Державні торгові підприємства

У більшості країн держава займається торгівлею тільки у виняткових випадках.
Державні підприємства стали виникати внаслідок бажання держав взяти на себе відповідальність за розвиток деяких важливих галузей економіки, що мають суспільне необхідний характер (наприклад, електроенергетика, дороги, пошта). З іншого боку, характер цих галузей такий, що приватні особи не зацікавлені ними займатися.
Тому держави почали створювати підприємства, майно яких, як і самі підприємства, є власністю держави.
На відміну від приватних об'єднань, одержання прибутку для державних організацій не головне. Тому їхні менеджери не завжди прагнуть працювати з найменшими витратами і з найбільшим прибутком. Через це державні підприємства нерідко збиткові, і їх необхідно субсидіювати. Все це спотворює економічну діяльність у країні.
У двадцятому столітті під впливом марксистських і соціалістичних ідей роль держави в економіці багатьох країн значно зросла. Мова йде, насамперед, про так звані соціалістичні держави, але не тільки. В багатьох країнах були націоналізовані деякі галузі промисловості. На сьогодні існує зворотна тенденція - до денаціоналізації.
У будь-якому випадку, щоб займатися торгівлею, необхідно залучати спеціалістів, які мають знання і досвід у торгівлі. Чиновники, що працюють у міністерстві, мерії і т.ін., не завжди володіють достатніми знаннями і досвідом в комерційній діяльності. Крім того, багато питань у діловому житті потрібно вирішувати оперативно, що неможливо, якщо підприємством безпосередньо керує державний чиновник, у якого є ще й інші обов'язки.
Основні юридичні питання, що можуть виникнути в роботі з державними підприємствами, такі.
1. Чи може держава відповідати за своїми зобов'язаннями в іноземному суді? Якщо так, то в яких випадках?
2. Чи може державне підприємство посилатися як на форс-мажорні обставини на рішення держави, що цілком контролює це підприємство?
3. Чи можна піддавати сумніву законність акту іноземної держави, наприклад, якщо, на думку іноземного суду, він порушує вимоги міжнародного права (норми звичаєвого міжнародного права або норми, закріплені в міжнародному договорі, обов'язковому для держави, яка видала акт)?
Чи може держава відповідати за своїми зобов 'язаннями в іноземному суді? Якщо так, то в яких випадках?
Історично держава не могла бути відповідачем у суді. Так було зручніше - суд все одно не міг би здійснити юрисдикцію над іноземною державою. З іншого боку, у визнанні такої юрисдикції просто не було необхідності, оскільки держава дуже рідко брала участь у комерційній діяльності. Вона збирала данину, змушувала відбувати військову повинність і т.ін. Іншими словами, вона виконувала тільки функції суверена. Держава майже ніколи не діяла як приватне підприємство. Держава не займалася будівництвом, постачанням електроенергії, не купувала і не продавала товарів.
Питання про імунітет держави виникло у міжнародному торговому обігу невдовзі після того, як держава почала брати участь у комерційній діяльності нарівні з іншими торговцями.
Коли підприємства беруть участь у торговому обіг, вони хочуть мати гарантії того, що їхній контрагент, навіть якщо це іноземна суверенна держава, виконає усі свої зобов'язання. Такою є сутність торгового обігу. Саме потреби торгового обігу призвели до того, що з'явилася концепція обмеження імунітету від іноземної юрисдикції. Відповідно до цієї концепції, коли держава вступає в комерційну діяльність (наприклад, укладає контракт з іноземною особою), вона позбавляє себе імунітету від юрисдикції з питань, пов'язаних з цією діяльністю.
Не у всіх випадках держава, чиї інтереси порушені, погоджується з такою концепцією. Щоб уникнути можливих ускладнень, багато торговців домагаються включення в договір із державою спеціального застереження про те, що держава відмовляється від державного імунітету для цілей виконання цього договору.
Цікаво, що в країнах континентальної Європи питання про імунітет держави від іноземної юрисдикції теж не закріплені в законодавчих актах, і суди керуються в цих питаннях як допоміжними джерелами доктриною і рішеннями судів. Проте таке положення, можливо, незабаром зміниться, після прийняття європейської конвенції з цього питання.
Так вже історично склалося, що саме в країнах англосаксонського права норми про імунітет держави були закріплені в законодавчих актах. Зрозуміло, ще до їхнього прийняття існували судові прецеденти з тих або інших питань. Але багато з цих юридичних норм суперечили одна одній, або були прогалиною в праві.
У США був прийнятий Акт про іноземний суверенітет 1976 р. У Великій Британії питання про іноземний суверенітет було врегульовано у 1978 р.
Чи може державне підприємство посилатися як на обставини непереборної сили на рішення держави, яка повністю контролює це підприємство?
У процес торгівлі нерідко втручається держава. При цьому не виключається, що своїми діями вона унеможливить виконання міжнародного комерційного контракту. Наприклад, фірма "А" має зобов'язання перед фірмою "Б" виплатити за товар 10 000 дол. США. Після укладення договору, країна У - країна місцезнаходження фірми "А", приймає закон, що забороняє переведення іноземної валюти за кордон. Швидше за все, фірма "А" зможе посилатися на цей факт як на "обставини непереборної сили" (force majeure), що звільняють її від відповідальності за невиконання договору. А якщо фірма "А" - державне підприємство? Адже в цьому випадку держава сама собі створює force majeure.
В законодавстві і практиці більшості країн ще не вироблено єдиного підходу до цієї проблеми. Є приклади визнання таких актів держави як force majeure, навіть якщо мова йде про державне підприємство.
Чи можна піддавати сумніву законність акта іноземної країни, наприклад, якщо, на думку іноземного суду, він порушує вимоги міжнародного права (норми звичайного міжнародного права або норми, закріплені в міжнародному договорі, обов'язковому для держави, яка видала акт)?
Припустимо, що законодавство країни А вимагає, щоб законодавчі акти публікувалися не пізніше, ніж за 10 днів до набуття ними чинності, і передбачає, що всі акти, які не були своєчасно опубліковані, не мають юридичної сили.
Фірма "1" подає в суд у країні Б і вимагає визнати акт держави А, що не був своєчасно опублікований, недійсним. Скоріше за все, суд країни Б не розглядатиме такий позов, оскільки в багатьох країнах існує концепція "акта держави", що забороняє оспорювати в суді однієї країни акти іншої країни. Причина появи такої концепції дуже проста - якби суди мали право визнавати недійсними акти інших держав, це могло б призвести до ускладнень у міждержавних відносинах. Останнім часом з'явилися законодавчі акти і судові рішення, що до певної міри обмежують концепцію "акта держави".
Насамперед іноземна держава може сама відмовитися від права на використання концепції "акта держави". Хоча чекати такого від держави можна тільки в рідкісних випадках, але таке право існує.
Інше запитання, що виникає в таких випадках і відповідь на яке не зовсім зрозуміла, - чи може держава, яка відмовилася від використання концепції "акта держави", потім знову заявити про використання цієї концепції?
Крім того, чи можна вважати, що держава-відповідач відмовиться від використання концепції "акта держави", якщо вона в ході судового розгляду не заявила про це прямо, але висунула зустрічний позов, визнавши, таким чином, допустимість розгляду в суді свого акта? На це запитання в більшості держав також немає відповіді.
Важко також із певністю.сказати, чи залишається концепція "акта держави" в силі, якщо питання виникло у зв'язку з комерційною діяльністю відповідної держави. В законодавстві і практиці більшості країн ще не було вироблено єдиного підходу до цього питання.
Безпосереднє втручання держави в економіку - виняток? У будь-якому випадку, пряме втручання держави в економічну діяльність - явище виняткове і незвичне.