Класичні концепції міжнародної торгівлі

Меркантилізм. Очевидно, першою систематизованою теорією міжнародної торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має конкретного автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базувалася на двох положеннях:
- багатство країни визначається володінням певними цінностями, як правило, золотом;
- для зростання добробуту свого населення держава повинна більше експортувати, ніж імпортувати, і В цьому випадку вона Одержить вартість активного сальдо торгового балансу у вигляді золота, що надходить із країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього необхідна державна монополія на торгівлю, введення обмежень на велику частину імпорту і надання субсидій більшій частині експортних виробництв.
Термінологія часів меркантилістської епохи збереглася і донині: термін "активний торговий баланс" (favourable balance of trade), наприклад, все ще використовується для позначення того, що країна експортує більше, ніж імпортує; "пасивний торговий баланс" (unfavourable balance of trade) вказує на дефіцит останнього. Багато хто ці терміни вживає, по суті, неправильно: наприклад, слово "активний" (сприятливий) означає вигоду, а "пасивний" (несприятливий) вказує на збитки. В дійсності не обов'язково мати активне сальдо торгового балансу, як не обов'язково збитковим є його дефіцит. Якщо країна має активне сальдо або активний торговий баланс протягом певного періоду, вона одержує товари і послуги за меншу вартість, ніж вивозить за свої межі. У період меркантилізму різниця відшкодовувалася за рахунок переказу золота, а сьогодні вона компенсується наданням кредиту країні з дефіцитним платіжним балансом. Якщо кредит не погашається повністю, то так званий активний торговий баланс може фактично бути невигідним для країни з активним сальдо.
Останнім часом термін "неомеркантилізм" (neomercantilizm) вживається щодо країн, які намагаються мати активний торговий баланс для досягнення певної соціальної або політичної мети. Наприклад, країна може докладати зусиль для досягнення повної зайнятості, виробляючи продукцію понад норму, яку диктує попит всередині країни і вивозячи надлишок за її межі. Або ж країна, можливо, намагається зберегти політичний вплив у якомусь регіоні, постачаючи туди більше товарів, ніж одержує звідти.
Теорія абсолютної переваги А. Сміта. Вперше політика фритредерства була визначена А. Смітом при обгрунтуванні ним "теорії порівняльних переваг". А. Сміт доводив, що "обмін сприятливий для кожної країни; кожна країна знаходить у ньому абсолютну перевагу". Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів політики вільної торгівлі.
Викладена в роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш низькі витрати виробництва товару однієї нації, порівняно з витратами виробництва цього ж товару іншої нації, означають її абсолютну перевагу. Отже, якщо одна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного певного товару, а інша - другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.
Проте, продовжуючи ці міркування до кінця, можна дійти висновку: якщо країна може знайти за кордоном усе, що потрібно, за меншу ціну і без обмежень, то в її інтересах одержувати За кордоном все. А чи робитиме щось вона сама для продажу? Ніщо цього не гарантує. Але яким чином вона розраховуватиметься за те, що купуватиме? Отже, теорія абсолютної переваги заводить у безвихідь.
Теорія відносної переваги Д. Рікардо - Р. Торренса. Р. Торренс у "Нарисах про зовнішню торгівлю зерном" (1815 p.), а також Д. Рікардо в дослідженні "Початок політичної економії й оподаткування" (1817 р.) виводять класичну теорію з безвиході. Вони показують, у яких межах можливий та бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалізації. В інтересах кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою, їхні міркування знайшли своє відображення в так званому принципі, або теорії, порівняльних переваг.
Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. За допомогою хрестоматійного прикладу торгівлі сукном і вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти міжнародної торгівлі:
а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між двома країнами - у торгівлі немає стимулу;
б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу у виробництві одного з видів товарів - тут торгівля можлива з урахуванням абсолютних переваг;
в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного з видів товарів - у цьому випадку обидві сторони зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.
Теорія міжнародної вартості Дж. Cm. Мілля. Джон Стюарт Мілль у своїй роботі "Основи політичної економії" (1844 р.) показав, за якою ціною здійснюється обмін. За Міллем, ціна обміну встановлюється за законом попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної вартості, або "теорія міжнародної вартості", - важлива заслуга Дж. Ст. Мілля. Теорія міжнародної вартості доводить, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. На думку сучасного американського економіста Д. Чіпмена, цей закон - "одне з найбільших досягнень людського інтелекту". Той факт, що робота одержала визнання лише через 100 років, Д. Чіпмен пояснював тим, що "цей закон був занадто великим відкриттям для свого часу".
Запропоновані Дж. Ст. Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться, в основному, до двох найважливіших положень. Перше: природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у вигодах, одержуваних від цієї спеціалізації. Друге: умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю в прибутках, одержуваних від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать від еластичності заміни в споживанні, що існує між виробленими товарами і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, що беруть участь у міжнародному обміні.

 

 

РЕГУЛЯТИВНІ ТЕОРІЇ РОЗВИТКУ

Теорія Хекшера - Оліна. Основи сучасних уявлень про те, чим визначаються напрямки і структура міжнародних торгових потоків, заклали шведські вчені-економісти Елі Хекшер і Бертіль Олін. Вони висунули теорію "вирівнювання цін на чинники виробництва", суть якої полягає в тому, що національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах.
У 1948 р. американські економісти П. Самуельсон і В. Столпер удосконалили теорію Хекшера - Оліна, запропонувавши свою: у випадку однорідності чинників виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну чинників виробництва між країнами.
У концепціях, заснованих на моделі Д. Рікардо з доповненнями Е. Хекшера, Б. Оліна і П. Самуельсона, торгівля розглядається не просто як взаємовигідний обмін, але і як засіб, за допомогою якого можна скоротити розрив на рівні розвитку між країнами.
Парадокс Леонтьева. Подальший розвиток теорія зовнішньої торгівлі одержала у роботі американського економіста В. Леонтьева під назвою "Парадокс Леонтьева". Суть парадокса полягає в тому, що, використовуючи теорію Хекшера - Оліна, В. Леонтьев показав: американська економіка повоєнного періоду спеціалізувалася на тих видах виробництва, що потребували відносно більше роботи, ніж капіталу. Іншими словами, американський експорт, порівняно з імпортом, більш трудомісткий і менш капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про економіку США, що існували раніше. На загальну думку, вона завжди характеризувалася надлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера - Оліна можна було очікувати, що США експортують, а не імпортують висококапіталомісткі товари.
В наступні роки економісти з різних країн багато дискутували з приводу "парадокса Леонтьева". Завдяки цьому теорія "порівняльних переваг" одержала подальший розвиток. Вона стала включати поняття технічного прогресу і нерівномірності його розподілу, позафірмової економії засобів, різниці між країнами в заробітній платі та ін.
Кейнсіанство. На початку 30-х років XX ст. Дж. М. Кейнс створив свою теорію управління національною економікою, включаючи і зовнішню торгівлю. Підсумкова праця Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.) стала фундаментом сучасної економічної думки і практики. У подальших роботах було доведено, що інтернаціоналізація господарського життя і.взаємозалежність стали всеосяжним процесом і роль зовнішньоекономічних зв'язків як чинника зростання і розвитку значно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічної політики і її координація на багатосторонній основі набули особливого значення для справи стабільності й економічного зростання.
Участь країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення її міжнародної економічної безпеки, - з іншого, є стратегічними напрямками управління зовнішньоекономічною сферою країни.
Монетаризм був реалізований у практиці державного регулювання на початку 80-х років XX ст. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман.
Головні відмінності між кейнсіанством і монетаризмом полягають: а) у підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупності попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом різноманітних чинників, а монетариста головним чинником вважають пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають за більш широке втручання останньої в економіку, монетаристи дотримуються протилежної думки, відстоюючи дерегулювання).
На початку 80-х років XX ст. монетаристські концепції були використані для подолання структурної кризи у світовій економіці і вже сформованої взаємозалежності між країнами. Структурні реформи і макро-економічна адаптація, проведені спочатку в США, а потім і в Західній Європі, мали на меті дерегулювання в макро- і зовнішньоекономічній сфері на національному рівні, зсув у бік міжнародних механізмів конкуренції і регулювання і, у зв'язку з цим, перехід до більш ліберальних і "демократичних" форм управління фінансовими і монетарними важелями, здійснюючи при цьому координацію внутрішньої макроекономічної політики і попиту.
Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією президента Р. Рейгана на початку 80-х років XX ст., а потім і в Західній Європі, дав змогу перебороти стагфляційний процес, що затягнувся, створити нову систему, яка сприяє зростанню регулювання світогосподарських зв'язків монетарними засобами, враховує реалії національних суверенітетів, дозволяє уникнути надмірної національної директивності.
Структурні реформи і макроекономічна адаптація стали стрижнем Стратегії на чотири десятиліття розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990 р. 18-ю Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України зробила значний внесок у розробку, узгодження і прийняття підсумкового документа "Декларації про Стратегію на IV десятиліття розвитку ООН".
Результатом реалізації цілей Стратегії в промислово розвинутих і нових індустріально розвинутих країнах став десятилітній період без-кризового розвитку і високих темпів економічного зростання та становлення нової системи багатостороннього регулювання й національного управління зовнішньоекономічною діяльністю.
Теорія зовнішньоторговельного мультиплікатора одержала поширення в західних дослідженнях з проблем міжнародної торгівлі. Відповідно до цієї теорії, ефект впливу зовнішньої торгівлі (зокрема експорту) на динаміку зростання національного доходу, розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути розрахований і виражений у вигляді визначеного коефіцієнта-мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують ці замовлення. А потім починають зростати вторинні споживчі витрати.