталеної практики на засадах консенсусу;

4) добровільного застосування національних стандартів та кодексів усталеної практики, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами;

5) відповідності національних стандартів та кодексів усталеної практики законодавству;

6) адаптації до сучасних досягнень науки і техніки, сприяння впровадженню інновацій та підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

7) доступності національних стандартів та кодексів усталеної практики, а також інформації про них для користувачів;

8) пріоритетності прийняття в Україні міжнародних і регіональних стандартів та кодексів усталеної практики як національних;

9) дотриманні міжнародних та регіональних правил і процедур стандартизації;

10) участі в міжнародній та регіональній стандартизації;

11) прийняття і дотримання суб’єктами стандартизації Кодексу доброчинної практики з розробки, прийняття та застосування стандартів відповідно до Угоди Світової організації торгівлі про технічні бар’єри у торгівлі, що є додатком до Марракеської Угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15 квітня 1994 року.

 

 

11. Характеристика діяльності комісії Кодекс Аліментаріус

Комісія Кодекс Аліментаріус— це орган, започаткований у 1961 році ФАО та ВООЗ для розробки міжнародних стандартів, методичних вказівок та рекомендацій щодо харчових продуктів з метою захисту здоров’я споживачів та забезпечення добросовісної практики торгівлі харчовими продуктами.

Codex Alimentarius Commission — міжурядовий орган, членами якого є більше 170 держав та одна організація. Основними організаційно-структурними елементами Codex Alimentarius Commission є власне Комісія, Виконавчий комітет, Секретаріат, та допоміжні органи Codex Alimentarius (комітети з загальних питань — горизонтальні, комітети з окремих товарів — вертикальні, координаційні комітети ФАО/ВООЗ по регіонах та спеціальні міжурядові робочі групи).

Кодекс регулює всі харчові продукти, як оброблені, так і сирі. Крім стандартів на окремі види продукції, кодекс містить загальні стандарти, що регламентують питання маркування продукції, харчової гігієни, харчових добавок, вмісту пестицидів, і процедури дослідження безпеки харчових продуктів і біотехнологій.

Завдання «Кодекс Аліментаріус»: Охорона здоров'я споживачів і забезпечення сумлінних методів в торгівлі продовольством, Посилення координації роботи всіх неурядових організацій та міжурядових організацій над харчовими стандартами, Встановлення пріоритетів, розробка і зміна харчових стандартів, а також їх публікація в «Кодексі Аліментаріус».

12. Характеристика міжнародних організацій зі стандартизації

Стандартизація - це розробка і встановлення вимог, норм, правил, які забезпечують право споживача на придбання товарів належної якості за прийнятною ціною, а також на безпечність і комфортність праці.

Стандартизація здійснюється на міжнародному, регіональному, національному рівнях. Міжнародна стандартизація - діяльність, у якій беруть участь органи стандартизації різних країн. Провідна роль у міжнародній стандартизації належить двом неурядовим міжнародним організаціям - Міжнародній організації зі стандартизації (ICO) і Міжнародній електротехнічній комісії (МЕК). Важливою для міжнародної стандартизації є діяльність двох міжурядових організацій - Світової організації торгівлі і Європейської економічної комісії ООН.

організаціями у сфері стандартизації є Європейський комітет зі стандартизації (СЄН), Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (СЄНЕ-ЛЕК), Міжскандинавська організація зі стандартизації (ІНСТА), Панамериканський комітет стандартів (КОПАНТ). Міжнародні неурядові організації ICO і МЕК розробили низку правил щодо застосування стандартів.

Міжнародні стандарти ICO представляють собою варіант технічних вимог до продукції (послуг), що полегшує обмін товарами та послугами між економічними агентами світового ринку (ці вимоги не обов'язкові для всіх країн-учасниць. Особливістю стандартів ICO є те, що лише 20 % загального числа їх містить вимоги до конкретної продукції, а основна частина нормативних документів стосується вимог безпеки, взаємозамінності, технічної сумісності, методів випробувань продукції, інших загальних і методичних питань. Використання стандартів ICO передбачає встановлення конкретних технічних вимог у контрактах купівлі-продажу. ICO узагальнила досвід багатьох країн і в 1987 році було опублікована серія стандартів ICO 9000-9004, які передбачали сертифікацію систем управління якістю на підприємствах (фірмах).

У розвинених країнах гармонізовано з міжнародними до 70-80% загальної кількості національних стандартів. Інші міжнародні організації - Світова організація торгівлі, Всесвітня туристська організація (ВТО), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Міжнародний залізничний союз, Європейська організація автотуризму - розробляють стандарти у відповідних галузях. Неабияку роль у галузі гармонізації стандартів і технічних вимог відіграє Європейська економічна комісія ООН.

13. Характеристика міжнародних та вітчизняних організацій в галузі акредитації

Європейська організація з акредитації (ЕА) являє собою об'єднання Національних органів з акредитації (НОА) держав-членів Європейського союзу (ЄС), Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA) і країн-кандидатів у дані організації. Крім цього, в ЕА входять країни, які є потенційними кандидатами, а також країни Європейської політики добросусідства. Цілями асоціації є: управління об'єднаною мережею членів ЕА з метою підтримки узгодженості Європейської системи акредитації, що діє в загальних європейських інтересах; гармонізація та узгодженість у діяльності з акредитації як громадського органу управління з метою надання сприяння Європейської торгівлі та промисловості відповідно до вимог Європейського законодавства;
- сприяння у підписанні угод з багатостороннього визнання діяльності з акредитації на міжнародному рівні.

ILAC - International Laboratory Accreditation Cooperation - Міжнародна організація з акредитації лабораторій. ILAC орієнтований на:

- Розвиток і гармонізацію практики акредитації лабораторій і контролюючих органів;

- Просування акредитації лабораторій і контролюючих органів;

- Сприяння та підтримка систем акредитації, що розвиваються;

-Глобальне визнання лабораторії і наглядових органів через угоду ILAC

Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації (МДР) Співдружності Незалежних Держав або EuroAsian Council for Standardization, Metrology and Certification (EASC) є міжурядовим органом СНД з формування та проведення узгодженої політики з стандартизації, метрології та сертифікації.

Сфера діяльності: міжнародне співробітництво в галузі стандартизації, метрології, сертифікації та управління якістю.

Національне агентство з акредитації України У 2001 році було прийнято Закон України “Про акредитацію органів з оцінки відповідності ”, який визначив правові, організаційні та економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності в Україні.

У відповідності до цього Закону в 2002 році Міністерство економіки створило Національне агентство з акредитації України. Крім цього, було створено Раду з акредитації, Технічний комітет з акредитації та Комісію з апеляцій.

Основними функціями Національного агентства з акредитації є акредитація органів з оцінки відповідності та контроль за відповідністю акредитованих органів вимогам акредитації. Основними принципами діяльності НААУ є: забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх зацікавлених сторін;загальнодоступність та неупередженість проведення робіт з акредитації;прозорість діяльності з акредитації;професійна компетентність виконавців робіт;добровільність акредитації; забезпечення участі органів виконавчої влади та громадських організацій на паритетній основі; застосування гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами вимог щодо акредитації; дотримання суспільних інтересів; конфіденційність інформації, отриманої в процесі акредитації.

16 и 23. Переваги модульного підходу до оцінки відповідності

Оцінка відповідності стосується доказу шляхом перевірки того, чи відповідають продукція, послуги, матеріали, процеси, системи, персонал і т.д. певним вимогам, пред'явленим стандартами, регламентами або технічними умовами. Це означає, що оцінка відповідності забезпечує впевненість у тому, що вимоги виконані.

Переваги. Виробники та постачальники послуг, що є користувачами послуг з оцінки відповідності, можуть виділитися серед інших конкурентів. Їм отримують можливість виходити на нові, закордонні та навіть міжнародні ринки, долаючи можливі бар’єри у торгівлі. Вони здобувають солідну репутацію та покращують задоволення потреб споживачів і здобувають їхню прихильність, постійно та послідовно виправдуючи їх очікування.

Споживачі та кінцеві користувачі отримують довіру до певної продукції або послуг, оскільки ці продукція та послуги були офіційно оцінені стосовно якості, безпеки або інших вимог, і мають відповідне маркування або сертифікат відповідності. Крім того, споживачі можуть вимогливішими при виборі продукції або послуг.

Регулятивні органи часто використають перевагу здійснення діяльності з оцінки відповідності для забезпечення виконання законодавчих вимог. Фактично вони найчастіше представляють діяльність з оцінки відповідності як обов'язкову для забезпечення постійного виконання умов відносно охорони здоров'я, безпеки та/або охорони зовнішнього середовища, у противному випадку продаж продукції та послуг офіційно забороняється. У певних випадках до організацій, що регулярно користуються послугами з оцінки відповідності, застосовуються менш строгі вимоги, що стосуються контролю з боку державних органів.

Завдяки застосуванню гармонізованих процедур оцінки відповідності спрощується доступ на світові ринки та здійснюється сприяння зміцненню міжнародної торгівлі.

19. Управління безпечністю харчових продуктів на прикладі концепції ХАССП

НАССР - Система «Аналізу небезпечних чинників та критичних точок керування» являє собою науково обґрунтований підхід для гарантування виробництва безпечної продукції шляхом ідентифікації і контролю небезпечних чинників.

Основна мета системи НАССР полягає в забезпеченні виробництва безпечної продукції шляхом виявлення та належного контролювання небезпечних чинників. Система НАССР використовує науково обґрунтований превентивний підхід та покладає основну відповідальність за безпечність харчового продукту на виробника. НАССР в ЄС оснований на документі Codex Alimentarius “Загальні принципи гігієни харчових продуктів”. Без наявності на підприємстві ефективно діючих програм-передумов (програм попередніх умов) не можна підходити до розробки і запровадженню системи НАССР.

НАССР. - запобігає виникненню ризиків, а не реагує на них після їх виникнення;- є знаряддям управління, що використовується для захисту харчових продуктів від хімічних, біологічних та фізичних небезпечних чинників. Використання системи НАССР дозволяє перейти від випробування кінцевого продукту до розробки превентивних методів. Запровадження системи НАССР, зумовлено зобов'язаннями Україні щодо виконання вимог СОТ, і є обов'язковою законодавчою вимогою для всіх операторів харчових продуктів. НАССР є способом управління, який використовується для захисту харчових продуктів від Хімічних, Біологічних, Фізичних небезпечних чинників.

Система НАССР спирається на 7 принципів: 1. Проведення аналізу небезпечних чинників. 2. Встановлення критичних точок контролю (КТК) 3. Встановлення критичних меж для кожної КТК4. Встановлення процедур моніторингу щодо кожної КТК. 5. Встановлення коригувальних дій. 6. Розроблення процедур перевірки. 7. Розроблення процедур ведення записів та документації

СИСТЕМА НАССР. Програма-передумова - базові умови та діяльність, необхідні для підтримання гігієнічного середовища у всьому харчовому ланцюгу, придатного для виробництва, оперування та постачання безпечних кінцевих продуктів і безпечних харчових продуктів для споживання людиною;

Програми-передумови (переважно засновані на кодексах належної гігієнічної практики (GHP) та належної виробничої практики (GMP), процедурах санітарного контролю:

Гігієна робочого середовища; Програма миття та дезінфекції; Програма по боротьбі з шкідниками; Програма по утилізації відходів;

Здоров’я і особиста гігієна персоналу; Безпека сировини – надійні постачальники; Розміщення, інфраструктура, виробничі приміщення, обладнання – мінімізація перехресного забруднення

Додатково програми-передумови охоплюють інші системи, такі як: керування закупленими матеріалами (наприклад, сировиною, інгредієнтами, хімічними речовинами, пакувальними матеріалами); програми погодження та схвалення постачальників; системи простежуваності сировини та кінцевих продуктів; системи надходження, зберігання та дистрибуції; маркування продукції; керування виробничим обладнанням щодо його придатності; навчання персоналу.

20. Характеристика стандартів ИСО

Стандарти ISO серії 9000 були розроблені технічним комітетом ISO/ТК 176 у результаті узагальнення накопиченого національного досвіду різних країн щодо розробки, впровадження та функціонування систем якості. Вони не стосуються конкретного сектора промисловості чи економіки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості.

Дані стандарти містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок запровадження цих елементів тією чи іншою організацією. Вони не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки у різних організацій свої потреби. Побудова та шляхи впровадження систем якості повинні обов’язково враховувати конкретні цілі організації, продукцію, яка нею виготовляється, процеси, що при цьому застосовуються, а також конкретні методи праці.

Стандарти серії 14000, встановлюють загальні критерії для оцінки відповідності систем управління навколишнім і иродовищем (EMS), були опубліковані ISO у вересні 1996 р. Стандарти ISO серії 14000 є базовими, тобто вони можуть використосовуватись як у виробництві, так і організаціями, що надають послуги в масовому та індивідуальному виробництві. Вони зазначають, що повинна зробити організація для рєгулювання впливу на навколишнє середовище, але не зобов'язують, як необхідно робити.

Стандарти серії 22000. "Системи менеджменту безпеки харчових продуктів". Стандарт iSO 22000 розроблений спеціально для того, щоб організації всіх типів, що беруть участь у ланцюжку поставки харчової продукції, могли впровадити систему менеджменту безпеки цієї продукції. Адже, продовольчі товари досягають своїх споживачів по ланцюжках поставки, які з'єднують безліч організацій різних типів з різних країн. До таких організацій відносяться виробники сировини й харчових продуктів, компанії, що забезпечують транспортування й зберігання готової продукції, організації роздрібної торгівлі, а також виготовлювачі встаткування, пакувального матеріалу, добавок і інгредієнтів.

21. Основні принципи нового підходу

Відповіно до Рішення Ради Європи від 16 липня 1984 року щодо стандартизації було запроваджено принципи «нового підходу» до технічної гармонізації та стандартів, (Резолюція Ради Європи від 7 травня 1985 року (85/С 136/01)

Новий підхід передбачає, що для кожного виду продукції існує група загальних вимог безпеки (так звані суттєві вимоги), які визначають певні характеристики виробу з урахуванням ризиків, пов’язаних із його використанням за призначенням. Ці вимоги, обов’язкові до виконання, викладено у відповідних директивах. Крім того, для кожного виробу існують стандарти, гармонізовані з відповідною директивою, які не є обов’язковими до виконання.

Основні принципи «Нового підходу» зводяться до такого:

–законодавчо гармонізацію обмежують основними вимогами, насамперед, це вимоги до безпечності продукції, яким має відповідати продукція;

- технічні умови на продукцію, що відповідають основним вимогам, викладеним у директивах, встановлено в гармонізованих стандартах;

- застосування стандартів є добровільним, і виробник може застосовувати гармонізовані чи інші стандарти, щоб задовольнити встановлені вимоги, але виробник має свободу вибору будь-якого технічного рішення;

- виготовлена за гармонізованими стандартами продукція є такою, що відповідає основним вимогам директиви.

24. Форми підтвердження відповідності

Декларування відповідності – процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

Декларація постачальника; видається постачальником, яким може бути виробник або вповноважена ним особа, що є резидентом України (далі - Постачальник). Відповідальність Постачальника за показники продукції, визначені технічною документацією та нормативними документами, на які є посилання в Декларації, встановлена чинним законодавством. Декларація видається Постачальником на підставі технічної документації, що підтверджує відповідність конкретної продукції вимогам нормативних документів на неї та наведених в Декларації.

Інспекція - перевірка проектної документації на продукцію, процесу її виготовлення і монтажу та визначення її відповідності встановленим вимогам;

Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Акредитація — процедура, у ході якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль).

Випробування – це визначення однієї чи декількох характеристик об’єкта для оцінювання відповідності згідно з встановленою процедурою

26. Сутність маркування знаком СЕ

Маркування CE (європейська відповідність) - спеціальний знак, який наноситься на виріб. Він засвідчує, що виріб відповідає основним вимогам директив ЄС і гармонізованим стандартам Європейського Союзу, а також те, що продукт пройшов процедуру оцінки відповідності директивам. Маркування CE вказує на те, що виріб не є шкідливим (небезпечним) для здоров'я його споживачів, а також нешкідливий для навколишнього середовища. Проте слід враховувати, що знак CE не є символом якості продукції. Рішення 768/2008/EC (DECISION No 768/2008/EC), прийняте 9 липня 2008 року, регулює права та обов'язки щодо застосування маркування СЕ (CE Mark). Відповідно до даного Рішення Європейського Парламенту, існують рекомендації країнам Європейського Союзу з контролю над внутрішнім ринком ЄС з обігу продукції, що підлягає обов'язковому маркуванню знаком СЕ. У країнах Європейського Співтовариства введені адміністративні та кримінальні покарання за порушення правил, що стосуються застосування маркування СЕ. Продукція, яка не відповідає директивам і гармонізованим стандартам Європейського Союзу, що зобов'язують нанесення знака СЕ (CE Mark), не допускається на внутрішній ринок ЄС. Знак CE є єдиним знаком в країнах Європейського Союзу, що підтверджує відповідність продукції європейським стандартам безпеки для людини, майна та навколишнього середовища.

27. Вимоги до виробників згідно стандартів BRC

«Глобальний стандарт BRC – Харчові продукти» – це комплекс вимог до якості та безпечності, заснований на принципах НАССР, та призначений для виробників всіх груп харчових продуктів, за винятком первинного виробництва, гуртової торгівлі, імпортування, дистрибуції та зберігання.

Хоча спочатку перша версія стандарту стосувалася лише тих виробників, продукція яких продається під брендом супермаркету, сьогодні він застосовуються виробниками всіх типів. Стандарт призначений для виробників всіх типів харчової продукції. Сертифікація на відповідність даному Стандарту допомагає виробникам, власникам компаній і продавцям відповідати законодавчим вимогам, забезпечуючи безпеку споживачів. Стандарт має широку область застосування, включаючи всі аспекти безпеки продуктів харчування та вимоги, як до постачальників, так і до продавців.

складається з семи частин і пред'являє наступні вимоги до виробника:

· прийняття і впровадження на підприємстві Системи аналізу небезпечних чинників та критичних контрольних точок (ХАССП);

· наявність документованої та результативної системи управління якістю;

· контроль виробничих стандартів, продукції, процесів і персоналу.