Ризики у міжнародних розрахунках

У проведенні міжнародних розрахунків неможливо уникнути ризиків. Ризик існує як для імпортера, так і для експортера (кредитора і позичальника, агента і контрагента). В таблицях 6, 7 наведені різні види ризиків.

Ризик або небезпека зазнати втрат може залежати як від самого контрагента за контрактом, так і від політичної та економічної ситуації в країні чи в інших державах. За наявності, в принципі, однакових видів ризиків, причини їх виникнення для продавця і покупця різні.
1 сторони, і держави, і банки країн мають можливість зменшити додатковий ризик у зовнішній торгівлі; такі можливості зменшення ризиків наведено у табл. 8.

Одними з найпоширеніших ризиків при міжнародних розрахунках є ризики, пов'язані з несподіваними коливаннями обмінних курсів.
Є три типи ризиків обмінних курсів: операційний, бухгалтерський (ризик переоцінок) і економічний. У цій частині йтиметься про зменшення або навіть повне усунення першого зі згаданих ризиків.
Операційний валютний ризик - це такий ризик, якому піддаються ділові кола або приватні особи, коли майбутні платежі або отримання коштів повинні бути зроблені в іноземній валюті, майбутня ціна якої не визначена. Цей ризик може бути усунено використанням контрактів, які фіксують відносини, за якими повинні відбуватися передбачені в майбутньому платежі або надходження в іноземній валюті. Оскільки завжди є обставини, які можуть перешкоджати сторонам виконувати свої зобов'язання за такими контрактами, то було розроблено багато варіантів угод, що запобігають несприятливим результатам.
Найлегше усунути або істотно зменшити короткострокові операційні валютні ризики. Угоди з хеджування включають операції на форвардному, ф'ючерсному та опціонних ринках та ринках короткострокового капіталу. У випадках, коли таких ринків не існує, іноді звертаються до перехресного хеджування, використовуючи контракти у валютах, вартості яких тяжіють до взаємозалежності.
Довгострокове хеджування дорожче і більш складне для використання. Застосовуються у ньому прийоми і способи, такі як паралельні позики, валютні і кредитні свопи, які зменшують, але не усувають повністю операційні ризики. І часто компаніям і приватним особам доводиться вибирати між операційним валютним і кредитним ризиками.
Валютні ризики, пов'язані з переоцінкою, - другий тип валютних ризиків, під які підпадають підприємства і приватні особи при несподіваних змінах обмінних курсів. Переоцінка належить до операцій перерахунку фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. При цьому валютний ризик переоцінки пов'язаний із зміною зареєстрованих даних про фінансовий стан компанії, викликаний змінами обмінного курсу, який використовується для переоцінки фінансових звітів.
Для переоцінки фінансових документів ми використовуємо обмінні курси. І несподівані зміни цих обмінних курсів призводять до незаплано-ваних змін у заявленому фінансовому стані компанії. Валютний ризик переоцінки належить до змін бухгалтерських вартостей прибутку і власного капіталу компанії, які відбулися через коливання обмінного курсу.
Природа валютного ризику переоцінки додатково ускладнюється тим, що в різних країнах існують різні бухгалтерські й розрахункові стандарти, які застосовуються для переоцінки фінансових документів з однієї валюти в іншу. Більшість цін, що вказуються у фінансових звітах компанії, базуються на початкових, а не на поточних значеннях вартостей. З цього випливає, що при переоцінці фінансових документів варто застосовувати обмінні курси, які відповідають початковим вартостям, а не поточним.
Валютний ризик переоцінки виникає внаслідок змін обмінного курсу на сумарні фінансові звіти багатонаціональних компаній. Глибина впливу і тип такого ризику залежать від методу, який використовується для переоцінки звітів про результати діяльності, і балансових звітів, підготовлених в одній валюті, в іншу. Основні підходи, використовувані для перерахунку фінансових документів, включають метод поточних і початкових вартостей, монетаристсько-немонетаристський метод і метод поточного обмінного курсу. Різні країни вибирають різноманітні методи, та й ті згодом видозмінюються. У США з 60-х років XX ст. в той чи інший час застосовувалися всі три методи.
Сучасна бухгалтерська практика в США керується документом FAS-52. Згідно з ним компанії повинні вибрати для своїх закордонних дочірніх фірм функціональні валюти. Якщо прибутки і витрати дочірньої компанії розраховуються в іноземній валюті, то ця валюта є функціональною. Якщо іноземна валюта схильна до гіперінфляції, то функціональною валютою є долар. Зміни розміру власного капіталу, викликані переоцінкою активів і зобов'язань за поточними курсами, фіксуються в спеціальній графі корекції переоцінки балансового звіту і не враховуються як прибутки чи втрати у звіті про результати діяльності. Найпоширенішим видом ризику, пов'язаним з обмінними курсами, є економічний валютний ризик, якому частково притаманні риси як операційного ризику, так і ризику переоцінки.
Економічний валютний ризик пов'язаний зі змінами вартості компанії, які залежать від змін обмінних курсів. Вартістю компанії вважається ринкова ціна акції, помножена на кількість таких акцій, випущених в обіг. Ринкова ціна акції - це ціна, при якій попит і пропозиція дорівнюють один одному. При такому стані ринку ніхто не вважає, що акція коштує більше, і ніхто не готовий сплачувати за неї вищу ціну. Аналогічно ніхто і не думає, що ця акція коштує дешевше, і ніхто не буде продавати її за нижчою ціною.
Намагаючись оцінити вартість акції, інвестори намагаються приблизно визначити майбутні надходження компанії. При цьому необхідно взяти до уваги і збільшення майбутніх прибутків компанії, і пов'язані з цим непевності. Для визначення вартості акції на даний момент результати попередніх розрахунків дисконтуються з урахуванням часу і можливої невизначеності. Якщо підсумкова оцінка вартості акції, до якої прийшов інвестор, вища її ринкової ціни, то він її купує; якщо нижча ринкової ціни - він її продає.
Економічний валютний ризик належить до змін ринкової або економічної вартості компанії в результаті змін обмінного курсу. Тією мірою, якою операційний курс і курс переоцінки впливають на ринкову вартість компанії, вони входять до складу економічного валютного ризику. До цього ризику схильні багатонаціональні корпорації, компанії, що займаються експортно-імпортними операціями, і навіть деякі види бізнесу, що працюють тільки на внутрішньому ринку. Економічний валютний ризик кількісно можна визначити за допомогою регресивного аналізу попередніх цін акції компанії і відповідних обмінних курсів валют, що впливають на ці ціни. Коефіцієнти регресії, що визначають зміну вартості акції при одиничній зміні вартості будь-якої окремої валюти, дають лінійні оцінки економічного валютного ризику компанії від кожної із валют.
Методики для зниження економічного валютного ризику включають вирівнювання валют платежів компанії з валютами, в яких відбуваються надходження коштів у компанію; диверсифікацію і використання відповідних стратегій для фінансування своєї діяльності закордоном. Проте, оскільки неможливо точно виміряти чинники, які пов'язують зміни обмінного курсу із змінами ринкової вартості компанії, то неможливо і точно провести хеджування економічного валютного ризику.

 

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ

Міжнародний бізнес - це будь-які господарські операції, що проводяться суб'єктами двох або більше країн з метою одержання прибутку. В якості таких суб'єктів можуть виступати як приватні, так і державні організації незалежно від розмірів, галузей та ін. При цьому в міжнародному бізнесі головну і зростаючу роль відіграють так звані транснаціональні корпорації (ТНК). За офіційним визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація (transnational corporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) ~ це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.
Багатонаціональна компанія (БНК) використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків і при розміщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як всередині країни, так і за кордоном. Повноцінна БНК, як правило, вдається до більшості з вищезазначених форм господарських операцій. Оскільки важко з впевненістю визначити, чи впроваджує фірма міжнародний підхід, використовується більш вузьке робоче визначення БНК. Зокрема, деякі автори підтверджують, що компанія повинна мати виробничі потужності, розміщені у певній мінімальній кількості країн, або досягти певного розміру, щоб її можна було віднести до класу БНК. Термін "багатонаціональна корпорація" також загальноприйнятий у літературі, присвяченій міжнародному бізнесу, і найчастіше вживається як синонім багатонаціональної компанії. Ми віддаємо перевагу терміну "компанія", оскільки у світі існує різноманіття компаній-партнерів, що мають загальний бухгалтерський баланс, але не приймають при цьому організаційну форму корпорації.
Ще одним терміном, який найчастіше використовується замість БНК, особливо в рамках ООН, є транснаціональна корпорація, або ТНК. Ним користуються також для визначення компаній, що знаходяться в різних країнах, але є власністю та очолювані громадянами однієї країни. Щоб уникнути непорозумінь, термін ТНК вживатимемо в другому значенні.
Деякі автори ділять БНК на дві категорії. До глобальної компанії відносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Подібна компанія проектує видання або схему надання послуг стосовно певного сегмента світового ринку або в різних країнах виготовляє складові одного виробу. Багатокраїновою компанією називають компанію, що припускає великий ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн.
У транснаціональних корпораціях управлінська діяльність відрізняється певною специфікою, хоча суть її, як і в національних компаніях, зводиться до налагодження ефективної співпраці співробітників компанії. Проте, оскільки самі співробітники є громадянами різних країн, виникають додаткові проблеми управління персоналом, зокрема мовні й культурні бар'єри, розбіжності цінностей, поведінки, вірувань та ін. Подібні нові проблеми виникають і в процесі здійснення інших функцій управління: планування, організації, керівництва, контролю.
Сутність менеджменту у міжнародних корпораціях полягає саме в тому, що він є процесом застосування управлінських концепцій та інструментів у міжкультурному середовищі та одержанні, завдяки цьому, додаткових вигід і економії часу. А об'єктом менеджменту є транснаціональні корпорації. Завдяки більш досконалому менеджменту, порівняно з національними компаніями, вони не тільки нарощують свою присутність на міжнародних ринках, але й активно впливають на розвиток міжнародного бізнесу, діяльність національних фірм на світових ринках.
Якісні зміни в організаційних формах і методах міжнародної діяльності фірм - це результат тих зрушень, що відбуваються в сфері виробництва, де панівні позиції належать ТНК. Ці зміни відображають той факт, що проблема відтворення все більше перетворюється в проблему ринку, і, щоб здійснити розширене виробництво, ТНК все глибше впроваджуються в сферу міжнародного обігу шляхом створення власної закордонної мережі. Це впровадження водночас означає, що характер і сутність міжнародної діяльності фірм зазнають істотних змін, оскільки вона все більше відображає результати виробничої кооперації і виробничих зв'язків як між значними ТНК, так і всередині них.
Зосередження значної частини міжнародного товарообміну в ТНК і здійснення його у формах і методах, властивих їхній економічній природі, визначають багато в чому характер міжнародних економічних зв'язків за сучасних умов. Транснаціоналізація виробництва і капіталу стала не тільки безпосередньою умовою функціонування і розвитку ТНК, але і чинником, що визначає відомою мірою темпи і пропорції розвитку всієї світової системи господарства. Зі зростанням ролі зовнішньоекономічної сфери в діяльності ТНК вона стає все більш діючим чинником їхнього економічного зростання.
Найважливіші зміни в сутності міжнародної діяльності ТНК виявляють себе, насамперед, у тому, що поряд із торгівлею в її традиційному вигляді все більшого значення набувають нові форми обміну, такі як виробниче співробітництво, обмін науково-технічними знаннями і досвідом, іншими послугами.
Розвиваючись з кінця 60-х років XX ст., виробниче співробітництво і тісно пов'язана з ним торгівля науково-технічними знаннями перетворились на найбільш інтенсивно зростаючі сфери міжнародних економічних зв'язків між країнами й обумовили істотні зміни в структурі цих зв'язків. Міжнародний торговий патент, пов'язаний із реалізацією поставок у рамках виробничого кооперування перебуває у тісному зв'язку з виробничими потребами зацікавлених компаній.
Істотні зміни, що відбулися в міжнародному товарообігу, все частіше стають результатом розвитку міжнародних зв'язків ТНК, що укладаються на основі економічного і науково-технічного співробітництва між ними безпосередньо в матеріальному виробництві. Наслідком цього стало значне ускладнення продукції, що надходить у міжнародний товарообіг (унікальне і комплектне устаткування); часта зміна і відновлення продукції; швидке розширення її асортименту; зростання кількості взаємозамінних продуктів, вироблених різними технологічними способами; підвищення ступеня обробки сировини і матеріалів; розширення поставок проміжної продукції - компонентів, частин і деталей. У зв'язку з цим зросли кількість, складність, частота і різноманітність комерційних операцій на світовому ринку, що робить їх різнобічними і багатогранними.
Зміни, які додали якісно нового характеру формам і методам міжнародної діяльності, що застосовуються ТНК, багато в чому залежать від характеру діяльності ТНК і видів продуктів, що випускаються, від ступеня диверсифікації і структури виробництва, масштабів і характеру діяльності закордонних дочірніх компаній, специфіки ринків країн-імпортерів і багатьох інших чинників.
Характер міжнародної діяльності ТНК накладає істотний відбиток на розвиток міжнародного товарообміну, оскільки ТНК контролюють більше половини світової торгівлі і перетворили понад третину міжнародного товарообміну на внутрішньокорпоративні поставки неторгового характеру. Це означає, що ТНК одержали можливість здійснювати регулюючий вплив на міжнародну торгівлю в цілому, переносячи на неї застосовувані ними форми і методи. Оскільки внутрішньокорпоратив-ний обіг ТНК носить, певною мірою, планомірний характер, ця планомірність певним чином впливає на розвиток міжнародних економічних зв'язків, сприяючи посиленню їхньої збалансованості.
Відносини між найбільшими фірмами на світовому ринку стрімко переміщуються у сферу регулювання номенклатури, масштабів їхньої виробничої діяльності і ступеня участі в міжнародному поділі праці. Зміна форм і методів здійснення діяльності ТНК на світовому ринку відбиває пошук ними шляхів вирішення економічних проблем за умов посиленої конкурентної боротьби.
Взагалі, застосовувані БНК форми і методи міжнародних економічних зв'язків сприяли перетворенню їх у ТНК. Зростання потужності ТНК і їхньої панівної ролі на світовому ринку було визначено розвитком організаційних форм і методів їхньої міжнародної діяльності. Це свідчить про те, що розвиток форм і методів міжнародної діяльності ТНК є діалектичним процесом, що веде до виникнення в них якісно нових рис і водночас потребує подальшої зміни форми методів з метою пристосування до умов і потреб світового ринку.
Нові явища в організаційних формах управління міжнародною діяльністю ТНК випливають, насамперед, з проведеної ними політики переорієнтації від експорту товарів з країни базування материнської компанії до здійснення виробничої діяльності на підконтрольних закордонних виробничих підприємствах з наступною реалізацією продукції на закордонних ринках. Це продиктовано прагненням ТНК використовувати відносний надлишок капіталу для збільшення норми прибутку, одержуваної в країнах з більш низькою заробітною платою, меншими податками, витратами на сировину, транспортування та ін.
Однією з найважливіших умов зростання закордонної виробничої діяльності є тенденція до транснаціоналізації господарського життя, що за умов науково-технічної революції обумовила зростаючу потребу у спеціалізації і кооперуванні виробництва. ТНК стали все ширше використовувати спеціалізацію і кооперування виробництва як важливу форму, що забезпечує підвищення прибутковості виробництва в глобальному масштабі. Це здійснювалося, зокрема, шляхом розмежування виробничих програм між закордонними дочірніми компаніями, підвищення їхньої конкурентоздатності в результаті впровадження на їхніх підприємствах передових науково-технічних досягнень, отриманих в материнській компанії. Важливим стимулом до розширення закордонної виробничої діяльності ТНК було також зростання об'єктивної потреби величезного за масштабами виробництва на значних ринках збуту. Така потреба посилювала їхнє прагнення до зовнішньоекономічної експансії, бажання обминути митні й інші бар'єри і розширити свої позиції на ринках інших країн шляхом наближення до безпосереднього споживача з метою більш повного врахування його вимог і попиту. Це викликало необхідність виникнення і розвитку відповідних форм міжнародної діяльності ТНК. Природно, що управління міжнародними компаніями вимагає від менеджерів не тільки знання інших культур, починаючи з мов, але й інших якостей. Далеко не завжди успішний менеджер національної компанії є настільки ж успішним у транснаціональній компанії. Проведені численні дослідження дозволили виявити характеристики більш і менш спроможних менеджерів до міжнародного бізнесу. Результати цих досліджень подано в табл. 9.
Як видно з таблиці, вимоги до більш спроможних менеджерів у міжнародному бізнесі істотно відрізняються від звичних критеріїв успішного менеджера. Так, у процесі прийняття рішень звичним є використання фактів та інформації. У міжнародному бізнесі надійнішими є почуття і враження. Справа в тому, що факти добре використовувати в межах однієї культури. Сама аргументація фактами менш переконлива, ніж враження та інтуїція, засновані не тільки на документованій інформації (факти), але й на невловимих процесах, які важко довести фактами. Дуже важливим є питання адаптації до культури. Тут корисно узагальнювати самі процеси (що робиться?), але не їхні основи, причини (чому це відбувається?). Виявляючи причину, ми неминуче нав'язуємо ситуацію, свою культуру як стандарт, а це помилка. Немає правильних і неправильних культур. Є різні культури, до яких треба пристосовуватися.

ПЛАНУВАННЯ В ТНК

Спочатку розробляються довгострокові стратегічні цілі, що на довгий час згуртовують організацію, яка прагне підвищити свої конкурентні можливості на глобальному рівні. Хоча деякі компанії починають, маючи настільки чітке уявлення про перспективу, що, як правило, виробляють їх у ході справи, якщо досягають успіхів у міжнародній діяльності. На такому етапі проводиться аналіз внутрішніх можливостей. При цьому оцінюються ресурси компанії, обмеження, що поширюються на її діяльність у цілому, а також чинники зовнішнього середовища, які по-різному впливають на окремі підрозділи. Тільки пройшовши цей етап, компанія може логічно вибудувати структуру міжнародної діяльності.
Оскільки кожна країна, в якій фірма проводить або має намір проводити свої операції, унікальна, аналіз місцевих умов варто виконувати до остаточного вибору альтернатив. Наприклад, місцеві чинники маркетингу дозволяють вибрати стратегію стосовно асортименту продукції. Можна встановити пріоритети таким чином, що програми реалізації тих чи інших альтернатив легко буде доповнити або скоротити, щоб вивільнити додаткові кошти для досягнення намічених цілей, коли змінюється доступність ресурсів або умови діяльності. Компанія може, наприклад, вибрати варіант переказу дивідендів з однієї із своїх філій у головну організацію, але це може виявитися нездійсненним. Керівникам необхідно також передбачити, що робити з прибутками, якщо буде введено валютний контроль.
Конкретні цілі необхідно також визначити для кожного операційного підрозділу поряд із виробленням способів виміру як відхилень від плану, так і параметрів, що їх зумовлюють. Завдяки своєчасній оцінці, керівництво може почати коригування плану або, в крайньому випадку, вдатися до надзвичайних заходів для досягнення своїх цілей. Розглянемо досвід планування в компанії "Мацусіта". Система планування в компанії "Мацусіта" проста, але багатогранна. Кожні 6 місяців від усіх керуючих відділеннями вимагаються три плани: довгостроковий п'ятилітній, що оновлюється залежно від того, як нова технологія та економічна ситуація змінюють майбутнє відділення; середньостроковий дворічний, що приводиться в дію в міру втілення в життя довгострокової стратегії розширення виробничих потужностей і виробництва нових виробів. Обидва плани не розглядаються старанно вищою адміністрацією компанії, хоча їм приділяється пильна увага з боку керівництва продуктових груп, в які входять ті або інші відділення; третій план є виробничою програмою на майбутній піврічний робочий період. Він направляється керуючими відділеннями на розгляд вищому керівництву. У плані викладені щомісячні перспективні оцінки випуску продукції, збуту, прибутків, матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, потреби в кадрах, планового завдання щодо управління якістю і капіталовкладенням. Коли виникає відхилення від плану, спеціальна група, сформована з персоналу керуючими відділеннями і незалежних контролерів, оперативно розслідує причини відхилень.
Система планування у відділеннях (філіях) припускає, що кожний самостійний відділ у рамках відділень (філій), а потім і філія розробляють свій план. На їхній основі готується загальний план для усієї компанії. План розробляється на рік і складається з декількох документів:
- виробничий план;
- план продажу;
- плановий кошторис прибутків і збитків;
- план інвестицій;
- плановий кошторис капіталу (баланс джерел фінансування і напрямок витрат);
- плановий баланс;
- баланс оборотного капіталу.
"Технологія" планування показана на рис. 21 і містить у собі декілька послідовних кроків.
Основні положення затвердженого плану філії передаються президентом кожному керуючому філією в формі планового кошторису (бюджету) філії. Цей кошторис називається також "документом із королівською печаткою" (рис. 22).
Церемонія цієї передачі - виключно японська особливість, тому що "документ із королівською печаткою" розглядається як контракт між президентом компанії і керуючим філією. Виконання плану філії є обов'язковим для керуючого.
"Документ із королівською печаткою" містить тільки основні положення плану філії: обсяг торгового обігу, плановий прибуток і капітал філії. Відсоток виплат центральному офісу корпорації визначається як фіксований відсоток від обсягу продажу філії - в розмірі 3 % (загальний для усіх філій).
Кожний керуючий філією відповідає за досягнення, зафіксовані у "документі з королівською печаткою". Вибір методів, що використовуються для виконання цієї угоди, дається керуючим філією. Наведена процедура планування характерна для системи управління фірмою "Мацусіта".