Принципи акредитації прописані у регламенті ЄС 765/2008

1. Кожна держава-член призначає лише один національний орган акредитації.

2. Якщо держава-член не вважає економічно обґрунтованим або дієвим мати національний орган акредитації або надавати певні послуги акредитації, вона повинна, наскільки можливо, звертатися до національних органів акредитації іншої держави-члена.

3. Держава-член інформує Комісію та інші держави-члени, якщо згідно частини 2 вона звертатиметься до національного органу акредитації іншої держави-члена.

4. На основі інформації, зазначеної у частині 3 і статті 12, Комісія складає і оновлює список національних органів акредитації, який вона оприлюднює.

5. Якщо акредитація не здійснюється напряму органами державної влади безпосередньо, держава-член призначає свій національний орган акредитації в якості державного органу влади для здійснення діяльності з акредитації і надає йому офіційного визнання.

6. Обов'язки і завдання національного органу акредитації чітко розрізняються від обов'язків і завдань інших державних органів.

7. Національний орган акредитації працює на некомерційній основі.

8. Національний орган акредитації не пропонує і не надає будь-яку діяльність або послуги, які надає орган оцінки відповідності, і не надає консультаційні послуги, не володіє акціями або іншим чином не має фінансову чи управлінську зацікавленість стосовно органу оцінки відповідності.

9. Кожна держава-член гарантує, що її національні органи акредитації мають відповідні ресурси фінансів і персоналу для належного виконання своїх завдань, включаючи виконання спеціальних завдань, таких як співробітництво у сфері Європейської та міжнародної акредитації та діяльність, необхідна для підтримки суспільної політики, та не є самофінансованими.

39. Харак-ка процедури акредитації як складової МТР

Акредитація - це процедура, у ході якої національний орган з акредитації засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності (ООВ) виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль).

Акредитація надає: · забезпечення єдиної технічної політики у сфері оцінки відповідності в країні; · забезпечення довіри споживачів до результатів діяльності з оцінки відповідності;· створення умов для взаємного визнання результатів діяльності акредитованих органів на міжнародному рівні; · усунення технічних бар’єрів для бізнесу.

Основні положення щодо акредитації у МТР знаходяться у Регламенті Європейського парламенту та Ради ЄС № 765/2008, що встановлює вимоги для акредитації та нагляду за ринком щодо реалізації продукції.

Здійснення акредитації

1. Національний орган акредитації у відповідь на запит органу ОВ, оцінює компетентність цього органу оцінки відповідності для виконання специфічної діяльності ОВ. Якщо його виявлено компетентним, національний орган акредитації видає про це свідоцтво про акредитацію.

2. Якщо держава-член вирішує не використовувати акредитацію, вона надає Комісії та іншим державам-членам всі документальні докази, необхідні для засвідчення компетентності органів оцінки відповідності, обраних нею для виконання відповідного гармонізованого законодавства Співтовариства.

3. Національні органи акредитації перевіряються органи оцінки відповідності, яким вони видали свідоцтва про акредитацію.

4. Якщо національний орган акредитації встановлює, що орган оцінки відповідності, який одержав свідоцтво про акредитацію, більше не є компетентним для виконання спеціальної діяльності з оцінки відповідності або серйозно порушив свої зобов'язання, цей орган акредитації має вжити всіх відповідних заходів в межах прийнятних строків для обмеження, тимчасового припинення чи вилучення свідоцтва про акредитацію.

5. Держави члени встановлюють процедури, включаючи законодавчі засоби, для вирішення скарг, поданих на рішення про акредитацію або на відсутність таких рішень.

40. Структура та функції СОТ

Світова організація торгівлі (СОТ) – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами. Її головна функція – забезпечувати, щоб торговельні обміни відбувалися настільки легко, передбачувано і вільно, наскільки можливо. СОТ стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ҐАТТ), укладеної після Другої світової війни.

Вищим керівним органом СОТ є Конференція міністрів. Вона збирається не рідше одного разу в два роки, як правило, на рівні міністрів торгівлі чи іноземних справ країн-учасниць СОТ. Конференція має повноваження приймати рішення по найбільш принципових питаннях

Поточне керування діяльністю і спостереження за дією угоди і міністерських рішень здійснює Генеральна рада. Вона збирається кілька разів у рік у Женеві. Як правило, у Генеральну раду входять посли чи голови представництв членів СОТ. У функції Генеральної ради також входить дозвіл торгових суперечок між країнами-учасницями СОТ іпроведення періодичних оглядів їхньої торгової політики. Генеральна рада контролює діяльність підлеглих органів:

Ради по торгівлі товарами, що здійснює спостереження за виконанням

Генеральної угоди про торгівлю товарами.

Ради по торгівлі послугами, що здійснює спостереження за виконанням Генеральної угоди про торгівлю послугами. Вона має у своєму складі Комітет з торгівлі фінансовими послугами і Робочою групою по професійних послугах. Ради по інтелектуальній власності, що здійснює спостереження за виконанням Угоди про торгові аспекти прав інтелектуальної власності. Вона займається також питаннями, зв'язаними з запобіганням конфліктів, зв'язаних з міжнародною торгівлею підробленими товарами. У складі СОТ діють робочі й експертні групи і спеціалізовані комітети. Їхні функції полягають у розгляді питань виконання окремих частин багатосторонніх угод, а також інших питань, що представляють інтерес для країн-учасниць

Найважливішими функціями СОТ є:

контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду;

проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами; врегулювання торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів;

технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ;

співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

41. Роль, переваги, недоліки Дир Нового та Глобал підходів

Основні принципи «НП» зводяться до такого: ©у директивах на продукцію визначають обов’язкові для виконання загальні вимоги безпеки; ©завдання встановлення конкретних х-тик покладаються на європейські стандарти, які є добровільними для застосування; ©п-ція, виготовлена згідно з вимогами гармонізованих із директивою ЄС європ стандартів, розглядається як така, що відповідає істотним вимогам директиви; ©продукція може бути розміщена на ринку ЄС лише після процедури оцінки відповідності; ©нагляд за ринком забезпечують державні органи.

«Глоб підхід» передбачає застос модулів для різних стадій процедур оцінювання відповідності, встанов єдиних критеріїв їх викор та призначення спец органів, що виконують ці процедури.

Модульний підхід дає можливість формувати безліч сполучень модулів і в такий спосіб збільшувати кількість схем підтвердження відповідності, із яких можна обрати таку, що є адекватною рівню ймовірного ризику заподіяння шкоди конкретною продукцією.

Хоча всі модулі доповнюють один одного, їх можна використовувати незалежно. Модульний підхід забезпечує гнучкість систем підтвердження відповідності в рамках ЄС, але не виключено використання такого підходу і в національних системах.

Європейський виробник має право випуску продукції за будь - яким нормативним документом, але в такому випадку він повинен доводити, що характеристики його товару повністю відповідають вимогам, які висуваються в ЄС до такого роду продукції.

Якщо виробник виробляє товар кращий за своїми параметрами, ніж вимоги стандарту, вказаного в директиві, він може добровільно довести це шляхом випробування товару. При цьому можна використовувати знак, який підтверджує покращену якість.

Процедури оцінки відповідності мають змішаний характер: в них присутні дії виробника і уповноваженого органу з сертифікації, відповідно до чого використовуються заяви - декларації виробника, а також сертифікат і знак відповідності як атрибути сертифікації.

44. Структура комісії кодекс аліментаріус

Головна мета діяльності Комісії полягає в створенні погоджених на міжнародному рівні правил національної системи контролю продуктів. Основою створення таких правил є захист здоров'я споживача, дотримання норм міжнародної торгівлі та урахування особливостей кожної країни. При цьому головним пріоритетом Комісії є захист інтересів споживачів, що передбачає виконання мінімально необхідних вимог до продукту, які забезпечують його безпечність (відсутність ризику для здоров'я людини) і якість.

Cтруктура ККА: комісія (Штаб квартира в Женеві та Римі), Горизонтальні комітети, комітети з проблем сировинних товарів, спеціальна робоча група, регіональні комітети, секретаріат кодексу знах. в Римі.

Основними організаційно-структурними елементами Codex Alimentarius Commission є власне Комісія, Виконавчий комітет, Секретаріат, та допоміжні органи Codex Alimentarius (комітети з загальних питань — горизонтальні, комітети з окремих товарів — вертикальні, координаційні комітети ФАО/ВООЗ по регіонах та спеціальні міжурядові робочі групи).

 

 

47. Принципи та основні проблеми системи ринкового нагляду

Ринковий нагляд – постійне спостереження за відповідністю продукції, введеної в обіг, технічним регламентам, правомірністю застосування на ній Національного знака відповідності, повнотою і достовірністю інформації про таку продукцію

Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» передбачає створення в Україні ефективного ринкового нагляду відповідно до міжнародної практики, здійснення контролю безпечності та якості продукції на всіх стадіях життєвого циклу.

Основним принципом державного ринкового нагляду вважати виконання запобіжних дій шляхом перевірок додержання виробниками і постачальниками обов’язку розміщувати на ринку лише безпечну продукцію.

Принципи ринкового нагляду і контролю продукції: ©пропорційність заходів ринкового нагляду, що вживаються органами ринкового нагляду, рівню загрози суспільним інтересам; ©об'єктивність, неупередженість та компетентність органів ринкового нагляду; ©прозорість здійснення; -координованість дій; ©неприпустимість дискримінації суб'єктів господарювання та недопущення недобросовісної конкуренції; ©рівність заходів незалежно від країни походження продукції; ©плановість та системність заходів: ©відповідальність органів ринкового нагляду, митних органів та їх посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд та контроль продукції; ©забезпечення співпраці між суб'єктами господарювання та органами ринкового нагляду і митними органами. Ринковий нагляд здійснюється органами ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності. Органи ринкового нагляду становлять єдину систему. Органи ринкового нагляду здійснюють свої повноваження неупереджено.

 

 

1. Основні поняття та визначення у сфері технічного регулювання

2. Законодавчо-нормативне забезпечення системи технічного регулювання в Україні.

3. Характеристики діяльності вітчизняних організацій у сфері технічного регулювання.

4. Законодавчо-нормативне забезпечення системи технічного регулювання в світі.

5. Проблеми вітчизняної системи технічного регулювання в сфері стандартизації

6. Проблеми вітчизняної системи технічного регулювання в сфері підтвердження відповідності.

7. Стан та проблеми вітчизняної системи технічного регулювання в сфері метрологічної діяльності.

8. Роль та основні засади державного ринкового нагляду

9. Характеристики міжнародних угод у сфері міжнародного технічного регулювання.

10. Основні положення Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів.(С Ф С)

11. Принципи, мета основоположних угод СОТ.

12. Характеристики Угоди про технічні бар’єри в торгівлі. (Т Б Т)

13. Аналіз та характеристика директив ЄC

14. Характеристика Директив нового та старого підходу.

15. Характеристика горизонтальних та вертикальних директив.

16. Роль, переваги та недоліки директив Нового і Глобального підходів щодо обов’язкових вимог до певних видів продукції.

17. Дайте характеристику Директиви щодо загальної безпеки продукції.

18. Суть Глобального підходу в процедурі оцінки якості.

19. Глобальний та модульний підходи до оцінки відповідності.

20. Характеристика міжнародних організацій, причетних до технічного регулювання.

21. Сучасні підходи до безпечності та якості харчових продуктів в країніх ЄС.

22. Основні засади гарантій безпечності товарів.

23. Характеристика систем швидкого оповіщення країн ЄС щодо небезпечних товарів.

24. Вимоги до безпечності товарів в країнах ЄС.

25. Вимоги до підприємств-експортерів харчових продуктів на ринок ЄС

26. Система простежуваності продукції.

27. Умови забезпечення права споживачів на якість та безпеку товарів.

28. Вимоги СОТ щодо харчової галузі.

29. Управління безпечністю харчових продуктів на прикладі концепції ХАССП.

30. Характеристика стандартів для постачальників харчових продуктів.

31. Основні положення стандартів BRC

32. Характеристика стандартів IFS

33. Основні положення стандартів GlobalGAP

34. Характеристика процедури акредитації як складової міжнародного технічного регулювання.

35. Основні проблеми системи технічного регулювання.

36. Характеристика організаційної структури, завдання СОТ

37. Порядок розробки стандартів СОТ

38. Характеристика діяльності міжнародної організації із стандартизації

39. Характеристика системи підтвердження відповідності в країнах ЄС.

40. Характеристика діяльності комісії Кодекс Аліментаріус

41. Характеристика міжнародних і регіональних організацій із стандартизації.

42. Характеристика міжнародних і регіональних організацій із метрології

43. Характеристика міжнародних і європейських організацій в галузі оцінки відповідності та акредитації.

44. Характеристика міжнародних і регіональних організацій в галузі якості, безпеки та споживчої політики.

45. Основні засади політики країн щодо подолання технічних бар’єрів в торгівлі.

46. Система управління безпечністю та якістю товарів та послуг.

47. Розвиток систем простежуваності для харчової продукції.

48. Суть, принципу Нового підходу до ринкового нагляду.

49. Напрями адаптації системи технічного регулювання України з вимогами ЄС.

50. Роль та характеристика проектів міжнародної технічної допомоги України з боку країн ЄС.