Наднаціональне регулювання міжнародної торгівлі.

Світоторговельні зв’язки – це розгалужена система, яка регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами. Найважливішими з цих інститутів є: Світова організація торгівлі (COT), Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Міжнарод­ний торговельний центр (МТЦ), Комісія Організації Об'єднаних Націй з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків.

Світова організація торгівлі - COT (World Trade Organization - WTO) - головний міжнародний регулятор світо­вої торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) у 1995 р. Оскільки основні положення й принци­пи ГАТТ увійшли до COT, іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка мала б дієвий характер, спромоглась, на­решті, подолати перешкоди, що муруються протекціоністською політикою держав. Ініціатором цієї ідеї в середині 40 - х років виступили США, які були в цьому особливо зацікавлені. По закінченню Другої світової війни Сполучені Штати стали наймогутнішою державою світу, обсяг їхньої промисловості стано­вив 51% всього виробництва несоціалістичних країн. Але аме­риканські товари не так уже й легко просувались на закордонні ринки, бо скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалася ще й тим, що колоніальні дер­жави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків вели­кої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в лис­топаді 1945 р. американці розробили "Пропозиції по розширен­ню торгівлі й зайнятості", які передбачали скасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної організації торгівлі, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалось на конференції ООН у Гавані, яка відбувалася в 1947 — 1948 pp. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість у його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося; проте залишився в силі один документ - протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торговельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Ге­неральної угоди з тарифів і торгівлі - ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade - GATT). Таким чином, тимча­сова угода стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для роз­витку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів та регулювання торговельних спорів. У тексті Генеральної угоди були такі основні положення:

• визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі;

• порядок митного оподаткування;

• правила торговельної політики в міжнародній торгівлі (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосування податків, субсидії в торгівлі тощо).

• сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розви­ваються.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів - ра­ундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 р. відбулося вісім. Восьмий, Уругвайсь­кий раунд (1986 — 1993 pp.) і прийняв рішення про перетворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (COT).

COT налічує 156 країн-членів. Штаб-квартира знаходиться в Же­неві.

Головною метою COT є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і дже­рел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світо­вої економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ:

• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

• забезпечення механізмів улаштування міжнародних тор­говельних спорів;

• розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

• нагляд за торговельною політикою країн;

• обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Основні принципи діяльності СОТ:

Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково поши­рюється на торгівлю з рештою країн - членів СОТ. Тобто не мо­же бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

Принцип національного режиму. Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх парт­нерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на влас­ному ринку.

Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї про­мисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговель­но-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що багато урядів країн намагаються адміністра­тивно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, у 60-х роках, у розпал "автомобільних війн" між розвинути­ми державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо викиду шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. СІЛА й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин до Японії практично припинилися на деякий час.

Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть перегляда­тися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

Принцип сприяння справедливій конкуренції має відно­шення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати компенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але ос­новна позиція COT полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

Принцип дій у надзвичайних ситуаціях. Якщо країна по­терпає від якогось непередбаченого лиха (стихії, соціальних заво­рушень), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням з COT.

Принцип регіональних торговельних домовленостей озна­чає, що для регіональних інтеграційних угрупувань може встанов­люватись особливий режим, виняток з узгоджених правил. На­приклад, в ЄС країни - члени встановили між собою найсприят­ливіший торговельний режим без усяких обмежень. Такі надзви­чайні пільги жодна країна ЄС не надає іншим партнерам по COT, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Вирішення цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі торговельні бар'єри будуть усунені. Напри­клад, ЄС і ЄАВТ утворили в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати стрижневим принципом у міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосуванні спричиняє значні суперечливості між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів ставлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних пе­репон. Слабша країна, в якій промисловість тільки-но проростає, ви­являється беззахисною перед натиском товарів індустріально розви­нутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації. В 1965 р. (в рамках так званого «Кенеді-раунду») їм вдалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Він означає: якщо багата країна надає бідному члену ор­ганізації якісь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквівалентного надходження. Тобто, якщо розвинуті країни мусять знімати торговельні бар'єри, то країни, що розвива­ються, мають право їх зберігати певною мірою і певний.

Водночас розвинуті країни наполягли на прийнятті «прин­ципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового ре­жиму «невзаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.

Попри те, що СОТ є спадкоємицею ГАТТ, між цими ор­ганізаціями є певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважалась тим­часовим закладом, а СОТ - постійна організація; ГАТТ не мала статусу спеціалізованого закладу ООН, а СОТ - має. По-друге, сфера діяльності ГАТТ обмежувалася торгівлею товарами, а Світова організація торгівлі займається також торгівлею послуга­ми й торговельними аспектами інтелектуальної власності.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне врегулю­вання; антидемпінгове врегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелекту­альної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвес­тиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається вдосконален­ня торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Насамперед, це стосується ліквідації тарифних і нетарифних об­межень, а також встановлення єдиних технічних стандартів на то­вари. Щодо торговельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий же режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найваж­ливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що роз­виваються, найменш розвинених країн і країн з перехідною еко­номікою в «багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».

Організаційна структура СОТ:

• Конференція міністрів.

• Генеральна рада.

• Спеціалізовані ради.

• Секретаріат.

Конференція міністрів є вищим органом СОТ. Вона складається з міністрів торгівлі (або інших відповідних міністерств) і скликається раз на два роки. Усі члени мають один голос, а рішення приймаються консенсусом. На Конфе­ренції розглядаються найактуальніші питання регулювання торговельної політики, подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, вдосконалення правил і стандартів у торгівлі. Однією з проблем, зокрема, є узгодження стандартів і правил, що існу­ють у найменш розвинутих країнах, із західними стандартами. Справа в тому, що трудові й екологічні стандарти розвинутих країн вищі, а це здорожчує товар і знижує його конкурентос­проможність. Природно, що на підтягуванні стандартів до західного рівня наполягають розвинуті країни; країни що роз­виваються, — проти, бо низький рівень заробітної плати й відсутність (переважно) витрат на екологічну безпеку здешев­лює їх товари.

Генеральна рада - виконавчий орган. Вона складається з представниць країн-членів і здійснює поточну роботу. Окремі засідання Рада проводить як Комісія з регулювання спорів або як Комісія з контролю торговельної політики. Раді підпорядко­вані органи, що відають деякими групами товарів: цивільна авіація; молочні продукти; яловичина. Генеральній раді підпо­рядковані також комітети: Комітет з торгівлі й довкілля; Комітет з торгівлі й розвитку; Комітет з бюджетних, фінансо­вих і адміністративних питань; Комітет з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом. Окремі функції Генеральна рада делегує радам з торгівлі товарами, послугами й інтелектуальною власністю.

Рада з торгівлі товарами здійснює контроль за дотриман­ням багатосторонніх угод з торгівлі товарами. їй підпорядковано 14 комітетів, які відають питаннями доступу до ринків, сільсько­го господарства, заходами щодо санітарії й фітосанітарії, інвес­тицій, субсидій і компенсацій, мита, технічних перешкод у торгівлі, антидемпінгової практики, ліцензування імпорту тощо. Комітет з регіональних торговельних угод розробляє механізм уз­годження між регіональними угрупованнями й багатосторонньою торговельною системою щодо застосування принципу найбільшо­го сприяння.

Рада торгівлі послугами надає допомогу групам перего­ворів з таких питань: базові телекомунікації, рух фізичних осіб, послуги з морських перевезень. їм підпорядковані Комітет з торгівлі фінансовими послугами й Робоча група з професійних послуг.

Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної влас­ності (ТРІПС) здійснює контроль за дотриманням інтелектуаль­ної власності (права на літературні твори, твори мистецтва, вина­ходи тощо), а також бореться з міжнародною торгівлею підробле­ними товарами.

Секретаріат - виконує поточну адміністративну роботу; очолюється генеральним директором. До секретаріату входить відділ технічного співробітництва й професійної підготовки; він надає допомогу країнам, що розвиваються, в формі інформації, довідкової документації, посилання місій, організації семінарів. Діють також курси підготовки кадрів у галузі торговельної політики (до них також залучаються слухачі з країн Східної Європи).

Країни, що не входять до СОТ, знаходяться в невигідних умовах. По суті, вони підлягають торговельній дискримінації, бо на них не поширюються пільги, які члени СОТ надають один од­ному. До нечлена СОТ можуть бути застосовані санкції, такі, на­приклад, як встановлення квот, звинувачення в демпінгу тощо. Ось чому Україна намагається вступити до цієї організації й про­вадить відповідні переговори.

Вступ до СОТ — довга й складна процедура. Спочатку країна подає в СОТ меморандум про свою торговельну політику. СОТ утворює робочі групи з вивчення меморандуму: чи відповідають принципи торговельної політики країни правилам СОТ. Далі СОТ провадить з країною-претендентом двосторонні переговори з питань доступу на її ринок товарів та послуг інших країн. Якщо переговори виявились успішними, робоча група складає доповідь для Конференції міністрів COT з відповідною рекомендацією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до COT, чи ні.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ було роз­почато ще 17 грудня 1993 року, коли Уряд України подав офіційну заяву до Секретаріату ГАТТ про намір приєднатися до ГАТТ. Ук­раїна, провівши відтоді переговори з 46-ма країнами світу, 16 трав­ня 2008 року стала 152-им членом Світової організації торгівлі.

Для експортоорієнтованих галузей — металургійної (майже 80 % вітчизняного виробництва йде на експорт), хімічної (відпо­відно — 65—75 %) та текстильної промисловості (65—75 %) — вступ до СОТ має очевидні позитивні ефекти через зняття низки обме­жень на постачання товарів названих галузей на міжнародні ринки, посилення позицій виробників при проведенні антидемпінгових та спеціальних розслідувань тощо.

Негативного впливу зазнають окремі галузі машинобудування, меблева та деревообробна промисловість. Але вартість української експортної продукції, що отримує переваги, у 4,7 рази більша, ніж вартість імпорту, доступ якого до ринку України лібералізовано.

У цьому контексті варто зазначити, що переваги вільного до­ступу на зовнішні ринки значним чином стосуються тих товарних груп, де діє «цінова конкуренція», тобто ринків товарів з низьким ступенем обробки. Це означає, що коли Україна покладатиметься лише на дію ефектів торговельної лібералізації, вона ще тривалий час перебуватиме у сфері низькотехнологічного експорту.

Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку — ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development — UNCTAD) — орган Генеральної Асамблеї OOH, заснована в 1964 р. Її утворення ґрунтувалося на тій підставі, що ГАТТ була напівзакритою організацією, своєрідним "клубом обра­них", вхід до якого був закритим для багатьох країн. Тому за ініціативою соціалістичних і рядку країн, що розвиваються, було вирішено створити орган у системі ООН, який би регулював міжнародну торгівлю за принципами, як передбачалося, більш справедливими. Головна ідея полягає в перенесенні наголосу в ме­ханізмі регулювання на користь країн, що розвиваються, особливо найменш розвинутих. Ці принципи знайшли особливе відбиття в Хартії економічних прав і обов'язків держав, яку було розроблено ЮНКТАД і прийнято Генеральною Асамблеєю в 1976 р.

До складу ЮНКТАД входять 193 держави. Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві.

Головна мета ЮНКТАД — сприяти міжнародній торгівлі для прискорення міжнародного розвитку, особливо країн, що роз­виваються.

Цілі:

• активізація міжурядового співробітництва розвинутих країн і країн, що розвиваються;

• зміцнення співробітництва країн, що розвиваються, між собою;

• координація дій багатосторонніх інститутів в галузі міжнародної торгівлі й розвитку;

• мобілізація людських і матеріальних ресурсів через спільні дії урядів і суспільства;

• активізація співробітництва між державами і приватним секторами.

Цілі ЮНКТАД визначили її функції:

1. Регулювання торговельних та економічних відносин між державами.

2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі си­ровиною.

3. Розробка принципів торговельної політики.

4. Аналіз тенденції світового розвитку й міжнародної торгівлі.

5. Обговорення актуальних проблем міжнародних еко­номічних відносин.

6. Координація діяльності органів і закладів О ОН з питань міжнародної торгівлі й розвитку.

7. Співробітництво з міжнародними організаціями в сфері міжнародної торгівлі (насамперед із СОТ).

Діяльність ЮНКТАД виходить з таких принципів: рівно­правність держав в міжнародних торговельних відносинах; недо­пустимість дискримінації й економічного тиску; поширення ре­жиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі; надання пільг країнам, що розвиваються, на основі «невзаємності»; скасу­вання преференцій, якими користуються розвинені країни на ринках найслабших країн; сприяння розширенню експорту з країн, що розвиваються. Ці й деякі інші принципи задекларовані в документі під назвою «Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики».

ЮНКТАД брала активну участь у розробці принципів «Но­вого міжнародного економічного порядку», який був ініційова­ний політиками країн, що розвиваються. В цьому напрямку, зок­рема, Конференція наполягає на обмеженні практики анти­демпінгових заходів, які широко застосовуються розвинутими країнами проти менш розвинутих; на відмові від торговельних блокад та ембарго. ЮНКТАД визначає, що різні групи країн мають неоднакові можливості, то­му в міжнародній торгівлі необхідно врахувати проблеми розви­нутих країн.

Оскільки сировина залишається поки що основним екс­портним товаром для найменш розвинутих країн, ЮНКТАД приділяє торгівлі сировиною особливої уваги. Утворено спеціальні дослідні групи з сировинних товарів, укладено відповідні міжнародні угоди, підписані конвенції щодо умов торгівлі сировиною. За ініціативою ЮНКТАД була розроблена й прийнята Інтегрована програма для сировинних товарів (ІПСТ) в 1976 р.; метою програми є стабілізація цін на сировину й сприян­ня найменш розвинутим країнам щодо її промислової обробки.

В розробці міжнародного механізму торговельної політики важливе місце посідають заходи по визначенню преференцій для країн, що розвиваються, з усунення тарифних перепон, з поліпшення структури їх експорту. Особлива увага приділяється найменш розвинутим країнам, що не мають виходу до моря (та­ких багато в Африці), й острівним країнам.

Окрім суто торговельних, ЮНКТАД відає й іншими питан­нями міжнародного економічного співробітництва. Це валюта і фінанси; морські перевезення; страхування передачі технологій; міжнародні інвестиції.

Аналітична діяльність ЮНКТАД охоплює такі сфери: тен­денції світової економіки та їх вплив на процес розвитку; макро-економічна політика; конкретні проблеми розвитку. Використан­ня успішного досвіду розвитку країнами, що розвиваються, й країнами з перехідною економікою; питання, пов'язані з фінансо­вими потоками й заборгованостями. За результатами досліджень складається банк інформації, яка надається країнам-членам.

Організаційна структура ЮНКТАД:

1. Конференція.

2. Рада з торгівлі та розвитку.

3. Секретаріат.

Конференція — найвищий орган ЮНКТАД. Вона зби­рається на сесії раз на чотири роки на рівні міністрів і визначає го­ловні напрями політики міжнародної торгівлі й розвитку. За всю історію ЮНКТАД (включаючи 2000 р.) відбулося десять сесій Конференції. Рішення Конференції переважно рекомендаційні, вони не обов'язкові до прийняття всіма членами; цим ЮНКТАД суттєво відрізняється від СОТ, де рішення обов'язкові до вико­нання.

Рада з торгівлі та розвитку — виконавчий орган; особ­ливістю є можливість участі в його роботі представників усіх країн-членів, які побажають. Рада проводить щорічні сесії, на яких обговорюються питання глобальної політики, проблеми торгівлі, валютно-фінансових відносин, торговельної політики, економічних реформ.

Раді підпорядковані функціональні комісії: Комісія з торгівлі товарами й послугами та з сировини; Комісія з інвес­тицій, технології й фінансів; Комісія з підприємницької діяль­ності.

Секретаріат є частиною Секретаріату ООН; очолюється Генеральним секретарем, який є заступником Генерального сек­ретаря ООН. До Секретаріату входять дві служби: координації й політики; зовнішніх зносин. Крім того, в своїй роботі Секретаріат спирається на 9 відділів:

• сировинних товарів;

• міжнародної торгівлі;

• сфери послуг;

• економічного співробітництва між країнами, що розвива­ються;

• глобальної взаємозалежності;

• ТНК й інвестицій;

• науки та техніки;

• найменш розвинутих країн;

• послуг у сфері управління.

У спільному із СОТ відомі ЮНКТАД керує Міжнародним торговельним центром.

Фінансування ЮНКТАД здійснюється з таких джерел: ко­шти ПРООН, Європейської комісії, Світового банку, окремих країн - донорів. Серед останніх — переважно західноєвропейські країни та Японія.

ЮНКТАД має непрості відносини з СОТ; по суті, вони є конкурентами в сфері регулювання світової торгівлі. Серед членів ЮНКТАД чисельно переважають країни, що розвиваються; їх нім представникам вдається втілювати принципи й рішення, які час­то не в інтересах розвинутих країн (наприклад, поширен­ня принципу «невзаємності»). Ось чому держави, які мають без­заперечний авторитет у СОТ, намагаються надати більшу вагу в міжнародних торговельних відносинах саме цій організації. І дійсно, авторитет СОТ вищий, ніж у ЮНКТАД. Не останню роль у цьому відіграє принцип прийняття рішень: рекомендаційний їх характер у ЮНКТАД дає змогу подекуди їх ігнорувати, а це по­слаблює авторитет. Висловлювалися навіть думки: а чи потрібна взагалі ЮНКТАД? Але згодом вдалося розмежувати функції двох організацій: ЮНКТАД розроблює загальні торговельно-політичні принципи в контексті розвитку, а COT відає суто торго­вельними питаннями.

Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/СОТ - МТЦ (International Trade Center UNCTAD/WTO - ITC) є спільним до­поміжним органом COT та ООН. Був утворений у 1964 р. в рам­ках ГАТТ, а з 1968 р. увійшов також до структури ЮНКТАД. Чле­нами МТЦ є члени COT та ЮНКТАД. Штаб-квартира знахо­диться в Женеві.

Головна мета МТЦ — усунути дублювання й паралелізм у діяльності COT і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються.

Основні функції МТЦ:

• надання країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту;

• забезпечення країн-членів інформацією про ринкові мож­ливості для традиційних і нетрадиційних товарів;

• удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів;

• навчання урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій;

• здійснення наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

Цілі й функції МТЦ відповідають змісту основних сфер діяльності Центру:

1. Розвиток ринку продуктів.

2. Розвиток ринку послуг.

3. Торговельна інформація.

4. Підготовка кадрів.

5. Міжнародне управління попитом і пропозицією.

6. Планування заходів, спрямованих на стимулювання торгівлі.

Ці напрями діяльності МТЦ були визначені резолюцією ЕКОСОР у 1973 р.

Розвиток ринку продуктів передбачається здійснити за ра­хунок підвищення якості товарів, підтримки експорту (особливо приватного сектору), його диверсифікації. Надання послуг по техніці торгівлі також спрямоване, насамперед, на приватний сектор.

Значна увага приділяється утворенню національної системи інформації по товарах, послугах, ринках і торговельній діяльності підприємств та організацій; кожна країна повинна мати таку сис­тему. Для успішного прориву на міжнародні ринки країна, що розвивається, має потребу в кадрах фахівців. Для цього МТЦ сприяє їх підготовці в національних навчальних закладах (надан­ня стипендій тощо), організує практичне навчання на торговель­них підприємствах.

МТЦ розроблює і втілює національні й регіональні програ­ми розвитку торгівлі, надає консультації з розробки національної зовнішньоторговельної політики.

Особлива увага в діяльності МТЦ приділяється найменш розвиненим країнам. В 1995 р. була прийнята програма технічної допомоги під назвою «Технічне співробітництво для Африки в рамках багатосторонньої торговельної системи на базі «Уруг­вайського раунду». Вона спрямована на посилення конкурентос­проможності найменш розвинених африканських країн.

Організаційна структура:

1. Генеральна рада СОТ, Рада з торгівлі й розвитку ЮНК-ТАД.

2. Об'єднана консультативна група (ОКГ) у справах МТЦ.

3. Наради заступника генерального секретаря ЮНКТАД, заступника генерального директора СОТ і директора-виконавця МТЦ.

4. Секретаріат.

Генеральна рада СОТ і Рада з торгівлі й розвитку ЮНК­ТАД визначають керівні принципи діяльності МТЦ, вони утворюють його вищий орган.

Об'єднана консультативна група (ОКГ) є виконавчим ор­ганом. Вона надає рекомендації з розробки програм вищому орга­нові; розроблює план роботи Центру. Цей план становить части­ну загального Середньострокового плану ООН. У 1991 р. ОКГ визначила такі пріоритети діяльності МТЦ:

• сприяння торгівлі з метою скорочення злиденності (особ­ливо через стимулювання експорту із сільських районів);

• технічна допомога найменш розвинутим країнам;

• торговельне й економічне співробітництво по напрямку «Південь — Південь» між країнами, що розвиваються;

• участь жінок у розвитку торгівлі;

• розвиток підприємництва в галузі експорту;

• врахування екологічного фактора в процесі розвитку екс­порту (наприклад, слід уникати культивування монокуль­тури, щоб запобігти виснаженню земель);

• розвиток людських ресурсів.

Секретаріат очолюється директором-виконавцем; він вико­нує адміністративну роботу, узгоджує діяльність усіх органів МТЦ, організує роботу консультантів по проектах.

Фінансування МТЦ здійснюється рівними коштами від СОТ і ООН. Діяльність МТЦ з технічної допомоги країнам, що розвиваються, й країнам з перехідною економікою фінансується за рахунок внесків ПРООН, міжнародних організацій і доб­ровільних внесків. Робочі програми фінансуються Глобальним трастовим фондом.

МТЦ має розвинуту інформаційну структуру з питань міжнародної торгівлі. Регулярно друкуються книжки, довідники, огляди ринків, навчальні матеріали. Центр має бібліотеку, яка містить широку інформацію, призначену переважно для ор­ганізацій. Служба новин ринку видає збірку «International Trade Forum».

Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ (United Nations Commission on International Trade Law - UNCITRAL) заснована в 1966 році. Во­на є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі.

Функції ЮНСІТРАЛ:

• уніфікація права міжнародної торгівлі;

• координація роботи міжнародних організацій у сфері пра­ва міжнародної торгівлі;

• сприяння широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних конвенцій з права міжнародної торгівлі;

• підготовка кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті конвенцій — документів, у яких містяться узгоджені норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торговельного права. Найвідоміші конвенції:

• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

• Конвенція ООН про морське перевезення вантажів («Гам­бурзьке право», 1978 р.);

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-прода­жу товарів (Віденська конвенція, 1980 р.);

• Конвенція ООН про міжнародні перевідні векселі й міжнародні прості векселі (1988 р.).

Найбільш змістовною була Віденська конвенція про догово­ри міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона встано­вила єдині норми регулювання купівлі-продажу, що багато де в чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині норми створюють передумови для повного порозуміння між тор­говими партнерами, визначають обов'язки продавця й покупця. Конвенція встановила перелік об'єктів купівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а також визначила ознаки договору, до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкі можливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; як­що ж взаємовідносини партнерів не врегульовані контрактом, за­стосовуються положення Конвенції.

Положення Конвенції є нормами права; вони застосовують­ся тільки в угодах міжнародного характеру і не обов'язкові для внутрішніх національних торговельних систем. Але ЮНСІТРАЛ здійснює постійну роботу щодо уніфікації національних законо­давств, що регулюють купівлю-продаж товарів.

Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків мають за мету нормалізацію ситуації на ринках товарів, в основному ринків сировини й сільськогосподарської продукції. Основні цілі таких організацій:

• регулювання цін на товари з тим, щоб уникнути їх різких коливань;

• запобігання затоварюванню на ринках відповідних то­варів;

• встановлення справедливого співвідношення між цінами на сировинні та промислові товари;

• усунення надмірної конкуренції між товаровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації;

• забезпечення стабільних поставок товару на світові ринки. Форми міжнародного регулювання товарних ринків досить різноманітні. Це - міжурядові угоди, що діють під егідою ЮНКТАД; міжурядові угоди, що об'єднують країни-експортери та країни-імпортери товару; організації країн-експортерів. Міжу­рядові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на підставі Міжнародних товарних угод (МТУ) і діяльності Міжна­родних дослідних груп (МДГ).

Міжнародні товарні угоди спрямовані на стабілізацію цін на світових товарних ринках шляхом встановлення раціонально­го співвідношення між попитом і пропозицією. Для цього ЮНК­ТАД прийняла Інтеграційну програму для сировинних товарів (1976 р.) і заснувала Спільний фонд для сировинних товарів МТУ - це угоди в системі ЮНКТАД, і вони, по суті, не є ор­ганізаціями. Щодо міжнародних організацій, то вони поділяються на такі групи:

• багатосторонні товарні організації;

• міждержавні організації виробників та експортерів сиро­вини.

Багатосторонні організації складаються як з експортерів сировинних і сільськогосподарських товарів, так і з їхніх найваж­ливіших імпортерів. Вони також поділяються на окремі групи: міжнародні організації; міжнародні ради; міжнародні консульта­тивні комітети; міжнародні дослідні групи. Багатосторонні ор­ганізації діють у системі ООН.

Міжнародні організації головною метою вважають за­побігання різких коливань цін на товар - як у бік підвищення, так і в бік падіння. Вони регулюють такі ринки:

• какао, кава, натуральний каучук, цукор, зерно, тропічна деревина, джут.

Міжнародні ради складаються в рамках міжнародних товар­них угод. їх метою є врегулювання відносин між учасниками угод шляхом надання інформації про стан і розвиток певних товарних ринків і узгодження світових цін. Міжнародні ради контролюють ринки оливкової олії, олова й зерна.

Міжнародні консультативні комітети також надають учас­никам угод інформацію про кон'юнктуру ринку, обговорюють проблеми співвідношення виробництва й експорту товарів, спри­яють врегулюванню цін. Відомі два комітети: Міжнародний комітет з бавовни й Комітет ЮНКТАД з вольфраму.

Міжнародні дослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД. Вони аналізують тенденції на сировинних ринках і надають відповідні рекомендації країнам-учасникам. Комітети аналізують ринки: натурального каучуку, свинцю й цинку, нікелю, міді.

Міждержавні організації країн - виробників і експортерів сировини складаються тільки з виробників та експортерів і не включають нетто-споживачів сировини. Вони представлені об'єднаннями країн, що розвиваються (за незначними винятка­ми). Утворення організацій цього типу стало спробою протистоя­ти диктату споживачів, якими є переважно високорозвинуті країни. Значною мірою цієї мети вдалося досягти. Сьогодні част­ка товарних асоціацій у поставках на світовий ринок сировини й продовольства сягає 55%, а по деяких товарах - навіть 80 - 90%. Так, організація ОПЕК постачає 80% нафти, Асоціація країн - виробників олова - 90% цього металу, Асоціація країн - виробників натурального каучуку - 95% каучуку від усьо­го обсягу відповідного ринку.

Міжнародні організації експортерів сировини налічують майже три десятки. Найбільш відомі й впливові:

Організація країн - експортерів нафти (ОПЕК);

Асоціація країн - експортерів залізної руди (АІЕК);

Асоціація країн - виробників олова (АТПК);

Асоціація країн - виробників натурального каучуку (АНРПК);

Рада виробників какао-бобів; Організація з кави;

Міжафриканська організація з кави (ІАКО); Федерація кави Америки;

Міжнародна асоціація країн — виробників та експортерів чаю;

Союз країн - експортерів бананів (УПЕБ);

Група країн - експортерів цукру Латинської Америки й Ка­рибського басейну (ГЕПЛАСЕА);

Організація країн - експортерів джуту.